Рішення

від 29.05.2023 по справі 357/4391/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/4391/23

Провадження № 2-а/357/55/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 травня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участю секретаря - Сокур О. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Плискань І.О.,

представника відповідачів Іщенка А.П.

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківсього віддлілу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адмінінстративним позовом до Білоцерківсього віддлілу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язання вчинити дії, посилаючись на наступні обставини.

Він, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Республіці Білорусь. Наразі він є громадянином Республіки Білорусь.

У 2017 році він вирішив змінити країну проживання, оскільки вже на той час не підтримував політичний режим в Білорусі. Він розумів, що діючий президент займає проросійську позицію, в країні не було опозиційних сил, які могли б протистояти діючій владі, а тому Білорусь була далекою від євроінтеграції та реального демократичного суспільства.

На той час його брат, ОСОБА_3 , вже проживав в Україні. Наразі він є громадянином України. У зв`язку з цим, він вирішив переїхати до України, працевлаштуватися та продовжити тут проживати.

23 листопада 2017 року він отримав дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_1 строком на один рік, до 23.11.2018 р. На підставі дозволу серії НОМЕР_1 він отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні строком на один рік.

З 14 грудня 2017 року і по даний час він працює заступником директора у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Плосківське» (СТОВ «Плосківське»), ідентифікаційний код 03753527, місцезнаходження: Україна, 09530, Київська обл., Таращанський р-н, село Плоске; основний вид діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Директором СТОВ «Плосківське» є його брат, ОСОБА_3 .

З 2017 року йому щороку видавали новий дозвіл на застосування праці та, відповідно, продовжували строк дії посвідки на тимчасове проживання.

Так, він має такі дозволи на застосування праці: серії АА № 016744, дійсний до 23.11.2021 р.; серії АА № 017161, дійсний до 23.11.2019 р.; серії АА № 030728, дійсний до 03.09.2020 р.; серії АА № 042504, дійсний до 21.07.2021 р.; серії АА № 053065, дійсний до 21.07.2022 р.; серії АА № 071189, дійсний до 21.07.2023 р.

Наразі, він має посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 до 21.07.2022 року. У зв`язку із закінченням строку дії цієї посвідки, він повинен був отримати нову посвідку на підставі дозволу на застосування праці іноземців серії АА № 071189, що дійсний до 21.07.2023 року.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322 (далі - Порядок № 322 від 25.04.2018)

Згідно з пунктом 17 Порядку № 322 від 25.04.2018 документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.

Тому, 17 червня 2022 року (за 23 робочі дні до закінчення строку дії посвідки 800211749 до 21.07.2022 р.) він подав до ДМС заяву про отримання нової посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 322 від 25.04.2018 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Після подання документів, він перевіряв стан оформлення його документів на офіційному вебсайті ДМСУ за посиланням https://dmsu.gov.ua/services/docstate.html, проте жодна інформація про задоволення або про відмову у задоволенні його заяви не відображалася. На телефонні дзвінки у ДМСУ не відповідали. Пізніше на словах йому повідомили, що наразі ситуація з оформленням документів для громадян Республіки Білорусь та Російської Федерації є незрозумілою, тому потрібно почекати.

Він, розуміючи, що виконав вимоги законодавства щодо подачі заяви на оформлення нової посвідки, маючи дозвіл на працевлаштування в Україні, дійсний до 21.07.2023 року, продовжив працювати та жити в Україні.

19 жовтня 2022 року він з`явився до Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, щоб дізнатися про стан розгляду його документів для отримання нової посвідки. Йому повідомили, що йому відмовлено в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні (рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 80111300014983 від 07.07.2022 р), але не пояснили на якій підставі.

Також, 19 жовтня 2022 року Відповідачем були складені такі документи: протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКО номер 0001862 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП України (додаток 3 до позовної заяви); постанову серії ПН МКО номер 0001863 про накладення на нього адміністративного стягнення 1700 грн. за ч. 1 ст. 203 КУпАП; рішення Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві № 32 від 19.10.2022 року про примусове повернення його до країни походження або до третьої країни до 17.11.2022 року.

Тоді ж у паспорті йому поставили відмітку «Прийнято рішення про примусове повернення від 19.10.2022 № 32. Зобов`язаний залишити територію України до 17.11.2022».

21 жовтня 2022 року була прийнята постанова КМУ № 1202 від 21.10.2022 р., згідно з якою всі посвідки на тимчасове проживання автоматично продовжуються на період дії воєнного стану. Тому, він продовжував жити та працювати в Україні, усвідомлюючи, що знаходжуся тут на законних підставах.

У березні цього року працівник відділу кадрів компанії, в якій він працює, почав готувати для нього пакет документів для отримання нового дозволу на працевлаштування і, коли з`ясував, що він має рішення про примусове повернення, порадив звернутися до адвоката для з`ясування його правового статусу в Україні.

Вважає, що постанова серії ПН МКО № 001863 від 19.10.2022 року має бути скасована, а справа про адміністративне правопорушення - закрита у зв`язку з відсутність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП; відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП; неврахування Відповідачем у повному обсязі його пояснень щодо протоколу про адміністративне правопорушення; прийняття постанови в період дії на території України карантину, що є порушенням Закону України від 17.03.2020 № 530-ІХ; прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 1202 від 21.10.2022 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану», що на даний час виключає можливість притягнення його до відповідальності, навіть якби порушення мало місце.

Вважає, що рішення Відповідача № 32 від 19.10.2022 року про примусове повернення його до країни походження або до третьої країни було прийнято без врахування всіх обставин, які мали значення, а також без дотримання балансу між несприятливим наслідками для його прав, свобод та інтересів та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Станом на 19.10.2022 року були відсутні підстави для прийняття рішення № 32 про примусове повернення до країни походження або до третьої країни, передбачені статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»

Рішення № 32 від 19.10.2022 року ґрунтується виключно на тому, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП (постанова серії ПН МКО №001863 від 19.10.2022).

При цьому, підставою для винесення даної постанови стало те, що він, начебто, перебував в Україні без документів на право проживання.

Хоча, як він вже зазначав, це не відповідає дійсності, тому що 17.06.2022 року він подав документи на отримання посвідки на тимчасове проживання (оскільки строк дії попередньої посвідки закінчувався 21.07.2022), але станом на 19.10.2022 року і навіть станом на зараз орган ДМСУ не надав йому рішення за результатами розгляду його документів.

Наголошує, що станом на 19.10.2022 року він не міг порушити порядок перебування в Україні, оскільки орган ДМСУ не надав йому своє рішення за результатами розгляду документів на видачу посвідки, які він подав ще 17.06.2022 року. Тобто, виходить, що навпаки, органи ДМСУ порушили строку розгляду його документів та строки повідомлення його про прийняте рішення.

Оскільки у позовній заяві ставиться вимога скасувати рішення Відповідача № 32 від 19.10.2022 про примусове повернення, то і позовна вимога про зобов`язання Відповідача анулювати в його паспорті штамп та запис про необхідність залишити територію України, яка є похідною до від першої позовної вимоги, підлягає задоволенню.

Просив суд скасувати постанову, складену начальником Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області Ашуровою Ларисою Юріївною серії ПН МКО № 001863 від 19.10.2022 року про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина Республіки Білорусь, ОСОБА_4 , за ч. 1 ст. 203 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити. Скасувати рішення завідувача сектору протидії нелегальній міграції Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 32 від 19.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або до третьої країни громадянина Республіки Білорусь, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язати Білоцерківський відділ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області анулювати у паспорті громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 НОМЕР_3 , виданий 24.01.2018 року штамп та запис «Прийнято рішення про примусове повернення від 19.10.2022 року № 32. Зобов`язаний залишити територію України до 17.11.2022 року» ( а. с.1-8 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2023 року ( а. с. 36 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі ( ч. 2 ст. 171 КАС України ).

