Рішення

від 18.05.2023 по справі 904/4634/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2023м. ДніпроСправа № 904/4634/22

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Коваленко В.С.,

від відповідача-1: Клименко О.І.,

від відповідача-2: представник не з`явився,

від третьої особи-1: представник не з`явився,

від третьої особи-2: представник не з`явився,

дослідивши матеріали справи №904/4634/22

за позовом ОСОБА_1

до

1. ОСОБА_2 ,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій-Миропіль",

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 ОСОБА_3 ,

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 ОСОБА_4 ,

про визнання рішення загальних зборів недійсним та скасування запису про державну реєстрацію,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (вх. 25.01.2023), до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій-Миропіль" (далі - відповідач-2), в якій просить суд:

визнати угоду про інвестування від 09.11.2017 недійсною;

визнати недійсним рішення загальних зборів учасників товариства відповідача-2 від 09.11.2017, оформлене протоколом №0911 від 09.11.2017;

скасувати запис про державну реєстрацію змін до установчих документів відповідача-2, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. 13.11.2017, 09:42:30, 12151050009000965;

скасувати запис про державну реєстрацію змін до відомостей про відповідача-2, 09.10.2021, 11:40:08, 1002151070010000965, Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідачів.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4634/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2022.

Ухвалою від 12.12.2022 позовну заяву залишено без руху. Позивачу запропоновано надати до господарського суду докази доплати судового збору у розмірі 2.481,00 грн та документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів. Позивач вправі подати належним чином обґрунтоване клопотання про залучення третьої(іх) особи(іб) із зазначенням наявності у неї(их) юридичного інтересу та вказати, яким саме чином рішення у цій справі вплине на її(їх) права та обов`язки і на боці якої сторони вона(и) бере(уть) участь. Зазначити реєстраційні номери облікової(их) картки(ок) платника(ів) податків (для фізичних осіб) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Через відділ документального забезпечення 21.12.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків від 21.12.2022 за вих. №б/н разом з платіжним дорученням від 21.12.2022 №9291-1522-5335-4198 на загальну суму 2.481,00 грн про сплату судового збору. Оцінивши надані позивачем докази, господарський суд визнав їх належними, а недоліки позовної заяви усунутими.

Того ж дня, 21.12.2022 через відділ документального забезпечення від позивача надійшла заява про залучення третіх осіб ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) до участі у справі.

Ухвалою від 26.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.01.2023. Залучено ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 (далі - третя особа-1) та ОСОБА_4 в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 (далі - третя особа-2). Зобов`язано позивача надати суду письмові пояснення, у яких чітко зазначити номер кожного реєстраційного запису, який позивач просить суд скасувати, зміст кожного із таких записів, підстави, з яких позивач просить суд скасувати конкретний запис. Позивачу визначено, що письмові пояснення слід подати в строк до 06.01.2023.

Через відділ документального забезпечення 04.01.2023 від позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали від 26.12.2022.

Через відділ документального забезпечення 05.01.2023 від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, у яких третя особа-1 не заперечила проти задоволення позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 06.01.2023 від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення, у яких третя особа-2 не заперечила проти задоволення позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 06.01.2023 від відповідача-2 надійшов відзив, у якому відповідач-2 не заперечував проти задоволення позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 25.01.2023 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить суд збільшити позовні вимоги такою вимогою як визнання недійсною угоди про інвестування від 09.11.2017.

Ухвалою від 25.01.2023 підготовче засідання відкладено до 22.02.2023.

Через відділ документального забезпечення 21.02.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у якому позивач просить суд відкласти судове засідання та вирішити питання про збільшення позовних вимог.

Ухвалою від 22.02.2023 підготовче провадження продовжено, заяву позивача про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду, учасникам справи рекомендовано в строк до 22.03.2023 подати до суду відзив(и), письмові пояснення щодо вимоги позивача, викладеної у заяві про збільшення позовних вимог, підготовче засідання відкладено до 22.03.2023.

Через відділ документального забезпечення 07.03.2023 від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, у яких третя особа-1 визнала заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 07.03.2023 від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення, у яких третя особа-2 визнала заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 10.03.2023 від відповідача-2 надійшов відзив, у якому відповідач-2 визнав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Ухвалою від 22.03.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 06.04.2023.

Через відділ документального забезпечення 05.04.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою від 06.04.2023 розгляд справи по суті відкладено до 20.04.2023.

У зв`язку із мінуванням приміщення Господарського суду Дніпропетровської області судове засідання призначене на 20.04.2023 не відбулось.

Ухвалою від 20.04.2023 призначено розгляд справи по суті на 04.05.2023.

Через відділ документального забезпечення 03.05.2023 від відповідача-1 надійшла заява, у якій відповідач-1 надав пояснення по суті спору.

04.05.2023 з огляду на обставини справи, з метою правильного і своєчасного розгляду справи по суті, задля дотримання принципу рівності сторін та виконання усіх завдань підготовчого провадження, суд визнав за доцільне не розпочинати розгляд справи по суті, а продовжити підготовче провадження.

Ухвалою від 04.05.2023 розгляд справи по суті відкладено до 18.05.2023, зобов`язано відповідача-1 невідкладно направити на адреси інших учасників справи копії поданої ним заяви від 03.05.2023 з доданими до неї документами листом з описом вкладення, докази чого негайно надати суду.

Через відділ документального забезпечення 15.05.2023 від відповідача-1 надійшов супровідний лист разом із доказами направлення пояснень від 03.05.2023 іншим учасникам процесу.

В судовому засіданні 18.05.2023 представники позивача та відповідача-1 відповіли на питання суду, надали пояснення у справі.

Інші учасники справи явку представників в судове засідання не забезпечили.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач повідомив, що умовою включення відповідача-1 до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль" визначено внесення відповідачем-1 інвестицій у господарську діяльність ТОВ "Меркурій-Миропіль" на підставі оскаржуваної інвестиційної угоди, однак вказана угода підписана особою, яка не мала відповідного обсягу повноважень на її підписання, а тому така угода підлягає визнанню недійсною.

Оскільки відповідач-1 взяті на себе зобов`язання щодо інвестування не виконав та не мав наміру їх виконувати, чим ввів позивача в оману, позивач стверджує про наявність підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства ТОВ "Меркурій-Миропіль" від 09.11.2017, оформленого протоколом №0911 від 09.11.2017, про включення відповідача-1 до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль". Також позивач стверджує про наявність підстав для скасування записів про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Меркурій-Миропіль" як похідних позовних вимог.

Стислий виклад позиції відповідача-1

Відповідач-1 зазначає, що не має змоги виконати свої зобов`язання з інвестування будь-яких грошових коштів на користь ТОВ "Меркурій-Миропіль", а також не має зацікавленості в подальшій участі у ТОВ "Меркурій-Миропіль".

Стислий виклад позиції відповідача-2

Відповідач-2 зазначає, що обов`язок в частині інвестування грошових коштів у господарську діяльність ТОВ "Меркурій-Миропіль" відповідач-1 не виконав, а тому не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Стислий виклад позиції третьої особи-1

Позовні вимоги підтримав.

Стислий виклад позиції третьої особи-2

Позовні вимоги підтримав.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини, зокрема щодо: наявності/відсутності підстав для визнання недійсною угоди про інвестування; встановлення наміру у відповідача-1 на виконання угоди про інвестування; виконання/невиконання угоди про інвестування відповідачем-1; наявності/відсутності підстав для визнання недійсним рішення зборів, наявності підстав для скасування записів про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Меркурій-Миропіль".

З матеріалів справи вбачається та визнається учасниками справи, до 09.11.2017 позивач разом з іншими учасниками ОСОБА_3 та ОСОБА_5 володіли 100% статутного капіталу ТОВ «Меркурій-Миропіль» код ЄДРПОУ 38355156. ОСОБА_3 володів 45% статутного капіталу товариства, ОСОБА_4 володів 10% статутного капіталу товариства, ОСОБА_1 володів 45 % статутного капіталу товариства.

Як зазначає позивач, в листопаді 2017 року до нього як до одного з учасників ТОВ «Меркурій-Миропіль» звернувся відповідач-1 через свого представника з пропозицію інвестувати свої грошові кошти в господарську діяльність ТОВ «Меркурій-Миропіль». Умовою входження відповідача-1 до складу учасників ТОВ «Меркурій-Миропіль» як нового учасника з часткою у розмірі 45% статутного капіталу товариства, що в грошовому виразі становить 900,00 грн, є надання відповідачем-1 відповідного інвестування.

Суд встановив, що 09.11.2017 між учасниками ТОВ "Меркурій-Миропіль": ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з однієї сторони та інвестором - ОСОБА_2 в особі його представника з другої сторони було укладено угоду про інвестування (далі - угода), відповідно до умов якої учасники ТОВ "Меркурій-Миропіль" надали свою згоду про прийняття до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль" нового учасника - інвестора ОСОБА_2 (відповідача-1) з часткою у статутному капіталі в розмірі 45% вартістю 900,00 грн і зобов`язалися провести загальні збори та прийняти відповідне протокольне рішення про прийняття до складу учасників ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МЕРКУРІЙ-МИРОПІЛЬ" відповідача-1.

Відповідач-1 в свою чергу після вчинення учасниками відповідача-2 вказаних вище дій взяв на себе зобов`язання в строк до 01.02.2020 здійснити інвестування грошовими коштами на розрахунковий рахунок відповідача-2 в розмірі 2.000.000 доларів США за курсом НБУ на дату зарахування.

Суд встановив, що угоду з боку відповідача-1 підписав представник за довіреністю Пожидаєв С.В.

В матеріалах справи наявна довіреність від 18.10.2017, видана строком на один рік і посвідчена у місті Дніпрі приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 10.11.2017 (зареєстрована в реєстрі за №2076).

Того ж дня, 09.11.2017 оскаржуваним рішенням №0911 від 09.11.2017 зборів учасників ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МЕРКУРІЙ -МИРОПІЛЬ", зокрема, вирішено прийняти до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль" відповідача-1 та надано дозвіл на внесення до статутного капіталу відповідача-2 частки відповідача-1 грошовими коштами, а саме внеском у розмірі 900,00 грн шляхом внесення їх до каси або на розрахунковий рахунок підприємства.

Також третій особі-2 надано дозвіл на збільшення його частки у ТОВАРИСТВІ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МЕРКУРІЙ-МИРОПІЛЬ" у грошовому вимірі на 100,00 грн та надано дозвіл на збільшення статутного капіталу ТОВ "Меркурій-Миропіль" грошовими коштами, а саме внеском у розмірі 100,00 грн шляхом внесення їх до каси або на розрахунковий рахунок підприємства.

Крім цього, затверджено новий розмір статутного капіталу ТОВ "Меркурій-Миропіль" у розмірі 2.000,00 грн і розподілено частки між учасниками ТОВ "Меркурій-Миропіль" таким чином: відповідачу-1 належить 45% статутного капіталу; третій особі-2 10% статутного капіталу; третій особі-1 22,50% статутного капіталу та позивачу 22,50% статутного капіталу.

Оскільки, як стверджує позивач, відповідач-1 взяті на себе зобов`язання щодо інвестування не виконав та не мав наміру їх виконувати, чим ввів позивача в оману, позивач вважає наявними підстави для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства ТОВ "Меркурій-Миропіль" від 09.11.2017, оформленого протоколом №0911 від 09.11.2017, про включення відповідача-1 до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль".

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову у даній с праві позивач визначив: визнання угоди про інвестування від 09.11.2017 недійсною; визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль" від 09.11.2017, оформленого протоколом №0911 від 09.11.2017, скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Меркурій-Миропіль", вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. 13.11.2017, 09:42:30, 12151050009000965, скасування запису про державну реєстрацію змін до відомостей про ТОВ "Меркурій-Миропіль", 09.10.2021, 11:40:08, 1002151070010000965, Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М.

Щодо вимог про визнання угоди про інвестування від 09.11.2017 недійсною

Як становлено судом, 09.11.2017 між учасниками ТОВ "Меркурій-Миропіль": ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з однієї сторони та інвестором - ОСОБА_2 в особі його представника з другої сторони було укладено угоду про інвестування (далі - угода), відповідно до умов якої учасники ТОВ "Меркурій-Миропіль" надали свою згоду про прийняття до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль" нового учасника - інвестора ОСОБА_2 (відповідача-1) з часткою у статутному капіталі в розмірі 45% вартістю 900,00 грн і зобов`язалися провести загальні збори та прийняти відповідне протокольне рішення про прийняття до складу учасників ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МЕРКУРІЙ -МИРОПІЛЬ" відповідача-1.

Таким чином, сторонами спірної угоди є учасники ТОВ "Меркурій-Миропіль": ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з однієї сторони та інвестор - ОСОБА_2 з другої сторони.

Водночас позовні вимоги заявлені позивачем лише до ОСОБА_2 та ТОВ "Меркурій-Миропіль".

Згідно положень частини 6 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Суд окремо відзначає, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (частина 1 статті 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).

Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Згідно положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 цього ж Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (що і має місце у даній справі), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Як неодноразово вказував Верховний Суд (див. наприклад постанови від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18) у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц вказано, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо відповідача належного.

Так, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимоги про визнання недійсною угоди про інвестування від 09.11.2017, укладеної між учасниками ТОВ "Меркурій-Миропіль": ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з однієї сторони та інвестором - ОСОБА_2 з другої сторони, а тому з урахуванням наведеного вище, належними співвідповідачами за такими вимогами мали бути усі зазначені особи.

Позаяк позивачем при оспорюванні угоди про інвестування в якості відповідачів було визначено лише ОСОБА_2 та ТОВ "Меркурій-Миропіль", а тому у задоволенні вимог про визнання недійсною угоди про інвестування від 09.11.2017 належить відмовити, оскільки повноважень самостійно залучити таких осіб в якості співвідповідачів суд не має, позаяк такі процесуальні дії належить вчиняти у підготовчому провадженні господарському суду першої інстанції і лише за клопотанням позивача (постанова Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 у справі №917/2041/20, у якій, зокрема зазначив таке:

« 16. Щодо ж доводів касаційної скарги про те, що ТОВ "Маяк" і АПОП "Великообухівське" були залучені місцевим господарським судом до участі у даній справі третіми особами, слід вказати, що ці доводи наведених висновків жодним чином не спростовують, позаяк такі дії місцевого господарського суду не нівелюють обставин розгляду спору про права та обов`язки вказаних осіб за відсутності у них необхідного процесуального статусу відповідачів у справі.

16.1. Верховний Суд відмічає, що у розумінні статті 50 ГПК України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме - ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред`явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі такі особи можуть мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов`язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача у справі, а не третьої особи (див. правовий висновок Верховного Суду у постановах від 20.08.2019 у справі № 910/13209/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2743/18).

17. Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції через неналежний склад відповідачів у цьому спорі, було підставно відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Нові Мости" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 02.09.2020, раціональним є і його висновок про те, що задоволення інших позовних вимог про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі від 15.05.2008 не призведе до поновлення порушених прав Позивача, з огляду на що у задоволенні і цих вимог належить відмовити (пункт 13.6. цієї Постанови)».

Щодо вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів

З матеріалів справи вбачається та визнається учасниками справи, до 09.11.2017 позивач разом з іншими учасниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 володіли 100% статутного капіталу ТОВ «Меркурій-Миропіль» код ЄДРПОУ 38355156. ОСОБА_3 володів 45% статутного капіталу товариства, ОСОБА_4 володів 10% статутного капіталу товариства, ОСОБА_1 володів 45 % статутного капіталу товариства.

Як зазначає позивач, в листопаді 2017 року до нього як до одного з учасників ТОВ «Меркурій-Миропіль» звернувся відповідач-1 через свого представника з пропозицію інвестувати свої грошові кошти в господарську діяльність ТОВ «Меркурій-Миропіль». Умовою входження відповідача-1 до складу учасників ТОВ «Меркурій-Миропіль» як нового учасника з часткою у розмірі 45% статутного капіталу товариства, що в грошовому виразі становить 900,00 грн, є надання відповідачем-1 відповідного інвестування.

Суд встановив, що 09.11.2017 між учасниками ТОВ "Меркурій-Миропіль": ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з однієї сторони та інвестором - ОСОБА_2 в особі його представника з другої сторони було укладено угоду про інвестування (далі - угода), відповідно до умов якої учасники ТОВ "Меркурій-Миропіль" надали свою згоду про прийняття до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль" нового учасника - інвестора ОСОБА_2 (відповідача-1) з часткою у статутному капіталі в розмірі 45% вартістю 900,00 грн і зобов`язалися провести загальні збори та прийняти відповідне протокольне рішення про прийняття до складу учасників ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МЕРКУРІЙ -МИРОПІЛЬ" відповідача-1.

Відповідач-1 в свою чергу після вчинення учасниками відповідача-2 вказаних вище дій взяв на себе зобов`язання в строк до 01.02.2020 здійснити інвестування грошовими коштами на розрахунковий рахунок відповідача-2 в розмірі 2.000.000 доларів США за курсом НБУ на дату зарахування.

Суд встановив, що угоду з боку відповідача-1 підписав представник за довіреністю Пожидаєв С.В.

В матеріалах справи наявна довіреність від 18.10.2017, видана строком на один рік і посвідчена у місті Дніпрі приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 10.11.2017 (зареєстрована в реєстрі за №2076).

Того ж дня, 09.11.2017 оскаржуваним рішенням №0911 від 09.11.2017 зборів учасників ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МЕРКУРІЙ -МИРОПІЛЬ", зокрема, вирішено прийняти до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль" відповідача-1 та надано дозвіл на внесення до статутного капіталу відповідача-2 частки відповідача-1 грошовими коштами, а саме внеском у розмірі 900,00 грн шляхом внесення їх до каси або на розрахунковий рахунок підприємства.

Також третій особі-2 надано дозвіл на збільшення його частки у ТОВАРИСТВІ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МЕРКУРІЙ-МИРОПІЛЬ" у грошовому вимірі на 100,00 грн та надано дозвіл на збільшення статутного капіталу ТОВ "Меркурій-Миропіль" грошовими коштами, а саме внеском у розмірі 100,00 грн шляхом внесення їх до каси або на розрахунковий рахунок підприємства.

Крім цього, затверджено новий розмір статутного капіталу ТОВ "Меркурій-Миропіль" у розмірі 2.000,00 грн і розподілено частки між учасниками ТОВ "Меркурій-Миропіль" таким чином: відповідачу-1 належить 45% статутного капіталу; третій особі-2 10% статутного капіталу; третій особі-1 22,50% статутного капіталу та позивачу 22,50% статутного капіталу.

На підставі наведеного, письмових та усних пояснень учасників справи суд встановив, що умовою надання згоди на входження відповідача-1 до складу учасників ТОВ «Меркурій-Миропіль» як нового учасника з часткою у розмірі 45% статутного капіталу товариства є надання відповідачем-1 відповідного інвестування.

Тобто учасники ТОВ "Меркурій-Миропіль" приймали оскаржуване рішення зборів від 09.11.2017, розраховуючи на те, що інвестор здійснить відповідне фінансування.

Фактично таке рішення учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль" відповідало б їх внутрішній волі лише за умови внесення такого інвестування, адже якби учасники ТОВ "Меркурій-Миропіль" знали, що відповідне інвестування здійснене не буде, вони б не прийняли рішення про включення відповідача-1 до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль".

Відповідно до ст. 98 ЦК України (в редакції, що діяла станом на день виникнення спірних правовідносин) загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством.

Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.

Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Стаття 53 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, що діяла станом на день виникнення спірних правовідносин) передбачає, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Із системного аналізу положень ЦК України та Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, що діяла станом на день виникнення спірних правовідносин) вбачається, що рішення загальних зборів юридичних осіб за своєю правовою природою не є правочинами.

Верховний Суд у постанові від 12.04.2018 у справі №922/2688/17 також зазначив, що рішення загальних зборів учасників не є одностороннім правочином, оскільки приймається загальними зборами учасників, які не є ні суб`єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є рішенням загальних зборів учасників господарського товариства і договором, тому що приймається не за домовленістю всіх учасників товариства, а більшістю їх голосів.

Натомість рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17).

Таким чином рішення, прийняті загальними зборами, є актами індивідуальної дії, оскільки їх приписи вважаються обов`язковими для обмеженого кола суб`єктів господарських відносин.

Виходячи з наведеного, до рішень загальних зборів як ненормативних актів не застосовуються норми ст. 203, 215 та 216 ЦК України, якими встановлюються загальні засади чинності правочинів, а також підстави та правові наслідки їх недійсності.

Водночас рішення загальних зборів як акти індивідуальної дії можуть бути визнані недійсними в судовому порядку у разі їх невідповідності вимогам законодавства (в тому числі Конституції України) та/або визначеній законом компетенції органу, що видав (затвердив) таке рішення.

Так, Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі №916/375/17 зазначив, що підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт.

Також у постанові від 27.03.2018 у справі №904/9431/15 Верховний Суд вказав, що рішення загальних зборів учасників як вищого органу товариства з обмеженою відповідальністю є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

При цьому для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 927/699/17, від 24.10.2018 у справі №925/973/17).

Як встановлено судом, умовою надання згоди на входження відповідача-1 до складу учасників ТОВ «Меркурій-Миропіль» як нового учасника є надання відповідачем-1 відповідного інвестування.

Відповідач-1 у письмовій заяві по суті спору та його представник у судовому засіданні зазначив, що відповідач-1 не здійснив жодного платежу за вище вказаною угодою про інвестування, а також не має наміру (змоги) виконати свої зобов`язання з інвестування будь-яких грошових коштів на користь ТОВ "Меркурій-Миропіль", а також не має зацікавленості в подальшій участі у ТОВ "Меркурій-Миропіль".

В свою чергу судом встановлено, що учасники ТОВ "Меркурій-Миропіль" приймали оскаржуване рішення зборів від 09.11.2017, розраховуючи на те, що інвестор здійснить відповідне фінансування.

Відповідно, спірне рішення учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль" відповідало б їх внутрішній волі лише за умови внесення такого інвестування, адже якби учасники ТОВ "Меркурій-Миропіль" знали, що відповідне інвестування здійснене не буде, вони б не прийняли рішення про включення відповідача-1 до складу учасників ТОВ "Меркурій-Миропіль".

Водночас волевиявлення учасників зборів має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, на що також посилається позивач у позовній заяві, як на одну з підстав свої позовних вимог, наводячи положення Цивільного Кодексу України.

Враховуючи те, що відповідач-1 не здійснив жодного платежу за вище вказаною угодою про інвестування, а також не має наміру виконувати свої зобов`язання з інвестування, суд погоджується з доводами позивача про те, що за встановлених обставин спірне рішення зборів не відповідає внутрішній волі учасників (зокрема позивача), волевиявлення учасників у даному випадку не може вважатися вільним; позивач не отримав того, на що розраховував (інвестиційних коштів), при цьому його частка у товаристві була фактично неправомірно зменшена внаслідок введення позивача в оману, чим порушено його законні інтереси як учасника (акціонера) товариства.

При цьому суд відзначає, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації. Ці права включають правомочність (можливість) цієї особи брати участь в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) від діяльності даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167 Господарський кодекс України).

Тобто, корпоративні права це права особи, яка внесла свою частку (гроші, інше майно) до певної компанії. Залежно від типу компанії та способу внеску особи, вона може отримувати дохід від діяльності цієї організації або брати участь в її управлінні.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; далі - ЦК).

За змістом положень ст.ст 4, 5 ГПК України правом на звернення до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи в корпоративних спорах, а суд здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є одним із принципів цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Положеннями статті 20 ГК України та статті 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, відносяться: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.

Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як зазначалось вище, відповідно до усталеної позиції Верховного Суду рішення загальних зборів юридичних осіб за своєю правовою природою не є правочинами; натомість такі рішення є актами ненормативного характеру, тобто офіційними письмовими документами органу управління юридичної особи, що породжують правові наслідки, спрямовані на врегулювання господарських відносин; рішення, прийняті загальними зборами, є актами індивідуальної дії, оскільки їх приписи вважаються обов`язковими для обмеженого кола суб`єктів господарських відносин; з урахуванням викладеного, Верховний Суд зазначив, що рішення загальних зборів як акти індивідуальної дії можуть бути визнані недійсними в судовому порядку у разі їх невідповідності вимогам законодавства (в тому числі Конституції України) та/або визначеній законом компетенції органу, що видав (затвердив) таке рішення, та порушення такими рішеннями прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.

Враховуючи усе викладене у сукупності, суд вважає обґрунтованими фактичні підстави позову, визначені позивачем, які полягають у тому, що спірне рішення зборів не відповідає внутрішній волі учасників (зокрема позивача), волевиявлення учасників у даному випадку не може вважатися вільним; позивач не отримав того, на що розраховував (інвестиційних коштів), при цьому його частка у товаристві була фактично неправомірно зменшена внаслідок введення позивача в оману, чим порушено його законні інтереси як учасника (акціонера) товариства.

Відтак оскаржуване рішення зборів підлягає визнанню недійсним в судовому порядку з огляду на його невідповідність вимогам законодавства, в тому числі Конституції України, (зокрема ст. 317 ЦК, ч. 4 ст. 41 Конституції України) та порушення законних інтересів позивача як учасника (акціонера) товариства.

Таким чином, суд погоджується з фактичними підставами позову, визначеними позивачем, однак відхиляє посилання позивача на ст. 203, 215 та 230 ЦК України, оскільки, як встановлено судом вище, до рішень загальних зборів як ненормативних актів не застосовуються норми ЦК України, якими встановлюються загальні засади чинності правочинів, а також підстави та правові наслідки їх недійсності.

При цьому, суд керується принципом «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Щодо вимог про скасування записів про державну реєстрацію

Згідно з позовними вимогами позивач також просить, зокрема, скасувати запис про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Меркурій-Миропіль", вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. 13.11.2017, 09:42:30, 12151050009000965, скасувати запис про державну реєстрацію змін до відомостей про ТОВ "Меркурій-Миропіль", 09.10.2021, 11:40:08, 1002151070010000965, Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М.

З цього приводу суд відзначає таке.

У частині другій статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, далі - Закон № 1952-IV) встановлювався порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на час вирішення справи судом касаційної інстанції) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про державну реєстрацію припинення прав чи припинення обтяжень, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 15 липня 2021 року у справі № 204/5525/18.

З огляду на наведене позовна вимога ОСОБА_1 про скасування записів про державну реєстрацію змін не є належним способом захисту права або інтересу позивача та задоволенню не підлягає.

Крім того у даному випадку скасування записів про державну реєстрацію змін також не є необхідним для ефективного відновлення його права, адже відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача-2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, тобто не внаслідок визнання позову відповідачем-2, суд не вбачає підстав для застосування частини 1 статті 130 ГПК України та повернення позивачеві з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення, оформлене протоколом №0911 від 09.11.2017 зборів учасників ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МЕРКУРІЙ -МИРОПІЛЬ" (Україна, 52422, Дніпропетровська обл., Солонянський р-н, село Миропіль, ВУЛИЦЯ ШКІЛЬНА, будинок 9-В; ідентифікаційний код 38355156).

В решті позовних вимог (про скасування записів про державну реєстрацію змін та про визнання недійсною угоди про інвестування від 09.11.2017) відмовити.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МЕРКУРІЙ -МИРОПІЛЬ" (Україна, 52422, Дніпропетровська обл., Солонянський р-н, село Миропіль, ВУЛИЦЯ ШКІЛЬНА, будинок 9-В; ідентифікаційний код 38355156) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 2.481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну грн 00 к.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 29.05.2023

Суддя С.А. Дупляк