Постанова

від 17.05.2023 по справі 904/3077/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3077/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Антоніка С.Г., Дарміна М.О.,

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Алексєєнко О.А., адвокат (поза межами суду);

від відповідача: Скрипчук М.Є., адвокат (поза межами суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" на:

рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2022 (суддя Фещенко Ю.В., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 08.12.2022),

та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 (суддя Фещенко Ю.В., м. Дніпро, повний текст підписаний 16.01.2023) у справі №904/3077/22

за позовом "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) (Буссардвег, Хассмерсгайм, Німеччина)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" (м. Дніпро)

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 24 300 Євро,

ВСТАНОВИВ:

"Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" (далі - відповідач) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 24 300 Євро.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару, за який позивачем була здійснена 50% попередня оплата, шляхом оплати виставленого відповідачем рахунку-фактури № 3/25032022 від 25.03.2022 на суму 48 600 Євро відповідно до платіжного доручення від 03.08.2022 на суму 24 300 Євро. Позивач зазначає, що як поставка товару, так і повернення здійсненої позивачем передоплати у розмірі 24 300 Євро, відповідачем здійснені не були, що і є причиною звернення із позовом до суду.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2022 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" на користь "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) - 24 300 Євро - безпідставно набутих грошових коштів та 13 521 грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 клопотання "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" на користь "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) 1 000 Євро - частину витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням та додатковим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс", в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм процесуального права, зокрема підписання позову особою, що не мала права його підписувати, просить:

- оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) залишити без розгляду;

- скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 по справі №904/3077/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача.

При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що звертаючись у вересні 2022 року до суду з даною позовною заявою представником позивача, адвокатом Алексєєнко О.А. на підтвердження повноважень надано суду ордер формату А-5, типова форма якого, у відповідності до п.п. 4 та 6 рішення Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, використовувалася до 01 січня 2022 року, тобто втратила чинність, оскільки діє лише типова форма ордеру формату А-4 з двовимірним штрих-кодом (QR-кодoм) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ (додаток 1 Положення, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41).

Наведене вказує на те, що наданий представником позивача, адвокатом після 01 січня 2022 року документ із назвою «ордер» формату А-5, не відповідає встановленим вимогам Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженої рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 та, як наслідок, не є юридично значимим документом для цілей підтвердження повноважень адвоката діяти в Господарському суді Дніпропетровської області в якості представника позивача.

Враховуючи наведене, ордер адвоката Алексєєнка Олександра Анатолійовича серії КС №548031 не може підтверджувати повноваження адвоката в якості представника Позивача.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" підставою надання правової допомоги є договір про надання правової (правничої) допомоги та враховуючи наведене, довіреність є підтвердженням повноважень адвоката, у випадку, якщо вона надана на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги.

Саме таку позицію викладено в рішенні Ради адвокатів України від 02.08.2022 № 62 «Про затвердження роз`яснення щодо підстав представництва адвокатом клієнта в суді».

Зі змісту довіреності компанії "Натуріас ГмбХ" вбачається, що вона видана громадянам України та ТОВ «НОУБЛЗ».

Відомості про те, що довіреність компанії "Натуріас ГмбХ" видана на підставі або в рамках договору про надання правової допомоги або зазначеним у ній особам, як адвокатам, в документі відсутні.

Враховуючи, що позовна заява підписана у вересні 2022 року адвокатом Алексєєнко О. А. на підставі ордеру, форма якого втратила свою юридичну силу ще 01 січня 2022 року, а довіреність компанії «Натуріас ГмбХ» не містить жодних посилань на договір про надання правової допомоги та на видачу її особам, як адвокатам, суд першої інстанції повинен був, керуючись, п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, прийняти рішення про залишення позовної заяви позивача без розгляду, як таку, що підписана особою, яка не мала права її підписувати.

Оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі, то у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу та також підлягає скасуванню.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що господарський процесуальний кодекс України та інше українське законодавство не містять жодних спеціальних норм, які передбачають обов`язок наводити у довіреності посилання на договір про правову допомогу та на те, що та чи інша особа є адвокатом.

Рішення Ради адвокатів України від 02.08.2022 № 62 «Про затвердження роз`яснення щодо підстав представництва адвокатом клієнта в суді», на яке відповідач посилається як на підставу скасування оскаржуваного рішення, з огляду на відсутність у довіреності Позивача відомостей про те, що така довіреність надана на підставі договору про надання правової допомоги, не містить вимогу про необхідність безпосередньо зазначати у довіреності те, що така довіреність надана на підставі договору про надання правової допомоги.

Матеріали справи, крім довіреності, яка видана Позивачем, зокрема і Представникові Позивача, містять також і договір про надання правової допомоги, укладений між Позивачем та Представником Позивача. Отже, фактичні обставини даної справи не суперечать висновкам Ради адвокатів України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Антонік С.Г., Дармін М.О.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 31.01.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/3077/22 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

03.02.2023 матеріали справи №904/3077/22 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2023, в редакції ухвали про виправлення описки від 08.02.2023 (суддя доповідач Іванов О.Г.), апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через неподання останнім доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, доказів направлення скарги (у перекладі на німецьку мову) позивачу або його представнику в Україні листом з описом вкладення. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 17.02.2022 визнано поважними підстави пропуску строку на подання апеляційної скарги та відновлено апелянту строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2022 у справі № 904/3077/22 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 у справі № 904/3077/22; судове засідання призначено на 15.03.2023; зупинено дію рішення на час апеляційного розгляду.

Через відпустку судді Антоніка С.Г. та з урахуванням п.2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, судове засідання, призначене на 15.03.2023, не відбулось.

Ухвалою суду від 16.03.2023 розгляд апеляційної скарги призначено на 10.04.2023.

В судовому засіданні 10.04.2023 представник позивача не зміг під`єднатися для участі в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим колегією суддів вирішено відкласти розгляд справи на 17.05.2023.

В судовому засіданні 17.05.2023 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Позивач після електронної переписки між представниками позивача та відповідача та виставлення відповідачем рахунку - фактури № 3/25032022 від 25.03.2022 на суму 48 600 Євро (оплата товару - соняшникової олії), 05.04.2022 здійснив 50% попередню оплату в сумі 24 300 Євро за товар, який в подальшому не було поставлено відповідачем.

Як поставка товару, так і повернення здійсненої позивачем передоплати у розмірі 24 300 Євро, відповідачем здійснені не були, що і є причиною звернення із позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору поставки, отримані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 24 300 Євро, що перераховані позивачем 05.04.2022, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 24 300 Євро позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вищенаведеними висновками господарського суду та зазначає наступне.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю договірних відносин між сторонами та правових підстав для повернення відповідачем отриманих 05.04.2022 грошових коштів у сумі 24 300 євро.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, у даній справі позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем фактично не було укладено зовнішньоекономічного контракту у письмовій формі, однак позивач після електронного листування між представниками позивача та відповідача та виставлення відповідачем рахунку - фактури № 3/25032022 від 25.03.2022 на суму 48 600 Євро (оплата товару - соняшникової олії), 05.04.2022 здійснив 50% попередню оплату в сумі 24 300 Євро за товар, який в подальшому не було поставлено відповідачем.

З приводу вказаних обставин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з вимогами статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним,якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень статей 655, 656, 691, 712 Цивільного кодексу України,істотними умовами договору поставки є предмет (товар), ціна товару та строки поставки товару. При цьому, суд зауважує, що строк дії договору поставки, не є істотною умовою договору поставки.

Вказане підтверджується і висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.09.2021 у справі № 5011-71/10036-2012, від 11.11.2020 у справі № 5/77, від 24.06.2020 у справі № 910/4034/19, від 19.06.2018 у справі № 905/889/16, від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивачем та відповідачем були погоджені лише предмет договору поставки та ціна такого товару; строки поставки товару сторонами погоджені не були.

При цьому слід розцінювати критично наяву в матеріалах справи електронну переписку - роздруківку переписки у месенджері WhatsApp (а.с.29-32, а.с.1), оскільки надана роздруківка не дозволяє суду достовірно встановити осіб, які вели таку переписку, а також наявність у них відповідних повноважень, як і не може визнати достовірним зміст такої переписки.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору поставки.

Отже, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) в силу приписів частини 1 статті 638 Господарського кодексу України.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем - ТОВ "Біо Ойлс" було виставлено позивачу - "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) рахунок - фактуру № 3/25032022 від 25.03.2022 на суму 48 600 Євро (оплата товару - соняшникової олії) (а.с.33-34, т.1).

Позивачем - "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) 05.04.2022 на користь ТОВ "Біо Ойлс" здійснено платіж в сумі 24 300 Євро, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (а.с. 36-39, т.1).

У процесі розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідач - ТОВ "Біо Ойлс" не заперечував факт отримання 05.04.2022 від позивача - "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) грошових коштів в сумі 24 300 Євро. Також відповідачем не було повідомлено суду правові підстави отримання ним вказаних грошових коштів.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.

У свою чергу, банківську виписку від 05.04.2022 колегія суддів розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 24 300 Євро, а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин. Більше того, з наявної в матеріалах справи банківської виписки неможливо навіть встановити призначення платежу.

Більше того, у даному випадку майном є грошові кошти в сумі 24 300 Євро, які були отримані відповідачем у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору поставки, тобто отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" без достатніх правових підстав.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для перерахування 05.04.2022 спірних грошових коштів в сумі 24 300 Євро.

Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору поставки, отримані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 24 300 Євро, що перераховані позивачем 05.04.2022, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

В даному випадку суд виходить з того, що пред`явлення вимоги (подання позову) свідчить про настання строку для повернення грошових коштів в сумі 24 300 Євро. До вказаного висновку колегія суддів дійшла з огляду на таке.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов`язковий порядок досудового врегулювання.

Такий порядок поширюється і на захист прав юридичних осіб.

У даному випадку відсутній закон, який би зобов`язував позивача пройти етап досудового врегулювання спору щодо повернення коштів за договором позики. Тобто, відсутній закон, що встановлює обмеження на доступ до суду.

У справі "Ashingdane проти Сполученого Королівства" (№ 8225/78, рішення від 28.05.1985) Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з`ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою.

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду "Perez deRada Cavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28.10.1998).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про пред`явлення позову щодо повернення грошових коштів, але ніяких дій стосовно їх повернення позивачу протягом усього часу розгляду справи не здійснив, господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 24 300 Євро.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №127/1853/17.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 24 300 Євро позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 24 300 Євро.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підставно задоволено господарським судом у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що ордер адвоката Алексєєнка Олександра Анатолійовича серії КС №548031, який надано разом з позовною заявою, не може підтверджувати повноваження адвоката в якості представника Позивача, з огляду на наступне.

Позовна заява в інтересах "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) подана та підписана Алексєєнко О.А.

До позовної заяви в якості підтвердження власних повноважень Алексєєнко О.А. додав копію довіреності компанії "Натуріас ГмбХ" підписану директором - 04 серпня 2022 року та копію ордеру серії КС №548031, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги №А220804-1 від 04 серпня 2022 року.

В той же час ордер, копію якого надав адвокат Алексєєнко О.А. та який підтверджує його повноваження, як адвоката, є ордером, типова форма якого затверджена рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року №36, тобто виданим із ордерної книжки адвоката.

Відповідно до пункту 6 рішення Національної асоціації адвокатів України та Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41 визнано таким, що втратило чинність Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року, із змінами та доповненнями, крім Додатка № 1 до Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року, та пункту 18 Положення, які діють до 01 січня 2022 року.

В свою чергу, пунктом 4 зазначеного вище рішення дозволено адвокатам України в строк до 01 січня 2022 року використовувати Типову форму ордера, виготовлену друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону.

Таким чином, з 1 січня 2022 року ради адвокатів регіонів і НААУ припинили видачу ордерних книжок та передбачили, що повноваження адвоката підтверджуються ордером, який згенеровано у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua слідуючи командам системи.

Згідно з приписами ч.2 статті 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з ч. 5 статті 164 ГПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Частиною 1 статті 58 ГПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Приписами частини четвертої статті 60 ГПК України унормовано, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

За приписами статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Отже, в господарському судочинстві згідно з вимогами статті 60 ГПК України допустимим доказом повноважень адвоката, як особи, що підписала, зокрема, позовну заяву, є виключно довіреність або ордер.

При цьому ордер, який виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером ГПК України не вимагає.

Ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору.

Таким чином, наданий представником позивача, адвокатом після 01 січня 2022 року документ із назвою «ордер» формату А-5, не відповідає встановленим вимогам Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженої рішення Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 та, як наслідок, не є юридично значимим документом для цілей підтвердження повноважень адвоката діяти в Господарському суді Дніпропетровської області в якості представника позивача.

Разом з тим, до позовної заяви в якості підтвердження повноважень надана також копія довіреності компанії "Натуріас ГмбХ", підписана директором - 04 серпня 2022 року, якою уповноважено Алексєєнка Олександра, громадянина України, на представництво інтересів довірителя.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Таким чином, в господарському процесі повноваження представника можуть підтверджуватись довіреністю, що не скасовує обов`язок адвоката щодо укладання договору з клієнтом.

Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами, відповідно до частини 3 статті 244 Цивільного кодексу України. Закон не забороняє надання довіреності фізичний особі - адвокату або юридичній, якою є адвокатське об`єднання, однак і не скасовує обов`язок такого об`єднання чи адвоката на укладання договору про надання правничої допомоги з клієнтом.

В той же час, господарський процесуальний кодекс України та інше українське законодавство не містять жодних спеціальних норм, які передбачають обов`язок наводити у довіреності посилання на договір про правову допомогу та на те, що та чи інша особа є адвокатом.

До аналогічного висновку можна прийти в тому числі і аналізуючи практику Верховного Суду, яку було оглянуто та систематизовано у Огляді судової практики Верховного Суду щодо представництва інтересів учасників справи адвокатом та самопредставництва в господарському процесі від 16.07.2021, який був сформований Верховним Судом.

Метою цього огляду є аналіз практики застосування суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду законодавства, що визначає особливості представництва учасників справи адвокатом та самопредставництва в господарському процесі, а також забезпечення сталості та єдності судової практики.

У постанові КГС ВС від 12.10.2018 у справі № 908/1101/17 викладено таку правову позицію: нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлено, що в довіреності, виданій на ім`я фізичної особи - адвоката, обов`язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом. Не передбачено таких вимог ні ГПК України, ні ЦК України, яким врегульовано питання представництва за довіреністю. Аналогічне стосується і вимог щодо посилання на договір про правову допомогу у довіреності - таких вимог чинне законодавство не містить.

У розглядуваному аспекті важливо, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Алексєєнко Олександр Анатолійович має статус адвоката, копія його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю наявна у матеріалах справи та подана разом з позовною заявою.

Довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення.

Аналогічні висновки викладені в постановах КГС ВС від 04.11.2020 у справі №910/6421/19, від 28.04.2020 у справі № 910/8331/19 та від 28.01.2020 у справі № 921/69/19.

Колегія суддів зауважує, що рішення Ради адвокатів України від 02.08.2022 № 62 «Про затвердження роз`яснення щодо підстав представництва адвокатом клієнта в суді», на яке відповідач посилається як на підставу скасування оскаржуваного рішення з огляду на відсутність у довіреності Позивача відомостей про те, що така довіреність надана на підставі договору про надання правової допомоги, не містить вимогу про необхідність безпосередньо зазначати у довіреності те, що така довіреність надана на підставі договору про надання правової допомоги.

Більш того, матеріали справи, крім довіреності, яка видана Позивачем, зокрема і Представникові Позивача, містять також і договір про надання правової допомоги, укладений між Позивачем та Представником Позивача. Отже, фактичні обставини даної справи не суперечать висновкам Ради адвокатів України.

Тому доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був, керуючись, п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, прийняти рішення про залишення позовної заяви позивача без розгляду, як таку, що підписана особою, яка не мала права її підписувати, є безпідставними.

Оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі, а в даному випадку відсутні підстави для скасування основного рішення, то відсутні підстави для скасування й додаткового рішення у даній справі.

Інших підстав для скасування додаткового рішення заявник апеляційної скарги не зазначив.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення - без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2022 у справі № 904/3077/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2022 у справі №904/3077/22 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 у справі № 904/3077/22 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 у справі №904/3077/22 залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" за подання апеляційної скарги на рішення та на додаткове рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.05.2023.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

СуддяС.Г. Антонік

Суддя М.О. Дармін