Ухвалою судді 18.04.2023 року ОСОБА_1 до Білоцерківсього віддлілу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язання вчинити дії була залишена без руху ( а. с. 40-46 ).

28 квітня 2023 року за вх. № 19063 судом отримано заяву про поновлення строків пропущеного строку позовної давності ( а. с. 49-54 ) з додатками ( а. с. 55-60 ).

Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Ухвалою судді від 17 травня 2023 року поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білоцерківсього віддлілу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язання вчинити дії. Повідомлено сторонам, що справу буде розглянуто в спрощеному позовному провадженні з повідомленням ( викликом ) сторін та призначено судове засідання у справі на 25.05.2023 року ( а. с. 63-64 ).

В судовому засідані позивач та його представник, кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили адміністартивний позово заовольнити в повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 , просив відмовити в задоволеннні позовних вимог, оскільки оскаржувані рішення позивачем, відповідач виніс правомірно у відповідності до вимог закону.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є дружиною позивача, раз з яким проживає в АДРЕСА_1 . Підтвердила, що її чоловік у 2017 році приїхав до України з Республіки Білорусь, оскільки преспектив знайти роботу там не було. Після влаштування на роботі в Україні, вона разом з дітьми також приїхала до України. Наразі, вона з позивачем мають двох спільних дітей, які навчаються в школі у селі Шкарівка, які добре навчаються, відвідують гуртки ( плавання, танці ), приймають учась у змаганнях. Наразі, вона знаходиться на п`ятому місяці вагітності. Вона не працює та перебуває на повному утриманні свого чоловіка.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідачів, свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Вирішуючи дану справу суд керується наступними нормами права.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі «КУпАП»), порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст.274 КУпАП перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі «КАС України») у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлені наступні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Республіці Білорусь та є громадянином Республіки Білорусь, що підтверджується паспортом останнього ( а. с. 16 ), який з 2017 року проживає на території України.

Згідно Довідки про реєстрацію місця проживання особи від 23.06.2021 року, виданої Управлінням адміністративних послуг БМР Київської області, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі посвідки на тимчасове проживання в Україні зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 31.01.2019 року по теперішній час ( а. с.18 ).

Встановлено, що 23 листопада 2017 року позивач отримав дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_1 строком на один рік, до 23.11.2018 р. ( а. с. 20 ) та на підставі дозволу серії АА № 016744 він отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні строком на один рік.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 14 грудня 2017 року і по даний час працює заступником директора у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Плосківське» (СТОВ «Плосківське»), ідентифікаційний код 03753527, місцезнаходження: Україна, 09530, Київська обл., Таращанський р-н, село Плоске; основний вид діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Директором СТОВ «Плосківське» є ОСОБА_3 , про що свідчить наявний у справі Наказ № 50-к від 13.12.2017 року про прийняття на роботу в СТОВ «Плосківське» на посаду заступника директора по тваринництву ОСОБА_1 , з 14.12.2017 року, згідно трудового догвору, з оплатою згідно штатного розпису ( а. с. 23 ), трудовий договір від 13.12.2017 року ( а. с. 24-25 ), додаткова угода № 1 від 15 січня 2019 року про внесення змін до Трудового договору від 13.12.2017 роу ( а. с. 26 ), а також довідка від 17.03.2023 року за вих. № 12, видана СТОВ «Плосківське» ОСОБА_1 про те, що він дійсно працює в СТОВ «Полосківське», за основним місцем роботи, на посаді заступника директора, з 14.12.2017 року по теперішній час ( а. с. 27 ).

Встановлено та неспростовано матеріалами справи, що з 2017 року позивачу щороку видавали новий дозвіл на застосування праці та, відповідно, продовжували строк дії посвідки на тимчасове проживання.

Так, в матеріалах справи додані з боку позивача дозволи на застосування праці: дозвіл серії АА № 002606, дісний до 06.04.2018 року; серії АА № 016744, дійсний до 23.11.2018 року; серії АА № 030728, дійсний 03.09.2020 року; серії АА № 042504, дійсний до 21.07.2021 року; серії АА № 053065, дійсний до 21.07.2022 року; серії АА № 071189, дісний до 21.07.2023 року ( а. с. 19-21 ).

Встановлено, що наразі, позивач має посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 до 21.07.2022 року ( а. с. 17 ) у зв`язку із закінченням строку дії якої, останній повинен був отримати нову посвідку на підставі дозволу на застосування праці іноземців серії АА № 071189, що дійсний до 21.07.2023 року.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКО 001862 від 19.10.2022 року, складеного завідувачем сектору Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Іщенком А.П. про те, що 19.10.2022 року о 16:00 годині за адресою: м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 3А, виявлений громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, та перебуває на території України без документів на право проживання в Україні ( а. с. 13 ).

Тобто позивач проживав в Україні за документами, термін дії яких закінчився, термін дії тимчасової посвідки - до 21.07.2022 року, за що передбачена відповідальність частиною першою статті 203 КУпАП.

19 жовтня 2022 року постановою серії ПН МКО № 001863, складеною начальником відділу ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області Ашуровою Ларисою Юріївною, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу, розмір якого склав 1 700 грн.та відповідно роз`яснено у разу несплати штрафу в строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП,штраф стягується в примусовому прядку органами Державної виконавчої служби в подвійному розмірі, сума якої сладає 3 400 грн. ( а. с. 12 ).

Рішенням завідувача сектору протидії нелегальній міграції Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Іщенка А.П. про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Білорусь № 32 від 19.10.2022 року встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув на територію України 14.01.2022 року через КП «Нові Яриловичі» до с. Плоске Білоцерківського району Київської області, де працює на посаді заступника директора СТОВ «Плосківське» на підставі дозволу на працевлаштування № 071189 від 23.11.2017 року, дійсний до 21.07.2023 року, та посвіди на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_4 , що дійсна до 21.07.2022 року. 17.06.2022 року громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подав заяу до ДМС про отримання нової посвіди на тимчасове проживання в Україні. 07.07.2022 року громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рішенням № 80111300014983 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було відмовлено в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі пп. 9 п. 61 ПКМУ від 25.04.2018 року № 322. Після закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання, територію Україн не поинув. За порушення права перебування іноземних громадян на території України громадянин Республіки Білорусь був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП. Вирішено примусово повернути до країни походження, або до третьої країни громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов`язати його покинути територію України у термін до 17.11.2022 року ( а. с. 15 ).

У паспорті позивача начальником Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області поставлено відмітку про прийняте рішення про примусове повернення від 19.10.2022 року № 32, встановлено строк для виїзду 30 діб, зобов`язаний залишити територію України до 17.11.2022 року ( а. с. 16 ).

Вважаючи вищевказане рішення про примусове повернення та постанову про накладення адміністративного стягнення протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі -Закон), а також міжнародними нормами.

Згідно із частиною першою, третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно із пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 (далі - Порядок №150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території :

1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи вразі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Частинами першою, другою статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.

Згідно із частинами першою, третьою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України),з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30днів з дня прийняття рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:

- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав, за яких приймається рішення про примусове повернення іноземців за межі України.

Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання врегульований спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок № 321).

Згідно пункту 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до вимог пунктів 16 та 17 Порядку № 321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні.

Згідно статті 222-2 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, про транзитний проїзд через територію України, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, а також питання щодо реєстрації місця проживання (статті 200, 201, частина перша статті 203, стаття 203-1 (крім порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204, 205, 206).

Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, інші уповноважені керівником посадові особи цього органу.

Згідно вимог частини першої статті 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз вищевикладених норм свідчить про те, що міграційний орган уповноважений через своїх працівників притягувати іноземців та осіб без громадянства до адміністративної відповідальності за вчинення ними визначених законом адміністративних правопорушень, зокрема за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні.

Згідно ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Тобто, іноземці або особи без громадянства мають підтверджувати законність свого перебування на території України.

Законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, підтверджується, у тому числі наданим візою дозволом в межах строку дії візи; посвідкою на тимчасове проживання; довідкою, що підтверджує факт звернення за становленням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; дозволом на імміграцію.

Не дотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визначення цих осіб нелегальними мігрантами та прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності.

Таким чином, підставою для прийняття рішення про примусове повернення іноземця до країни громадянської належності є перебування іноземця на території України з порушенням чинного законодавства, у тому числі, за відсутності паспортного документа та документа, що дозволяє тимчасове перебування на території України, законних джерел існування тощо.

Виключенням щодо можливості примусового повернення іноземця до країни громадянської належності є наявність обставин, що свідчать про загрозу його життю або свободі за віросповіданням, національністю, громадянством (підданством), належністю до певної соціальної групи або за політичних переконань, загроза у жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводження чи покарання тощо у разі повернення до країни походження.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином Республіки Білорусь, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_5 від 24.01.2018 року, термін дії 24.01.2028 року ( а. с. 16 ).

Позивач отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 від 04.06.2021 року, дата закінчення строку дії - 21.07.2022 року ( а. с. 17 ).

Як встановлено вище, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі посвідки на тимчасове проживання в Україні зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 31.01.2019 року по теперішній час, про що свідчить в матеріалах справи довідка Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області про реєстрацію місця проживання особи від 23.06.2021 року ( а. с.18 ).

Крім того, встановлено та підтверджується матеріалами справи, про що вище зазначено, позивач з 14.12.2017 року працює в СТОВ «Полосківське» на посаді заступника директора по тваринництву.

Як встановлено в судовому засіданні, директором СТОВ «Полосківське» є ОСОБА_3 , який доводиться позивачу братом.

Окрім цього, встановлено під час розгляду справи, що позивач 17 червня 2022 року (за 23 робочі дні до закінчення строку дії посвідки 800211749 до 21.07.2022 р.) подав до ДМС заяву про отримання нової посвідки на тимчасове проживання в Україні, про що не було спростовано з боку відповідача.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 321 від 25.04.2018 року посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Як зазначив позивач в судовому засіданні, після подання документів, він перевіряв стан оформлення його документів на офіційному вебсайті ДМСУ за посиланням https://dmsu.gov.ua/services/docstate.html, проте жодна інформація про задоволення або про відмову у задоволенні його заяви не відображалася. На телефонні дзвінки у ДМСУ не відповідали. Пізніше на словах йому повідомили, що наразі ситуація з оформленням документів для громадян Республіки Білорусь та Російської Федерації є незрозумілою, тому потрібно почекати.

19 жовтня 2022 року позивач з`явився до Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, щоб дізнатися про стан розгляду його документів для отримання нової посвідки, де останньому повідомили, що йому відмовлено в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні (рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 80111300014983 від 07.07.2022 р), відповідного рішення останній не отримав, причини такої відмови останньому не відоми.

З огляду на те, що законний строк перебування позивача на території України закінчився 21.07.2022 року, 19.10.2022 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП, застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу та винесено рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни та у паспорті йому поставили відмітку «Прийнято рішення про примусове повернення від 19.10.2022 № 32. Зобов`язаний залишити територію України до 17.11.2022».

Судом під час розгляду справи було встановлено, що позивач не мав наміру порушувати вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та у встановлені строки звертався до органів ДМС з приводу продовження дії посвідки на тимчасове проживання, однак, відповідного рішення з цього приводу так і не отримав.

В подальшому, особисто 19.10.2022 року прибув Білоцерківського міського відділу ДМС України у Київській області для з`ясування питання щодо продовження дії посвідки на тимчасове проживаня.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач вчиняв всі необхідні дії для продовження строку офіційного перебування на території України.

До цього, в котрий раз, отримав дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_6 , дійсний до 21.07.2023 року ( а. с. 21 ).

Суб`єктивна сторона правопорушення передбаченого статтею 203 КУпАП характеризується саме наявністю умисної вини.

Статтею 10 КУпАП визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Між тим, як вбачається зі змісту спірної постанови, під час вирішення питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не встановлювався факт наявності умислу в його діях, які були пов`язані з порушенням правил перебування на території України, а відповідно, як наслідок і наявність складу адміністративного правопорушення за частиною першою статті 203 КУпАП.

З матеріалів спрваи вбачається, що ОСОБА_1 є членом Всеукраїнської асоціації учасників бойових дій ( а. с. 28 ).

Згідно листа від 11.04.2023 року за вих. № 1/3-1111, виданого ГО «Всеукраїнська асоціація УБД», підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є членом ГО «Всеукраїнська асоціація УБД» з лютого 2022 року по теперішній час. За період з 2022 року, за потребою, приймав участь у заходах «Всеукраїнської Асоціації УБД». У протиправних діяннях замічений не був ( а. с. 30).

Статтею 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зокрема передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.

Так, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби ( COVID-19 )» від 17.03.2020 року № 530-ІХ установлено, що до іноземців та осіб без громадянства , які не змогли виїхати за межі України або не змогли звернутися до територіальних органів/підрозділів ДМС України із заявою про продовження строку перебування на території України та/або про обмін посвідки на тимчасове/постійне проживання у зв`язку із введенням карантину, не застосовується адміністративна відповідальність за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, якщо такі порушення настали в період чи внаслідок встановлення карантину.

У пукті 1 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 ( редакція від 23.08.2022 року ) передбачено: «Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин».

Оскільки постанова про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКО № 001863 датована 19.10.2022 року, тобто, прийнята в період дії на території України карантину.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який продовжено з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб на підставі Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022 року, затвердженого Законом України від 15.03.2022 року № 2119-ІХ.

Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022, змінено статтю 1 Указу № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.04.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.05.2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 23.08.2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно частинами першою та двадцятою статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З огляду на вищевикладене вбачається, що в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням № 32 від 19.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни, громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни та зобов`язано його до 17.11.2022 року покинути територію України.

В судовому засіданні позивач неодноразово наголошував, що у 2017 році він вирішив змінити країну проживання, оскільки вже на той час не підтримував політичний режим в Білорусі, розуміючи, що діючий президент займає проросійську позицію, в країні не було опозиційних сил, які могли б протистояти діючій владі, а тому Білорусь була далекою від євроінтеграції та реального демократичного суспільства. Виступав проти війни, засуджував дії Російської Федерації. Зазначав, що він є членом ГО «Всеукраїнська асоціація учасників бойових дій» з лютого 2022 року потеперішній час та приймає активну участь у допомозі ЗС України. Також зазначав на тому, що працюючи на вищевказаном товаристві проходив перевірку з боку правоохоронних органів.

У відповідності до частини першої статті 31 Закону іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: - де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; - де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; - де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; - де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

З огляду на викладене, суд погоджується, що внаслідок повернення позивача в країну походження або третю країну, це може призвести до політичного переслідування, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Крім того, позивач підпадає під виключення, що зазначені у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», оскільки мав діючу посвідку на тимчасове проживання на території України, строк дії якої закінчився 21.07.2022 року, тобто у період воєнного стану.

Також, строк дії посвідки позивача на тимчасове проживання на території України, строк якої закінчився 21.07.2022 року, перепадав і в період дії карантину, який на сьогодні продовжений для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 до 30 червня 2023 року.

Так, 26 квітня 2023 року Постановою від 25.04.2023 р. № 383 Кабінет Міністрів України через COVID-19 продовжив режим надзвичайної ситуації в єдиній державній системі цивільного захисту, а також карантин на всій території України до 30 червня 2023 року.

Окрім цього, в судовому засіданні в якості свідка була допитана дружина позивача, яа зазначила, що вона разом з чоловіком та двома дітьми проживає в АДРЕСА_1 . Підтвердила, що її чоловік у 2017 році приїхав до України з Республіки Білорусь, оскільки преспектив знайти роботу там не було. Після влаштування на роботі в Україні, вона разом з дітьми також приїхала до України. Діти навчаються в школі у селі Шкарівка, які добре навчаються, відвідують гуртки ( плавання, танці ), приймають учась у змаганнях. Наразі, вона знаходиться на п`ятому місяці вагітності. Вона не працює та перебуває на повному утриманні свого чоловіка.

З цього приводу суд зазначає, що таке повернення також буде мати наслідки, залишення вагітної дружини з двома дітьми без батька та матеріальної допомоги, оскільки як зазначала остання в судовому засіданні, вона повністю перебуває на утриманні свого чоловіка.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року по справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції.

Крім того, позиція суду ґрунтується і на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Так, відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21 червня 1988 року та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24 липня 2014 року, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, зокрема доводів позивача, що порушення ним Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обумовлено непереборними обставинами, а неможливість продовження строку його перебування на території України після 21.07.2022 року обумовлена зупиненням строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані постанова та рішення не відповідають встановленим вимогам законодавства та критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, оскільки прийняті без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак підлягають скасуванню.

Оскільки у позові ставилася вимога позивача про скасування рішення відповідача № 32 від 19.10.2022 року про примусове повернення, яке слугувало вчиненням у паспорті позивача штампу та запису про необхідність залишити територію України, є похідною, а суд прийшов до висновку, що таке рішення, прийнято відповідачем не відповідає встановленим вимогам законодавства та критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, оскільки прийняте без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, яке підлягає скасуванню, то і вимога позивача щодо зобов`язати відповідача анулювати у його паспорті серії НОМЕР_3 , виданого 24.01.2018, штамп та запис «Прийнято рішення про примусове повернення від 19.10.2022 № 32, зобов`язаний залишити територію України до 17.11.2022 р. є такою, що також підлягає задоволенню.

В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги ( ч. 1 ст. 172 КАС України ).

Похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) ( п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України ).

Так, основною вимогою є скасування рішення відповідача № 32 від 19.10.2022 року про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, яке слугувало для штампу та запису «Прийнято рішення про примусове повернення від 19.10.2022 року № 32. Зобов`язаний залишити територію України до 17.11.2022 року».

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Білоцерківсього віддлілу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язання вчинити дії є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 55 Конституції України, ст.ст. 2, 6-8, 19, 20, 72-78, 90, 159, 241-246, 255, 288 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білоцерківсього віддлілу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

Скасувати постанову, складену начальником Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області Ашуровою Ларисою Юріївною серії ПН МКО № 001863 від 19.10.2022 року про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина Республіки Білорусь, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ч. 1 ст. 203 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Скасувати рішення завідувача сектору протидії нелегальній міграції Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 32 від 19.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або до третьої країни громадянина Республіки Білорусь, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язати Білоцерківський відділ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області анулювати у паспорті громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 НОМЕР_3 , виданий 24.01.2018 року штамп та запис «Прийнято рішення про примусове повернення від 19.10.2022 року № 32. Зобов`язаний залишити територію України до 17.11.2022 року».

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 286 КАС України можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина Республіки Білорусь, серія НОМЕР_5 , виданий 24.01.2018року, посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , видана 04.06.2021 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_7 );

Відповідач: Білоцерківський віддліл Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 3-а );

Відповідач: Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ( адреса місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, ЄДРПОУ: 42552598 ).

Повний текст судового рішення складено 29 травня 2023 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов