Постанова

від 23.05.2023 по справі 914/1883/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/1883/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2022 (суддя Березяк Н. Є.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 (Малех І. Б. - головуючий, судді Гриців В. М., Зварич О. В.) у справі

за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави

до 1) Львівської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-Експорт"

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акта, скасування державної реєстрації речових прав,

(у судове засідання з`явилися: прокурор - Голуб Є. В., представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-Експорт" - Єрмоленко Є. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У серпні 2022 року керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави звернувся з позовом до Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-Експорт" (далі - ТОВ "Оріон-Експорт") у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Брюховицької селищної ради від 27.12.2001 № 124 "Про продаж у власність ТОВ "Оріон-Експорт" земельної ділянки площею 1,15 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській, 4"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2002, укладений між Брюховицькою селищною радою та ТОВ "Оріон-Експорт", зареєстрований в реєстрі № 1891; визнати недійсним державний акт на право власності на землю від 06.06.2002, серія Л В № 028964, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 5; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оріон-Експорт", на земельну ділянку площею 1,15 га кадастровий номер 46.10166300:06:001:0954 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2082778546101, з одночасним припиненням речового права.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване рішення Брюховицької селищної ради від 27.12.2001 № 124 "Про продаж у власність ТОВ "Оріон-Експорт" земельної ділянки площею 1,15 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській, 4" та укладений на підставі зазначеного рішення договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2002 прийняте в порушення статей 4, 74 Земельного кодексу України та Указу Президента України від 19.01.1999 № 32/39 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" (в редакції від 09.03.2000), оскільки вказана земельна ділянка вільна від забудови та розташована на землях рекреаційного призначення.

Крім того, прокурор посилається на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що спірна земельна ділянка площею 1,15 га (кадастровий номер 4610166300:06:001:0954) до моменту передачі її у власність ТОВ "Оріон-Експорт" перебувала у користуванні Львівського ліспаркгоспу та належала до державного лісового фонду Брюховицького лісництва (квартал 42, виділ 1,4,5,6.7) у складі земельної ділянки площею 14,7 га.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 13.07.2000 виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради прийнято рішення № 246, яким вилучено земельну ділянку площею 14,7 га з користування Львівського лісопаркового господарства за його згодою, відповідно до висновку від 10.07.2000 № 811, яким Львівське державне лісогосподарське об`єднання "Львівліс" не заперечувало про передачу земельної ділянки лісового фонду кв. 42 виділ 1, 4, 5, 6, 7 загальною площею 14,7 га Брюховицького лісництва Львівського ліспаркгоспу в користування Брюховицькій селищній раді. Площа ділянки, що передається представлена низькоповнотними насадженнями і використовується населенням в основному для рекреаційних потреб.

У подальшому земельна ділянка загальною площею 14,7 га передана ТОВ "Оріон-Експорт" двома частинами:

- ділянка площею 13.2333 га передана у постійне користування на умовах оренди, на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 27.12.2001 № 660 та державного акта на право постійного користування землею від 28.12.2001 (ІІ-ЛВ №--2982);

- на підставі рішення № 124, 27.12.2001 Брюховицькою селищною радою земельна ділянка площею 1,15 га передана у власність для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській, 4 за ціною 138 220,00 грн без врахування ПДВ.

На підставі вищезазначеного рішення від 27.12.2001 № 124, між Брюховицькою селищною радою (продавець) та ТОВ "Оріон-Експорт" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.03.2002, за яким товариство набуло у власність земельну ділянку площею 11 500,00 кв. м, за адресою: м. Львів, смт Брюховичі, вул. Лікарська, 4.

06.06.2002 Брюховицькою селищною радою видано державний акт на право власності на землю серії ЛВ № 028964.

15.05.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н. С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52285286 від 19.05.2020 та зареєстровано право приватної власності ТОВ "Оріон-Експорт" на земельну ділянку площею 1,15 га кадастровий номер 4610166300:06:001:0954, за адресою: Львівська область, смт Брюховичі, вулиця Лікарська, 4. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2082778546101. Підстава для державної реєстрації: державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: ЛВ № 028964, виданий 06.06.2002, видавник: Виконавчий комітет Брюховецької селищної ради.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.11.2022 у справі № 914/1883/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів аргументовані тим, що на підставі рішення 13.07.2000 виконавчого комітету Брюховицької селищної ради № 246, яким вилучено земельну ділянку площею 14,7 га з користування Львівського лісопаркового господарства за його згодою, спірну земельну ділянку було віднесено до земель запасу. Рішення про переведення спірної земельної ділянки до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення матеріали справи не містять.

Фактична зміна цільового призначення спірної земельної ділянки ( категорії землі) із "землі запасу" на "землі рекреаційного призначення" відбулося в момент прийняття органом місцевого самоврядування рішення від 27.12.2001 № 124 "Про продаж у власність ТОВ "Оріон-Експорт" земельної ділянки площею 1,15 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській, 4". Саме це рішення є рішенням про зміну цільового призначення в порядку, передбаченому статтею 2 Земельного кодексу України №561-ХІІ від 18.12.1990 ( діюча редакція на час прийняття рішення).

Крім цього, з листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 14.01.22 № 10-13-0-168/2-22 "земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:06:001:0954 та 4610166300:06:001:1213 віднесені до земель рекреаційного призначення на підставі рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради №660 від 27.12.2001 та рішення сесії Брюховицької селищної ради 23-го скликання від 27.12.2001" (оскаржуване рішення № 124).

Отже, спірна земельна ділянка на момент її відчуження не відносилась до земель рекреації. У зв`язку із цим, оскаржуване рішення не суперечить положенням статей 4, 75 ЗК України від 18.12.1990 № 51-ХІІ (в редакції чинній на час його прийняття).

Позовні вимоги про визнання недійсним відплатного договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, скасування державної реєстрації права власності з підстав недотримання селищною радою на час відчуження вимог чинного законодавства по спливу більше 20 років з моменту його укладення суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право на мирне володіння майном.

Крім того, судами надано оцінку доводам прокурора, який в обґрунтування позовних вимог посилається на висновок експерта від 07.07.2022 № 1948-Е в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42021142040000006. Висновком встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4610166300:06:001:0954 у смт Брюховичі на вул. Лікарська, 4: - до 13.07.2000 відносилась за категорією земель до земель лісового фонду; - 27.12.2001 (на час прийняття оскаржуваного рішення) спірна земельна ділянка за категорією земель належала до земель рекреаційного призначення; - 15.03.2002 (на момент укладення договору купівлі-продажу) спірна земельна ділянка за категорією земель належала до земель рекреаційного призначення; - 06.06.2002 (на момент видачі державного акта права власності) спірна земельна ділянка належала до земель рекреаційного призначення.

Однак, висновок судової експертизи від 07.07.2022 № 1948-Е, призначеної в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42021142040000006 судами не був взятий до уваги, як такий, що суперечить вимогам частини другої статті 98 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, відповідно до вказаної статті, предметом висновку експерта не можуть бути питання права, що має місце у вищевказаному висновку.

Також суди дійшли висновку, що за відсутності підстав для задоволення позову відсутніми є також підстави для застосування позовної давності за заявою ТОВ "Оріон-Експорт".

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та відзиву на касаційну скаргу

4.1. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами касаційного оскарження є пункти 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок, щодо застосування статей 2, 4, 74, 80 ЗК України, пунктів 2, З, 6 Указу Президента України від 19.01.1999 № 32/39 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" з практикою застосування Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині відповідності загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном. Зокрема, відсутній висновок щодо застосування положень статей 2, 4, 74 та 80 ЗК України у контексті того, чи мала місце фактична зміна цільового призначення спірної земельної ділянки (категорії землі) із "землі запасу" на "землі рекреаційного призначення" в момент прийняття спірного рішення та в контексті належності спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.

Окремого рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Брюховицькою селищною радою не приймалося. Приймаючи до свого розпорядження земельну ділянку, рішенням ради від 13.07.2000 № 246 її віднесено до земель запасу відповідно до діючої на той час редакції статті 80 ЗК України, оскільки землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. В подальшому, рішенням Брюховицької селищної ради від 13.07.2000 № 250 надано дозвіл ТОВ "Оріон-Експорт" на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки площею 15 га, яку пропонується надати в тимчасове довгострокове користування для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській, 4. В акті вибору земельної ділянки ТОВ "Оріон-експорт" для будівництва та обслуговування бази відпочинку, затвердженому головою Брюховицької селищної ради зазначено, що земельна ділянка площею 14,7 га знаходиться в рекреаційній частині селища. Вказані обставини, на думку заявника, вказують на те, що на момент прийняття спірного рішення, земельна ділянка відносилася до земель рекреаційного призначення, але надана судами оцінка доказам щодо встановленого цільового призначення не відповідає обставинам справи.

Крім того, відсутній висновок щодо застосування статей 4, 74 ЗК України, пунктів 2; 3, 6 Указу Президента України від 19.01.1999 № 32/39 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" щодо можливості продажу земельної ділянки комунальної власності рекреаційного призначенню чи земель запасу за відсутності на ній об`єктів нерухомого майна, в тому числі: об`єктів незавершеного будівництва та законсервованих об`єктів, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України.

За змістом зазначеного Указу, на підставі якого і прийнято спірне рішення Брюховицької селищної ради від 27.12.2011 № 124, продажу у власність підлягали лише земельні ділянки несільськогосподарського призначення, на яких розміщені приватизовані об`єкти нерухомості. Відсутність об`єктів нерухомого майна на спірній земельній ділянці підтверджується пояснювальною запискою до проекту відведення та листом ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 22.06.2022 № 1647.

ТОВ "Оріон-експорт" подаючи документи для викупу земельної ділянки та укладаючи договір купівлі-продажу знало або могло знати про те, що на момент прийняття спірного рішення діяла заборона на продаж земельних ділянок рекреаційного призначення у приватну власність, що не свідчить про добросовісність підприємства. Крім того, всупереч вимог законодавства щодо можливості земельної ділянки лише у випадку, якщо на ній розташований об`єкт нерухомого майна, ТОВ "Оріон-експорт" будучи обізнаним про відсутність на такій ділянці належного йому на праві власності майна, подав документи з метою здійснення викупу.

4.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що суди безпідставно не дослідили висновок експерта від 07.07.2022 № 1948-Е. Вказаний висновок судової експертизи з питань землеустрою містить інформацію про обставини, які підтверджують заявлені прокурором та підлягали встановленню при ухваленні судових рівень у цій справі, що відповідає критеріям належності та допустимості доказів. Верховний Суд у постановах від 04.07.2019 (справа № 922/101/16), від 07.08.2019 (справа № 910/7960/18), від 20.02.2019 (справа № 922/6220/15) висловлював позицію про те, що висновки експертиз, які проведені у межах кримінального провадження, повинні оцінюватись господарськими судами в сукупності з іншими доказами на загальних підставах.

4.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Оріон-експорт" вказує на безпідставність доводів скаржника, стверджує, що воно є добросовісним набувачем земельної ділянки, а задоволення позовних вимог може призвести до порушення принципу дотримання балансу між суспільним інтересом та захистом приватного інтересу. У свою чергу, прокурором пропущено позовну давність. У свою чергу, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обставин зміни цільового призначення земельної ділянки. У зв`язку із викладеним, оскаржені судові рішення необхідно залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом статті 2 ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу. Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Статтею 4 ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII встановлено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Згідно зі статтею 74 ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII, до земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення: земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристських стежок, маркірованих трас, дитячих і спортивних таборів, і розташовані поза землями оздоровчого призначення. За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 80 ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до статей 27 і 28 цього Кодексу.

Пунктом 2 Указу Президента України від 19.01.1999 № 32/39 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" (в редакції від 09.03.2000) встановлено, що об`єктами купівлі-продажу відповідно до цього указу є земельні ділянки, на яких знаходяться об`єкти нерухомого майна, в тому числі об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України.

Згідно з пунктами 3, 6 зазначеного Указу, його дія не поширюється на: земельні ділянки, надані у користування та передані у власність громадянам України із земель, що перебувають у державній або комунальній власності, для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, дачного і гаражного будівництва, садівництва, а також громадянам і юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності і не можуть бути передані у колективну та приватну власність відповідно до статті 4 ЗК України (561-12). Земельні ділянки несільськогосподарського призначення продаються покупцям, яким належать об`єкти нерухомого майна, що розташовані на такій земельній ділянці.

5.4. Як слідує із матеріалів справи, прокурор звертаючись із позовними вимогами фактично акцентував увагу на двох доводах, які, на його думку, є підставою для задоволення позовних вимог - заборона передачі у власність земельних ділянок рекреаційного призначення та невідповідність рішення Брюховицької селищної ради від 27.12.2001 № 124 "Про продаж у власність ТОВ "Оріон-Експорт" земельної ділянки площею 1,15 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській, 4" вимогам Указу Президента України від 19.01.199 9№ 32/39 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення", на підставі якого і прийняте спірне рішення.

Судами попередніх інстанцій спростовані доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка на момент її відчуження відносилась до земель рекреації .Отже, оскаржуване рішення не суперечить статей 4, 75 ЗК від 18.12.1990 № 51-ХІІ (в редакції чинній на час його прийняття).

У контексті визначення цільового призначення спірної земельної ділянки, прокурор обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження стверджує про відсутність висновку щодо застосування положень статей 2, 4, 74 та 80 ЗК України стосовно того, чи мала місце фактична зміна цільового призначення спірної земельної ділянки (категорії землі) із "землі запасу" на "землі рекреаційного призначення" в момент прийняття спірного рішення.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Колегія суддів зауважує, що доводи прокурора на обґрунтування зазначеної підстави фактично стосуються заперечення оцінки доказів, здійсненої судами попередніх інстанцій щодо обставин зміни цільового призначення та тверджень про те, якими доказами, на думку скаржника, підтверджується його позиція, однак вказане, з огляду на приписи статті 300 ГПК України, не належить до повноважень Верховного Суду. Зміст доводів прокурора фактично зумовлює необхідність визначення які докази є переважними для визначення обставин зміни цільового призначення, що не може оцінюватися колегією суддів та, відповідно, не зумовлює можливість формування висновку Верховного Суду.

5.5. Водночас у позові прокурор зауважував, що на спірній земельній ділянці на момент прийняття рішення Брюховицької селищної ради від 27.12.2001 № 124 були відсутні об`єкти нерухомого майна, що виключало можливість її продажу, відповідно до приписів Указу Президента України від 19.01.199 9№ 32/39 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення".

Розглядаючи справу № 914/1883/22, суди попередніх інстанцій хоча і цитували приписи 2 Указу Президента України від 19.01.1999 № 32/39 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення", однак жодним чином не досліджували обставини відповідності спірного рішення Брюховицької селищної ради від 27.12.2001 № 124 його вимогам. Так, судами не надано оцінки відповідності змісту рішення Ради та вимогам, які визначені в Указі Президента України від 19.01.1999 № 32/39 щодо можливості продажу земельних ділянок та доказам щодо того, чи на спірній земельній ділянці розташовувалися об`єкти нерухомого майна на момент прийняття відповідного рішення.

5.6. Щодо недослідження судами першої і апеляційної інстанцій висновків судової експертизи від 07.07.2022 № 1948-Е, призначеної в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42021142040000006, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судових експертиз, які було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної.

Відповідно до пункту 7. 1 Розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень до основних завдань експертизи з питань землеустрою належить визначення відповідності зміни цільового призначення земельних ділянок та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.

Як зазначає прокурор, судовим експертом у висновку судової експертизи від 07.07.2022 № 1948-Е досліджувалися питання щодо цільового призначення (зміни та затвердження) спірної земельної ділянки. Колегія суддів звертає увагу на те, що спростовуючи доводи прокурора суди не аналізували фактичний зміст експертизи, як і не врахували необхідність оцінки разом з іншими доказами такого висновку та співставлення наведених у ньому даних щодо обставин, які входять до предмета доказування.

5.7. У той же час, колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, таке. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка відповідної особи.

У свою чергу, суди попередніх інстанцій узагальнено вказавши на те, що позовні вимоги, які обґрунтовані недотриманням селищною радою на час відчуження земельної ділянки вимог чинного законодавства через більше ніж 20 років суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право на мирне володіння майном, не дослідили та не обґрунтували чи допустимим є втручання у право на мирне володіння майном у контексті зазначених вище критеріїв, попри те, що на можливість такого втручання у контексті практики ЄСПЛ наголошував прокурор у позовній заяві.

5.7. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки зазначеного суди не зробили, фактично не дослідили в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам. Враховуючи викладене, є підстави констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм матеріального і процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.

У той же час, доводи ТОВ "Оріон-Експорт", вказані у відзиві на касаційну скаргу, наведених вище обставин не спростовують, а твердження про те, що прокурором пропущено позовну давність, що є піставою для відмови у задоволенні позовних вимог, не може бути предметом оцінки Верховного Суду, оскільки фактично не досліджувалося судами попередніх інстанцій і така оцінка може бути надана під час нового розгляду справи.

Зважаючи на особливості обставин, які не були досліджені під час судового розгляду, колегія суддів вважає за доцільне скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2022 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 914/1883/22 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення судів скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на задоволення частково касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2022 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 914/1883/22 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