Ухвала

від 26.05.2023 по справі 522/15951/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/15951/22

Провадження № 1-кс/522/653/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

26 травня 2023 року місто Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні клопотання директора ТОВ «ІЛАТО» ОСОБА_5 про скасування арешту майна, -

ВСТАНОВИВ:

Директор ТОВ «ІЛАТО» - ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді із клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, згідно якого просить скасувати арешт, накладений на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеса від 09.11.2022 року по справі №947/25662/22 на грошові кошти у розмірі 1 537 000 гривень, які знаходяться на банківському рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АБ «Укргазбанк», код ЄДРПОУ 23697280, власником якого є ТОВ «ІЛАТО».

В обґрунтування клопотання директор ТОВ «ІЛАТО» - ОСОБА_5 зазначає, що арешт було накладено необґрунтовано, оскільки ТОВ «ІЛАТО» не має ніякого відношення до вчинення кримінального правопорушення,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190КК України, в рамках розслідування якого було накладено арешт. У кримінальному проваджені № 1202216000000751 від 28.10.2022 року, нікому із службових осіб ТОВ «ІЛАТО» про підозру не повідомлено. Арешт накладений на розрахунковий рахунок ТОВ «ІЛАТО» паралізував нормальну діяльність товариства, що тягне збитки в господарській діяльності та фактично позбавляє можливості здійснювати господарську діяльність.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 підтримав вимоги, викладені у клопотанні про скасування арешту майна та просив їх задовольнити.

Прокурор в судовому засідання вважає клопотання про скасування арешту необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Вислухавши думку захисника та прокурора, дослідивши матеріали додані до клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.

Треті особи, майно яких може бути арештовано, - особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі - отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Арешт також може бути застосовано до майна третіх осіб з урахуванням частини другої цієї статті.

Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 170 КПК України визначено, що вартість майна, яке належить арештувати, крім випадків арешту майна для забезпечення конфіскації, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.

Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік (далі Узагальнення), правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

Пунктом 6 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам`ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов`язана навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов`язаний навести ці підстави у рішенні.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ст. 132 КПК України, у кожному разі, коли вирішується питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, визначити наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення особою правопорушення. Це є важливою гарантією проти зловживання засобами кримінального судочинства, що неможливо забезпечити, якщо не перевірити легітимність самого кримінального переслідування.

Як вбачається з матеріалів клопотання, слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202216000000751 від 28.10.2022 року,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190КК України за фактом, що громадяни ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , дані яких не розголошуються в інтересах слідства, шляхом обману заволоділи корпоративними правами, майном та грошовими коштами підприємства потерпілого, в результаті чого, завдали збитків підприємству у особливо великих розмірах.

У листопаді 2022 року Одеською областною прокуратурою в даному кримінальному провадженню визначено підслідність за СВ Управління Служби безпеки України в Одеській області та доручено здійснення досудового розслідування.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеса від 09.11.2022 року по справі №947/25662/22 задоволено клопотаннят.в.о.слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 1202216000000751 від 28.10.2022,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190КК України та накладено арешт на грошові кошти у розмірі 1 537 000 гривень, які знаходяться на банківському рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АБ «Укргазбанк», код ЄДРПОУ 23697280, власником якого є ТОВ «Ілато».

Станом на сьогодні правові підстави для арешту вказаного майна відпали, адже відсутні об`єктивні дані, які б підтверджували, що грошові кошти, які знаходяться на вищезазначеному банківському рахунку, набуті ТОВ «ІЛАТО» кримінально-протиправним шляхом або отриманні ним внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тобто, що грошові кошти, які обліковуються на його рахунках, є речовими доказами у розумінні положеньст. 98 КПК України.

Стаття98 КПК України, містить визначення речових доказів у кримінальному процесі та передбачає критерії речових доказів - ними єматеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли насобі його сліди абомістять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чиобставин, щовстановлюються під час кримінального провадження, утому числі предмети, щобули об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності таінші речі, набуті кримінально протиправним шляхом абоотримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Але безготівкові грошові кошти не можуть бути речовими доказами, оскільки неє матеріальними об`єктами, ає виключно записами нарахунках убанках.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банківські рахунки- рахунки, наяких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів іякі дають можливість здійснювати переказ коштів задопомогою банківських платіжних інструментів.

Згідно зі ст.3.1 Закону України «Про платіжні системи тапереказ коштів вУкраїні» кошти існують уготівковій формі (формі грошових знаків) абоу безготівковій формі (формі записів нарахунках убанках).

Отже, іззазначених законодавчих визначень вбачається, щобанківський рахунок використовується лише дляобліку грошових коштів, ане їх фактичного збереження. Тобто банківський рахунок містить лише числові відомості про кількість грошових коштів.

Крімтого, грошові кошти набанківському рахункуналежать донематеріального світу (у вигляді комп`ютерного коду), і не містять найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових та індивідуальних ознак, властивих для готівкових коштів всилу своєї нематеріальної природи неможуть насобі зберегти сліди абовідомості про обставини, щовстановлюються під час кримінального провадження, як наслідок- неможуть бути речовими доказами у зв`язку із тим, що невідповідають обов`язковій ознаці, передбаченій дляречового доказу, асаме матеріальності, тобто не є матеріальними об`єктами, які можуть зберегти сліди злочинів.

Оскільки вказані показники на розрахункових рахунках не є об`єктом матеріального світу, не можуть вважатись власністю підприємства, грошовими коштами чи електронними грошима, а тому не є об`єктом права власності, яке може бути обмежене шляхом накладення арешту в порядку, передбаченому ст. 170 КПК України.

Належними та допустимими речовими доказами в даному випадку могли б бути документи про рух коштів, отримані в установленому законом порядку (ст.ст. 160, 162 КПК України).

Отже, в умовах реалізації сторонами конституційного принципу змагальності і свободи в наданні ними суду своїх доказів, слідчим суддею не вставлені фактичні дані для висновку про відсутність у справі обставин, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння юридичної особи майном та обумовлювали арешт її майна, оскільки ТОВ «ІЛАТО» не є юридичною особою, стосовно якої здійснюється досудове розслідування, співробітники товариства не є підозрюваними в кримінальному провадженні, що виключає можливість накладення арешту на грошові кошти на рахунки товариства з підстав визначених ст. 170 КПК України, а безготівкові грошові кошти у будь-якому випадку не можуть містити на собі сліди вчинення ймовірного злочину.

Враховуючи, що на теперішній час, під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1202216000000751 від 28.10.2022 року жодній особі ТОВ «ІЛАТО» не повідомлено про підозру у вчиненні злочину.

Встановлено, що ТОВ «ІЛАТО» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Свіз Альянс», а саме між підприємствами було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги від 18.10.2022 року відповідно до якого ТОВ «ІЛАТО» є позикодавцем та надавало грошові кошти ТОВ «Свіз Альянс», який є позичальником.

Будь-яких належних та вагомих доказів щодо незаконного походження грошових коштів, розташованих на рахунку ТОВ «ІЛАТО» відкритому в АБ «Укргазбанк», код ЄДРПОУ 23697280 судді не надано.

Створені умови тягнуть за собою порушення прав і законних інтересів власника майна, що суперечить положеннямст. 41 Конституції України.

Відповідно дост. 13 Конституції України«держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).

Відповідно до ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

З огляду на приписи п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно з якими до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, слід зазначити, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав може порушити право заявника на вільне використання належного йому майна, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).

З огляду на викладене, вважаю, що потреба у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення, як арешт майна грошових коштів, які знаходяться на рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АБ «Укргазбанк», код ЄДРПОУ 23697280, власником якого є ТОВ «ІЛАТО» ЄДРПОУ 42840841, відпала та арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеса від 09.11.2022 року по справі №947/25662/22 підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 170, 173, 174, 309, 369 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Клопотання директора ТОВ «ІЛАТО» - ОСОБА_5 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт накладений ухвалою Київського районного суду м. Одеса від 09.11.2022 року по справі №947/25662/22 на грошові кошти у розмірі 1 537 000 гривень, які знаходяться на банківському рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АБ «Укргазбанк», код ЄДРПОУ 23697280, власником якого є ТОВ «ІЛАТО» ЄДРПОУ 42840841.

Виконання ухвали покласти на слідчого та процесуального керівника у кримінальному провадженні № 1202216000000751 від 28.10.2022 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя

26.05.2023