Постанова

від 26.05.2023 по справі 910/11310/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2023 р. Справа№ 910/11310/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біловежські двері", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023

у справі №910/11310/22 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біловежські двері", м. Київ

про стягнення 168 794,05 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" (далі - позивач, ТОВ "ДСВ Логістика") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біловежські двері" (далі - відповідач, ТОВ "Біловежські двері") заборгованості у розмірі 168 794,05 грн, з яких: 101 645,00 грн - основний борг, 30 493,50 грн - штраф, 23 877,80 грн - пеня, 10 825,19 грн - інфляційні втрати, 1 952,56 грн - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав умови договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 14.01.2022 №GRC-140122 в частині оплати наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 закрито провадження у справі №910/11310/22 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 33 000,00 грн, в частині пені у розмірі 198,63 грн та в частині трьох процентів річних у розмірі 11,92 грн, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Біловежські двері" на користь ТОВ "ДСВ Логістика" 68 645,00 грн основного боргу, 10 825,19 грн інфляційних втрат, 1 840,39 грн трьох процентів річних, 23 010,82 грн пені, 30 493,50 грн штрафу та судовий збір у розмірі 2 517,56 грн.

В частині позовних вимог про стягнення трьох процентів річних у розмірі 100,25 грн та пені у розмірі 668,35 грн відмовлено.

Закриваючи провадження у справі №910/11310/22 щодо стягнення з ТОВ "Біловежські двері" основної заборгованості в розмірі 33 000,00 грн місцевий господарський суд виходив з того, що позивач визнав обставини, що грошові кошти у сумі 33 000,00 грн, були зараховані ним в погашення заборгованості та просив закрити провадження в цій частині позовних вимог, що у свою чергу призвело до зменшення пені на суму 198,63 грн та трьох процентів річних на суму 11,92 грн.

В частині задоволення позовних вимог місцевий господарський суд зазначив, що відповідач порушив свої зобов`язання за спірним договором, оскільки не здійснив оплату замовленого перевезення у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 68 645,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача. Також, суд першої інстанції вказав про обґрунтованість заявленого позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат у розмірі 10 825,19 грн та суми штрафу в розмірі 30 493,50 грн. Водночас, здійснивши власний перерахунок, місцевий господарський суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 23 010,82 грн пені та 1 840,39 грн трьох процентів річних.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Біловежські двері" 06.02.2023 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/11310/22 у частині стягнення з відповідача штрафу за користування чужими коштами у сумі 30 493,50 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні суми 30 493,50 грн, визначеної у пункті 5.6 договору, як штраф за користування коштами.

Також відповідач просив скасувати рішення в такій частині: стягнення з відповідача пені у сумі 23 010,82 грн та ухвалити нове рішення, яким або відмовити у стягненні пені повністю, або зменшити цю суму пені на підставі статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також зменшити суму штрафу за пунктом 5.6 договору з цих підстав, якщо суд не знайде підстав для відмови у стягненні такого штрафу повністю.

В обґрунтування підстав, викладених в апеляційній скарзі, позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 549 та частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо застосування поняття штраф та плати за користування грошовими коштами, у зв`язку з чим з відповідача двічі стягнуто плату за користування коштами трьох процентів річних та 30% окремо.

Також відповідач посилається на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), спричинених повномасштабним вторгненням збройних сил російської федерації в Україну, та засвідчених листом Торгово-промислової палати України, з огляду на що він звільнений від доведення причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неможливістю виконання зобов`язань перед позивачем.

Крім того, апелянт просить суд застосувати положення частини 1 статті 233 ГК України та зменшити суму пені та штрафу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2023 справу №910/11310/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11310/22.

Відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "Біловежські двері" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/11310/22 до надходження матеріалів справи.

20.02.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Біловежські двері" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/11310/22, постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається із матеріалів справи, 14.01.2022 між ТОВ "ДСВ Логістика" (експедитор) та ТОВ "Біловежські двері" (замовник) укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування №GRC-140122, за умовами якого експедитор бере на себе зобов`язання за рахунок замовника організувати виконання визначених договором транспортно-експедиторських послуг у внутрішньому та міжнародному сполученні, пов`язаних з дорожнім перевезенням та митним оформленням вантажу у відповідності з умовами, узгодженими сторонами у заявках та/або додаткових угодах до даного договору, і які є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується оплачувати надані експедитором послуги.

Згідно з пунктами 2.1.1, 2.1.2 договору послуги щодо кожного окремого перевезення надаються експедитором на підставі укладеної сторонами заявки та/або додаткової угоди. За фактом надання послуг сторони складають та підписують акт приймання-передачі наданих послуг.

За умовами пункту 4.1.8 договору у термін 5-ти робочих днів з моменту виконання своїх зобов`язань експедитор надає замовнику два примірники акта приймання-передачі наданих послуг, рахунок-фактуру на оплату наданих послуг. Надісланий замовнику акт приймання-передачі наданих послуг має бути підписаний останнім та надісланий експедитору протягом 10 робочих днів з дати його надіслання замовнику. У випадку відсутні у вказаний термін підписаного замовником акта приймання-передачі наданих послуг, такий акт вважається підписаним замовником, а послуги по ньому виконані експедитором належним чином та в повному обсязі.

Відповідно до пункту 4.2.5 договору замовник зобов`язується виконати завантажувально-розвантажувальні роботи та митне оформлення вантажу протягом терміну нормативного простою транспортного засобу, передбаченого цим договором або заявкою.

У матеріалах справи наявні заявки на перевезення від 27.01.2022 №DSV0002 та від 08.02.2022 №DSV0003.

З долучених до матеріалів справи заявок на митне оформлення і вивантаження дається 48 годин на території України.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що платежі здійснюються замовником в національній валюті України протягом 10 календарних днів з дати виставлення відповідного рахунку-фактури, але в будь-якому випадку не пізніше дати вивантаження вантажу в пункті призначення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 14.01.2023 (пункт 9.1 договору).

На виконання умов спірного договору позивачем були надані відповідачу транспортно-експедиційні послуги, пов`язані з організацією перевезення вантажів відповідача автомобільним транспортом, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №001603 та №11, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідно до CMR №001603 вантаж під розвантаження прибув - 16.02.2022, а згідно CMR №11 - 23.02.2022.

Як зазначає позивач, за результатами надання послуг ним були виставлені рахунки на оплату та передані відповідачу разом актами приймання-передачі наданих послуг, а саме: рахунок №1312 та акт здачі-приймання робіт від 16.02.2022 №2724 на суму 68 500,00 грн; рахунок №1546 та акт здачі-приймання робіт від 23.02.2022 №3174 на суму 33 145,00 грн.

У зв`язку з неоплатою відповідачем виставлених йому рахунків за надані послуги на суму 101 645,00 грн, позивач звернувся до відповідача з претензією від 23.06.2022 №4334.

Відповідачем надано відповідь від 11.07.2022 №11/07-1 на зазначену вище претензію, в якій останній погодився з існуванням заборгованості та повідомив про намагання виконати зобов`язання добровільно без передачі на розгляд суду.

Спір між сторонами даної справи виник щодо наявності або відсутності у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 101 645,00 грн, штрафу в розмірі 30 493,50 грн, пені в розмірі 23 877,80 грн, інфляційних втрат в розмірі 10 825,19 грн, трьох процентів річних в розмірі 1 952,56 грн у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 14.01.2022 №GRC-140122 в частині оплати наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 929 ЦК України та статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 931 ЦК України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до статті 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено факт надання позивачем відповідачу транспортно-експедиторських послуг на суму в розмірі 101 645,00 грн, що підтверджується зазначеними вище документами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, у відповідача виник обов`язок з оплати поставленої продукції на суму в розмірі 101 645,00 грн.

Водночас, відповідачем до матеріалів справи долучено платіжні доручення на загальну суму 33 000,00 грн, а саме: від 16.09.2022 №3007 на суму 5 000,00 грн, від 06.10.2022 №3027 на суму 4 000,00 грн, від 17.10.2022 №3034 на суму 5 000,00 грн, від 11.11.2022 №3068 на суму 6 000,00 грн, від 18.11.2022 №3077 на суму 6 000,00 грн, від 25.11.2022 №3085 на суму 7 000,00 грн, в призначеннях платежу яких вказано про оплату згідно з рахунком №353. Проте, відповідач зазначає, що заборгованість за вказаним рахунком у нього відсутня, а було допущено помилку у призначенні платежу, в зв`язку з чим оплати були здійснені за рахунками від 16.02.2022 №1312 та від 23.02.2022 №1546.

У матеріалах справи наявний лист відповідача від 28.11.2022, адресований позивачу, в якому повідомлено про допущену помилку в призначеннях платежу та висловлено прохання зарахувати платежі в погашення заборгованості по актах та рахунках, що є предметом розгляду у даній справі.

Позивач у відповіді на відзив підтвердив, що грошові кошти на підставі долучених платіжних доручень у сумі 33 000,00 грн були ним отримані, однак, через помилку у призначенні платежу не були враховані в частині оплати здійсненої до звернення до суду при визначенні ціни позову.

ТОВ "ДСВ Логістика" визнало, що грошові кошти у сумі 33 000,00 грн, були зараховані ним в погашення заборгованості, що є предметом розгляду у даній справі та просив закрити провадження в цій частині позовних вимог, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, позивач здійснив перерахунок трьох процентів річних та пені з урахуванням сплачених відповідачем 16.09.2022 та 06.10.2022 коштів (зменшив базу нарахування на 9 000,00 грн), у зв`язку з чим сума пені зменшилась на 198,63 грн, а сума трьох процентів річних на 11,92 грн. У зв`язку з чим позивач просив суд також закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 198,63 грн та трьох процентів річних у розмірі 11,92 грн, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату боргу у сумі 33 000,00 грн, що призвело до зменшення пені на суму 198,63 грн та трьох процентів річних на суму 11,92 грн.

В той же час, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального кодексу можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, оскільки, після звернення позивача до суду з даним позовом, відповідачем сплачено позивачеві суму заборгованості в розмірі 33 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі щодо стягнення з ТОВ "Біловежські двері" суми заборгованості в розмірі 33 000,00 грн, в частині пені у сумі 198,63 грн, та в частині трьох процентів річних в сумі 11,92 грн, у зв`язку з відсутністю спору в цих частинах на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Водночас, після закриття провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 33 000,00 грн предметом розгляду у даній справі лишається сума основного боргу у розмірі 68 645,00 грн.

Як зазначалось вище, на підтвердження наданих транспортно-експедиторських послуг до позовної заяви позивачем долучено відповідні рахунки на оплату та акти здачі-приймання робіт (надання послуг), підписані та скріплені печаткою виконавця та міжнародні товарно-транспортні накладні, на яких міститься підпис та печатка замовника.

Разом із тим, відповідач жодними доказами не спростував факт наявності у нього боргу на суму 68 645,00 грн, а також не заперечував обставини щодо надання йому послуг позивачем їх якості та вартості.

Згідно з пунктом 6.2 договору платежі здійснюються замовником в національній валюті України протягом 10 календарних днів з дати виставлення відповідного рахунку-фактури, але в будь-якому випадку не пізніше дати вивантаження вантажу в пункті призначення.

Отже, таке поняття як дата вивантаження обумовлено сторонами не лише в пункті 6.2 договору, але й в заявках та інших розділах договору, обов`язок з вивантаження покладено на відповідача та визначено норми своєчасного вивантаження, за умов дотримання якого до замовника не будуть застосовані санкції. Проте, сторонами не надано суду доказів чи пояснень з приводу того, коли саме був вивантажений товар, що доставлявся позивачем.

Таким чином, сторонами не було надано доказів того, що вивантаження товару в пункті призначення мало місце раніше дати виставлення рахунку, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, що для визначення дати виникнення у відповідача зобов`язань з оплати наданих послуг слід керуватись першою частиною пункту 6.2 договору, яка визначає, що платіж має бути здійснений відповідачем протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунку.

Також, на переконання судової колегії, місцевий господарський суд вірно встановив, що, з урахуванням приписів статей 253, 254 ГПК України, обов`язок оплатити рахунок від 16.02.2022 №1312 мав бути виконаний відповідачем у строк до 28.02.2022 (прострочення з 01.03.2022), а обов`язок оплатити рахунок від 23.02.2022 №1546 відповідач мав виконати до 07.03.2022 (прострочення з 08.03.2022).

Таким чином, відповідачу було надано послуги на суму 101 645,00 грн, з яких оплачено було 33 000,00 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідач порушив свої зобов`язання за спірним договором, оскільки не здійснив оплату замовленого перевезення у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 68 645,00 грн.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу у сумі 68 645,00 грн, вимоги позову у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 1 940,64 грн трьох процентів річних за період з 17.02.2022 по 10.10.2022 та 10 825,19 грн інфляційних втрат за період з березня по травень 2022 року, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, прострочення оплати на суму 68 500,00 грн розпочалось з 01.03.2022, а прострочення оплати на суму 33 145,00 грн - з 08.03.2022. Відтак, позивачем невірно було визначено період нарахування компенсаційних виплат та штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що обґрунтованими до стягнення з відповідача підлягають три проценти річних за загальний період з 01.03.2022 по 10.10.2022 (з урахуванням здійснених часткових оплат) у розмірі 1 840,39 грн.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок суми інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується, що сума втрат від інфляції є більшою, ніж нарахована позивачем, однак оскільки, суд обмежений у праві виходити за межі позовних вимог згідно з приписами статті 237 ГПК України, з відповідача підлягають стягненню втрати від інфляції у визначеному позивачем розмірі - 10 825,19 грн.

Щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 30 493,50 грн та пені в сумі 23 679,17 грн, нарахованої за період з 17.02.2022 по 10.10.2022, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статей 546, 549 ЦК України визначено, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).

Відповідно до пункту 5.6 договору за несвоєчасну оплату послуг експедитора замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період прострочення без обмеження в шість місяців та штраф у розмірі 30 % від сум заборгованості за користування цими коштами.

Положення частини 6 статті 232 ГК України надають сторонам право обумовити інший строк нарахування пені, ніж визначено у статті. Як вбачається з пункту 5.6 договору, сторони обумовили, що термін нарахування пені не обмежується шістьма місяцями.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені за період з 01.03.2022 по 10.10.2022, суд апеляційної інстанції погоджується, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 23 010,82 грн.

Також, колегія суддів перевіривши розрахунок штрафу, здійснений позивачем, вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 30 493,50 грн.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає, що обумовивши в договорі стягнення штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості за користування цими коштами, сторони порушили приписи законодавства і що стягнення штрафу суперечить публічному порядку. Заперечення скаржника в цій частині є необґрунтованими.

Щодо посилання відповідача у відзиві на позов та в апеляційній скарзі на настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), спричинених повномасштабним вторгненням збройних сил російської федерації в Україну, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У контексті приписів статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі статтею 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У пункті 7.1 договору сторони погодилися, що у разі виникнення форс-мажорних обставин (дії нездоланної сили, яка не залежить від волі сторін), а саме: війни, воєнних дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держави, які унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов`язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, зокрема таких як замерзання моря, проток, портів тощо, закриття шляхів, каналів, перевалів, сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин.

Згідно з пунктом 7.2 договору у разі коли дія зазначених обставин триває більш як 90 днів, кожна із сторін має право на розірвання договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу сторону не пізніш як за 30 днів до розірвання за винятком проведення взаєморозрахунків і виконання послуг в частині виконаних сторонами зобов`язань. Достатнім доказом форс-мажорних обставин є документ, виданий компетентним на це органом.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракта, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що адресований "Всім кого це стосується", згідно якого на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракта, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, при виникненні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Існування листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зобов`язаннями відповідача щодо оплати поставленого товару, а відтак вказаний лист не звільняє відповідача від виконання зобов`язань за договором.

Саме по собі посилання відповідача на наявність листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

В той же час, відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання за укладеним договором саме внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Щодо клопотання апелянта про зменшення штрафних санкцій апеляційний господарський суд зазначає таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати з покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відповідну правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 27.03.2019 у справі №912/1703/18.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

У свою чергу, в статті 233 ГК України визначено в якості обставин, які беруться до уваги у випадку зменшення неустойки, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть учать у зобов`язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов`язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

При застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Разом з тим апелент не надав суду жодних доказів та не навів беззаперечних обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов`язання.

Так, згідно зі статтями 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Враховуючи, що відповідачем в обґрунтування своїх вимог та заперечень не надано суду належних доказів щодо винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.

Згідно з частинами 2, 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 33 000,00 грн та стягнення з відповідача на користь позивача 68 645,00 грн основного боргу, 10 825,19 грн інфляційних втрат, 1 840,39 грн трьох процентів річних, 23 010,82 грн пені та 30 493,50 грн штрафу.

У зв`язку з наведеним, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, фактичні обставини у справі, встановлені судом першої інстанції під час її вирішення, підтверджують висновки, викладені в оскаржуваному рішенні про наявність правових підстав для закриття провадження у справі №910/11310/22 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 33 000,00 грн та для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 68 645,00 грн основного боргу, 10 825,19 грн інфляційних втрат, 1 840,39 грн трьох процентів річних, 23 010,82 грн пені та 30 493,50 грн штрафу.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/11310/22 про часткове задоволення позову є таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біловежські двері" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/11310/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/11310/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11310/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко