Постанова

від 18.05.2023 по справі 440/2241/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 р.Справа № 440/2241/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.,

суддів: Перцової Т.С. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Юсіфової Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.12.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, м. Полтава, повний текст складено 17.12.21 по справі № 440/2241/19

за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної військової адміністрації треті особи: Приватне підприємство "Євротранс-Сервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП-15307", Управління інфраструктури Полтавської обласної державної адміністрації, Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та скасування розпоряджень, зобов`язання вчинити певні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської обласної державної адміністрації (далі відповідач, Полтавська ОДА), треті особи: Приватне підприємство "Євротранс-Сервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП-15307", Управління інфраструктури Полтавської обласної державної адміністрації, Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, в якому просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність щодо не здійснення контролю в частині дотримання перевізниками ТОВ "АТП-15307" та Приватним підприємством "Євротранс-сервіс" встановленого маршруту, встановлення/зміни тарифів, на послуги з автотранспортних перевезень загального користування на приміському сполученні; щодо не встановлення пільгового перевезення пасажирів всіх категорій на приміському маршруті перевізниками ТОВ "АТП-15307" та Приватним підприємством "Євротранс-Сервіс"; визнати протиправним та скасувати п.1.25 розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 19.03.2018 № 214 "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом"; визнати протиправним та скасувати п.1.26 розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 21.11.2017 № 783 "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом"; визнати протиправним та скасувати п.1.24 розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації 16.09.2016 № 404 "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом"; зобов`язати розірвати договори: № 57/16 від 16 вересня 2016 року, укладений з ТОВ "АТП-15307"; № 89/17 від 21 листопада 2017 року, укладений з ПП "Євротранс-Сервіс"; № 30/18 від 19 березня 2018 року, укладений з ПП "Євротранс-Сервіс"; зобов`язати сплатити відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 88000 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Полтавської обласної державної адміністрації щодо нездійснення належного контролю в частині дотримання перевізниками Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-15307" та Приватним підприємством "Євротранс-Сервіс":

- встановленого маршруту та схеми руху передбачених умовами договорів № 57/16 від 16 вересня 2016 року, укладений з ТОВ "АТП-15307"; № 89/17 від 21 листопада 2017 року, укладений з ПП "Євротранс-Сервіс"; № 30/18 від 19 березня 2018 року, укладений з ПП "Євротранс-Сервіс";

- умов пільгового перевезення пасажирів всіх категорій на приміських маршрутах.

В задоволенні іншої частини позовний вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказала, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача повноважень по здійсненню контролю за встановленими перевізниками тарифами у сфері транспортних послуг суперечить нормам законодавства, а саме ст. 16, 20 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 5,6, 7,10, 31, 43, 44 Закону України "Про автомобільний транспорті", ст. 910 ЦКУ. Стверджує, що сама відміна державного регулювання тарифів на послуги з перевезення пасажирів не позбавила відповідні державні органи контрольних функцій в питанні ціноутворення на ці послуги та не відмінила необхідність забезпечення обґрунтованості таких тарифів. Зазначає, що питання обґрунтованості ціноутворення на послуги пасажирських перевізників, що виконують рейси на територіях відповідних областей, знаходиться у площині контролю договірних взаємовідносин між автомобільними перевізниками та відповідними обласними та районними державними адміністраціями. Відповідач фактично усунувся від здійснення контролю у сфері автомобільного транспорту в частині встановлення/зміни автомобільними перевізниками тарифів на послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських та міжміських (внутрішньо обласних) маршрутах загального користування. При цьому вказаний факт не заперечувався представником відповідача, отже така бездіяльності відповідача є протиправною.

Щодо відмови в задоволенні вимоги про розірвання договорів, вважає, що суд першої інстанції порушив пункти 2.2.щ 2.1.2, 2.3., 2.3.2, 2.3,3 укладених договорів, що було підставою для їх розірвання, у зв`язку з порушенням перевізниками їх умов. Зазначає, що в даному випадку відмова відповідача у здійсненні пільгового перевезення позивача, який має відповідне право, яке встановлене законом, є неправомірною, чим допущено порушення прав останнього. Таким чином, відповідач своїми незаконними діями спричинив позивачу збитки у розмірі 88 000,00 гривень.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу суду, що прийняття розпоряджень голови Полтавської обласної державної адміністрації від 19.03.2018 № 214 "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів", від 22.11.2017 № 783 "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів", від 16.09.2016 № 404 "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів" відбулося з метою забезпечення організації пасажирських перевезень на території відповідальності Полтавської обласної державної (військової) адміністрації. Прийняття цих розпоряджень здійснено з урахування положень Закону України "Про автомобільний транспорт", Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1081, та відповідно до Положення про конкурсний комітет облдержадміністрації по визначенню пасажирських перевізників на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області, затвердженого розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 20.05.2010 № 174 (зі змінами). Таким чином, прийняття вказаних розпоряджень відбулося з урахуванням вимог чинного законодавства та свідчить про визначення переможців конкурсу на автобусному маршруті загального користування з якими доручено укласти договори про пасажирські перевезення. Стверджує, що позивач не мотивує підставу для розірвання вищенаведених договорів, а просить їх розірвати на підставі її внутрішніх переконань, що є неналежним способом захисту. У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факти порушення умов укладених договорів перевізниками ТОВ "АТП-15307" та ПП "Євротранс- Сервіс". Зокрема не надано жодних документальних підтверджень аргументам, викладеним в матеріалах апеляційної скарги. Вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб правового захисту, оскільки чинним законодавством передбачено порядок притягнення до відповідальності перевізника за відмову в безкоштовному проїзді, що передбачено статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" та Кодексом України про адміністративні правопорушення. Зазначає, що розірвання договорів виходить за межі заявленої позовної вимоги та може призвести до порушення прав невстановленого кола осіб, які на тривалий час можуть залишитися без транспортного сполучення у зв`язку з розірванням вказаних договорів, що призведе до соціальної напруги та транспортних проблем на території району міста Кременчук. До того, ж наголошує, що дія вказаних договорів вже припинена. Також вказує, що позивачем не надано доказів по суб`єкту відшкодування - чому саме Полтавська обласна державна адміністрація повинна відшкодувати їй вказані кошти та чим саме порушила її права та законні інтереси.

Представником третьої особи Приватним підприємством "Євротранс-Сервіс" також надано відзив на апеляційну скаргу, в якій просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, вказавши про те, що функція регулювання та контролю за ціноутворенням на здійснення приміських пасажирських ввезень жодним чином не віднесена компетенції обласних державних адміністрацій. Зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 240 "Про внесення у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548" виключено абзац 34 пункту 12, яким обласним державним адміністраціям було передбачено регулювання (встановлення) тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні. Окрім того, стверджує, що ОСОБА_1 є мешканкою м. Кременчука, даних про те, що у неї виникала необхідність користуватися послугами саме приміського автобусного сполучення до суду не надано. Щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 як відшкодування матеріальної коштів в сумі 88000 грн, то судом першої інстанції зроблено мотивований та логічний висновок про те, що позивач не надала належних доказів на підтвердження вимог про наявність будь-якої шкоди, завданої з вини відповідача.

Позивачкою до суду апеляційної інстанції двічі подано додаткові пояснення ідентичного змісту, зміст яких зводиться до того, що вона мала право як пільговик в міських маршрутних автобусах загального користування користуватися пільговим проїздом в м. Кременчук безкоштовно, але їй такого права не було надано як пенсіонеру за віком, а не як депутату міської ради. В той же час перевізники ТОВ "АТП - 15307" та ПП "Євротранс - сервіс" не надають послуги по затвердженому їм графіку приміським маршрутом, а надають послуги по міському маршруту в порушення чинного законодавства та в той же час вимагають від позивачки сплачувати вартість квитка в повному розмірі.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Від позивачки надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 09 серпня 2016 року на засіданні конкурсного комітету при Полтавської обласної державної адміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області було визнано переможцем конкурсу на автобусному маршруті загального користування № 107-11 Кременчук (АС Київська) - Ялинці (об`єкт конкурсу № 33) ТОВ "АТП 15307" та вирішено укласти з ним договір терміном на п`ять років, що зафіксовано в протоколі № 102 від 09 серпня 2016 року.

16 вересня 2016 року розпорядженням голови Полтавської ОДА № 404 вирішено укласти договір про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом терміном на п`ять років з автомобільними перевізниками: пункт 1.24 ТОВ "АТП 15307" на автобусний маршрут № 107-11 Кременчук (АС Київська) - Ялинці (звичайний режим, дні виконання: щоденно).

16 вересня 2016 року між Полтавською ОДА (організатор) і ТОВ "АТП- 15307" (перевізник) укладено договір № 57/16 про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом, згідно з пунктом 1 якого організатор надає перевізнику право на перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування № 107-11 "Кременчук (АС Київська) Ялинці" у звичайному режимі, а Перевізник зобов`язується надавати транспортні послуги населенню на умовах, передбачених цим Договором, та згідно умов конкурсу (категорія - М2, М3, клас - А, В, І, ІІ, ІІІ, пасажиромісткість (місць для сидіння) від 17), автобусами наступних марок, моделей, із зазначенням державних номерів: БОГДАН А092, НОМЕР_1 ; РУТА 25ПЕ, НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з протоколу № 105 від 24 жовтня 2017 року засідання конкурсного комітету при облдержадміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області вирішено: визнати ПП "Євротранс-сервіс" переможцем конкурсу на автобусному маршруті загального користування № 124-11 Ялинці - Кременчук АС, гр. № 2 (об`єкт конкурсу № 52) та укласти з ним договір терміном на п`ять років.

21 листопада 2017 року розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації № 783 вирішено укласти договір про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом терміном на п`ять років з автомобільними перевізниками: пункт 1.26 ПП "Євротранс-сервіс" на автобусному маршруті № 124-11 Ялинці - Кременчук АС (звичайний режим, дні виконання: щоденно).

21 листопада 2017 року між Полтавською обласною державною адміністрацією (Організатор) та ПП "Євротранс-сервіс" (Перевізник) укладено договір № 89/17 про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом, згідно пункту 1 якого Організатор надає перевізникові право на перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування № 124-11 Ялинці - Кременчук АС, гр. № 2 у звичайному режимі, а перевізник зобов`язується надавати транспортні послуги населенню на умовах, передбачених цим Договором, та згідно умов конкурсу (категорія - М2, М3, клас - А, В, І, ІІ, ІІІ, пасажиромісткість (місць для сидіння) від 17), автобусами наступних марок, моделей, із зазначенням державних номерів: РУТА НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; РУТА 22СПГ, НОМЕР_5 .

Відповідно до витягу із протоколу № 106 від 20 лютого 2018 року засідання конкурсного комітету при облдержадміністрації по визначенню пасажирських перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області вирішено: визнати ПП "Євротранс-сервіс" переможцем конкурсу на автобусному маршруті загального користування № 124-11 Ялинці - Кременчук АС, графік № 5 (об`єкт конкурсу № 61) та укласти з ним договір терміном на п`ять років.

19 березня 2018 року розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації № 214 прийнято рішення про укладення договору про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом терміном на п`ять років з автомобільними перевізниками: пункт 1.25 ПП "Євротранс-сервіс" на автобусному маршруті № 124-11 Ялинці - Кременчук АС, графік № 5 (звичайний режим, дні виконання: щоденно).

19 березня 2018 року між Полтавською обласною державною адміністрацією (організатор) та ПП "Євротранс-сервіс" (перевізник) укладено договір № 30/18 про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом, згідно пункту 1 якого організатор надає перевізникові право на перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування № 124-11 Ялинці - Кременчук АС, графік № 5, в звичайному режимі, а перевізник зобов`язується надавати транспортні послуги населенню на умовах, передбачених цим Договором, та згідно умов конкурсу (категорія - М2, М3, клас - А, В, І, ІІ, ІІІ, пасажиромісткість (місць для сидіння) від 17), автобусами наступних марок, моделей, із зазначенням державних номерів: РУТА А0483СПГ, НОМЕР_6 ; РУТА 20, НОМЕР_7 .

06 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до голови Полтавської ОДА із заявою, в якій зазначала, що перевізники ПП "Євротранс-сервіс", ТОВ "АТП 15307" систематично здійснюють перевезення не по своєму маршруту, зупиняються в невстановлених зупинках, беруть оплату по місту Кременчуку по 5 грн. всупереч п. 2.3.24 Договору, та просила розірвати договори № 30/18 від 19 березня 2018 року, № 89/17 від 21 листопада 2017 року, № 57 від 16 вересня 2016 року.

19 грудня 2018 року листом № Г01-30/347/1309 Управління інфраструктури Полтавської ОДА повідомило ОСОБА_1 , що у зв`язку з надходженням її звернень Управління зверталося до Кременчуцької райдержадміністрації щодо перевірки дотримання автомобільними перевізниками умов договорів про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом на приміських маршрутах "Кременчук Ялинці" та "Кременчук Піщане". Інформації щодо неналежної діяльності вищезазначених перевізників та пропозицій щодо обслуговування даних маршрутів не надходило.

Також, у вказаному листі Управління повідомило позивача, що автомобільного перевізника ПП "Євротранс сервіс" попереджено про необхідність дотримання умов договорів про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом, і що перевізником надано письмове пояснення щодо виявлених порушень та підтверджено їх усунення.

ОСОБА_1 звернулась до голови Полтавської обласної державної адміністрації із заявою від 28 січня 2019 року та зі скаргою від 29 січня 2019 року, в яких, посилаючись на вартість перевезення - 5 грн. та незадовільне ставлення до неї, а також на відмову від безкоштовного перевезення пасажирів пільгової категорії, просила перевірити водіїв та притягнути до відповідальності.

Листом № А01-32/70/307 від 28 лютого 2019 року Управлінням інфраструктури Полтавської ОДА надало ОСОБА_1 роз`яснення щодо визначення вартості проїзду на приміських та міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування та порядку здійснення перевезення пільгових категорій населення на вказаних маршрутах.

Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо нерозірвання з перевізниками договорів № 30/18 від 19 березня 2018 року, № 89/17 від 21 листопада 2017 року, № 57 від 16 вересня 2016 року та вважаючи протиправними відповідні розпорядження Полтавської ОДА щодо укладання таких договорів, звернулася до суду з цим позовом.

На обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що їй безпідставно відмовляють в наданні права безкоштовного проїзду на приміських маршрутах "Кременчук Ялинці" та "Кременчук Піщане" та перевізники протиправно змінили й встановили завищені тарифи на послуги з автотранспортних перевезень загального користування на приміському сполученні. Стверджує, що відповідачем не реалізуються надані йому повноваження щодо здійснення контролю за тарифами у сфері транспортних послуг, установленими перевізниками.

Позивач наполягає на протиправності розпоряджень голови Полтавської ОДА від 19 березня 2018 року № 214 "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів", від 21 листопада 2017 року № 783 "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів" та 16 вересня 2016 року № 404 "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів", вважаючи, що такі розпорядження порушують як її права, так і права інших громадян м. Кременчука, які користуються відповідним громадським транспортом, а тому відповідач, як організатор відповідних перевезень, повинен був розірвати відповідний договір в односторонньому порядку. Вказане вище, на думку позивачки, є підставою для відшкодування їй матеріальної шкоди.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обласна державна адміністрація наділена повноваженнями та функцією контролю за перевізниками, які здійснюють обслуговування пасажирів на маршрутах загального користування в області, щодо встановленого маршруту, а також щодо встановлення пільгового перевезення пасажирів на приміському маршруті. При цьому проведення бесіди з перевізниками, як заходи контролю за їх діяльністю, суд визнав недостатнім, у зв`язку з чим визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення належного контролю в частині дотримання перевізниками Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-15307" та Приватним підприємством "Євротранс-Сервіс" як в частині встановленого маршруту та схеми руху передбачених умовами договорів № 57/16 від 16 вересня 2016 року, укладений з ТОВ "АТП-15307"; № 89/17 від 21 листопада 2017 року, укладений з ПП "Євротранс-Сервіс"; № 30/18 від 19 березня 2018 року, укладений з ПП "Євротранс-Сервіс", так і в частині дотримання умов пільгового перевезення пасажирів всіх категорій на приміських маршрутах.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивачки про визнання протиправними та скасування розпоряджень голови від 16.09.2016 №404, від 21.11.2017 №783, від 19.03.2018 №214 "Про укладення договорів про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом", суд першої інстанції не встановив на момент прийняття вказаних розпоряджень жодних порушень з боку перевізників ТОВ "АТП-15307", ПП "Євротранс-Сервіс".

Відмовляючи в задоволенні вимог позивачки про скасування договорів № 57/16 від 16 вересня 2016 року, укладений з ТОВ "АТП-15307"; № 89/17 від 21 листопада 2017 року, укладений з ПП "Євротранс-сервіс"; № 30/18 від 19 березня 2018 року, укладений з ПП "Євротранс-сервіс", суд першої інстанції зазначив, що термін дії вказаних договорів втратив чинність.

Крім цього, суд першої інстанції відмовив в задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 88000,00 грн, вказавши на те, що позивачем не надано жодного доказу, який підтверджував би той факт, що перевізники відмовляли їй у пільговому перевезенні, а надані суду ксерокопії квитків міського транспорту, не підтверджують ким вони були придбані та в який час.

Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі Закон № 2344-III) відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Частиною першою статті 43 Закону № 2344-III встановлено, що визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Згідно з частиною першою статті 44 вказаного Закону № 2344-III організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Процедура підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування визначена Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України віл 03 грудня 2008 року № 1081 (далі Порядок № 1081).

Пунктом 2 Порядку № 1081 передбачено, що умовами конкурсу є встановлені організаторами (обов`язкові та додаткові) умови перевезень пасажирів, які повинні виконувати автомобільні перевізники, визначені на відповідному об`єкті конкурсу.

У пунктах 47, 53 Порядку № 1081 передбачено, що рішення про результати конкурсу приймається конкурсним комітетом на закритому засіданні в присутності не менш як половини його складу, у тому числі голови конкурсного комітету або його заступника, простою більшістю голосів.

Рішення конкурсного комітету щодо визначення переможця конкурсу вводяться в дію наказом (постановою або іншим розпорядчим документом) організатора протягом не більш як 30 робочих днів з дня проведення конкурсу.

Організатор перевезень на внутрішньообласних, внутрішньорайонних та міських автобусних маршрутах не пізніше десяти робочих днів з дня опублікування свого рішення на офіційному веб-сайті укладає з переможцем конкурсу договір згідно з обов`язковими та додатковими (за наявності) умовами конкурсу та додатковими умовами обслуговування маршруту, наданими перевізником-претендентом.

Водночас, статтею 34 Закону № 2344-III регламентовані вимоги до автомобільного перевізника.

Автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання медичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Відповідно до частин 1-3 статті 37 Закону № 2344-III пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Перевізники є суб`єктами відповідальності за порушення вимог законодавства відповідно до статті 60 Закону № 2344-III (у тому числі за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира).

Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян має наслідком притягнення водіїв транспортних засобів до адміністративної відповідальності на підставі частини сьомої статті 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 240 "Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548" виключено абзац 34 пункту 12, яким обласним державним адміністраціям було передбачено регулювання (встановлення) тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні.

У пп. 2 п. 55 Порядку № 1081 закріплено, що організатор зобов`язаний забезпечити дострокове розірвання договору (анулювання дозволу) з автомобільним перевізником - переможцем конкурсу у разі: наявності фактів порушення ним умов договору (дозволу). Розірвання договору (анулювання дозволу) відбувається після невиконання надісланого організатором попередження такому перевізникові про недопущення порушення умов договору (дозволу).

Для роботи на внутрішньообласному, внутрішньорайонному та міському автобусному маршрутах призначається автомобільний перевізник, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце, на строк до закінчення строку дії договору (дозволу), який було розірвано (анульовано), а в разі його відмови чи відсутності - призначається до проведення конкурсу інший автомобільний перевізник, транспортні засоби якого відповідають за параметрами, класом, категорією, комфортністю і пасажиромісткістю вимогам, передбаченим для відповідного виду перевезень, один раз на строк не більш як три місяці.

Згідно з п. 56 Порядку № 1081 контроль за виконанням умов договору (дозволу) здійснює організатор та інші органи виконавчої влади згідно з компетенцією, за наявності відповідного звернення або доручення організатора.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано конкурсну процедуру визначення перевізників на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньообласних маршрутах), що передбачає укладання організатором (компетентним суб`єктом владних повноважень) з переможцем договору, в якому визначаються умови надання ним відповідних послуг з перевезення пасажирів.

На організатора покладено функцію здійснення контролю за дотриманням перевізником умов укладеного з ним договору. У свою чергу, невиконання перевізником умов договору може бути підставою для його розірвання організатором в односторонньому порядку.

Приймаючи рішення про часткове задоволення вимог позову, а саме: про визнання протиправною бездіяльність Полтавської обласної державної адміністрації щодо нездійснення належного контролю в частині дотримання перевізниками Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-15307" та Приватним підприємством "Євротранс-Сервіс":

- встановленого маршруту та схеми руху передбачених умовами договорів № 57/16 від 16 вересня 2016 року, укладений з ТОВ "АТП-15307"; № 89/17 від 21 листопада 2017 року, укладений з ПП "Євротранс-Сервіс"; № 30/18 від 19 березня 2018 року, укладений з ПП "Євротранс-Сервіс";

- умов пільгового перевезення пасажирів всіх категорій на приміських маршрутах, суд першої інстанції виснував, що Полтавська обласна державна адміністрація наділена повноваженнями та функцією контролю за перевізниками, які здійснюють обслуговування пасажирів на маршрутах загального користування в області, щодо встановленого маршруту, а також щодо встановлення пільгового перевезення пасажирів на приміському маршруті.

За підсумками розгляду доводів позивача та відповідача в поєднанні з дослідженими в судовому засіданні доказами, суд першої інстанції визнав, що відповідачем неналежним чином здійснюється контроль за організацією пасажирських перевезень, що має наслідком визнання протиправної його бездіяльності.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем в цій частині рішення суду не оскаржується, від так перегляд рішення суду в частині задоволення вимог позову в апеляційному порядку не здійснюється.

Отже, межі апеляційного перегляду стосуються висновків суду про відмову в задоволенні вимог позову про визнання протиправним та скасування розпоряджень голови Полтавської обласної державної адміністрації "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом" від 19.03.2018 № 214, від 21.11.2017 № 783 та 16.09.2016 № 404; зобов`язання розірвати спірні договори та сплатити відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 88000 грн.

Щодо визнання протиправним та скасування розпоряджень голови Полтавської обласної державної адміністрації "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом" від 19.03.2018 № 214, від 21.11.2017 № 783 та 16.09.2016 № 404, колегія суддів зазначає таке.

Процедура підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування визначена також Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України віл 03.12.2008 № 1081 (зі змінами) (надалі Порядок № 1081), які є обов`язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами (організаціями), залученими для організації, забезпечення проведення конкурсів.

За змістом пункту 2 Порядку № 1081 умовами конкурсу є встановлені організаторами (обов`язкові та додаткові) умови перевезень пасажирів, які повинні виконувати автомобільні перевізники, визначені на відповідному об`єкті конкурсу.

Згідно пункту 47 Порядку № 1081 Рішення про результати конкурсу приймається конкурсним комітетом на закритому засіданні в присутності не менш як половини його складу, у тому числі голови конкурсного комітету або його заступника, простою більшістю голосів.

Рішення конкурсного комітету щодо визначення переможця конкурсу вводяться в дію наказом (постановою або іншим розпорядчим документом) організатора протягом не більш як 30 робочих днів з дня проведення конкурсу.

З наведеного вбачається, що рішення конкурсного комітету щодо визначення переможця конкурсу (в даному випадку розпорядження голови обласної державної адміністрації) є завершальним етапом конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, вичерпує свою дію після прийняття та може бути скасовано в тому випадку, коли процесі проведення конкурсу були допущені порушення, що впливають на результат визначення переможця.

Колегія суддів акцентує увагу, що доказів порушення порядку проведення конкурсів або подання перевізниками недостовірних відомостей для участі в конкурсі з перевезення пасажирів матеріали справи не містять, не встановлено таких порушень і в ході судового розгляду справи.

Водночас ті порушення, на які покликається позивач як на підставу задоволення позовних вимог (безпідставна відмова в наданні права безкоштовного проїзду, протиправно зміна маршруту й встановлення завищених тарифів на послуги з автотранспортних перевезень загального користування на приміському сполученні тих перевізників, що визнані переможцями конкурсу та з якими прийнято рішення про укладення договорів) не можуть бути підставами для скасування спірних розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації "Про укладення договорів на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом", але є підставами для вжиття заходів контролю з боку відповідальних посадових осіб відповідача.

Від так, в цій частині доводи апеляційної скарги щодо наявність підстав для скасування спірних розпоряджень є неспроможними.

Щодо висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог про скасування договорів № 57/16 від 16 вересня 2016 року, укладений з ТОВ "АТП-15307"; № 89/17 від 21 листопада 2017 року, укладений з ПП "Євротранс-сервіс"; № 30/18 від 19 березня 2018 року, укладений з ПП "Євротранс-сервіс", колегія суддів зазначає таке.

Як вже зазначалося раніше, на організатора (в даному випадку Полтавську обласну військову адміністрацію) покладено функцію здійснення контролю за дотриманням перевізником умов укладеного з ним договору. У свою чергу, невиконання перевізником умов договору може бути підставою для його розірвання організатором в односторонньому порядку.

Отже, визначальним критерієм для вирішення питання щодо належності виконання зазначеної функції організатора необхідно з`ясувати зміст та сутність умов відповідних договорів з перевізниками, перевірити їх виконання останніми та наявність/відсутність визначених законодавством підстав для розірвання таких договорів за ініціативою організатора.

З огляду на матеріали справи, Полтавською обласною державною адміністрацією як організатором перевезень пасажирів автомобільним транспортом із перевізниками ПП "Євротранс-сервіс", ТОВ "АТП - 15307" укладено договори про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом № 57/16 від 16 вересня 2016 року, № 89/17 від 21 листопада 2017 року, № 30/18 від 19 березня 2018 року (зміст договорів є ідентичним, надалі - спірні договори).

Пунктом 6.1 договорів передбачено, що Договір в односторонньому порядку може бути розірвано тільки за ініціативою Організатора. Підставами для розірвання договору в односторонньому порядку є одноразове порушення Перевізником одного із своїх зобов`язань, встановлених пунктом 2.3 цього Договору та нормами чинного законодавства.

Так, пунктом 2.3. спірних договорів визначено, серед іншого, обов`язки перевізника виконувати затверджені Організатором схему автобусного маршруту та розкладу руху (відправлення та прибуття до початкових та кінцевих пунктів автостанцій з регулярністю на приміських маршрутах не менше 96 відсотків, на міжміських внутрішньообласних маршрутах не менше 97 відсотків (п. 2.3.2); забезпечити пільговий проїзд категорій громадян згідно з чинним законодавством України (п. 2.3.9); надавати Організатору письмову інформацію з розрахунками щодо встановленої вартості проїзду в 10-ти денний термін після укладення цього договору та за 10 днів до її планової зміни (п. 2.3.24).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка неодноразово зверталася до голови Полтавської ОДА зі скаргами, в яких зазначала, що перевізники ПП "Євротранс-Сервіс", ТОВ "АТП 15307" систематично здійснюють перевезення не по своєму маршруту, зупиняються в невстановлених зупинках, беруть оплату по місту Кременчуку в завищеному розмірі всупереч п. 2.3.24 Договору, та просила розірвати договори № 30/18 від 19 березня 2018 року, № 89/17 від 21 листопада 2017 року, № 57 від 16 вересня 2016 року.

Колегія суддів констатує, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази того, що відповідач належним чином перевірив викладені у скаргах обставини. Саме лише посилання відповідача у відповідях на звернення позивачки на те, що інформації щодо неналежної діяльності вищезазначених перевізників та пропозицій щодо обслуговування даних маршрутів не надходило, а також те, що перевізників попереджено про необхідність дотримання умов договорів про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом, свідчить про те, що відповідач самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо здійснення контролю за дотриманням перевізниками умов укладеного з ним договорів.

Водночас відповідно до листа Батальйону патрульної поліції в м. Кременчук від 23.11.2018 №121144126102-2018 працівниками відділення безпеки дорожнього руху батальйону спільно з представниками Управління Укртрансбезпеки в Полтавській області проводилась перевірка маршруту №231 "Кременчук-Яливці", під час перевірки на лінії були виявлені факти відхилень водіями транспортних засобів від встановленого паспортного маршруту, а саме не здійснювався заїзд на автостанцію, по даному порушенню працівниками батальйону на водіїв були складені протоколи про адміністративні правопорушення передбачені ст. 133 ч.3 КУпАП.

Відповідно до листа Державною службою України з безпеки на транспорті №835/035-19 від 30.01.2019 у ході перевірки також виявлені порушення законодавства під час виконання перевезень пасажирів, про що складено акти.

До того, ж позивачка у своїх скаргах зазначала про те, що зверталася до органів поліції зі скаргами про відмову їй в праві безкоштовного проїзду, завищеної ціни за оплату проїзду та за фактами відхилення від запланового паспортного маршруту, що відповідачем так само було проігноровано.

Вказані вище лист Батальйону патрульної поліції в м. Кременчук від 23.11.2018 №121144126102-2018 та лист Державною службою України з безпеки на транспорті №835/035-19 від 30.01.2019 в поєднанні з неодноразовими скаргами позивачки є підставою для вжиття відповідачем необхідних заходів для перевірки повідомлених обставин, надіслання організатором попередження такому перевізникові про недопущення порушення умов договору (дозволу) та в подальшому розірвання договорів в односторонньому порядку за наявності задукоментованих фактів відхилення від маршруту та відмови в безкоштовному проїзді.

Аргументи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що від компетентних органів не надходили повідомлення та матеріали, які б підтверджували факти притягнення до відповідальності цих перевізників, є помилковими, оскільки відповідач за наявності відповідних скарг з боку пасажирів повинен був самостійно з`ясувати наявність таких обставин, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до контролюючих органів.

Окремо, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3.1 Договорів вартість проїзду пасажирів встановлюється перевізником відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 240 "Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548" та має бути економічно обґрунтованою, про що інформується організатором відповідно до пункту 2.3.24 пункту 2.3 цього Договору.

Згідно з пунктом 2.3.24 Договорів перевізник зобов`язаний надавати організатору письмову інформацію з розрахунками щодо встановленої вартості проїзду в 10-ти денний термін після укладення договору та за 10 днів до її планової зміни.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 240 "Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548" виключено абзац 34 пункту 12, яким обласним державним адміністраціям було передбачено регулювання (встановлення) тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.

Отже, ціни на перевезення пасажирів автобусами, які працюють в звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні формуються перевізниками в режимі вільного ціноутворення.

Водночас режим вільного ціноутворення не скасовує обов`язку перевізника встановлювати обґрунтовані ціни на перевезення пасажирів автобусами та дотримуватися умов договору, зокрема щодо необхідності надання організатору письмової інформації з розрахунками щодо встановленої вартості проїзду в 10-ти денний термін після укладення договору та за 10 днів до її планової зміни ціни.

З матеріалів справи вбачається, що перевізниками ПП "Євротранс-Сервіс", ТОВ "АТП 15307" декілька разів збільшувалася вартість проїзду, в тому числі на тих ділянках маршруту, що слідували по маршрутах міського транспортного сполучення, зокрема на зупинках Кременчук АС, БК Краз, Автопарк та інші в межах м. Кременчук (а.с. 274-279, т. 5).

Втім в матеріалах справи відсутні докази того, що перевізниками надавалася відповідачу письмова інформація з розрахунками щодо встановленої вартості проїзду за 10 днів до її планової зміни ціни, що свідчить про недотримання третіми особами п. 2.3.24 спірних договорів, що має наслідком невиконання перевізниками умов договору та є підставою для їх розірвання організатором в односторонньому порядку.

Продовжуючи судовий розгляд в частині аргументів позивачки про відмову в праві пільгового проїзду перевізниками ПП "Євротранс-Сервіс", ТОВ "АТП 15307", колегія суддів зазначає, що згідно статті 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Постановами Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" і від 16.08.1994 № 555 "Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354" передбачено право пенсіонерів за віком і інвалідів на безоплатний проїзд на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах.

Таким чином, вищезазначені категорії громадян можуть реалізувати своє право на безоплатний проїзд у міському та приміському транспорті відповідно до зазначених урядових рішень як пенсіонери за віком або інваліди.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Тобто, перевізники не можуть на власний розсуд встановлювати кількість пільгових пасажирів, яких вони мають перевозити. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень. Підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки, зокрема на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Водночас відмова від пільгового перевезення, навіть за підстав недостатньої компенсації з боку місцевого бюджету, завжди буде неправомірною та тягне за собою відповідальність згідно із законом (ст.133-1 КУпАП).

З наведеного вбачається, що позивачка як пенсіонер за віком має право на безкоштовний проїзд приміським транспортом.

При цьому наявність в матеріалах справи квитків за оплату проїзду в приміських маршрутах в поєднанні з фактами звернення позивачки до органів поліції з приводу ненадання їй безкоштовного проїзду, так само як і з приводу завищення цін за оплату за проїзд (здійснення оплати за тарифами міського транспортного сполучення) підтверджує, що перевізниками ПП "Євротранс-Сервіс", ТОВ "АТП 15307" систематично не виконувалися умови спірних договорів щодо забезпечення правом безкоштовного проїзду пільгової категорії громадян.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що відповідач за наявності встановлених обставин повинен був вжити заходів контролю за організацією перевезень, в тому числі розірвати вказані договори в односторонньому порядку за порушення перевізниками пунктів 2.3.2, 2.3.9, 2.3.24 умов спірних договорів.

Водночас як встановив суд апеляційної інстанції, договір № 57/16 від 16.09.2016, укладений з ТОВ "АТП-15307", чинний до 15.09.2021; договір № 89/17 від 21.11.2017, укладений зПП "Євротранс-Сервіс", чинний до 20.11.2022; договір № 30/18 від 19.03.2018, укладений зПП "Євротранс-Сервіс", чинний до 18.03.2023.

Отже, на момент розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції договори, які позивач просить в судовому порядку зобов`язати відповідача розірвати, припинили свою дію, а від так запропонований позивачкою спосіб захисту (розірвання спірних договорів) не призведе до реального та ефективного поновлення її порушених прав та фактично є нездійсненим. Від так висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позову про розірванні спірних договорів є правомірним.

В свою чергу, позивачкою як спосіб захисту її порушених прав заявлено вимогу про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 88 000 грн, який розрахований нею виходячи суми вартості всіх квитків та умовно розрахованих та понесених витрат за оплату за проїзд за період, починаючи з 2012 року.

Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1173 вказаного Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно із статтею 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Під шкодою у розумінні вищенаведених норм права слід розуміти матеріальну шкоду, що виражається у зменшенні майна позивача в результаті порушення належного йому майнового права та втрати матеріальних цінностей на які останній вправі був розраховувати.

У відповідності до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відтак, необхідною підставою для стягнення збитків з держави є факти неправомірних дій державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Позивачка у свою чергу не надала належних та допустимих доказів на підтвердження понесеної шкоди, не довела та не обґрунтувала її розмір. Наявні в матеріалах справи квитки не є іменними, в окремих випадках мають послідовну нумерацію, що викликає у суду сумніви у належності вказаних квитків саме позивачці. До того загальна вартість наявних у справі квитків є набагато меншою від заявленої позивачкою сумою відшкодування 88000 грн. При цьому ОСОБА_1 в позовній заяві та численних доповненнях до неї не наведено та не вмотивовано, чому їй має бути відшкодована майнова шкода саме в розмірі 88000 грн. Від так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позову в частині відшкодування матеріальної шкоди.

Втім колегія суддів зазначає, що лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. При цьому визнання судом першої інстанції протиправною бездіяльності Полтавської обласної державної адміністрації щодо нездійснення належного контролю в частині дотримання перевізниками Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-15307" та Приватним підприємством "Євротранс-Сервіс" жодним чином не поновлює права позивачки та не є достатнім способом захисту порушених прав, адже фактично не призвело до будь - яких змін в правовому становищі позивачки.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18).

У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Колегія суддів звертає увагу, що зі змісту пояснень позивачки вбачається, що вказуючи про наявність підстав для відшкодування матеріальної шкоди та обгрунтовуючи її розмір, вона фактично має на увазі відшкодування їй моральної шкоди. Зокрема, ОСОБА_1 стверджує, що тривала боротьба на захист своїх прав виснажує її, викликає психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, викликає розчарування в діяльності державних посадовців, що створює додаткове психічне напруження викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались, тому наголошує на необхідності відшкодування їй матеріальної шкоди в загальному розмірі 88000 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що вихід за межі позову в цій ситуації та адекватне відшкодування шкоди, зокрема моральної, в даному випадку є єдино можливим способом сатисфакції по відношенню до позивачки за встановлених судом першої інстанції та підтверджених в суді апеляційної інстанції фактів протиправної бездіяльності відповідача щодо нездійснення належного контролю в частині дотримання перевізниками Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-15307" та Приватним підприємством "Євротранс-Сервіс" умов спірних договорів, що в кінцевому випадку призвело до систематичного порушення прав позивачки.

В силу ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи ст. 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, п.64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав психологічних страждань та розчарувань, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п.п.86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, №14183/02, п.п.71, 22 листопада 2005 року).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів ураховує такі обставини, як ігнорування відповідачем законних скарг позивачки та внаслідок цього не здійснення контролю за організацією перевезень, приниження честі та гідності позивачки через необхідність постійного доведення до відома водіїв перевізників про наявність у позивачки права на пільговий проїзд, а також те, що позивачка змушена була захищати свої права в суді.

Від так з огляду на характер правопорушення, глибину й тривалість завданих позивачці душевних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів зважає на наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 10000 (десять тисяч) грн.

На підставі викладеного вище, колегія суддів зважає на наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та відшкодування користь позивачки моральної шкоди в наведеній вище сумі.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасуваннярішеннясуду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання сплатити відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, у розмірі 88000 грн з прийняттям нової постанови з виходом за межі позову про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (позивачка звільнена від сплати судового збору), судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 по справі № 440/2241/19 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання сплатити відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, у розмірі 88000 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Полтавської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 43421817) на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді Т.С. Перцова З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 29.05.2023.