Рішення

від 26.05.2023 по справі 545/3272/21

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/3272/21

Провадження № 2/545/82/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.05.2023 Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Путрі О.Г.,

при секретарі - Зінов`євійА.О.,Розсоха Я.С., Безгубенко Є.В., Харапудько М.О.,

за участю прокурора - Деряги О.Ю.,

представника відповідача- ОСОБА_1 ,

представника третьої особи -Любимської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації до Полтавської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, припинення права власності та повернення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

Керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації до відповідачів про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, припинення права власності та повернення земельної ділянки. В обґрунтування позову зазначив, що 21.11.2008 року розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації №702 затверджено документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Заворсклянської сільської ради за межами населеного пункту. Відповідно до документації із землеустрою відведення вказаної земельної ділянки (викопіювання) передбачалось за рахунок земель запасу на території Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Разом з тим встановлено, що земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_2 перебуває у постійному користуванні ДП «Полтавське лісове господарство» та відноситься до земель лісового фонду. Погоджень щодо припинення права користування не надавалось, вилучень та зміни меж у вказаному кварталі не відбувалось. Також встановлено, що Полтавським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення відповідачам не надавались. Крім того, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки взагалі не виготовлявся, а проект землеустрою щодо відведеної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , який затверджений розпорядженням Полтавської РДА, не містить висновку органу лісового господарства. Вважають, що право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_2 з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки земельна ділянка незаконно вибула із власності держави .

У зв`язку із вищевказаним, позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації №702 від 21.11.2008 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 на території Заворсклянської сільської ради»;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №181827 від 25.09.2009 та припинити право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081000:00:002:0002 площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Заворсклянської сільської ради Полтавського району;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081000:00:002:0002 площею 1,99 га у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації.

Ухвалою судді від 26.10.2021 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Від представника відповідача ОСОБА_1 20.12.2021 року надійшов відзив, згідно якого зазначає, що прокурором не було обґрунтовано право на звернення до суду з зазначеним позовом, не надано жодного належного та допустимого доказу, що спірна ділянка відноситься до земель лісового фонду та перебуває в постійному користуванні ДП «Полтавське лісове господарство», не обґрунтовано які помилки було допущено даним органом виконавчої влади при передачі земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки були відсутні підстави для відмови у затвердженні технічної документації та передачі їй земельної ділянки у власність. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог за недоведеністю та безпідставністю, застосувати до вимог позивача строки позовної давності.

30.12.2021 року керівником Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації подано відповідь на відзив, відповідно до якої обґрунтовує підстави подання позову курівником Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, статус спірної ділянки, внесення позовної заяви в межах строків позовної давності.

Представником відповідача адвокатом Сергієнко Т.Г. 06.01.2022 року було подано заперечення, в яких прохає визнати необґрунтованими доводи позивача, що відображені у відповіді на відзив.

Від представника третьої особи ДП «Полтавське лісове господарство» надійшли письмові пояснення 20.04.2022 року, згідно з якими повністю підтримує позов та просить його задовольнити.

Представник позивача звернулась до суду із заявою про залишення позову без розгляду, оскільки відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави, ухвалою суду від 26.05.2022 року у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 17.10.2022 року підготовче засідання по справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 06.02.2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

В судовому засіданні прокурор Полтавської окружної прокуратури Полтавської області Деряга О.Ю. позов підтримала та прохала його задовольнити, пославшись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Сергієнко Т.Г. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову , пославшись на підстави та обставини, викладені в запереченні проти позову.

Відповідач Полтавська районна державна адміністрація до суду не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, є учасником електронного суду ( т.2, а.с. 30, а.с.40 зв.ст.).

Представник позивача третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 вважала позовні вимоги прокурора обґрунтованими та доведеними.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Зі змісту ст.19 ЗК України вбачається, що землі України за основним цільовим призначенням поділені на відповідні категорії, зокрема, на землі лісогосподарського та сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - їх власниками.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи у встановленому законом порядку можуть набувати у власність для лісорозведення земельні ділянки, а також можуть мати у власності ліси, створені шляхом лісорозведення на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках, а також самозалісені ділянки на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Згідно ст.141ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього власника.

Порядок вилучення земельних ділянок визначений ст. 149 ЗК України.Відповідно до ч.9 ст.149 ЗК України( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів вилучає земельні ділянки державної власності, но перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси площею понад 1 га для несільськогосподарських потреб, крім випадків визначених частинами 5-8 цієї стаття та у випадках визначених статтею 150 цього Кодексу.

Також, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 20 Земельного кодексу цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико- культурного призначення.

Згідно ч.4 ст.20 ЗК України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно з ч.5 ст.122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частиною 5 ст. 27 Лісового Кодексу України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Положеннями ст. 57 Лісового кодексу України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях,не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно ст.57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим кодексом (пункт «ґ » частини четвертої статті 84 ЗК України).

Таким чином, цивільний оборот земельних ділянок лісогосподарського призначення обмежений законодавчо з огляду зокрема на приписи Земельного кодексу України та Лісового кодексу України.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації №702 від 21.11.2008 року затверджено документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Заворсклянської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту (т.1, а.с.30).

25.09.2009 року відповідач ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ №181827, кадастровий номер 5324081000:00:002:0002 (т.1, а.с.109)

Згідно витягу з Державного земельного кадастру (№HB-5315775862020 від 03.03.2020), земельна ділянка має кадастровий номер 5324081000:00:002:0002 та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , реєстрація в державному земельному кадастрі здійснена 27.04.2016 року(т.1, а.с.27).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №276087589 від 22.09.2021 відомості про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:002:0002 площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Заворсклянської сільської ради Полтавського району у реєстрі відсутні (т.1, а.с.26).

Судом встановлено, що вищевказана земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_2 , перебуває у постійному користуванні ДП «Полтавське лісове господарство», що підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, таксаційними описами та відноситься до земель лісового фонду.

Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово- картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт. затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки B користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Таким чином, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Аналогічна позиція висвітлена у постановах судової палати у цивільних справах ВСУ у справах № 6-212цс14 від 24.12.2014 року, № 21-570а14 від 27.01.2015 року та Великої Палати ВС № 488/402/16а від 23.10.2019 року.

Так, згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування спірна земельна ділянка повністю розташована в межах земель, наданих в постійне користування ДП «Полтавське лісове господарство» та знаходиться в кварталі 95 виділі 7Чалівського лісництва, що підтверджується наступними доказами: повідомленням Державної екологічної інспекції Центрального округу від 06.09.2018 року № 462/02.4-18 (т.1, а.с. 34-37), листом ДП «Полтавське лісове господарство» № 390 від 14.08.2018 року (т.1, а.с. 40-43),листом ДП « Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 06.09.2021 року № 571(т.1, а.с. 63), планом лісонасаджень Чалівського лісництва , планшетом №5лесоустройства 1989 року (т.1, а.с.178-183), проектом організації та розвитку лісового господарства (т.1, а.с.189-190), витягом плану перерозподілу земель між землекористувачами та земле володільцями 1991 року ( т.1 , а.с.249).

Однак, погоджень щодо припинення постійним лісокористувачем права користування не надавалось, вилучень та зміни меж у вказаному кварталі не відбувалось. Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки взагалі не виготовлявся,а проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , який затверджений розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації №702 від 21.11.2008 року, не містить висновку органу лісового господарства.

Таким чином, з державної власності в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду, незаконно вибула зазначена земельна ділянка шляхом прийняття розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 21.11.2008 року у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , що за собою потягло видачу ОСОБА_2 . Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №181827.

Встановивши, що зазначена земельна ділянка накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Полтавське лісове господарство», рішення про вилучення спірної земельної ділянки з Державного лісового фонду України та зміну її цільового призначення не приймалось, врахувавши, що землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання, суд вважає, що передача у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, суперечить положенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, а право власності на зазначену земельну ділянку набуто відповідачем ОСОБА_4 з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Окрім цього, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

Так, у постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі№ 676/62/17 (провадження № 61-7083св19) зазначено, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що земельні ділянки лісогосподарського призначення наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 81) та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 96) висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц та від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц Відтак, спірними відносинами порушено право власності держави на землі лісового фонду, які мають обмежений режим використання, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення.

За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки (висновок Верховного Суду України у постановах від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13,від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15).

Отже, суд прийшов до висновку, що розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації №702 від 21.11.2008 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 на території Заворсклянської сільської ради» є незаконним та підлягає скасуванню, а також слід визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №181827 від 25.09.2009 та припинити право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,99га з кадастровим номером 5324081000:00:002:0002.

Таким чином, з метою поновлення порушених інтересів держави, ефективним способом захисту буде припинення права приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(даліПерший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікованийЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРі з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України,статті 10 ЦК Українизастосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ), яка згідно зістаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; другестосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третєвизнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі законунормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України(статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей4та5 Земельного кодексу Українизавданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, суд вважає, що зобов`язання відповідача ОСОБА_2 повернути земельну ділянку, не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи представника відповідача ОСОБА_1 на те, що прокурором не обґрунтовано право на звернення до суду із вказаним позовом не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

У постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховний Суд зробив висновок, що представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установити причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, що сам факт незвернення до суду з позовом свідчить про те, що відповідний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Враховуючи вищезазначене, Полтавська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що 16.09.2021 року Полтавською окружною прокуратурою, у відповідності до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру», повідомлено Полтавську обласну державну адміністрацію (лист №55-120-8784вих. 21)про виявлені порушення з проханням вжити відповідних заходів щодо оскарження у судовому порядку рішень та наказів, якими затверджено документації із землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок, припинення права власності осіб на землі лісового фонду та повернення їх Державі в особі Полтавської обласної державної адміністрації (т.1, а.с.64-65).

30.09.2021 отримано відповідь з Полтавської ОДА, у якій повідомлено прокуратуру про те, що адміністрацією не вбачаються підстави для звернення до суду (т.1, а.с. 66-67).

Вказане свідчить, що Полтавській ОДА відомо про виявлені порушення і останньою не вжито заходів як власником земельної ділянки щодо оскарження правовстановлюючих документів у судовому порядку з підстав порушень вимог земельного та лісового законодавства. Це свідчить про бездіяльність органу і є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Щодо застосування строків позовної давності суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Суд зазначає, що набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, має особливий правовий статус та належить до обмежено обороноздатних об`єктів.

Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення. При цьому власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Отже, зайняття земельної лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.18 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.18 у справі № 653/1096/16-ц та п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.19 у справі № 487/10128/14-11).

Враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки відповідач ОСОБА_2 продовжує рахуватися власником земельної ділянки лісогосподарського призначення і порушення прав її законного володільця держави - на реалізацію усіх правомочностей власника триває, строк позовної давності не застосовується.

За умовами частини третьої статті12, частини першої статті13 Цивільного процесуального кодексу Україниобов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 Цивільного процесуального кодексу Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно достатті 76 Цивільного процесуального кодексу Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, аналіз змісту вищезазначених норм права та встановлених судом фактів свідчить про те, що позовні вимоги керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6810 грн. , відповідно з кожного відповідача - по 3405 грн.

Керуючись ст.ст. 12,13,81,141,259,261,263-265,352 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області ( вул.В.Козака, 1 м.Полтава, 36020, код ЄДРПОУ 02910060) в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації до Полтавської районної державної адміністрації (вул.Шевченка,5, м.Полтава, 36011, код ЄДРПОУ 0022591), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 )про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, припинення права власності та повернення земельної ділянки задовольнити .

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації №702 від 21.11.2008 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 на території Заворсклянської сільської ради».

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №181827 від 25.09.2009 та припинити право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,99 га з кадастровим номером 5324081000:00:002:0002.

Зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081000:00:002:0002 площею 1,99 га у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022591">00022591, вул. Соборності, 45, м.Полтава, Полтавської області, 36000, тел. 0532560290).

Стягнути з Полтавської районної державної адміністрації (вул.Шевченка,5, м.Полтава, 36011, код ЄДРПОУ 0022591), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 ) на користь Полтавської окружної прокуратури Полтавської області ( вул.В.Козака, 1 м.Полтава, 36020, код ЄДРПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 3405 (три тисячі чотириста п`ять) гривень з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його оголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. Г. Путря