Ухвала

від 22.02.2024 по справі 1-33/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

з участю прокурора ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

підсудних ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 ,

перекладача ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2023 року,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2023 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч.ч. 3, 5 ст. 185, ст. 257, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч.ч. 3, 4 ст. 187, ч.ч. 3, 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України, зі стадії попереднього розгляду, повернуто прокурору для організації додаткового розслідування.

Також цією ухвалою змінено підсудним ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено їх з-під варти в залі суду.

Справа №11/824/30/2024 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_12

Категорія: ч. 2 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_1 .

Органом досудового слідства ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч.ч. 3, 5 ст. 185, ст. 257, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч.ч. 3, 4 ст. 187, ч.ч. 3, 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України.

Направляючи кримінальну справу для проведення додаткового розслідування, суд першої інстанції послався на допущені під час досудового слідства істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, а саме порушення права підсудних користуватися рідною мовою чи мовою, якою вони володіють, і допомогою перекладача з моменту їх затримання, що свідчить про неправильність досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні.

Також суд першої інстанції, врахувавши, що підсудні ОСОБА_10 та ОСОБА_9 перебувають під вартою досить тривалий термін, а саме більше 10 років, змінив запобіжний захід відносно останніх на більш м`який, а саме на підписку про невиїзд.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вважаючи ухвалу суду незаконною та передчасною у зв`язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та істотним порушенням кримінально-процесуального закону, просить її скасувати, а кримінальну справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що, всупереч положень ст. 281 КПК України, у своїй ухвалі про направлення справи на додаткове розслідування суд не зазначив, у чому саме полягає неправильність досудового слідства та чому суд позбавлений можливості усунути таку неправильність у судовому засіданні.

Крім того, суд у своїй ухвалі зазначає, що органом досудового слідства було порушено право підсудних користуватися рідною мовою чи мовою, якою вони володіють, і допомогою перекладача з моменту їх затримання.

Разом з тим, в ухвалі ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.03.2016 вказано, що ОСОБА_10 та ОСОБА_8 були позбавлені права знайомитися з усіма матеріалами справи, користуючись послугами перекладача саме на стадії судового розгляду, а всі документи зі стадії досудового слідства були перекладені - після повернення справи на додаткове розслідування, постановою старшого слідчого ОВС СУ ГУМВС України в Київській області від 26.07.2012 для участі у справі було залучено перекладачів з української на російську мову.

Таким чином, під час перегляду вироку у вказаній справі в суді касаційної інстанції наведеним фактам порушень надано ґрунтовну правову оцінку. Так, ухвалою ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.03.2016 істотними порушеннями кримінально-процесуального закону визнано лише здійснення попереднього судового засідання без участі обвинувачених і їх захисників, та незабезпечення судом участі перекладача, хоча обвинувачені заявляли про це клопотання.

Тому вважає, що твердження суду про недотримання права підсудних на користування послугами перекладача саме на досудовому розслідуванні з моменту їх затримання, та неможливість призначення справи до судового розгляду за наведених обставин, не відповідає дійсності.

Також зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що органом досудового слідства було неповно і неправильно проведено досудове слідство, недоліки якого, як вважав суд, неможливо усунути в судовому засіданні, є надуманими і передчасними, адже суд фактично не намагався будь-яким способом (шляхом додаткових допитів чи шляхом дачі доручень органу досудового слідства) перевірити доводи захисту про неповноту досудового слідства.

Однак неповноти та неправильності досудового слідства, які перешкоджали б розгляду справи в судовому засіданні в даному випадку не встановлено, тому справа на додаткове розслідування була повернута необґрунтовано.

Враховуючи вищевикладене, в ході досудового слідства порушень вимог КПК України, без усунення яких не може проводитись судове слідство, допущено не було.

Крім того, зазначає, що дана кримінальна справа вже розглядалася судами всіх трьох інстанцій та у ній виносився вирок.

Як само й із наведених судом в ухвалі від 30.05.2023 аналогічних підстав виносилось рішення щодо повернення кримінальної справи для організації проведення додаткового розслідування, а саме постановою Ірпінського міського суду Київської області від 22.11.2019, яке у подальшому ухвалою Київського апеляційного суду від 09.07.2020 скасовано.

Отже, під час перегляду постанови суду від 22.11.2019 у вказаній справі в суді апеляційної інстанції наведеним фактам порушень, які є аналогічними фактами, викладеними в оскарженій ухвалі суду від 30.05.2023, надано ґрунтовну правову оцінку.

Також вказує й на те, що суд, за результатами попереднього розгляду справи 30.05.2023 виніс саме ухвалу про повернення кримінальної справи прокурору для організації проведення додаткового розслідування та зміну запобіжного заходу підсудним, а не постанову, як того вимагає КПК України 1960 року, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Крім того, зазначає, що в обґрунтування свого рішення, суд зазначає доводи, викладені стороною захисту, зокрема щодо висловлення підсудним ОСОБА_10 про порушення його права на користування послугами перекладача, що у подальшому, на думку суду, стало істотним порушенням його права на захист. Проте вказані доводи підсудним не були висловлені ані в своєму письмовому клопотанні, ані не заявлені ним під час судових засідань, що є також невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Таким чином, вважає, що суд не навів жодного обґрунтованого, належного, законного та вмотивованого доводу про необхідність направлення справи на додаткове розслідування, не взяв до уваги докази, які істотно могли вплинути на його висновки, однобічно оцінив докази у справі, за наявності суперечливих доказів, які мають суттєве значення для висновків суду, та виніс незаконну ухвалу про повернення справи для організації проведення додаткового розслідування.

Окрім цього, вказує й на те, що суд, задовольнивши клопотання щодо зміни запобіжного заходу підсудним ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з тримання під вартою на підписку про невиїзд, у своєму рішенні не посилається на конкретні обставини, на підставі яких можна вважати, що належну процесуальну поведінку підсудного може забезпечити і більш м`який запобіжний захід.

При цьому зазначає, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вироком Вишгородського районного суду Київської області від 29.11.2013 засуджені до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, а ухвалою ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.03.2016 зазначений вирок скасовано лише з процесуальних порушень судового розгляду, а не у зв`язку із неправильним застосуванням норм Закону України про кримінальну відповідальність чи не доведеністю провини підсудних.

До того ж, підсудні перебували під вартою близько 12 років, тобто не мають стійких соціальних зав`язків, постійного місця проживання. При цьому підсудний ОСОБА_10 є росіянином та особою без громадянства, раніше неодноразово засуджений за вчинення особливо тяжких злочинів до покарання у вигляді позбавлення волі, злочини вчиняв у період умовно-дострокового звільнення. ОСОБА_9 також неодноразово засуджений за вчинення особливо тяжких злочинів, вчиняв злочин у період іспитового строку.

Окрім цього, судом навіть не перевірено і стороною захисту не надано письмових підтверджень, що підсудні можуть проживати за адресами, які ними вказані у підписці про невиїзд, враховуючі тривалу відсутність підсудних на свободі та безпекову ситуацію у країні.

За таких обставин, вважає, що на даному етапі судового розгляду відсутні підстави для зміни запобіжного заходу, оскільки більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підсудних.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала подану апеляцію, а також заперечення захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та підсудних ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . ОСОБА_10 проти задоволення апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 11 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Положеннями ч. 1 ст. 400 КПК України (1960 року) передбачено, що після скасування вироку, постанови чи ухвали справа підлягає розгляду у відповідності з вимогами глав 23-30 цього Кодексу.

Згідно ст. 244 КПК України (1960 року), за результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень: про призначення справи до судового розгляду, про зупинення провадження у справі, про повернення справи прокуророві, про направлення справи за підсудністю, про закриття справи, про повернення справи на додаткове розслідування.

Відповідно до ст. 246 КПК України (1960 року), при попередньому розгляді справи суддя з власної ініціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. У постанові суддя зазначає підстави повернення справи на додаткове розслідування і може вказати, які слідчі дії повинні бути проведені при додатковому розслідуванні. В постанові також повинно бути вирішено питання про запобіжний захід щодо підсудного.

Зокрема, кримінальна справа у будь-якому разі не може бути призначена до судового розгляду, якщо: вона не була порушена або порушена некомпетентною особою; її розслідування провадила не уповноважена на те особа, яка підлягала відводу; було порушено вимоги КПК про обов`язковість пред`явлення обвинуваченого і матеріалів розслідування для ознайомлення; при провадженні дізнання чи досудового слідства було порушено право обвинуваченого на захист або право користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача.

При цьому є неприпустимим повернення справи на додаткове розслідування з формальних причин.

Питання про те, чи перешкоджає, допущене під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства, її призначенню до судового розгляду, вирішується залежно від того, наскільки істотним воно було, до ущемлення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можливість поновити ці права й інтереси.

Допущені при вчиненні окремих слідчих чи процесуальних дій порушення закону, що призвели до ущемлення прав та інтересів учасників процесу, поновити які неможливо, не можуть бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування. За наявності відповідних підстав такі порушення мають тягти визнання доказів недопустимими.

Повертаючи справу на досудове розслідування суд має детально обґрунтувати у рішенні свої мотиви, навести конкретні обставини, які вказують на виявлені судом порушення, які не можуть бути усунуті в ході судового розгляду справи, та може вказати слідчі дії, які необхідно провести, щоб ці порушення усунути.

У випадках, коли немає доказів, які б підтверджували обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів, суд має витлумачити всі сумніви на користь підсудного і постановити згідно з ч. 4 ст. 327 КПК України (1960 року) виправдувальний вирок.

Отже, закон не допускає формального повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. У кожному конкретному випадку суд має аналізувати обставини справи, встановити наскільки суттєвими є виявлені недоліки досудового розслідування, як істотно вони вплинули на хід досудового розслідування, до яких порушень прав та інтересів учасників справи вони призвели і чи не можуть бути ці недоліки усунуті в інший спосіб, окрім як повернення справи на досудове розслідування.

Повертаючи кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 прокурору для організації додаткового розслідування суд першої інстанції послався на те, що орган досудового слідства не дотримався вимог кримінально-процесуального закону, зокрема порушив право підсудних користуватися рідною мовою чи мовою, якою вони володіють, і допомогою перекладача з моменту їх затримання.

При цьому жодних конкретних обставин, на підставі яких було зроблено такі висновки, суд у прийнятому рішенні не навів, як не навів і переліку слідчих дій, які необхідно провести в ході досудового слідства, щоб усунути ці недоліки.

Поряд з цим, судом першої інстанції не було враховано тих обставин, що по даній кримінальній справі вже постановлювався обвинувальний вирок Вишгородським районним судом м. Києва від 29 листопада 2013 року, який ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.03.2016 року вирок суду першої інстанції та ухвалу Апеляційного суду Київської області було скасовано та повернуто матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на новий судовий розгляд у суд першої інстанції. Як на підстави для цього, суд касаційної інстанції послався на те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_8 були позбавлені права знайомитися з усіма матеріалами справи і користуватися послугами перекладача саме на стадії судового розгляду, адже судом першої інстанції перекладача для здійснення перекладу засудженим залучено не було. Що стосується досудового слідства, то постановою старшого слідчого ОВС СУ ГУМВС України в Київській області від 26.07.2012 року для участі у справі було залучено перекладачів з української мови на російську ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , здійснено переклад матеріалів кримінальної справи з української мови на російську та належним чином забезпечено право на ознайомлення з матеріалами справи за допомогою перекладача, а також ОСОБА_8 та ОСОБА_10 було вручено копії обвинувального висновку у перекладі на мову, якою вони володіють (т. 20, 22).

Тобто Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своїм рішенням від 17.03.2016 року встановив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону саме під час розгляду справи в суді першої інстанції, а не при проведенні досудового слідства.

На виконання вимог касаційного суду прокурором в Ірпінському міському суді Київської області було заявлено клопотання в порядку ст.ст. 253, 255 КПК України (1960 року) про залучення перекладача для забезпечення права обвинувачених на ознайомлення з матеріалами справи до початку судового слідства. Для цього КПК України 1960 року надано можливість оголосити перерву. При цьому, для дотримання прав підсудних під час проведення попереднього судового засідання 21.11.2019 року органами прокуратури було забезпечено участь перекладача.

Крім того, Ірпінським міським судом Київської області постановою від 22.11.2019 року матеріали кримінальної справи поверталися на додаткове розслідування, в тому числі і з підстав не забезпечення підсудним можливості користуватися послугами перекладача.

Постанова суду першої інстанції була скасована ухвалою Київського апеляційного суду від 09.07.2020 року, а кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 направлена на новий судовий розгляд.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ті недоліки, на які послався суд першої інстанції, можуть бути усунуті в ході судового розгляду справи і не є підставою для повернення на додаткове розслідування кримінальної справи зі стадії судового розгляду.

Під час перегляду постанови Ірпінським міським судом Київської області від 22.11.2019 у вказаній справі в суді апеляційної інстанції наведені обставини, які є аналогічними обставинам, викладеним в оскаржуваному рішенні, з приводу яких апеляційним судом в ухвалі від 09.07.2020 року надано ґрунтовну оцінку. Обставини справи з того часу не змінилися, нових фактів порушень допущених під час досудового слідства не встановлено.

Звертає колегія суддів увагу і на те, що зазначена кримінальна справа тривалий час перебуває на розгляді судів різних інстанцій. Під час розгляду ні підсудними, ні захисниками не порушувалось питання про наявність порушень вимог закону щодо мови та можливості користуватися послугами перекладача під час досудового розслідування.

Не встановлено порушень під час проведення досудового слідства у кримінальній справі, які не можуть бути виправлені судом, і Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що підтверджується ухвалою від 17.03.2016 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що під час досудового розслідування були дотримані вимоги кримінально-процесуального законодавства щодо права ОСОБА_8 та ОСОБА_10 користуватися послугами перекладача, адже після повернення справи постановою Вишгородського районного суду Київської області від 25.04.2012 року для додаткового розслідування,постановою старшого слідчого ОВС СУ ГУМВС України в Київській області від 26.07.2012 року для участі у справі було залучено перекладачів з української мови на російську ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , здійснено переклад матеріалів кримінальної справи з української мови на російську та належним чином забезпечено право на ознайомлення з матеріалами справи за допомогою перекладача, а також ОСОБА_8 та ОСОБА_10 було вручено копії обвинувального висновку у перекладі на мову, якою вони володіють.

Інших порушень вимог КПК України, які б перешкоджали призначенню справи до судового розгляду, суд в ухвалі про повернення справи на додаткове розслідування, не зазначив, не встановлено таких і колегією суддів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про повернення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 прокурору для організації проведення додаткового розслідування.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зміни підсудним ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд, з огляду на такі обставини.

Згідно ст. 150 КПК України (1960 року), при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у ст. 148 цього Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров`я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Згідно з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожному гарантується право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 29 Конституції України гарантовано, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Це також узгоджується із ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якій зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім визначених випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Положеннями ч. 4 ст. 165 КПК України (1960 року) встановлено, що запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше обраному запобіжному заході.

Згідно з ч. 1 ст. 274 КПК України (1960 року), під час розгляду справи суд, при наявності до того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати, або обрати запобіжний захід щодо підсудного.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який суттєво обмежує конституційне право людини на свободу та особисту недоторканість. Будучи природним, воно має бути забезпечене підвищеним захистом у сфері кримінального судочинства, а тому й може бути обмежене лише при дотриманні загальноприйнятих принципів, виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності.

За нормами ст. 3 Загальної декларації прав людини та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, запобіжний захід у вигляді взяття під варту продовжується лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Не допускається застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотиву тяжкості вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 60 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України», зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає

бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають

навести інші підстави для продовження тримання під вартою.

Також через призму рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, по яких підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду (з урахуванням виключного ступеня обмеження права особи на свободу). Так, за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», розумність тривалості провадження повинна оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких встановлених практикою Суду критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, але Суд також зазначає, що протягом усього кримінального провадження заявник у цій справі тримався під вартою, що вимагало від державних органів, які розглядали справу, особливу сумлінність у здійсненні правосуддя без затримок.

Тож, досліджуючи питання щодо тривалості даної кримінальної справи, колегія суддів враховує, що підсудні ОСОБА_10 та ОСОБА_9 були затримані 03.09.2011 року та понад 11 років утрималися під вартою. При цьому, після скасування 17.03.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вироку Вишгородського районного суду Київської області від 29.11.2013 року стосовно в т.ч. і ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , розгляд кримінальної справи в суді першої інстанції так і не було розпочато, тобто впродовж майже восьми років, що в цілому не вказує на розумність строків її розгляду.

Тому, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини у справі «Тодоров проти України» від 12.01.2012 року про те, що сама тяжкість вчиненого злочину і серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для продовження тримання особи під вартою, та враховуючи те, що підсудні ОСОБА_10 та ОСОБА_9 перебувають під вартою більше 11 років, а також їх вік - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та наявність в кожного з них місця проживання, колегія суддів вважає, що подальше тримання ОСОБА_10 і ОСОБА_9 під вартою суперечитиме положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки матеріали кримінальної справи не містить переконливих доказів, які б вказували на наявність на даний час тих виняткових обставин, які б виправдовували подальше тримання підсудних під вартою.

Таким чином, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зміни ОСОБА_10 і ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд, і вважає непереконливими протилежні тому доводи прокурора.

Також є безпідставними і твердження прокурора про те, що, за результатами розгляду питань, порушених у цій справі стороною захисту, про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування та зміну підсудним запобіжного заходу, суд першої інстанції мав винести постанову, адже такі не ґрунтуються на положеннях ст. 273 КПК України (1960 року).

З огляду на вищевикладене, ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області підлягає скасуванню в частині повернення кримінальної справи прокурору для організації проведення додаткового розслідування, а матеріали кримінальної справи - поверненню на новий судовий розгляд в суді першої інстанції зі стадії попереднього розгляду.

Таким чином, апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України (1960 року), колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2023 року в частині повернення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч.ч. 3, 5 ст. 185, ст. 257, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч.ч. 3, 4 ст. 187, ч.ч. 3, 5 ст. 185, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 262 КК України, прокурору для організації додаткового розслідування -скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в той же суд зі стадії попереднього розгляду.

В решті ухвалу суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3