Рішення

від 17.05.2023 по справі 345/5398/21

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 345/5398/21

Номер провадження 2/350/25/2023

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2023 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Рожнятів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Брошнівського професійного лісопромислового ліцею про поновлення на роботі й оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

установив:

ОСОБА_1 звернулася до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із даним позовом та уточнивши позовні вимоги просила визнати незаконним та скасувати наказ від 05.11.2021 №179 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », допустити її до виконання її трудових обов`язків на посаду викладача зарубіжної літератури. Зобов`язати відповідача оплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021, до дня поновлення на роботі.

В основу заявлених позовних вимог позивачка зіслалася на те, що вона працює викладачем зарубіжної літератури з 1988 року у Брошнівському професійному лісопромисловому ліцеї. 05 листопада 2021 року їй у присутності заступників директора було прочитано Наказ про відсторонення її від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Дирекція ліцею не надала їй на руки оригінал зазначеного наказу для ознайомлення, а тому її підпис у наказі відсутній. Позивачка вважає, даний наказ незаконний та таким, який підлягає скасуванню судом, оскільки виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень. І цим законом щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника на підставі ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є безпідставним. Позивачка зазначила, що на сьогодні не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від респіраторної хвороби COVID-19. А отже ні цією статтею ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від зазначеної хвороби. Також позивачка вважає, що оскільки її право на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання наказу від 05.11.2021 про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28.12.2021 (а.с.43) відкрито провадження у цивільній справі, ухвалено розгляд здійснювати за правилами вимог, встановлених ст.274 ЦПК України.

26.01.2022 до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області надійшов відзив на вищезазначену позовну заяву (а.с.56-63), у якому представник відповідача, посилаючись на норми чинного законодавства зазначив, що після прийняття наказу МОЗ № 2153 працівникам ліцею доведено про необхідність проведення щеплень від COVID-19. Працівникам неодноразово доводилося дані обставини і наслідки, які можуть мати місце у випадку відмови від вакцинації. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Сторони в судове засідання не прибули.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за можливе і доцільне розглянути справу у відсутності сторін та при наявних матеріалах справи, яких достатньо, щоб вирішити питання про права та обов`язки сторін.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, суд вважає за можливе не здійснювати фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що буде відповідати приписам ст.247 ч.2 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до ст.ст.1-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5ЦПК України,окрім іншогопередбачено,що здійснюючиправосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому,статтею 12ЦПК Україниустановлено,що цивільнесудочинство здійснюєтьсяна засадахзмагальності сторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом установлено, що позивачка з 30.08.1988 працює на посаді викладача зарубіжної літератури у Брошнівському професійному лісопромисловому ліцеї, що підтверджено копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.12-14).

05.11.2021 директором Брошнівського професійного лісопромислового ліцею на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, відповідно до ст.46 Кодексу законів про працю України, ч. 2 статті Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. №1645-ІІІ, наказом МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.21 №2153, пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №12336, видано наказ №179 «Про відсторонення від роботи викладача ОСОБА_1 » (а.с.9), яким позивачку було відсторонено від роботи викладача зарубіжної літератури без збереження заробітної плати з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Про факт ознайомлення із таким наказом позивачка не заперечувала, вказала, що її усно повідомлено, від підпису про ознайомлення вона відмовилася в присутності свідків.

Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст.46 КЗпП допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 викладений висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09 липня 1998 року №12-рп/98 зазначено, що термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" вцілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

На підставі наведеного, суд вважає, що до «інших передбачених законодавством випадків» у широкому значенні поняття «законодавство», як підстава для відсторонення працівників від роботи належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Зокрема, частиною першою та другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, зі змісту ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» випливає, що центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, може встановлюватись перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковому щепленню також проти інших (крім тих, які визначені в ч.1 ст.12 вказаного Закону) інфекційних захворювань.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі за текстом - МОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Так, наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі за текстом - Перелік №2153) .

Відповідно до цього Переліку з доповненнями, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у т.ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

У Переліку №2153 також зазначено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392 та від 22 липня 2020 року № 641.

Судом встановлено, що позивачкою, як працівником закладу загальної середньої освіти не було надано відповідачу документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або підтверджуючих документів про вакцинацію проти Covid-19.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів ( державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Таким чином, обов`язковість профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, визначена законом, зокрема частиною другою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" для працівників окремих професій, виробництв та організацій, згідно Переліку №2153.

Тому доводи позивачки в частині відсутності законодавчих підстав для обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 для працівників окремих видів професій, суд відхиляє як необґрунтовані.

У розглядуваному випадку відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Соломахін проти України» у рішенні від 15 березня 2012 року ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Позивачка не дотрималася загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, і держава визначила законодавством захисний захід - відсторонення від роботи.

У спірнихправовідносинах судне вбачаєпорушення правапозивачки напрацю,визначене ст.43Конституції України,оскільки занею зберігаєтьсяробоче місце,трудовий договірне припинений,обмеження позивачкибуло правомірнимта відповідалопріоритету забезпеченнябезпеки життя,здоров`яі безпекилюдей,зокрема,учасників освітньогопроцесу,якими згідност.19Закону України«Про повнузагальну середнюосвіту» є учні; педагогічніпрацівники; іншіпрацівники закладуосвіти; батькиучнів; асистенти дітей (у разі їх допуску відповідно до вимог частини сьомої статті 26 цього Закону).

У постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 , як працівник закладу загальної середньої освіти підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак ухилилася від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень та не надала документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення, а тому керівник навчального закладу правомірно видав наказ про її відсторонення від роботи на підставі чинного законодавства у відповідності до вимог ст.46 КЗпП, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Позивачка була ознайомлена з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також ОСОБА_1 була повідомлена про необхідність надання її керівнику документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Водночас, позивачка не надала роботодавцю вказані документи.

У даному випадку індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту у Брошнівського професійного лісопромислового ліцею і мають право на безпечний освітній процес та відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення проти COVID-19. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства та обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 05 квітня 2023 року у справі № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21 (провадження № 61-11319св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 686/27893/21 (провадження № 61-9179св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 344/19802/21 (провадження № 61-7161св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 166/1319/21 (провадження № 61-5531св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21 (провадження № 61-9756св22).

Щодо доводів позивачки про експериментальність щеплення проти COVID-19, то суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації, тому такі доводи відхиляє. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Посилання позивачки на відсутність подання відповідних службових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, як необхідної умови для відсторонення її від роботи, суд відхиляє, оскільки статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 46 КЗпП передбачено можливість відсторонення певних категорій працівників від роботи без зазначеного подання. При цьому, відсутність зазначеного подання не спростовує правомірності винесення оспорюваного наказу та відсторонення позивачки від роботи.

Також не приймаються до уваги і твердження позивачки про те, що відповідач не вправі був вимагати від неї підтверджуючі документи про вакцинацію проти СОVID-19 або документи щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення проти цієї хвороби, оскільки документ про вакцинацію не містить лікарської таємниці, а лише підтверджує факт вакцинації. Не містять такої таємниці і документи щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Більше того, наказом МОЗ від 02 листопада 2021 року № 2394 затверджено форму № 028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та Інструкцію щодо її заповнення. Форма № 028-1/о заповнюється на підставі медичних записів про стан здоров`я пацієнта з урахуванням критеріїв, які визначаються відповідно до Інструкцій до застосування вакцин, рішень НТГЕІ та Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Що стосується вимог позивачки про виплату їй заробітної плати за період відсторонення, то суд зазначає наступне.

У законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», однак на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом.

Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1 ст.94 КЗпП).

На підставі наведеного, а також враховуючи те, що позивачці відмовлено у задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 05.11.2021 №179 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », а тому інші вимоги також не підлягають до задоволення.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 4,12,13, 81, 263-265 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Брошнівського професійного лісопромислового ліцею про поновлення на посаді викладача зарубіжної літератури в Брошнівському лісопромисловому ліцеї Калуського району Івано-Франківської області, закладі технічної освіти ( Код ЄДРПО 02544164) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду через Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - Брошнівський професійний лісопромисловий ліцей, місцезнаходження: вул.Бандери,5 сел.Брошнів-Осада Калуського району Івано-Франківської області, (код ЄДРПОУ 02544164).

Повний текст рішення складено 26.05.2023.

Суддя: