Рішення

від 29.05.2023 по справі 910/3772/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2023Справа № 910/3772/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб`юшн»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛ»

про стягнення 64.821,96 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

10.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб`юшн» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛ» про стягнення 64.821,96 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 1208/22 від 12.08.2022, позивачем в період з серпня по вересень 2022 року було поставлено відповідачу окремими партіями товар на загальну суму 45.422,70 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними №№ 4749, 4752, 4753 від 18.08.2022 та № 5110 від 02.09.2022. Пунктом 4.3. договору сторони домовились, що відповідач зобов`язаний здійснити розрахунок за товар у національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача в термін 21 календарних днів з моменту поставки/прийняття товару. Умовами договору сторони узгодили між собою, що в разі несвоєчасної оплати відповідачем поставленого товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару, за кожен день прострочення; в разі коли затримка розрахунків більш ніж на 10 календарних днів відповідач сплачує додатковий штраф у розмірі 10% від суми прострочення. У зв`язку з тим, що відповідачем порушено умови договору, позивачем було направлено на адресу відповідача 25.11.2022 претензію № 25/11/22 з вимогою про оплату заборгованості за договором, яка в подальшому була повернута позивачу у зв`язку із відсутністю відповідача за вказаною адресою у ЄДР. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 64.821,96 грн, з яких 45.422,70 грн основного боргу, 4.542,27 грн штрафу, 11.208,60 грн пені, 2.975,88 грн інфляційних втрат, 672,51 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3772/23 від 16.03.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

23.03.2023 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 відкрито провадження у справі № 910/73072/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 29.03.2023 направлено відповідачу 29.03.2023 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою: 03083, м. Київ, просп. Науки, 60А, офіс 4 (номер відправлення 0105494172387), яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 29.03.2023 (номер відправлення 0105494172387) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 01.05.2023 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з п. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

З огляду на викладене, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що інформація стосовно розгляду судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті Господарського суду міста Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників справи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

До того ж, необхідно зауважити, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

07.04.2023 позивачем до суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб`юшн» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛ» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 1208/22 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язаний передати у власність покупця продукти харчування (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений товар у строки, порядку і на умовах, визначених цим договором.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленого товару у повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 45.422,70 грн та позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання нараховані 11.208,60 грн пені, 4.542,27 грн штрафу, 2.975,88 грн інфляційних втрат та 672,51 грн 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 7.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з п. 2.1 договору найменування та кількість товару зазначається в товарно-супровідних документах на кожну окрему партію товару, ціна на товар зазначаються з урахуванням погодженої сторонами специфікації.

Відповідно до п. 4.1 договору ціни на товар вказав у видаткових накладних або в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Умовами ст. 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 45.422,70 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, які підписані обома сторонами

№ 4749 від 18.08.2022 на суму 9.420,00 грн,

№ 4752 від 18.08.2022 на суму 15.514,80 грн,

№ 4753 від 18.08.2022 на суму 14.844,60 грн,

№ 5110 від 02.09.2022 на суму 5.643,24 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.3 договору визначено, що покупець зобов`язаний здійснити розрахунок за товар у національній валюті України у безготівковій формі на поточний рахунок постачальника в термін 21 (двадцять один) календарний день з моменту поставки товару.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на умови п. 4.3 та положення ст. 253 Цивільного кодексу України відповідач мав здійснити оплату поставленого товару у наступні строки

за накладними № 4749, № 4752, № 4753 від 18.08.2022 у строк до 08.09.2022 включно,

за накладною № 5110 від 02.09.2022 у строк до 23.09.2022 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов`язань вартість товару у визначений строк не сплатив, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої становить 45.422,70 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті поставленого товару не подано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленого товару в розмірі 45.422,70 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної сплати за поставлений товар у повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від вартості несплаченого товару, за кожен день прострочення, в разі коли затримка розрахунків більш ніж 10 календарних днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 10% від суми прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по оплаті за поставлений товар відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, яка за розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) становить 11.146,38 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема невірно визначено початок періоду прострочення та включено в період нарахування останній день виконання зобов`язання 08.09.2022 та 23.09.2022.

Оскільки прострочення з оплати поставки товару мало місце понад 10 (десять) календарних днів, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 4.542,27 грн штрафу (10% від суми боргу 45.422,70 грн).

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2.975,88 грн інфляційних втрат (нарахованих на суму боргу 39.779,46 грн за період вересень 2022 року - січень 2023 року; на суму 5.643,24 грн за період жовтень 2022 року - січень 2023 року) та 672,51 грн 3% річних (нарахованих на суму боргу 39.779,46 грн за період з 08.09.2022 - 08.03.2023; на суму 5.643,24 грн за період 23.09.2022 - 08.03.2023).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 668,79 грн 3% річних (розрахунок суду знаходиться в матеріалах справи), тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема невірно визначено початок періоду прострочення та включено в період нарахування останній день виконання зобов`язання 08.09.2022 та 23.09.2022.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

За розрахунками суду (знаходяться в матеріалах справи) розмір інфляційних втрат становить 2.959,24 грн та вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб`юшн» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛ» (03083, м. Київ, просп. Науки, 60А, офіс 4, код ЄДРПОУ 40838474) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб`юшн» (09400, Київська обл., Ставищенський р-н, смт Ставище, вул. Цимбала Сергія, 8/1, код ЄДРПОУ 36405099) 45.422 (сорок п`ять тисяч чотириста двадцять дві) грн 70 коп. основного боргу, 11.146 (одинадцять тисяч сто сорок шість) грн 38 коп. пені, 4.542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн 27 коп. штрафу, 2.959 (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 24 коп. інфляційних втрат, 668 (шістсот шістдесят вісім) грн 79 коп. 3% річних, 2.680 (дві тисячі шістсот вісімдесят) грн 58 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова