Постанова

від 24.05.2023 по справі 910/9884/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2023 р. Справа№ 910/9884/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віссен Агро"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023

у справі № 910/9884/22 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віссен Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко"

про стягнення 357 738 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віссен Агро" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" (далі - Товариство) 357 738,00 грн, з яких: 293 666,47 грн - основна заборгованість, 6 806,62 грн - три проценти річних, 57 264,96 грн - інфляційні втрати, посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки № ВА-012 від 01.12.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений за період з листопада 2020 року по листопад 2021 року товар на суму 651 085,99 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/9884/22 у задоволенні позову Підприємства відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності у матеріалах справи первинних документів про передачу відповідачу товару за договором поставки від 01.12.2020 № ВА-012, акти звірки взаєморозрахунків за періоди з 02.11.2020 по 15.11.2021 та з 16.11.2021 по 06.09.2022 не є належними доказами виникнення у відповідача зобов`язань з оплати товару відповідно до умов цього договору. Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що оскільки позивачем не доведено факту порушення його прав з боку відповідача, у задоволенні позову в частині стягнення 293 666,47 грн основного боргу слід відмовити. Враховуючи похідний характер компенсаційних нарахувань, у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних було також відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевим господарським судом було прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Підприємство вказало на те, що протягом листопада 2020 року - листопада 2021 року ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 651 085,99 грн. Товариство частково сплатило 208 488,15 грн за поставлену продукцію. 15.11.2021 між сторонами підписано акт звірки, відповідно до якого заборгованість Товариства складала 442 597,84 грн. 13.01.2022 відповідач частково погасив наявну заборгованість, сплативши позивачу 148 931,47 грн, що підтверджується платіжним дорученням від вказаної дати № 4807. Отже, на момент звернення з позовом заборгованість Товариства перед Підприємством складала 293 666,47 грн.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2023 апеляційну скаргу Підприємства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

В апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення лише 09.02.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9884/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/9884/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

09.03.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про долучення до апеляційної скарги доказів сплати судового збору та доказів направлення копії апеляційної скарги відповідачу.

14.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи первинних документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

29.03.2023 матеріали справи № 910/9884/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/9884/22 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

11.04.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 поновлено Підприємству пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/9884/22; відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/9884/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.05.2023. Встановлено Товариству строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 08.05.2023.

22.05.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника Захарчук К.О. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

22.05.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від представника Підприємства Захарчук К.О. надійшло клопотання щодо долучення до матеріалів справи доказів направлення заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на адресу відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 задоволено клопотання представника апелянта Захарчук К.О. про участь у судовому засіданні 24.05.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON у справі №910/9884/22.

24.05.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання, в якому останній просить суд розглядати справу № 910/9884/22 без участі представника Підприємства.

Товариство не скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 24.05.2023 сторони явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, відповідач про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв, про день, місце та час повідомлявся ухвалою, копія якої була направлена на електронну адресу відповідача.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги на електронні адреси, зазначені представниками учасників.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі № 761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень сторін, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3 статті 269 ГПК України).

У своєму клопотанні від 7 березня 2023 року, яке надійшло до суду 14 березня 2023 року, скаржник просить долучити до матеріалів справи первинні документи, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Проте в порушення приписів частини 3 статті 269 ГПК України апелянт не обґрунтував жодними доказами неможливість їх подання до суду першої інстанції. Відтак зазначене клопотання Підприємства не підлягає задоволенню.

Частиною 4 статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.12.2020 між сторонами укладено договір поставки № ВА-012, за умовами якого Підприємство зобов`язалося поставити Товариству товар в кількості та за цінами вказаними у рахунках-фактурах, або інших передбачених чинних законодавством документах на товар, які є невід`ємною частиною договору, а останній - прийняти та оплатити товар на умовах договору.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Згідно з підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. договору передача товару здійснюється продавцем протягом 3-х робочих днів в разі наявності товару на складі продавця або протягом 21 банківського дня в разі імпортування товару. EXW склад продавця. В такому разі факт передачі товару покупцеві оформлюється сторонами шляхом підписання видаткової накладної, яка підписується обома сторонами у момент передачі приймання-передачі товару.

Оплата вартості (ціни) товару здійснюється покупцем з урахуванням вимог пунктів 3.1.-3.3. договору протягом 30 днів з моменту відвантаження товару (пункт 3.3. договору).

Відповідно до підпункту 4.1.1. пункту 4.1. договору Підприємство зобов`язане надати покупцю разом з товаром або засобами поштового зв`язку: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну.

Строк дії договору відповідно до умов пункту 8.1. договору встановлений з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 та моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за договором.

Як стверджує апелянт, протягом року з листопада 2020 року на підставі вказаного договору поставки від 01.12.2020 № ВА-012 ним передано відповідачу товару загальною вартістю 651 085,99 грн, за який Товариство сплатило 357 419,52 грн, що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків. У зв`язку з чим Товариство має непогашену заборгованість у розмірі 293 666,47 грн, а також 6 806,62 грн трьох процентів річних та 57 264,96 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Товариством та Підприємством договору поставки від 01.12.2020 № ВА-012 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з положеннями пункту 2.2. договору покупець, підписуючи документ про відвантаження (видаткову накладну, товарно-транспортну накладну або інший документ, що засвідчує відвантаження чи отримання товару від продавця чи перевізника), виявляє згоду на прийняття продукції відповідно до попередньої домовленості із продавцем та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом та ціною попередній домовленості з продавцем. Приймання товару за якістю здійснюється відповідачем в строк не більше п`яти днів з моменту його відвантаження.

Право власності на товар переходить до покупця після сплати 100% ціни (вартості) продукції.

За умовами пунктів 3.3., 3.4. договору оплата вартості (ціни) товару здійснюється відповідачем в національній валюті України безготівковим банківським переказом протягом 30 днів з моменту відвантаження товару.

За змістом статті 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи приписи процесуального закону та положень договору, належним доказом отримання товару є підписаний документ про відвантаження (видаткова накладна, товарно-транспортна накладну або інший документ, що засвідчує відвантаження чи отримання товару від продавця чи перевізника).

Проте, як було вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи № 910/9884/22 відсутні первинні документи щодо передачі відповідачу товару за договором поставки.

Зі змісту відзиву на позов вбачається, що Товариство не визнає факт поставки товару за договором.

В якості підтвердження поставки обумовленої за договором продукції Підприємство надало копії актів звірки за період з 01.11.2020 по 15.11.2021 та з 16.11.2021 по 06.09.2022.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом із цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в актах звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17.

Зі змісту акта звірки за період з 16.11.2021 по 06.09.2022 вбачається, що він підписаний та скріплений печаткою лише зі сторони позивача та не містить підпису уповноваженого представника відповідача.

Відтак, за відсутності жодних інших доказів на підтвердження факту поставки товару відповідачу, колегія суддів вважає безпідставними аргументи скаржника про те, що факт поставки товару підтверджується вказаним актом звірки за період з 16.11.2021 по 06.09.2022, оскільки він не має юридичної сили.

На відміну від вказаного акта звірки, акт звірки за період з 01.11.2020 по 15.11.2021 підписаний та скріплений печатками сторін, проте не міститься вказівки на підставі якого(их) договору(ів) здійснено бухгалтерський облік операцій.

Разом із тим, подання до суду апеляційної інстанції первинних документів про відвантаження продукції суперечить приписам частини 3 статті 269 ГПК України, а тому не були прийняті судом.

У той же час, зі змісту поданих апелянтом видаткових накладних, вбачається, що вони стосуються господарських операцій за договорами від: 19.08.2021, 12.04.2021, 25.06.2021, 07.06.2021, а не договору від 01.12.2020 № ВА-012.

Таким чином, подані первинні документи не пов`язані та не підтверджують поставку товару з договором від 01.12.2020 № ВА-012, невиконання якого, на думку скаржника, було підставою для звернення його до суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували поставку Товариству обумовленої договором від 01.12.2020 № ВА-012 продукції.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 293 666,47 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Враховуючи похідний характер трьох процентів річних та інфляційних втрат, позов у частині стягнення відповідних сум також не підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/9884/22 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Підприємства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віссен Агро" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/9884/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/9884/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/9884/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.05.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз