Постанова

від 24.05.2023 по справі 761/33338/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/33338/20

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4203/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року (суддя Сенько М.Ф.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк «Український капітал», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовська Юлія Сергіївна про відшкодування матеріальної шкоди,

встановив:

у жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 105 942грн 62коп., що складається з: 87 370грн 27коп. сформованого податкового боргу, який виник з неправомірних дій відповідача, 5 572грн 26коп. витрат, понесених ним за сплату судового збору на оскарження податкових повідомлень-рішень №10473913, №0077102-1310-2658, та №0165115-1310-2658, 13 000грн витрат на правову допомогу у справах №826/4026/18, №826/14068/18, №640/15038/19, та №826/5540/18, 5 200грн витрат на правову допомогу на даній справі та 1 059грн 62коп. судового збору по даному позову.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 21 серпня 2012 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №15/скл-12, на виконання умов якого сторони уклали договір іпотеки. Вказаним договором іпотеки було накладено заборону на відчуження житлового будинку, загальною площею 509,1кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який являється предметом іпотеки, а також на земельну ділянку, площею 0,124га, на якій розташований будинок.

Позивач стверджував, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6 березня 2014 року задоволено позов АТ «Банк «Український Капітал» та звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, площею 0,124га, на якій розташований будинок. На виконання рішення суду 9 квітня 2014 року відповідач отримав виконавчі листи, які в подальшому були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві, де 18 червня 2014 року було відкрито виконавче провадження. 10 жовтня 2017 року його представником був підписаний договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовською Ю.С.

Позивач зазначав, що протягом 2018 року на його адресу надійшли податкові повідомлення ДФС №10473913 від 20 жовтня 2017 року на суму 27 680грн 90коп., №0077102-1310-2658 від 17 травня 2018 року на суму 31 225грн 60коп., влітку 2019 року надійшло податкове повідомлення ДФС №0165115-1310-2658 від 14 травня 2018 року на суму

27 897грн 25коп., а в червні 2020 року податкове повідомлення №0186840-3314-2658 від 20 травня 2020р. на суму 28 247грн 43коп. щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Він був впевнений, що право власності на нерухоме майно давно передано юридичній особі, тому оскаржив всі ці повідомлення до адміністративного суду. Однак судами першої та апеляційної інстанції йому було відмовлено у скасуванні вищевказаних податкових повідомлень з підстав відсутності реєстрації права власності на будинок за іпотекодержателем.

Позивач вважав, що відповідач грубо порушив вимоги законодавства про набуття права власності та умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у зв`язку з чим своїми діями сформував йому податковий борг в сумі 115 051грн 17коп.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 направив поштовим зв`язком апеляційну скаргу до Святошинського районного суду міста Києва.

Матеріали справи надійшли до Київського апеляційного суду 20 січня 2022 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2022 року справу призначено судді-доповідачу Гаращенку Д.Р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду №134/06.1-01/22 від 17 травня 2022 року призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із увільненням судді Гаращенка Д.Р. від виконання обов`язків з відправлення правосуддя, відповідно до наказу голови Київського апеляційного суду Головачова Я.В. від 23 березня 2022 року №153-ОС.

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17 травня 2022 року справу призначено колегії суддів: Рейнарт І.М. - головуючий суддя, Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати, посилаючись на те, що суд першої інстанції неправомірно залишив без розгляду його клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та не дослідив аргументи його відповіді на відзив на позовну заяву, що позбавило його права на справедливий захист своїх прав та свобод.

Позивач посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, оскільки суд не надав оцінку витягу з Державного реєстру нерухомого майна від 20.08.2020 року та не врахував, що не всі податкові повідомлення-рішення відносяться до попередніх періодів до переходу права власності на предмет іпотеки.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не надав правову аргументацію належним та допустимим доказам, які містяться в матеріалах справи та підтверджують вимоги позовної заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Банк «Український капітал» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, та зазначає, що з 10 жовтня 2017 року банк є власником та законним володільцем майна, набутого на підставі чинного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідач посилається на ненадання позивачем доказів у підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу.

Також банк зазначає, що позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак не повідомив поважних причин неможливості прибуття для участі у розгляді справи та не забезпечив у судове засідання явку свого представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга

задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21 серпня 2012р. між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Український Капітал», правонаступником якого є АТ «Банк «Український Капітал», був укладений кредитний договір №15/скл-12.

З метою забезпечення виконання позичальником умов договору, 23 серпня 2012р. між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Український Капітал» був укладений договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Смоліною І.В. та зареєстрований у реєстрі за №1-2011.

Відповідно до п. 3 договору іпотеки позивач передав, а відповідач прийняв в іпотеку належне позивачу на праві власності нерухоме майно: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та розташовану під ним земельну ділянку, площею 0,124 га, кадастровий номер № 3221480903:02:07:0011.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6 березня 2014 року було задоволено позові вимоги ПАТ «Банк «Український Капітал», в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №15-ско-12 від 21 серпня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та розташовану під ним земельну ділянку, площею 0,124 га, кадастровий номер № 3221480903:02:07:0011.

10 жовтня 2017р. між ПАТ «Банк «Український капітал» та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовською Ю.С. та зареєстрований у реєстрі за № 1560.

Згідно п.1.1. договору з метою задоволення усіх вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 15скл-12 від 21 серпня 2012 року, укладеним між іпотекодержателем та ОСОБА_1 , який забезпечений договором іпотеки, посвідченим Васильківською районною державною нотаріальною контрою Київської області 23 серпня 2012 року за реєстровим № 1-2011, сторони домовилися про реалізацію іпотекодержателем заходів звернення стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки) шляхом позасудового врегулювання відповідно до умов іпотечного договору та статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 1.2. договору сторони визначили, що на умовах, передбачених цим договором, іпотекодатель передає, а іпотекодержатель приймає у власність наступне майно, що є предметом іпотеки згідно іпотечного договору, а саме: домоволодіння (житловий будинок) за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 509,1кв.м, житловою площею 218кв.м, та земельну ділянку, площею 0,124 га, кадастровий номер 3221480903:02:007:0011, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Право власності на житловий будинок та земельну ділянку було зареєстровано 10 жовтня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

20 жовтня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 104739-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання у сумі 27 680,90грн за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Податковий період - 2016рік.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування податкового повідомлення рішення №10473913 від 20 жовтня 2017 року.

17 травня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0077102-1310/2658, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання у сумі 31 225,60грн за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Податковий період - 2017 рік.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 1 лютого 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи не міститься жодного доказу в підтвердження позовних вимог та обставин, що зазначені у позовній заяві, а також доказів, в підтвердження факту заподіяння неправомірними діями відповідача позивачеві матеріальної шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на завдання йому матеріальної шкоди у сумі 105 942грн 62коп. неправомірними діями відповідача, посилаючись на положення ст. 1166 ЦК України.

Згідно частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналізу статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі №902/320/17).

Частинами 1 та 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою

боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Обґрунтовуючи завдання матеріальної шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що вона завдана в результаті протиправної бездіяльності банку, який ухилився від виконання вимог положень договору «Про задоволення вимог Іпотекодавця» та діючих норм законодавства України, оскільки банк не подав нотаріусу чи іншому державному реєстратору заяву на реєстрацію права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Позивачем не надано суду першої інстанції докази, що відповідачем не було зареєстровано своє право власності на нерухоме майно, передане в іпотеку, на час виникнення спірних правовідносин.

Посилання у апеляційній скарзі на не врахування судом першої інстанції витягу з Державного реєстру нерухомого майна від 20 серпня 2020 року, який був приєднаний до позовної заяви, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки до позовної заяви були додані Витяги про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23 серпня 2012 року та Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек від 23 серпня 2012 року.

Витягу з Державного реєстру нерухомого майна від 20 серпня 2020 року матеріали справи не містять.

Разом з цим, до відзиву на позовну заяву відповідачем був наданий Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 жовтня 2017року, згідно якого право власності ПАТ «Банк «Український капітал» на домоволодіння, житловий будинок, загальною площею 509,1кв.м, за адресою АДРЕСА_1 , було зареєстровано 10 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Войтовською Ю.С. на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року.

Також вказані обставини були підтверджені Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 травня 2021 року, яка була надана суду першої інстанції представником відповідача під час підготовчого судового засідання 14 червня 2021 року, в якому був присутній позивач.

Вказані докази позивачем спростовані не були.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про ненадання позивачем доказів у підтвердження посилань на неправомірність бездіяльності відповідача стосовно реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 жовтня 2017 року.

Посилання позивача на неврахування судом наданих податкових повідомлень та рішень адміністративних судів, колегія суддів вважає необґрунтованим з таких підстав.

Позивачем суду першої інстанції надані податкові повідомлення рішення ГУ ДФС у м. Києві №104739-13 від 20 жовтня 2017 року про визначення суми податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2016 рік на суму 27 680,90грн; податкове повідомлення-рішення № 0165115-1310-2658 від 14 травня 2019 року ГУ ДФС у м. Києві про визначення суми податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2018 рік на суму 27 897,24грн; та податкове повідомлення-рішення № 0186840-3314-2658 від 20 травня 2020 року ГУ ДФС у м. Києві про визначення суми податкового зобов`язання за

платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2019 рік на суму 28 247,43грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2020 року (справа № 826/4026/18) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування податкового повідомлення рішення №10473913 від 20 жовтня 2017 року, оскільки станом на 2016 рік ОСОБА_1 був власником домоволодіння.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 1 лютого 2019 року (справа № 826/14068/18) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0077102-1310/2658 від 17 травня 2018 року, оскільки станом на 26 грудня 2017 року ОСОБА_1 був зареєстрований власником домоволодіння.

Доказів оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень № 0165115-1310-2658 від 14 травня 2019 року та № 0186840-3314-2658 від 20 травня 2020 року матеріали справи не містять.

Надане позивачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року (справа № 826/5540/18) ухвалено судом за позовом ОСОБА_1 до Великосолтанівської сільської ради Васильківського району Київської області про зобов`язання винести рішення, яким визнати будинок АДРЕСА_1 таким, що не є придатним до проживання в період з часу з 2008 року по 2017 рік включно.

Також безпідставним є посилання позивача на судове рішення у справі № 640/15038/19, оскільки згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень за вказаним номером Окружний адміністративний суд міста Києва розглядав справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Укратоменергобуд» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Херсонській області Савка Євгена Вікторовича про визнання протиправними та скасування акту та припису.

Отже, надані позивачем докази не підтверджують позовні вимоги та твердження позивача про завдання йому матеріальної шкоди бездіяльністю відповідача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сформований органами податкової служби податковий борг не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України і його відшкодування не може ґрунтуватися на положеннях ст. 1166 ЦК України та бути покладено на відповідача.

Доводи апеляційної скарги, що у судовому рішенні не відображено надходження до суду відповіді на відзив на позовну заяву та не надано оцінки викладеним у ньому обставинам, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять відповіді на відзив на позову заяву, а позивачем до апеляційної скарги не додані докази направлення відповіді на відзив на позовну заяву до суду першої інстанції та докази отримання судом зазначеного документа.

Щодо позовних вимог про стягнення шкоди у вигляді понесених позивачем витрат на судовий збір, сплачений при оскарженні податкових повідомлень-рішень, та витрат на правову допомогу при розгляді справ №826/4026/18; №826/14068/18; №640/15038/19 та № 826/5540/18, колегія суддів зазначає, що судові витрати не є шкодою чи збитками у розумінні статті 22 та 1166 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки, оскільки є витратами, що пов`язані з розглядом справи в суді. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат, понесених під час розгляду адміністративної справи, суд вирішує у встановленому процесуальним законом порядку за правилами адміністративного судочинства за результатами розгляду відповідного позову.

Подібні за змістом висновки містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправомірно залишив без розгляду клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає

безпідставним з огляду на наступне.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження («Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії», № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи на 20 вересня 2021 року, про що був повідомлений позивач (с.с.100)

У поданому 15 вересня 2021 року до суду клопотанні про відкладення розгляду справи, позивач не повідомив поважних причин неможливості прибуття для участі у розгляді справи, обмежившись зазначенням, що в цей день він має бути далеко за межами міста Києва. Також позивач не надав докази поважності причин неможливості бути присутнім у судовому засіданні. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги.

З протоколу судового засідання від 20 вересня 2021 року вбачається, що суд розглянув вищезазначене клопотання та визнав його необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини справи, не дослідив та не надав оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд оцінив надані позивачем докази та прийшов до правомірного висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог.

Згідно частин 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, правові підстави для відшкодування позивачу понесених ним судових витрат, у тому числі і на правову допомогу відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, понесені позивачем судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк