Рішення

від 19.05.2023 по справі 638/6762/18

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/6762/18

Провадження № 2/638/195/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Межирицької В.Ю., Куценко К.Д., Кутоманової К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Харківшляхбуд» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та стягнення коштів, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме кімнатами 49-50 в гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та зняти ОСОБА_1 з реєстрації в гуртожитку за вказаною адресою, стягнути плату за комунальні послуги в розмірі 20909,66 грн. та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою Господарського суду Харківської області від 04.07.2013 року ВАТ «ХАРКІВШЛЯХБУД» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2015 року усунуто арбітражного керуючого Жарова П.В. від виконання обов`язків ліквідатора ВАТ «ХАРКІВШЛЯХБУД» та призначено арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича ліквідатором товариства. Гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу. У 2014 році між позивачем та мешканцями гуртожитку укладено договори найму житлового приміщення у гуртожитку. Однак відповідач ОСОБА_1 відмовилась від переукладання зазначеного договору, при цьому фактично займаючи приміщення гуртожитку та є споживачем житлово-комунальних послуг. Також зазначає, що між позивачем та ОСОБА_1 відсутні трудові відносини, дозвіл на проживання у кімнаті гуртожитку не видавався, а тому вважає, відносини, що між ними склались є відносинами з оренди житла, а відмова відповідача від підписання Договору найму житлового приміщення у гуртожитку на думку позивача свідчить про відсутність наміру вступати у правовідносини оренди житла. Вважає, що оскільки правовідносини оренди житла між ВАТ «ХАРКІВШЛЯХБУД» та відповідачем не виникли, а договір оренди житла не було укладено в результаті свідомої відмови останньої від його підписання, ОСОБА_1 є такою, що не має правових підстав для проживання у гуртожитку та реєстрації її проживання за вказаною адресою. Крім того, вказує, що станом на 10.05.2018 року відповідачем не було здійснено оплату за користування комунальними послугами на загальну суму 20909,66 грн. В подальшому представником позивача подано до суду заяву про збільшення позовних вимог та про залучення співвідповідачів у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 10.09.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа передана в провадження судді Дзержинського районного суду м.Харкова Цвірюка Д.В. 17.03.2021 року.

Ухвалою судувід 08.12.2021року уточненупозовну заявуВАТ «Харківшляхбуд»в особіліквідатора,арбітражного керуючого Стєбєлєва АнтонаМихайловича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання, виселення, стягнення коштів та витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без руху.

Ухвалами судувід 21.01.2022,06.07.2022,12.08.2022,16.09.2022року продовженоВАТ «Харківшляхбуд»в особіліквідатора,арбітражного керуючогоСтєбєлєва АнтонаМихайловича процесуальнийстрок наусунення недоліківзаяви прозбільшення позовнихвимог уцивільній справіза позовом ВАТ «Харківшляхбуд» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та стягнення коштів.

Ухвалою судувід 25.10.2022року заявупро збільшенняпозовних вимог ВАТ «Харківшляхбуд»в особіліквідатора,арбітражного керуючогоСтєбєлєва АнтонаМихайловича у цивільній справі за позовом ВАТ «Харківшляхбуд» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та стягнення коштів повернуто позивачеві.

Ухвалою суду від 22.02.2023 року за клопотанням позивача до участі у справі залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в якості співвідповідачів.

Ухвалою суду від 27.03.2023 року клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 27.03.2023 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідачі в судове засідання неодноразово не з`явились, причини неявки суду не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 10, 81 ЦПК Українипередбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Судом встановлено, що постановою Господарського суду Харківської області від 04.07.2013 року по справі № Б-39/147-10 ВАТ «Харківшляхбуд» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.07.2015 року усунуто арбітражного керуючого Жарова П.В. від виконання обов`язків ліквідатора ВАТ «Харківшляхбуд» та ліквідатором ВАТ «Харківшляхбуд» призначено арбітражного керуючого Стєбєлєва А.М.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.12.2015 року кімната АДРЕСА_2 належить на праві власності ВАТ «Харківшляхбуд». Зазначена обставина також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Днржавного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №146747719 від 26.11.2018 року.

Позивач зазначає, що відповідачі фактично займають приміщення гуртожитку (кімната 49) без відповідних на те підстав та є споживачами житлово-комунальних послуг.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають в приміщенні гуртожитку за вищевказаною адресою, що не оспорюється сторонами, а тому не підлягає доказуванню. Однак позивач вважає, що документів підтверджуючих наявність підстав для проживання відповідачі не мають, що на його думку свідчить про наявність підстав для проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні. Між тим, судом встановлено, що відповідачі по справі мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично в ньому проживають, тобто мають право користування зазначеним житловим приміщенням.

Крім того, судом встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір оренди квартири АДРЕСА_3 .

Згідно технічного паспорту на багатоповерховий житловий будинок (гуртожиток) АДРЕСА_4 є складовою кімнати № НОМЕР_1 , в якій ОСОБА_4 зареєстрованою не значиться та взагалі не має місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ВОМІРМП УПГПР ГУДМС України в Харківській області від 07.03.2023 року.

Відповідно до ст.ст.47, 48 Конституції України кожній особі гарантовано право на житло. Згідно з ч.3 ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду.

Також відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 4 статті 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010р.

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що право користування відповідачів вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції. При цьому визнання відповідачів такими, що втратили право користування зазначеними кімнатами є невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла.

При цьому суд зауважує, що спір щодо укладення договору оренди, який мається між сторонами та спір про розмір оплати за користування квартирою не може бути підставою для усунення перешкод у користуванні власністю, зокрема, шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Доводи позивача щодо порушення його прав як власника, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки він у встановленому законом порядку не довів наявність підстав для усунення перешкод у користуванні його власністю шляхом позбавлення права користування житлом відповідачів.

Крім того, відповідність демократичному суспільству визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Відтак, врахування пропорційності, яке є принципом цивільного судочинства (п. 6 ч. 3 ст.2 ст.11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача і відповідачів.

Позивач також зазначає, що відповідачі відмовляються від підписання Договору найму житлового приміщення у гуртожитку, але належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин не надає.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_5 .

Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача плати за комунальні послуги у розмірі 20909,66 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач є виконавцем комунальних послуг та має право на отримання плати за їх надання суду не надано, так само як і не надано відповідного розрахунку заборгованості. Не надано суду доказів того, що позивачем сплачено комунальні послуги за відповідачів. Таким чином, позивачем не доведено правомірність стягнення з відповідачів плати за комунальні послуги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ВАТ «Харківшляхбуд» у повному обсязі.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст.ст.47,48Конституції України,Постанови ПленумуВерхового судуУкраїни від03.04.1987року №2«Про практикузастосування судамижитлового законодавства», Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985, Закону України«Про житлово-комунальніпослуги», ст.ст.31, 310 ЦК України, ст.ст. 9 ЖК України, керуючись ст.ст.4, 10, 13, 76-81,133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Харківшляхбуд» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та стягнення коштів відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 26.05.2023 року.

Сторони:

Позивач: Відкрите акціонерне товариство «Харківшляхбуд» в особі Ліквідатора підприємства арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича, ЄДРПОУ 03450502, м.Харків, просп.Гороїв Харкова, буд.96-А, оф.188;

відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк