Рішення

від 26.05.2023 по справі 752/336/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/336/23

Провадження № 2/752/3471/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 травня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Машкевич К.В.

при секретарі Гненик К.П.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноизол Буд» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 258021,00 грн за період листопад - грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень, лютий, червень, серпень-грудень 2019 року, січень-липень, вересень, грудень 2020 року, січень-грудень 2021 року, січень-вересень 2022 року.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з листопада 2017 року він працював у ТОВ «Техноизол Буд» на посаді технічного директора на умовах повного робочого часу.

Зазначає, що за період з листопада 2017 року по вересень 2022 року відповідач не виплачував позивачу мінімальну заробітну плату, що призвело до порушення його конституційний прав.

Так, уперіод з листопада 2017 року по 2018 рік відповідачем здійснювалось нарахування заробітної плати без фактичної її виплати.

Відповідач здійснював виплату заробітної плати частково: у 2019 році - за березень та квітень у сумі 7245,00 грн, за травень 2019 року - 3622,50 грн, за липень 2019 року - 3622,50 грн; у 2020 році - за серпень у сумі 4025,00 грн, за жовтень 2020 року - 4508,00 грн, за листопад 2020 року - 4508,00 грн.

Таким чином, відповідачем частково здійснювалась виплата мінімальної заробітної плати відповідно до розміру, який встановлений Законом України про державний бюджет України з урахуванням здійснених відрахованих податків і обов`язкових платежів.

Позивач вказує, що за період листопад - грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень, лютий, червень, серпень-грудень 2019 року, січень-липень, вересень, грудень 2020 року, січень-грудень 2021 року, січень-вересень 2022 року, у відповідача утворилась заборгованість по заробітній платі в розмірі 258021,00 грн.

На підставі зазначеного позивач просить про задоволення позову.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2023 позовну заяву залишено без руху.

03.02.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06.02.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

У встановлений ухвалою строк від відповідача відзив на позовну заяву не надійшов.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Позивач у позові стверджує про те, що з листопада 2017 року він працював у ТОВ «Техноизол Буд» на посаді технічного директора на умовах повного робочого часу; з листопада 2017 року по 2018 рік відповідачем здійснювалось нарахування заробітної плати без фактичної її виплати, а за період з 2019 року по жовтень 2022 року - відповідач здійснював виплату заробітної плати частково і такі виплати були меншими за розмір мінімальної заробітної плати; за вказаний період часу утворилась заборгованість по заробітній платі в розмірі 258021,00 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача, на що слід зазначити таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Положеннями ст. 2 КЗпП України визначено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до статті 94 КЗпП України та ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Положеннями ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ст. 3 ЗУ «Про оплату праці» визначено, мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Статтею 3-1 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці. Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

Згідно наданого позивачем Витягу із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 2017 року по 2022 рік вбачається, що з листопада 2017 року по листопад 2020 року (включно) ОСОБА_1 працював в ТОВ «Техноизол Буд» (код ЄДРПОУ 39864857), з грудня 2020 року відомості про роботу позивача у вказаному підприємстві відсутні.

Матеріали справи не містять копії трудової книжки, а також наказу про призначення позивача на посаду. При цьому позовна заява не містить відомостей про неможливість подання вказаних доказів до суду. В ході розгляду справи від позивача не надходило клопотань про витребування будь-яких доказів. Зазначені обставини позбавляють суд можливості перевірити доводи позивача щодо прийняття його на роботу в ТОВ «Техноизол Буд» на умовах повного робочого часу.

Як зазначено вище, статтею 3-1 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що у разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Доводи позивача про те, що у спірний період часу він працював у відповідача на умовах повного робочого часу не підтверджені жодними доказами. За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості перевірити та надати правову оцінку доводам позивача про виплату йому заробітної плати у розмірі нижчому ніж це передбачено на законодавчому рівні.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилався при зверненні до суду із цим позовом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Крім того, суд також враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Враховуючи дане правове обґрунтування та приведене вище, відсутності доказів заявлених позовних вимог та недоведення приведених у позові обставин, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача.

Керуючись статтями 2, 94, 97, 115 КЗпП, статтями 1, 3, 3-1, 21 ЗУ «Про оплату праці», статтями 2, 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноизол Буд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: