Ухвала

від 30.05.2023 по справі 1-33/13

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1-33/13

Провадження № 1/361/9/23

30.05.2023

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі колегії суддів:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

прокурора - ОСОБА_5 ,

підсудних: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

перекладача - ОСОБА_12 ,

провівши у відкритому судовому засіданні попередній розгляд кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України,

ОСОБА_7 , у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. ч. 3, 5 ст. 185, ст. 257, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 3, 4 ст. 187, ч. ч. 3, 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового слідства ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. ч. 3, 5 ст. 185, ст. 257, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 3, 4 ст. 187, ч. ч. 3, 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України.

У попередньому розгляді кримінальної справи захисник підсудного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 звернувся до суду з клопотанням про повернення цієї кримінальної справи прокурору для організації додаткового розслідування, посилаючись на те, що в ході досудового слідства всі докази отримані з порушенням КПК України. Зокрема, відносно нього слідчим було застосовано фізичне насильство при затриманні та отриманні зізнавальних показань. Даний факт було залишено без перевірки.

Крім того, ОСОБА_7 , як затриманий, мав право користуватися послугами перекладача, що не було дотримано на досудовому розслідуванні.

У клопотанні захисник підсудного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 також просить змінити ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд, оскільки підсудний перебуває під вартою з 03 вересня 2011 року, що є надмірною тривалістю проведення кримінального провадження та є порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підсудний ОСОБА_7 клопотання свого захисника підтримав та просив його задовольнити. Також подав письмове клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м`який, ніж тримання під вартою з підстав, викладених у ньому.

Підсудний ОСОБА_8 у попередньому розгляді подав письмове клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд. Клопотання мотивовано тим, що його затримано 02 вересня 2011 року, а перекладача йому надано слідчими лише 26 липня 2012 року, що є порушенням його прав, та є також підставою для повернення кримінальної справи на додаткове розслідування для усунення допущених порушень.

Захисник підсудного ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_11 у попередньому розгляді кримінальної справи подав клопотання про зміну запобіжного заходу ОСОБА_8 з тримання під вартою на запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі.

Також захисники ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та підсудний ОСОБА_6 вважали за доцільне повернути кримінальну справу на додаткове розслідування.

У попередньому розгляді кримінальної справи прокурор просив у задоволенні клопотань про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування та зміну запобіжного заходу підсудним ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовити, надавши письмові заперечення, при цьому зазначив, що розслідування проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та наразі відсутні підстави для зміни підсудним запобіжного заходу на більш м`який, ніж тримання під вартою. На думку прокурора, вирок Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2013 року, яким підсудні були засуджені до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, який скасований ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року, лише з процесуальних порушень судового розгляду, а не у зв`язу з неправильним застосуванням норм закону про кримінальну відповідальність чи недоведеність провини підсудних. Також в ухвалі суду вказано, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 були позбавлені права знайомитися з усіма матеріалами справи, користуючись послугами перекладача саме на стадії судового розгляду. А всі документи зі стадії досудового слідства були перекладені із залученням перекладачів.

Заслухавши клопотання підсудних та їх захисників, врахувавши думку учасників процесу, суд дійшов такого.

Так, відповідно до п. 11 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 400 КПК України 1960 року після скасування вироку, постанови чи ухвали справа підлягає розгляду у відповідності з вимогами глав 23-30 цього Кодексу.

Згідно з ст. 244 КПК України 1960 року за результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень: про призначення справи до судового розгляду, про зупинення провадження у справі, про повернення справи прокуророві, про направлення справи за підсудністю, про закриття справи, про повернення справи на додаткове розслідування.

Відповідно до частин першої та третьої статті 246 КПК України 1960 року при попередньому розгляді справи суддя з власної ініціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. У постанові суддя зазначає підстави повернення справи на додаткове розслідування і може вказати, які слідчі дії повинні бути проведені при додатковому розслідуванні. В постанові також повинно бути вирішено питання про запобіжний захід щодо підсудного.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 КПК України 1960 року визначено, у справі, що надійшла від прокурора, суддя з`ясовує чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

Суд, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення; з огляду на ці вимоги закону суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Питання про те, чи перешкоджає закону, допущене під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства, її призначенню до судового розгляду, вирішується залежно від того, наскільки істотним воно було, до ущемлення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можливість поновити ці права й інтереси. Кримінальна справа у будь-якому разі не може бути призначена до судового розгляду, якщо: вона не була порушена або порушена некомпетентною особою; її розслідування провадила не уповноважена на те особа чи особа, яка підлягала відводу; було порушено вимоги КПК про обов`язковість пред`явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення; при провадженні дізнання чи досудового слідства було порушено право обвинуваченого на захист або право користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача.

Не додержання органом досудового слідства цих вимог, може бути підставою для повернення справи прокурору на додаткове розслідування.

Наведених вимог кримінально-процесуального закону орган досудового слідства не дотримався, було порушено право підсудних користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача з моменту їх затримання.

Зазначене свідчить про неправильність досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 22 КПК України 1960 року прокурора, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов`язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи, виявити як і ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого.

Відповідно до ст. 281 КПК України 1960 року неправильність та неповно та досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні, є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, виходячи з положень ст. ст. 22, 281 КПК України 1960 року та враховуючи те, що судом вичерпано можливість усунення суттєвого порушення прав підсудних, суд повертає кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 на додаткове розслідування.

Щодо заявлених клопотань про зміну запобіжного заходу підсудним ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з тримання під вартою на підписку про невиїзд, то вони підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який суттєво обмежує конституційне право людини на свободу та особисту недоторканість. Будучи природним воно має бути забезпечене підвищеним захистом у сфері кримінального судочинства, а тому й може бути обмежене лише при дотримання загальноприйнятих принципів, виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності.

За нормами ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції запобіжний захід у вигляді взяття під варту продовжується лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Крім того, не допускається застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотиву тяжкості вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, по яких підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду (з урахуванням виключного ступеня обмеження права особи на свободу). Усталена правова позиція ЄСПЛ із зазначеного питання наведена у п. 90 рішення у справі «Тодоров проти України»: «Суд також зазначає, що протягом усього кримінального провадження заявник у цій справі тримався під у вартою, що вимагало від державних органів, які розглядали справу, особливу сумлінність у здійсненні правосуддя без затримок».

Підвищені вимоги до судового розгляду кримінальних справ у порядку КПК України ґрунтуються на існуючій практиці ЄСПЛ та мають враховуватися судами з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Прецеденте право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні під заставу: а) ризик того, що підсудний не з`явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (Tiron v. Romania (Тирон проти Румунії) § 37; Smirnova v. Russia (Смирнова проти Росії), § 59; Piruzyan v. Armenia (Пірузян проти Вірменії), § 94).

Ризик втечі: Ризик втечі підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v, Russia (Панченко проти Росії), § 106).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58).

Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Sulaoja v, Estonia (Сулаоя проти Естонії), § 64). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Neumeister v. Austria (Ноймайстер проти Австрії), § 10).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Ідалов проти Росії § 145; Гарицький проти Польщі, § 47; Храїді проти Німеччини § 40; Ілійков проти Болгарії §§ 80-81).

Хоча загалом вираз «стан доказів» може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, сам по собі він не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини, § 38).

При цьому, суд враховує, що підсудні ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебувають під вартою досить тривалий термін, а саме більше 10 (десяти) років, відтак запобіжний захід відносно останніх підлягає зміні на більш м`який, а саме на підписку про невиїзд.

Керуючись ст. ст. 237, 244, 246 КПК України 1960 року, п. 11 розділу ІХ «Перехідні положення» КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання підсудних ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та їх захисників задовольнити.

Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України, ОСОБА_7 , у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. ч. 3, 5 ст. 185, ст. 257, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 3, 4 ст. 187, ч. ч. 3, 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України, повернути прокурору для організації додаткового розслідування.

Змінити підсудним ОСОБА_8 та ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

ОСОБА_8 та ОСОБА_7 негайно звільнити з-під варти в залі суду.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом 7 (семи) діб з моменту її винесення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3