Рішення

від 29.05.2023 по справі 140/4374/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2023 року ЛуцькСправа № 140/4374/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Волиньторф» в інтересах Маневицького торфозаводу філіалу Державного підприємства «Волиньторф» до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Волиньторф» в інтересах Маневицького торфозаводу філіалу Державного підприємства «Волиньторф» (далі позивач, підприємство) звернулося з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області (далі відповідач, відділ) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 350866 від 27 лютого 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадовими особами відповідача о 12:55 год. 07 лютого 2023 року на 382 км. автодороги М 07 проведено перевірку транспортного засобу КАМАЗ, НОМЕР_1 та причепа бортового, НОМЕР_2 , які належать позивачу, про що складено акт №333786. У акті вказано, що в товаро-транспортній накладній № 114 від 07 лютого 2023 року не вказана вага вантажу та відсутня індивідуальна контрольна книжка водія.

На підставі вказаного акту 27 лютого 2023 року відповідачем винесено постанову № 350866 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн. відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі Закон № 2344-ІІІ) (відсутні документи, передбачені ст. 48 Закону № 2344-ІІІ).

Позивач вказує, що він не є автомобільним перевізником в розумінні Закону № 2344-ІІІ, адже не здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Такі письмові заперечення не були взяті до уваги відповідачем при прийнятті спірної постанови.

Зазначає, що підприємство перевозить власну сировину, власним транспортом, з власної сировинної бази до місця її переробки без залучення інших сторін. Правилами внутрішнього трудового розпорядку позивача встановлено п`ятиденний робочий тиждень з графіком роботи з 08:00 до 17:00 год. з обідньою перервою з 12:00 до 13:00 год. Порядок облаштування транспортного засобу тахографом, а у випадку його відсутності ведення індивідуальної контрольної книжки водія, передбачено законодавством лише для осіб, які надають послуги перевезення вантажів та пасажирів. Такий вид економічної діяльності підприємства відсутній у виписці із ЄДРПОУ. Таким чином на законодавчому рівні не визначено процедури дотримання обов`язку обладнання транспортного засобу тахографами чи наявності індивідуальної картки водія для категорії осіб, які не надають послуги з перевезення вантажів.

Звертає увагу, що статтею 60 Закону № 2344-ІІІ передбачено застосування відповідальності саме за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення відповідних документів, тоді як позивач таких послуг не надає. Відповідно до граф товаро-транспортної накладної (далі ТТН) № 114 від 07 лютого 2023 року автомобільний перевізник, замовник, вантажовідправник та вантажоодержувач одне і те саме підприємство. Місцем завантаження є дільниця, де видобувається торф. Облік вивезеного торфу здійснюється безпосередньо та території підприємства на електронній вазі. ТТН засвідчує тільки факт перевезення вантажу, шлях його прямування, та призначена для обліку руху вантажу, але не є безумовним доказом того, що вантажовідправник чи водій надають послуги з перевезення вантажів.

Додатково посилається на те, що акт перевірки транспортного засобу та спірна постанова не можуть бути належними доказами, адже вони підтверджують, що порушення вчинено на автодорозі М-08, а не на автодорозі М07, де у дійсності здійснювалась перевірка.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву № 22439/55.2/24-23 від 06 квітня 2023 року представник відповідача позовних вимог не визнала, посилаючись на те, що відповідач в розумінні статті 1 Закону № 2344-ІІІ являється автомобільним перевізником, адже за власний кошт здійснює перевезення вантажів транспортними засобами. Серед видів господарської діяльності позивача є КВЕД 49.81 Вантажний автомобільний транспорт, що включає в себе усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом.

Вказує, що актом перевірки зафіксовано відсутність індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіку змінності водіїв. Такі документи водій повинен мати у випадку не обладнання транспортного засобу тахографом.

Зазначає, що під час перевірки, надана водієм ТТН не містила усіх заповнених реквізитів, тоді як при зверненні до суду позивачем надано копію цієї ТТН, графи якої вже були заповнені. Тому неповне заповнення ТТН на момент перевірки не дає підстав приймати її як належно оформлену.

Звертає увагу, що у акті перевірки та оскаржуваній постанові допущено механічну помилку щодо зазначення місця перевірки а/д М-08, що не впливає на законність накладення адміністративно-господарського штрафу.

З огляду на вищенаведене, вважає, що до позивача законно застосовано адміністративно-господарський штраф, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (арк. спр. 34 - 38).

Інших заяв по суті справи чи клопотань на адресу суду від учасників справи не надходило.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 30).

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Маневицький торфозавод філіал державного підприємства «Волиньторф» утворено на правах відокремленого підрозділу юридичної особи відповідно до даних виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань № 427326010271 від 24 жовтня 2022 року (арк. спр. 7).

Посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті 07 лютого 2023 року о 12:55 год. на підставі направлення від 06 лютого 2023 №013478 (арк. спр. 40) та тижневого графіка рейдових перевірок за період з 06 по 12 лютого 2023 року (арк. спр. 41) на 382 км. автодороги М-07 Київ Ковель Ягодин проведена перевірка транспортного засобу Камаз, номерний знак НОМЕР_1 та причепу номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , про що складено акт від 07 лютого 2023 №333786 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (арк. спр. 9).

У наведеному акті зафіксовано, що під час перевірки виявлено порушення вимог статей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: під час здійснення вантажних перевезень у водія наявна ТТН, у якій не вказана маса вантажу, та відсутність індивідуальної контрольної книжки водія (арк. спр. 9).

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем 27 лютого 2023 винесено постанову №350866 про застосування до перевізника Маневицького торфяного заводу ДП «Волиньторф» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (арк. спр. 10).

Уважаючи вказану постанову незаконною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначенні Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж;

вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством;

документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Оскільки позивачем на час перевірки встановлено здійснення перевезення вантажу за власний кошт транспортними засобами, що сторонами не заперечується, тому в розумінні статті 1 Закону №2344-ІІІ останній є автомобільним перевізником. Відтак доводи позивача про спростування цього факту не заслуговують на увагу.

В силу вимог статті 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

За правилами, визначеними у статті 48 Закону №2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

дата і місце складання;

вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

пункти завантаження і розвантаження.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок №1567).

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Як передбачає пункт 20 Порядку №1567, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства про автомобільний транспорт, слід дійти висновку про те, що товарно-транспортна накладна є обов`язковим документом, який має бути у водія при здійсненні ним перевезень вантажів.

Згідно з пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Отже, вказаними Правилами та статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено, що до обов`язкових реквізитів товарно-транспортної накладної належить інформація про транспортний засіб, його параметри із зазначенням загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто, кількість вантажу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язкові реквізити ТТН - це інформація, яку повинна містити остання та за відсутності якої документ втрачає визначений Правилами № 363 статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Як вбачається з копії товарно-транспортної накладної від 07 лютого 2023 року № 114, яка надана перевізником під час перевірки, остання не містить інформації про масу вантажу, що зафіксовано актом перевірки (арк. спр. 42).

Відомості про вантаж були внесені до цієї ТТН після здійснення перевірки та складання відповідного акту та позивачем подано до суду нову її редакцію (арк. спр. 23).

Виходячи зі змісту статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», перелік документів, які повинні мати водій для здійснення внутрішніх вантажних перевезень не є вичерпним, до таких документів належать також інші документи, передбачені законодавством.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №385 від 24 червня 2010 року (далі - Інструкція №385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, зокрема, визначено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до даних Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Камаз, повна його маса становить 15630 кг, маса без навантаження 8480 кг; повна маса причепа становить 11500 кг., маса без навантаження 4500 кг. (арк. спр. 43).

Пунктом 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07 червня 2010 року визначено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Судом встановлено, що позивач здійснював перевезення вантажів як суб`єкт господарювання, використовувавши вантажний автомобіль з причепом.

Доказів того, що вказані транспортні засоби були з повною масою менше ніж 3,5 тонни суду не надано.

Відтак, згідно з вимогами пункту 6.1 Положення №340 вантажний автомобіль, якими виконувалися внутрішні перевезення вантажів, в обов`язковому порядку повинен був бути обладнаний діючим та повіреним тахографом. А для водіїв таких автомобілів, крім оформлення документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», обов`язковою також є наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:

наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;

строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначенихстаттями 39і48цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку щоденного реєстраційного листка режимів праці та відпочинку (тахокарти) або без оформлення індивідуальної контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду по справі №820/4624/17 від 11 лютого 2020 року.

Пункт 1 Інструкції №385 говорить про підстави прийняття Інструкції, а у п. 1.2., п. 1.3. цієї Інструкції визначено сфера її застосування, в яких зазначено, що ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, та ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (п. 1.3. Інструкції), тобто без відокремлення видів перевезень.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 1.3. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Акт перевірки та постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу містять посилання та те, що порушення вчинено на автодорозі М-08, 382 км. Позивач вказує, що перевірка мала місце на автодорозі М07, 382 км.

Вказане порушення з огляду на його суто формальний характер не впливає на дійсність акту індивідуальної дії, який оспорюється позивачем з цих підстав.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №350866 від 27 лютого 2023 року на суму 17 000,00 грн, є безпідставними, не ґрунтуються на приписах закону, що регулюють спірні правовідносини, а отже не належать задоволенню.

Позивачем не доведено, що при здійсненні вантажного перевезення 27 лютого 2023 року, ним як автомобільним перевізником оформлено документи, передбачені Інструкцією №385, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», що виключало б відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Отже, матеріалами справи доведено факт вчинення позивачем господарських правопорушень перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 цього Закону, за що абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність автомобільного перевізника у вигляді адміністративно-господарського штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, виконано покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваної постанови, з огляду на що суд дійшов висновку, ця постанова є обґрунтованою, прийнятою у відповідності до норм чинного законодавства, у зв`язку із чим є правомірною, а тому не підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положеньстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українивідсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.

Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Волиньторф» (44614, Волинська область, Камінь-Каширський район, село Прилісне, вулиця Сойне, 15, ідентифікаційний код юридичної особи 00426302) в інтересах Маневицького торфозаводу філіалу Державного підприємства «Волиньторф» (44601, Волинська область, Камінь-Каширський район, селище міського типу Маневичі, вулиця Луцька, 21, ідентифікаційний код юридичної особи 25084009) до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті (43020 Волинська область, м. Луцьк, вул. Підгаєцька, 3) про скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович