Постанова

від 17.05.2023 по справі 916/876/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/876/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний)

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 (колегія суддів: Колоколов С. І. - головуючий, Богатир К. В., Разюк Г. П.) та рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2021 (суддя Рога Н. В.)

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний)

до: 1) Новобілярської селищної ради Лиманського району;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «ТЕХАГРО»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Кабінету Міністрів України;

2) Міністерства розвитку громад територій та інфраструктури України,

за участю: Одеської обласної прокуратури

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору,

за участю:

позивача: Семака В. Ю. (адвокат)

третьої особи-1: Фартушна В. Л. (самопредставництво),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний; далі - Підприємство), звернувшись з позовом до Новобілярської селищної ради Лиманського району (далі - відповідач 1, Рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії «ТЕХАГРО» (далі - відповідач 2, Товариство) просило: визнати недійсним та скасувати рішення Ради від 26.04.2019 № 492-VII «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ТОВ Компанії «ТЕХАГРО» земельної ділянки в оренду строком на 49 років та надання в оренду земельної ділянки, розташованої на території Новобілярської селищної ради Лиманського району Одеської області» (далі - Рішення № 492); визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122755400:01:002:0289 від 17.05.2017, укладений між Радою та Товариством (далі - Договір оренди).

1.2 Позов обґрунтовано тим, що постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 30.08.2007 № 1073 «Про межі акваторії морського порту Південний» у редакції постанови КМУ від 03.06.2013 № 406 (далі - постанова КМУ № 1073) акваторія Аджалицького лиману, до якої у тому числі входить земельна ділянка площею 2,5119 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0289 (далі - спірна земельна ділянка, об`єкт оренди) надана у користування Підприємству, входить до меж морського порту Південний та не може бути передана іншим суб`єктам господарювання, зокрема, в оренду Товариству. Отже, беручи факт передачі Товариству в оренду земельної ділянки водного фонду зі складу акваторії морського порту, вбачаються, за висновком позивача, порушення законодавства при формуванні Радою спірної земельної ділянки.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Справу господарські суди розглядали неодноразово.

2.2 Оскарженим у касаційному порядку рішенням Господарського суду Одеської області від 28.10.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, у задоволенні позову відмовлено.

2.3 Судові рішення мотивовані тим, що у даному випадку обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання недійсним рішення Ради, яке вже було реалізоване і вичерпало дію фактичним виконанням внаслідок укладення договору, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування земельною ділянкою, а отже, потребуватиме додаткових засобів захисту. Крім того, за висновком судів, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання Договору оренди недійсним не усуває юридичного конфлікту без вирішення у встановленому законом порядку правової долі речового права на земельну ділянку, повернення цієї ділянки власнику / користувачу і не буде ефективним захистом прав та інтересів останнього, тоді як належним захистом буде саме подання віндикаційного позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову і частково скасувати рішення, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Договору оренди.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги Підприємство посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Верховного Суду України від 29.03.2016 у справі № 814/4685/13-а та постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16, а також не виконали вимог постанови Верховного Суду від 15.01.2021 у справі, що розглядається.

3.3 Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені позивачем в касаційній скарзі доводи і просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.4 Подані КМУ відзив на касаційну скаргу та Міністерством розвитку громад територій та інфраструктури України заява щодо касаційної скарги позивача не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою, виходячи із наступного.

3.5 Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

3.6 Згідно зі статтею 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

3.7 Оскільки подані відзив та заява не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а містять вимогу про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення, із зазначенням підстав для такого скасування, отже, за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак третіми особами не додано документів про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подані відзив та заява залишаються без розгляду.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Ради від 22.12.2017 № 291-VІІ затверджено Генеральний план смт. Нові Біляри, поєднаний з планом зонування смт Нові Біляри Лиманського району Одеської області, згідно з яким межі смт Нові Біляри збільшено з 107.9943 га до 1291,9300 га. Також рішенням № 91-VІІ було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо встановлення меж смт Нові Біляри Лиманського району Одеської області відповідно до генерального плану смт Нові Біляри, поєднаного з планом зонування території смт Нові Біляри Лиманського району Одеської області; доручено виконавчому комітету Новобілярської селищної ради замовити в землевпорядній організації розроблення проєкту землеустрою щодо встановлення меж смт Нові Біляри Лиманського району Одеської області.

4.2 Рішенням Лиманської районної ради Одеської області від 03.04.2018 № 372-VІ затверджено проєкт землеустрою щодо встановлення меж смт Нові Біляри, яким встановлено межі селища загальною площею 1291,9300 га.

4.3 Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць від 25.05.2018 № НВ-5106342312018 на підставі рішення Лиманської районної ради Одеської області від 03.04.2018 № 372-VII 25.05.2018 внесено відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць: смт Нові Біляри, площа земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці - 1291,9300 га.

4.4 Рішенням Ради від 21.12.2018 № 442-VІІ Товариству надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,52 га в оренду строком на 49 років для будівництва обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту із земель комунальної власності, які перебувають в запасі на території смт Нові Біляри Лиманського району Одеської області.

4.5 На підставі вказаного рішення Товариство замовило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» 05.04.2019 земельну ділянку площею 2,5119 га зареєстровано в Державному земельному кадастрі (кадастровий номер: 5122755400:01:002:0289, форма власності - комунальна).

4.6 Даним проєктом землеустрою було передбачено зміну цільового призначення зазначеної земельної ділянки з земель водного фонду на землі промисловості, транспорту промисловості, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (код згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель J-12.02 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту). Проєкт землеустрою було погоджено Державним агентством водних ресурсів України (висновок від 13.02.2019 № 716/4/11-19), Відділом містобудування та архітектури Лиманської районної державної адміністрації Одеської області (висновок від 08.02.2018 № 144/01-21/136), також отримано позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації (висновок Держгеокадастру від 21.03.2019 № 740-19).

4.7 Також суди встановили, що рішенням Ради № 492 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення Товариству земельної ділянки площею 2,5119 га (кадастровий номер 5122755400:01:002:0289) в оренду строком на 49 років для будівництва обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту, та передано останню в оренду терміном на 49 років Товариству зі зміною цільового призначення земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту (цільове призначення згідно з КВЦПЗ - 12.02.), вид використання - для будівництва обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту.

4.8 Між Радою (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Договір оренди, за умовами якого орендодавець на підставі Рішення № 492 передав, а орендар прийняв в строкове, платне користування земельну ділянку із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення комунальної власності, загальною площею 2,5119 га (кадастровий номер 5122755400:01:002:0289) для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території смт Нові Біляри Лиманського району Одеської області. Згідно із розділом 3 Договору він укладений строком на 49 років.

4.9 Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки орендодавець надав, а орендар прийняв в оренду строком на 49 років вказану земельну ділянку. 28.05.2019 право користування на підставі Договору оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

4.10 Позивач, звернувшись із даним позовом, посилався на незаконну передачу Радою Товариству в оренду земельної ділянки, яка знаходиться під об`єктом водного фонду, а саме під акваторією лиману, що у свою чергу є частиною акваторії порту, яка не може бути передана в оренду згідно з приписами чинного законодавства.

4.11 Суди, вирішуючи спір у цій справі, виходили з того, що спірна земельна ділянка, стосовно якої приймалися зазначені рішення та укладався оспорюваний Договір оренди, з одного боку, є комунальною власністю територіальної громади смт Нові Біляри, а з іншого боку, відноситься до земель водного фонду - Аджалицького лиману як складової частини внутрішніх морських вод.

4.12 При цьому рішення Лиманської районної ради Одеської області від 03.04.2018 № 372-VII «Про затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення меж смт Нові Біляри Новобілярської селищної ради Лиманського району Одеської області», на підставі якого проведено державну реєстрацію речових прав територіальної громади та визначено статус земель, за рахунок яких сформовано спірну земельну ділянку, як землі комунальної власності, так само як і сама державна реєстрація - є чинними та у встановленому законом порядку ніким не оспорені.

4.13 Водночас, як вказано судами, Рішення № 492 вичерпало дію фактичним виконанням внаслідок укладання відповідного договору, а тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що задоволення вимог про визнання такого рішення недійсним та його скасування не відновлює права позивача у справі.

4.14 Щодо вимоги про визнання недійсним на майбутнє Договору оренди суди під час нового розгляду врахували правовий висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, на який звертав увагу суд касаційної інстанції у постанові від 14.06.2021 у даній справі, згідно з яким особа, що звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

4.15 Водночас, за висновком судів попередніх інстанцій, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту, адже без вирішення у встановленому законом порядку правової долі речового права на земельну ділянку, повернення цієї земельної ділянки власнику / користувачу і не буде ефективним захистом прав та інтересів останнього.

4.16 Суди виходили із того, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

4.17 За таких обставин суди дійшли висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки не відновить його порушених прав, а правильним захистом буде саме подання віндикаційного позову - спеціальний спосіб захисту, прямо передбачений для спірних правовідносин чинним законодавством.

4.18 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.19 Враховуючи вимоги касаційної скарги та керуючись положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, оскаржувані рішення переглядаються Верховним Судом в частині щодо визнання недійсним Договору оренди.

4.20 Верховний Суд України у постанові від 29.03.2016 у справі № 814/4685/13-а та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16, на які посилається позивач в обґрунтування касаційної скарги, дійшли висновку про те, що управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання КМУ.

4.21 Щодо постанови Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 916/876/20, тобто у справі, що переглядається, позивач у касаційній скарзі вказує на невиконання судами під час нового розгляду вимог цієї постанови.

4.22 Перевірячи доводи скаржника в цій частині, Суд виходить з того, що скеровуючи справу на новий розгляд, колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що під час нового розгляду даної справи суду слід врахувати численні висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

4.23 З цих висновків випливає, що суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц).

4.24 Крім того, як зазначив суд касаційної інстанції у постанові від 15.01.2021, належить врахувати висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, згідно з яким особа, що звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

4.25 За результатами нового розгляду у цій справі, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що у цьому разі ефективним способом захисту права є подання саме віндикаційного позову, оскільки позов, спрямований виключно на визнання недійсним договору, у даному випадку не відновить порушених прав позивача.

4.26 Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

4.27 Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

4.28 Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

4.29 Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

4.30 Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.

4.31 Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

4.32 Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

4.33 Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

4.34 Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

4.35 Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

4.36 За змістом частини 1 статті 58 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

4.37 Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 ВК України до водних об`єктів загальнодержавного значення належать внутрішні морські води, територіальне море та акваторії морських портів.

4.38 Частинами 1, 2 статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

4.39 Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

4.40 Згідно з приписами пунктів 2, 141 частини 1 статті 14 ВК України до відання КМУ у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить: розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів; відведення акваторій морських портів.

4.41 За змістом пунктів 2, 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про морські порти України» акваторія морського порту (портова акваторія) - визначена межами частина водного об`єкта (об`єктів), крім суднового ходу, призначена для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден; морський порт - визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності.

4.42 Відповідно до частин 1- 3 статті 8 зазначеного Закону межами морського порту є межі його території та акваторії. Межі території морського порту визначаються і змінюються КМУ, виходячи з положень ЗК України. Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються КМУ без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення КМУ відповідно до закону.

4.43 Згідно з частинами 1, 8 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. КМУ передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

4.44 Отже, управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання КМУ.

4.45 За результатами розгляду справи суд першої інстанції відмовив у задоволенні відповідних позовних вимог з огляду на обранням позивачем неефективного способу захисту порушених прав. При цьому суд апеляційної інстанції, погодившись з таким висновком, наголосив на необхідності захисту права у спірних правовідносинах шляхом подання віндикаційного позову.

4.46 Отже, до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно - земельну ділянку, або речового права на неї, і обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача.

4.47 Водночас, як вбачається з встановлених судами обставин справи, позивач не доводив набуття ним права власності на спірну земельну ділянку. Натомість суди дійшли висновку, що позивачу відповідно до постанови КМУ № 1073 належить право користування акваторією морського порту, тоді як право розпорядження таким об`єктом належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

4.48 Також судами не встановлено, що у позивача на підставі статті 125 ЗК України виникло речове право на спірну земельну ділянку.

4.49 За вказаних обставин у позивача не виникло право на звернення до суду із віндикаційним позовом, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.

4.50 Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанцій, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов загалом правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте помилково вказав, що належним способом захисту позивача (який у даному випадку не є власником спірного об`єкта) буде звернення до суду з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння.

4.51 Разом з тим, розглядаючи спір у даній справі, суди встановили, що позивачу відповідно до постанови КМУ № 1073 належить право користування акваторією морського порту.

4.52 Звернувшись із позовом позивач, як вказано в оскарженому у касаційному порядку рішенні судом першої інстанції, зазначав, що незаконна передача земельної ділянки Товариству призвела до порушення прав позивача на належне користування майном, яке знаходиться у його господарському віданні, а саме причалом №38.

4.53 Статтею 396 ЦК України визначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

4.54 Отже, згідно вказаної норми позивач, як особа, що має речове право на чуже майно - причал №38, вправі вимагати захист цього права не лише від власника майна, а й від інших осіб.

4.55 Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, такі, як усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.

4.56 Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати особу утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

4.57 За вказаних обставин у разі наявності перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном - а саме причалом №38, який, як зазначав позивач, знаходиться у його господарському віданні, позивач не позбавлений права вимагати у встановленому порядку усунення таких перешкод шляхом звернення до суду із відповідним негаторним позовом.

4.58 Крім того слід зазначити, що за доводами позивача, КМУ та прокурора, задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та договору оренди спірної земельної ділянки відновить порушене право позивача, надавши йому можливість здійснити реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою у відповідності до вимог чинного законодавства.

4.59 Однак такі доводи не ґрунтуються на приписах чинного законодавства.

4.60 Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавство України, складаючись з окремих законодавчих актів, становить єдину цілісну систему. Тому законодавчий акт та його окремі положення мають застосовуватись не окремо, а в сукупності як з іншими положеннями того ж законодавчого акта, так і з положеннями інших законодавчих актів. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України). Національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі N 815/1226/18 (провадження N 11-1206апп19, пункт 80)).

4.61 Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон N 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав. Державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України). Хоча державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 (провадження N 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі N 911/3594/17 (провадження N 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19 (провадження N 12-80гс20, пункт 6.13)).

4.62 Тому загальна спрямованість Закону N 1952-IV полягає у забезпеченні достовірності та несуперечливості відомостей Державного реєстру прав. Механізм реалізації цього фундаментального підходу закріплений, зокрема, у пункті 5 частини першої статті 24 Закону N 1952-IV, яким встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Отже, інші положення цього Закону повинні застосовуватись у сукупності з нормою цього пункту.

4.63 Як встановили суди попередніх інстанцій та не заперечується учасниками справи, щодо спірної земельної ділянки зареєстровано право комунальної власності за територіальною громадою в особі селищної ради, натомість позивач прагне зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою державної власності, що вочевидь суперечитиме вже зареєстрованому праву територіальної громади.

4.64 Як вимога про недійсність рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду (що вже вичерпало свою дію), так і вимога про недійсність договору оренди спірної земельної ділянки спрямовані на спростування зареєстрованого права оренди, а не на спростування презумпції права комунальної власності.

4.65 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 109, 150, 151) зроблені висновки про те, що: для витребування нерухомого майна вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою; рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі N 911/3681/17 (провадження N 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі N 911/3749/17 (провадження N 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі N 910/1809/18 (провадження N 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі N 922/614/19 (провадження N 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 587/430/16-ц (провадження N 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі N 917/1739/17 (провадження N 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (провадження N 14-364цс19, пункт 101) та інші); тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

4.66 При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач, який є власником майна, вважає, що його право порушене тим, що право власності на таке майно зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

4.67 Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18, у пункті 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

4.68 Разом з тим, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою суть юридичного конфлікту, який полягає у порушенні права державної власності на спірну земельну ділянку через заволодіння нею територіальною громадою, що підтверджується здійсненням реєстрації права комунальної власності.

4.69 В силу статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Як вже зазначалося вище, органом, компетентним у таких правовідносинах, є КМУ.

4.70 Натомість позивач до таких органів державної влади не належить, у зв`язку з чим висновок суду про те, що саме позивачу в межах наявного юридичного конфлікту слід звертатися з віндикаційним позовом, не ґрунтується на приписах чинного законодавства, а також на доказах, що свідчили б про набуття позивачем права на земельну ділянку в порядку статті 125 ЗК України (як у попередній, так і у чинній редакції).

4.71 Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

4.72 Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

4.73 За наведених обставин Касаційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті судові рішення щодо відмови у задоволенні позову - залишити без змін.

4.74 З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин оскаржуваних рішення і постанови із залишенням без змін їх резолютивних частин, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 311, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2021 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов