Постанова

від 25.04.2023 по справі 522/23376/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1245/23

Справа № 522/23376/17

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

за участю: представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс» - адвоката Землякова О.А.,

представника ОСОБА_1 адвоката Веровського О.В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ковалевського Євгена Володимировича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи Будівельно-конструкторська фірма «Будінтех» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання квартири предметом іпотеки, визнання іпотекодержателем, -

В С Т А Н О В И В:

12 грудня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участі третіх осіб: Будівельно-конструкторська фірма «Будінтех» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі БКФ «Будінтех» у вигляді ТОВ), в якому просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 такою, що була передана в іпотеку на умовах визначених іпотечним договором №б\н від 31.07.2008, зареєстрованого в реєстрі за №1891, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Сведебанк» та ОСОБА_2 предметом іпотеки, а ОСОБА_1 іпотекодавцем.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31.07.2008 між ЗАТ «Сведебанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №74/15-Ф.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 31.07.2008, за яким в іпотеку було передано майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, на жилу квартиру, загальною площею 128,24 кв.м, право власності на яку виникне у майбутньому, що розташована в будинку, будівельний АДРЕСА_2 , які (майнові права) належать ОСОБА_2 на підставі договору дольової участі в будівництві житла №88/04-05 від 17.04.2005, укладеного між ОСОБА_2 та БКФ «Будінтех» у вигляді ТОВ (третя особа).

Пізніше ПАТ «Сведебанк» відступив позивачеві свої права вимоги за вказаними договорами.

Згідно інформації отриманої із Інформаційної довідки з Державного реєстру право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_1 , і виникло на підставі свідоцтва про право власності, серія номер НОМЕР_1 , виданого 03.12.2013, реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Рубан М.О..

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 є іпотекодавцем перед ТОВ «ФК «Вектор Плюс», якою передано в іпотеку кв. АДРЕСА_1 в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 31.07.2008 №74/15-Ф.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2017 року заяву представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було задоволено та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2020 року заяву представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про забезпечення доказів задоволено витребувано від Відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином засвідчену копію реєстраційної справи на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 230327151101; витребувано у БКФ «Будінтех» у вигляді ТОВ усі документи, які супроводжували укладення договорів пайової участі в будівництві житла між БКФ «Будінтех» у вигляді ТОВ та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вказаному будинку.

Витребувану копію реєстраційної справи було надано до суду, витребувані від БКФ «Будінтех» у вигляді ТОВ документи надано не було.

За даними матеріалів наданої реєстраційної справи вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 на теперішній час є громадянка ОСОБА_3 .

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 29 березня 2021 року за заявою позивача до участі у справі у якості співвідповідача було залучено ОСОБА_3 , що придбала вказану квартиру у ОСОБА_1 ..

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року в задоволенні позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову - арешт на квартиру АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2017 року.

В апеляційній скарзі адвокат Ковалевський Є.В. в інтересах ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Представник третьої особи БКФ «Будінтех» у вигляді ТОВ в судове засідання до апеляційного суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки. Клопотання про відкладення розгляду справи не надходило.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово належним чином та завчасно сповіщалися, за відомими суду адресами місця їх проживання, однак поштова кореспонденція разом із судовою повісткою про виклик до суду поверталась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 1 ст.131ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно зі ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Таким чином, оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали відомостей про зміну свого місця проживання або місцезнаходження під час апеляційного провадження справи, судові повістки були направлені на останні відому судові адреси місця їх проживання та реєстрації, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважаються такими, що своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Апеляційний суд звертає увагу, що вказана цивільна справа тривалий час перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду, а саме з липня 2021 року, а відповідачі мали достатньо часу, в разі необхідності, надати суду додаткові докази, клопотання, пояснення, та в повній мірі реалізувати свої процесуальні права.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційнимсудомповажними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс» - адвоката Землякова О.А., який підтримав доводи апеляційної скарги, й просив її задовольнити, та представника ОСОБА_1 адвоката Веровського О.В., який просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та письмових пояснень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Крім того, частиною 1 ст.4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

За змістом частин першої, третьої статті 575 ЦК Україниіпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно із частиною першою статті 576ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до частини другої статті 583ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Матеріалами справи встановлено, що 31 липня 2008 року між ЗАТ «Сведебанк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №74/15-Ф.

У забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за вказаним кредитним договором було укладено договір іпотеки від 31 липня 2008 року, за яким в іпотеку було передано майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, на жилу квартиру, загальною площею 128,24 кв.м, право власності на яку виникне у майбутньому, що розташована у будинку, будівельний АДРЕСА_2 , які (майнові права) належать ОСОБА_2 на підставі договору дольової участі в будівництві житла №88/04-05 від 17.04.2005 укладеного між ОСОБА_2 та БКФ «Будінтех» у вигляді ТОВ.

В п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 договору іпотеки визначено, що предметом іпотеки є майнові права. Тобто 31 липня 2008 року було укладено договір іпотеки предметом якого є майнові права.

У 2012 році на підставі відповідного договору ПАТ «Сведебанк» відступив позивачеві ТОВ «ФК «Вектор Плюс» свої права вимоги до боржників, в тому числі і за кредитним договором №74/15-Ф.

Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору про дольову участь у будівництві житла 07.07.2005 за №3671/07-05 між БКФ «Будінтех»у виглядіТОВ та акта приймання-передачі квартири від 03.09.2013 було набуто первісне право власності на новозбудоване нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , площею 130,2 кв.м, право власності на яку було зареєстровано за власником ОСОБА_1 . 03.12.2013 реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Рубан М.О..

За даними матеріалів наданої Відділом державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради на виконання ухвали суду про забезпечення доказів, вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 на теперішній час є громадянка ОСОБА_3 , якою вказану квартиру було придбано у ОСОБА_1 ..

Так, правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюютьсяЗаконом України «Про іпотеку», за яким законодавство України про іпотеку базується наКонституції Українита складається зЦивільного кодексу України(далі -ЦК України),Господарського кодексу України, цього Закону й інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України;Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який регулює відносини у системі іпотечного кредитування, перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, і частковоЗаконом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який установлює обов`язковість іпотеки при забезпеченні договорів між забудовником і стороною, яка фінансує будівництво.

Статтями1,5 Закону України «Про іпотеку»(у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки), визначено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленомузакономпорядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Отже, на час укладення між ЗАТ «Сведебанк» та ОСОБА_2 договору іпотеки №74/15-Ф 31 липня 2008 року стаття 5 Закону України «Про іпотеку»не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Вектор Плюс» суд першої інстанції вірно виходив із того, що вказаний іпотечний договір було укладено 31 липня 2008 року всупереч чинному на той час ЗУ «Про іпотеку», оскільки на момент укладання іпотечного договору майнові права не могли бути предметом іпотеки і відповідно, передача їх за вказаним договором від 31 липня 2008 року в якості виконання зобов`язань в іпотеку не відповідала приписам чинного на той час Закону України «Про іпотеку».

Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», що набрала чинності з 14 січня 2009 року тобто вже після укладання згаданого іпотечного договору 31 липня 2008 року зазначено: «Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.» (Частина друга статті 5 в редакції «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку» від 25 грудня 2008 року).

Тобто, лише із набранням чинності нової редакції ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» законом було визначено, що окрім власне нерухомого майна предметом іпотеки можуть бути і майнові права.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі №523/13460/15-ц.

В апеляційній скарзі позивач посилається на ст. 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності договору, згідно якої договір є дійсним, якщо він не визнаний судом недійсним, його недійсність не випливає з норми закону, однак зазначене не має суттєвого правового значення в даному випадку, оскільки незважаючи, що договір іпотеки від 31 липня 2008 року, укладений між ЗАТ «Сведебанк» та відповідачем ОСОБА_2 є дійсним, суд не має правових підстав визнати саме квартиру АДРЕСА_1 такою, що була передана в іпотеку, та є предметом іпотеки, оскільки відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майнові права на спірну квартиру не могли бути предметом іпотеки.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 є іпотекодавцем перед ТОВ «ФК «Вектор Плюс», якою передано в іпотеку кв. АДРЕСА_1 в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 31.07.2008 за №74/15-Ф, оскільки особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, слід зазначити наступне.

Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»).

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Положеннями статті 18 Закону України «Про іпотеку», яка є спеціальною нормою, що визначає вимоги до змісту іпотечного договору, передбачено, що істотною умовою договору іпотеки є опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.

Отже, залежно від того, що сторони договору визначили як предмет іпотеки договір має містити його опис, достатній для встановлення основних характеристик нерухомого майна або для з`ясування змісту (виду) майнового права щодо такого майна (право володіння, користування або інші правомочності), що є вимогою спеціального Закону та запорукою ефективної реалізації прав іпотекодержателя у разі звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог.

За умовами розділу 2 іпотечного договору від 31 липня 2008 року його предметом визначено майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, на жилу квартиру, загальною площею 128,24 кв.м, право власності на яку виникне у майбутньому, що розташована на восьмому поверсі з правої сторони дев`ятого під`їзду п`ятої секції будинку будівельний АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору дольової участі в будівництві житла №88/04-05 від 17.04.2005, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Будінтех».

Крім того, згідно пунктів 2.5 2.6 іпотечного договору від 31 липня 2008 року визначено, що право власності у іпотекодавця на нерухомість за вищевказаною адресою виникне після закінчення будівництва, здачі в експлуатацію об`єкту нерухомості та реєстрації прав власності у відповідному Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Після завершення будівництва предмету іпотеки та оформлення права власності на нього, в установленому законом порядку, іпотека поширюється на вже збудовану нерухомість. Іпотекодержателю роз`яснено про його обов`язок після закінчення будівництва зареєструвати в установленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість.

Таким чином сторони домовились, що іпотека поширюватиметься на вже збудовану нерухомість після закінчення будівництва, здачі в експлуатацію об`єкту нерухомості та після реєстрації прав власності за іпотекодавцем ОСОБА_2 у відповідному Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Проте, як встановлено матеріалами справи на підставі договору про дольову участь у будівництві житла 07.07.2005 №3671/07-05 між БКФ «Будінтех»у виглядіТОВ та акту приймання-передачі квартири від 03.09.2013 право власності на новозбудоване нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , площею 130,2 кв.м, було зареєстровано за ОСОБА_1 ..

Докази набуття ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , площею 130,2 кв.м, як власне і реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 відсутні. Дані факти заперечуються відповідачами, а доказів іншого позивачем не надано.

За встановлених у цій справі обставин, безумовної трансформації майнових прав за вказаним договором іпотеки у право власності на новостворений об`єкт нерухомого майна не відбулося, що є наслідком недотримання вимог стосовно порядку передачі в іпотеку об`єктів, будівництво яких не завершено, та невиконання сторонами умов договору іпотеки майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва щодо реєстрації прав власності за іпотекодавцем ОСОБА_2 у відповідному Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно після закінчення будівництва та здачі в експлуатацію об`єкту нерухомості.

Отже, доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків переходу права власності на предмет іпотеки передбачені ст. 23 Закону України «Про іпотеку» є необґрунтованими, оскільки диспозицією вказаної статті, як обов`язкову підставу застосування передбачених нею наслідків (у вигляді дійсності іпотеки для набувача відповідного нерухомого майна) передбачено перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи. У даному випадку у матеріалах справи відсутні докази переходу права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 від іпотекодавця за договором - ОСОБА_2 до іншої особи і, зокрема, ОСОБА_1 і при цьому матеріалами справи беззаперечно встановлено набуття ОСОБА_1 первісного права власності на новозбудоване нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , площею 130,2 кв.м від забудовника - будівельно-конструкторською фірми «Будінтех» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, а доказів іншого позивачем не наведено.

За таких обставин, доводи наведені у апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами рішення суду першої інстанції.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, ратифікованою Законом від 17 липня 1997року, а саме згідно зі ст. 1 Першого протоколу до неї від 1952 року передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким чином,враховуючи положенняЦК України,Закону України«Про іпотеку»,Закону України«Про запобіганнявпливу світовоїфінансової кризина розвитокбудівельної галузіта житловогобудівництва»,правові позиціїВерховного судуУкраїни,факт набуття ОСОБА_1 права власностіна спірнуквартиру,а такожтой факт,що відповіднодо положеньЗакону України«Про іпотеку»у редакції,яка булачинною начас виникненняспірних правовідносин,майнові правана нерухомість,будівництво якоїне завершеноне моглибути предметоміпотеки,колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Ковалевського Євгена Володимировича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 05 травня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік