Постанова

від 10.05.2023 по справі 199/3773/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 199/3773/18

провадження № 61-2736св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Стрільчука В. А., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Тулс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Солярис», Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 червня 2019 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.

у справі за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Тулс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Солярис», Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра, про витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до суду з вищевказаним позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, посилаючись на те, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Дніпро об`єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, в тому числі нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене нежитлове приміщення перебувало на балансі Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська (далі - ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська), яке було зареєстровано Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 13 вересня 1991 року.

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів», яке доповнено рішенням Дніпропетровської міської ради від 26 вересня 2001 року № 26/23, затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпро.

Факт належності об`єктів, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46 територіальній громаді міста Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська у справі № 200/5829/13-ц від 14 травня 2013 року за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Державна реєстрація права комунальної власності територіальної громади міста на нежитлове приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , проведена Дніпропетровським міським управлінням юстиції 05 липня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 101497912101.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

Вказане обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось з визначенням єдиного підприємства наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

06 серпня 2012 року ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська.

Проте, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року у справі № 38/5005/6637/2012 ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

На підставі вказаної постанови ліквідатором ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська призначено арбітражного керуючого Барановського О. В., яким всупереч нормам чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу зазначеного майна та переможцем у яких визначено ТОВ «Солярис».

На підставі протоколу проведення біржових торгів 24 липня 2013 року між ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська та ТОВ «Солярис» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В. та зареєстровано в реєстрі під № 1245.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі.

Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення № 171, що розташоване, за адресою: АДРЕСА_1 , та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1245 від 24 липня 2013 року, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим ОСОБА_7 та ТОВ «Солярис», зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В.

З урахуванням положень частини четвертої статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 є такою, що набрала законної сили.

Вказане нерухоме житло ТОВ «Солярис» за договором купівлі-продажу від 18 жовтня 2013 року № 4955, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., було відчужено на користь ТОВ «Тулс».

У подальшому нежитлове приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 227 кв. м було відчужено ТОВ «Тулс» на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Так, на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року № 413, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходиться 50/100 часток нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 31 січня 2014 року № 409, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., ТОВ «Тулс» на користь ОСОБА_5 було відчужено 20/100 частини нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 03 лютого 2014 року № 265, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., на користь ОСОБА_5 було відчужено решту 30/100 часток нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Після відчуження ТОВ «Тулс» на користь фізичних осіб частини нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа майна у розмірі 227 кв. м залишилася незмінною.

Незважаючи на те, що нежитлове приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 227 кв. м було неодноразово поділено на частини, його площа та загальні технічні характеристики не змінились. Документальне відображення даних про реконструкцію нежитлового приміщення під квартиру не вказує про створення нової нерухомої речі, оскільки зазначений об`єкт є нерухомою річчю, основною ознакою якої є розміщення на певній земельній ділянці без можливості переміщення, тобто розташування за певною адресою.

Оскільки, спірне нерухоме майно було відчужене Дніпропетровська міська рада як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України.

Враховуючи викладене, перший заступник прокурора Дніпропетровської області просив:

- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради 25/100 часток нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради 25/100 часток нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати від ОСОБА_8 на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради приміщення № 171-А, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради приміщення № 171-Б, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 11 червня 2019 року у задоволенні позову відмовив. Судові витрати відніс за рахунок позивача. Скасував заходи забезпечення позову.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що нежитлове приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 227 кв. м було неодноразово поділено на частини, його площа та загальні технічні характеристики не змінились. Документальне відображення даних про реконструкцію нежитлового приміщення під квартиру не вказує про створення нової нерухомої речі, оскільки відповідно до положень статті 181 ЦК України зазначений об`єкт є нерухомою річчю, основною ознакою якої є розміщення на певній земельній ділянці без можливості переміщення, тобто розташування за певною адресою.

Проте, позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки початок перебігу позовної давності є 23 липня 2013 року, коли Господарським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення, яким у задоволенні скарги КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю ДМР» відмовлено і саме з цієї дати Дніпровська міська рада довідалася про порушення свого права.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради залишив без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 червня 2019 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а викладені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області подав касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що висновки судів свідчать про неповне з`ясування ними обставин у справі, які мають істотне значення для її вирішення по суті, внаслідок чого судом безпідставно не застосовано положення статей 387, 388 ЦК України та не захищено майнові інтереси держави в особі Дніпровської міської ради.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції не розглянув ключовий аргумент щодо неможливості обізнаності Дніпровської міської ради про порушення свого майнового права раніше 12 квітня 2016 року, тобто коли її було залучено до участі у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська, що вказує на передчасність висновку суду першої інстанції про пропуск позовної давності.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам прокурора по суті спору та не підтвердили наявності у Дніпровської міської ради права на витребування спірного майна від відповідачів, не навели правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора. Суди не мали права відмовити прокурору у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Також судами залишено поза увагою те, що КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю ДМР» є самостійною юридичною особою, яке на власний розсуд здійснює захист своїх прав та інтересів, в тому числі в судовому порядку. Отже, реалізація ним своїх процесуальних прав у справі № 38/5005/6637/2012 не може бути підставою для обмеження права на судовий захист майнових прав Дніпровської міської ради у цій справі. Прокурор звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, а не в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю ДМР» і зазначене підприємство не є учасником цієї справи, тому Дніпровська міська рада не могла дізнатися про порушення свого майнового права раніше 12 квітня 2016 року.

Прокурору та позивачу про незаконність вибуття з володіння територіальної громади міста спірного нерухомого майна стало відомо лише 31 січня 2018 року - з дати винесення Господарським судом Дніпропетровської області ухвали у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська.

Судами попередніх інстанцій також було залишено поза увагою те, що Дніпровська міська рада не була стороною правочинів, які супроводжували незаконне вибуття спірного майна з власності територіальної громади міста, у неї були відсутні документи (докази), необхідні для звернення із віндикаційним позовом до суду, а інформація та документи, необхідні для звернення до суду із позовом про витребування такого майна були отримані лише в межах процесуальних заходів, що здійснювалися у справі про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська, учасником якої міська рада стала лише 12 квітня 2016 року.

Прокурор та Дніпровська міська рада у справі про банкрутство були позбавлені права заявити віндикаційний позов до відповідачів, оскільки вони не були боржниками у цій справі. Таке право виникло лише після визнання 31 січня 2018 року первісного договору купівлі-продажу майна від 24 липня 2013 року № 1245 недійсним.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги те, що фактично вибуття спірного майна відбулося поза волею громади міста та внаслідок умисних дій голови ліквідаційної комісії ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська, якого вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 382 КК України, тому порушення принципу «належного урядування» у цій справі відсутнє, оскільки з боку органу місцевого самоврядування вживалися всі необхідні та достатні заходи щодо збереження комунального майна та не надавалося згоди щодо його відчуження.

Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради втратила право власності на спірне нерухоме майно безоплатно, за відсутності своєї волі, що безумовно є порушенням її майнових прав, захист яких відповідає критерію «пропорційності» переслідуваних цілей.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що відповідачі мають право за рахунок продавців майна отримати компенсацію у зв`язку із витребуванням у них об`єктів комунальної власності, а також про відсутність порушення принципу пропорційності втручання у мирне володіння майном.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 березня 2020 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 199/3773/18 надійшла до Верховного Суду 18 березня 2020 року.

Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2021 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Верховний Суд ухвалою від 10 лютого 2021 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Верховний Суд ухвалою від 15 березня 2023 року поновив касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів», яке доповнено рішенням Дніпропетровської міської ради від 26 вересня 2001 року № 26/23, затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпро.

Факт належності об`єктів, зазначених у переліках (розділи І - ХІІІ), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46 територіальній громаді міста встановлено рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2013 року у справі № 200/5829/13-ц за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста на нежитлове приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 проведено Дніпропетровським міським управлінням юстиції 05 липня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 101497912101.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

Вказане обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось з визначенням єдиного підприємства, наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

Водночас, 06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська.

Проте, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року у справі № 38/5005/6637/2012 ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

На підставі вказаної постанови ліквідатором ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська призначено арбітражного керуючого Барановського О. В., яким всупереч норм чинного законодавства та рішень Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу зазначеного нерухомого майна, переможцем у яких визнано ТОВ «Солярис».

На підставі протоколу проведення біржових торгів 24 липня 2013 року між ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська та ТОВ «Солярис» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мудрецькою І. В. та зареєстрований в державному реєстрі за № 1245.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі.

Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу зазначеного нерухомого майна та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 липня 2013 року № 1245, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим ОСОБА_7 та ТОВ «Солярис», зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В.

Ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 набрала законної сили.

Разом з тим, нежитлове приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «Солярис» за договором купівлі-продажу від 18 жовтня 2013 року № 4955, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., було відчужено на користь ТОВ «Тулс», яке також було учасником відкритих біржових торгів з продажу майна ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа».

У подальшому, нежитлове приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 227 кв. м було відчужене ТОВ «Тулс» на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

На підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року № 413, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходиться 50/100 частини нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з приміщення поз. 16-18, приміщення 21, приміщення 4, ІІ - вестибюль, загальною площею 55,4 кв. м, а - ганок, приміщення поз. 1-3, приміщення 19, приміщення 20, приміщення 22, І - тамбур, загальною площею 57,6 кв. м (пункт 1 договору від 31 січня 2014 року № 413).

За договором купівлі-продажу від 31 січня 2014 року № 409, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., ТОВ «Тулс» на користь ОСОБА_5 було відчужено 20/100 частини нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складалось з приміщення поз. 6-9, ІV - приміщення, загальною площею 45,8 кв. м.

За договором купівлі-продажу від 03 лютого 2014 року № 265, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., на користь ОСОБА_5 було відчужено решту 30/100 частини нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складалось з приміщення поз. 5, поз. 10-15, ІІІ - приміщення, загальною площею 68,2 кв. м.

Після відчуження ТОВ «Тулс» на користь фізичних осіб частин нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 101497912101) сукупна площа майна у розмірі 227 кв. м залишилась незмінною.

27 лютого 2014 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про виділ нерухомого майна у натурі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Батовою Л. Г., внесений до реєстру за № 703, згідно з яким із загальної площі нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 було виділено окремі індивідуально визначені нежитлові приміщення із належних ОСОБА_5 на праві приватної власності часток.

На підставі договору про виділ нерухомого майна у натурі від 27 лютого 2014 року № 703, акта щодо встановлення нової нумерації нежитлового приміщення об`єкту нерухомого майна від 05 березня 2014 року, складеного інженером технічної інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_9 , технічних висновків Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради № 10/613-1 та № 10/613-2 від 31 березня 2014 року, належних ОСОБА_5 на праві приватної власності 20/100 та 30/100 нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було виділено окремі нежитлові приміщення: № 171-Б загальною площею 45,8 кв. м та № 171-А загальною площею 64 кв. м, а решта - 4,2 кв. м за домовленістю співвласників та відповідно до технічних паспортів на новоутворені нежитлові приміщення, виготовлених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 , залишилась у загальному користуванні. Тобто, 4,2 кв. м (за технічними паспортами - поз.10), які не увійшли до складу нежитлових приміщень № 171-Б та № 171-А є коридором, який поєднує суміжні між собою приміщення.

Державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення № 171-А загальною площею 64 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336093112101) та № 171-Б загальною площею 45,8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336107512101), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , проведено Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції, 03 квітня 2014 року (номери свідоцтв про право власності: САК № 508339 та САК № 508340 від 10 квітня 2014 року).

Нежитлові приміщення № 171-Б та № 171-А розташовані за адресою: АДРЕСА_1 було включено до житлового фонду міста.

На підставі рішення Дніпровської міської ради від 18 червня 2014 року № 284 «Про зміну правового режиму майна» декларації про початок виконання будівельних робіт № ДП 0821419802906 від 17 липня 2014 року, декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 142142180377 від 06 серпня 2014 року та технічного паспорту, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 , Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 30 червня 2015 року за № СТА 230687 було видано свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 64 кв. м, житловою - 39,6 кв. м.

У зв`язку із зміною статусу нежитлового приміщення, до описової частини об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 336093112101, 25 червня 2015 року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції внесено зміни відповідно до складеного технічного паспорту на новоутворену квартиру № 171-А .

На підставі рішення Дніпровської міської ради від 18 червня 2014 року № 284 «Про зміну правового режиму майна» декларації про початок виконання будівельних робіт № ДП 082141980293 від 17 липня 2014 року, декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 1142142180388 від 06 серпня 2014 року та технічного паспорту, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 , Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 30 червня 2015 року за № СТА 230686 було видано свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 45,8 кв. м, житловою - 27,6 кв. м.

Згідно з технічним паспортом на новоутворену квартиру № 171-Б Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 25 червня 2015 року до описової частини об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 336107512101 внесено зміни щодо його складових частин.

На час розгляду справи власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2015 року № 421, укладеного з ОСОБА_5 та посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О.

Квартиру АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу № 5339 від 17 серпня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М., було відчужено ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 , який за договором купівлі-продажу № 1029 від 28 жовтня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярославцевою І. В. продав ОСОБА_3

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

За змістом статей 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Статтею 330 ЦК України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами п`ятою, восьмою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності; об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статей 22, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції до внесення змін 19 січня 2013 року) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

Отже, законодавством про банкрутство (на час виникнення спірних правовідносин) не встановлювався порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключалась можливість передачі майна боржника, у тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов`язання вчинити такі дії.

Також постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура щодо боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду України, викладені у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено, чи вибуло спірне нерухоме майно з власності територіальної громади міста Дніпра, інтереси якої представляє Дніпровська міська рада, поза її волею.

Також апеляційним судом не надано оцінки зібраним доказам, а саме ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012, якою визнано неправомірними дії ліквідатора ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення № 171, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу зазначеного нерухомого майна та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 липня 2013 року № 1245, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим ОСОБА_7 та ТОВ «Солярис», зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року, який набрав законної сили 23 травня 2016 року, ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 382 КК України.

У вказаному вироку встановлено, що ОСОБА_10 , будучи службовою особою, зокрема головою ліквідаційної комісії КЖЕП «Лівобережжя» ДМР, на яку покладено обов`язок щодо зняття обтяжень та передачі вказаного майна на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» ДМР, достовірно знаючи про рішення господарського суду, яким його зобов`язано передати майно КЖЕП на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» ДМР, умисно не виконуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2011 року у справі № 15/5005/15549/2011, що набрало законної сили, не передав з балансу КЖЕП «Лівобережжя» ДМР на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» ДМР нерухоме майно. В результаті злочинних дій, щодо умисного невиконання ОСОБА_10 рішень суду, нерухоме майно, яке є власністю територіальної громади міста Дніпропетровська, перейшло у власність третіх осіб.

При цьому до складу нерухомого майна щодо якого ОСОБА_10 умисно не було виконане судове рішення, увійшло і спірне нерухоме майно.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився

з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки початок перебігу позовної давності є 23 липня 2013 року, коли Господарським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення, яким у задоволенні скарги КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю ДМР» відмовлено і саме з цієї дати Дніпровська міська рада довідалася про порушення свого права.

За змістом статей 256, 261, 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку щодо застосування положення статті 267 ЦПК України, оскільки не з`ясував та не зазначив у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Крім того, слід зазначити, що у разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18)).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Зазначений висновок конкретизований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), згідно з яким … [позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів].

Враховуючи те, що заступник прокурора пред`явив позов в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, суд апеляційної інстанції мав з`ясувати, коли зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для поновлення строку на звернення за захистом прав, з урахуванням того, що прокурор вживав заходи для захисту інтересів територіальної громади міста Дніпра у кримінальному провадженні, а у подальшому у господарській та цивільній справах.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем позовної давності є передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. А. Стрільчук І. М. Фаловська