Постанова

від 25.05.2023 по справі 826/339/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 826/339/16

касаційне провадження № К/9901/31766/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2016 (суддя - Іщук І.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 (головуючий суддя - Шурко О.І., судді - Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції від 22.12.2015 №0000891701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.12.2015 № Ф-23-У, рішення від 22.12.2015 №23/26-55-17-01 про застосування штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасне перерахування єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, оскільки зазначений податок сплачено у повному обсязі податковим агентом, вимога щодо сплати боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є неправомірними та підлягають скасуванню з підстав допущення відповідачем розбіжностей при вказанні у вимогі, листі про надсилання податкового повідомлення-рішення та акті документальної планової виїзної перевірки, в яких зазначені різні суми грошових зобов`язань зі сплати єдиного внеску які платник має сплатити, та як наслідок необґрунтовано нараховано штрафні санкції.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 09.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017, адміністративний позов задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 22.12.2015 №0000891701 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 93301,48 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди виходили з того, що доходи, визначені у підпунктах 170.1.1-170.1.3 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, статті 177 ПК України, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач стверджує про не утримання, не перерахування до бюджету єдиного соціального внеску із сум отриманого позивачем доходу.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень та вимог.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи у касаційному порядку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.07.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.05.2023 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 25.05.2023.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення попередніх інстанцій в межах касаційної скарги відповідача відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка визначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, валютного контролю та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 04.12.2015 №2098/26-55-17-01-2694104509 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем, зокрема:

пункту 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, у результаті чого донараховано своєчасно не нарахований єдиний внесок за 2014 рік на загальну суму 64665,00 грн;

підпунктів 177.5.1, 177.5.3 пункту 177.2 статті 177 ПК України, яким встановлено неналежне ведення обліку, що призвело до несплати податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності за 2014 рік на загальну суму 79441,19 грн;

пункту 177.10 статті 177 ПК України в частині не ведення обліку доходів і витрат за І-ІІІ квартал 2014 року.

На підставі зазначених висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято:

податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22.12.2015 №0000891701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 99301,48 грн, з яких за основним платежем в сумі 79441,19 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 19860,29 грн;

вимогу від 22.12.2015 №Ф-23У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 64 665,00 грн;

рішення № 23/26-55-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 3233,25 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України).

Статтею 170 ПК України визначені особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів, в тому числі оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду).

Положеннями підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 ПК України передбачено, що податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об`єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

Відповідно до підпункту 170.1.4 цієї статті доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1-170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Як встановлено судовими інстанціями, податковим агентом позивача під час нарахування доходу від надання в оренду нерухомого майна, у період з 01.01.2014 по 30.09.2014 виступало ТОВ «Газнафтасервіс», з яким позивачем укладено договір оренди майнового комплексу від 01.09.2013 № 9, пунктом 1.5 якого визначено вартість об`єкту, що орендується у розмірі 1250 000,00 грн. Розмір орендної плати за договором в цілому складав 48019,76 грн за один календарний місяць, у тому числі податок з доходів фізичних осіб у розмірі 7919,76 грн.

На виконання зазначених вище вимог ПК України ТОВ «Газнафтасервіс» у період з 01.01.2014 по 30.09.2014 утримувало податок з доходу позивача, та сплачувало його до бюджету, що у свою чергу підтверджується копіями виписок з банківського рахунку ТОВ «Газнафтасервіс».

Ураховуючи наведені норми права та встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у позивача обов`язку утримувати та перераховувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та єдиний соціальний внесок за вказаним договором оренди.

Відповідно були відсутні у контролюючого органу і підстави для прийняття оскаржувнаого податкового повідомлення-рішення.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність зазначеного вище рішення у визначені судами частині.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк