Постанова

від 08.09.2023 по справі 752/336/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи:752/336/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11908/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Машкевич К.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОИЗОЛ БУД» про стягнення заробітної плати,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року,

встановив:

у грудні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ТОВ «ТЕХНОИЗОЛ БУД» заборгованість по заробітній платі в сумі 258 021 грн., яка виникла за період з грудня 2017 року по вересень 2022 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.

Представник позивача - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій просить його скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, не надано належної оцінки доказам по справі.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що він працював у відповідача на посаді технічного директора з листопада 2017 року. У період з листопада 2017 року по вересень 2022 року відповідач нараховував, але не виплачував йому заробітну плату, розмір якої є мінімальним законодавчо встановленим. Відповідач лише частково виплатив йому заробітну плату - за березень та квітень 2019 року в сумі 7 245 грн., травень та липень 2019 року - в сумі по 3 622 грн. 50 коп. У 2020 році - за серпень в сумі 4 025 грн., жовтень та листопад - по 4 508 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів обставин щодо перебування у трудових відносинах з відповідачем у вказаний ним період.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 2, 94, 115 КЗпП України та Закону України «Про оплату праці».

Згідно з ч. 1 статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч. 3 статті 21 КЗпП України).

У частинах першій-третій статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Згідно ст. 97 КЗпП Українита ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, позивач просить просив стягнути на його користь заробітну плату, посилаючись на те, що він працював у відповідача на посаді технічного директора на умовах повного робочого часу.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не надав до справи доказів щодо перебування у трудових відносинах з відповідачем з листопада 2017 року по вересень 2022 року.

Згідно з ч. 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наявність відомостей щодо нарахованої заробітної плати позивача з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового з не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог, оскільки не є даними, з яких можливо встановити умови, на яких було укладено трудовий договір, форму і систему оплати праці, підстави, з яких заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась.

Посилання апелянта щодо порушення норм процесуального права, які полягають в тому, що суд першої інстанції не надав оцінки наявним у справі доказам, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків - надання всіх доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Однак представник позивача на підтвердження факту перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем надав до справи лише Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування за період з 2017 року по 2022 рік.

В наданих відомостях відсутні дані про суму заробітку ОСОБА_1 в ТОВ «ТЕХНОИЗОЛ БУД» за 2021 та 2022 рік, а дані про сплату єдиного внеску помісячно за 2017-2020 роки не збігаються з вказаними позивачем місяцями, коли йому було нараховано заробітну плату.

В позовній заяві позивачем було зазначено, що оригінал трудової книжки, наказ про призначення на посаду та відомості про заробітну плату знаходяться у відповідача.

Доводи представника позивача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що позивач був позбавлений можливості надати інші докази, оскільки оскаржує своє незаконне звільнення у справі №752/16429/22, є безпідставними.

В позовній заяві позивач не зазначав, що у вказаній справі за його позовом до ТОВ «ТЕХНОИЗОЛ БУД» про поновлення на роботі відкрито провадження ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В матеріалах справи міститься Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого ТОВ «ТЕХНОИЗОЛ БУД» зареєстровано з 30.06.2015 та має код ЄДРПОУ 39864857. Учасниками товариства є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , доля кожного з учасників становить 50%, органом управління є загальні збори учасників.

Тому доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 позбавлений можливості надати належні докази, якими він обґрунтовує заявлені ним позовні вимоги, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до чч. 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 375 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді