Рішення

від 11.05.2023 по справі 932/12689/20

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №932/12689/20

Провадження №2/932/4649/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2023 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,

за участю секретаря: Дубовик К.В.,

представника позивача: Шахова Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЙФЛАЙФ»</a>, третя особа АТ «ПОЛІКОМБАНК» про визнання права спільної сумісної власності, скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із позовом у якому просить:

- скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейфлайф»</a> на приміщення IV-3, IV-4 у будинку АДРЕСА_1 ;

- визнати такі приміщення місцями загального користування;

- зобов`язати ТОВ «Сейфлайф» усунути перешкоди в користуванні позивачу вказаними приміщеннями шляхом демонтажу цегляної перегородки, якою заблоковано сполучення між коридором та такими приміщеннями.

Ухвалою суду від 13.11.2020 відкрито загальне позовне провадженням у справі.

Ухвалою від 18.03.2021 справу прийнято до розгляду головуючим суддею Цитульським В.І.

Ухвалою від 28.02.2023 закрито підготовче провадження у справі.

Узагальнені доводи учасників справи.

В обґрунтуванняпозову позивач зазначає, що позивач набула право власності на приміщення 8-1 у будинку АДРЕСА_1 , разом із яким набула право користування приміщеннями загального користування, зокрема приміщеннями IV-3, IV-4. Проте на даний час право власності на такі допоміжні приміщення зареєстровано за відповідачем. Окрім цього такі приміщення відгороджені, що унеможливлює для позивача можливість користування ними.

Згідно відзиву відповідач заперечує проти позову, вказує, що позивач не була власником спірних приміщень, а лише користувачем. Відтак не може претендувати на визнання за нею права власності на такі приміщення чи їх витребування із чужого незаконного володіння. Приміщень на які претендує позивач не існує. Так, в результаті реконструкції, на місці знаходження приміщень фактично створено нову річ. Позивачем пропущено позовну давність, оскільки спірних приміщень не існувало як мінімум із 2006 року.

В судовому засіданні представник позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовільнити.

Відповідача та третя особа явки представника в судове засідання не забезпечили.

Встановлені обставини.

На підставі договорів купівлі-продажу від 04.06.1999 та від 22.09.2017 позивач набула у власність приміщення 8-1 у будинку АДРЕСА_1 .

В обох договорах купівлі-продажу, а також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказано, що в загальному користуванні перебувають приміщення IV-3, IV-4.

Позивачем долучено копію частини поверхового плану, без вказівки на дату складення та орган, що його склав, де відображено приміщення вбиральні під номерами IV-3, IV-4.

Разом із тим вбачається, що приміщення IV-3, IV-4 у будинку АДРЕСА_1 увійшли до об`єкту нерухомості, реєстраційний номер 1020196612101.

Право власності на вказаний об`єкт набуто:

- ТОВ «Сейфлайф», на підставі договору купівлі-продажу від 05.08.2021, укладеного за результатами електронних торгів, проведених ДП «Сетам»;

- 12.08.2016 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя №1181 від 10.05.2011;

- ТОВ «Лізингова компанія-Гарант», на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2006;

- ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 07.03.2002;

- ВАТ «Проектний інститут «Дніпропроектстальконструкція» від 04.12.2002.

Із долученого відповідачем технічного паспарту, вбачається, що станом на 16.07.2009 спірні приміщення відгороджені від приміщення позивача під номером 8-1 та реконструйовані, в наслідок чого утворилися приміщення під номерами IV-4 IV-10.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2856,10 грн.

Законодавство та висновки Верховного Суду, що застосовані судом.

У відповідності до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справіN910/3009/18 (провадження N 12-204гс19) від 04.09.2018 вказано, що ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

У відповідності до абзацу 2 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (вредакції,чинній наданий час),у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає втому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. (Правова позиція Верховного суду України у справі №6-605цс16 від 25.05.2016, постанова Великої палати Верховний Суду від 18.04.2018 №439/212/14-ц|14-75цс18, постанови Верховного Суду від 18.07.2018 по справі №750/2728/16-ц, провадження №61-8888св18, від 04.07.2018 по справі №462/4611/13-ц, провадження №61-6130св18).

Відповідно до ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За приписами ч.1 ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ст.403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ч.1). Сервітут можебути встановленийна певнийстрок абобез визначеннястроку (ч.2). Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (ч.5). Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (ч.6).

За приписами п.5 ч.1 ст.406 ЦК України, сервітут припиняється у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18.

Висновки суду.

На переконання суду, із встановлених обставин вбачається, що набуваючи у власність нежитлове приміщення 8-1 в будинку у будинку АДРЕСА_1 позивач набув право користування (сервітут) приміщеннями IV-3, IV-4.

За вказаних обставин, за власником таких приміщень, збереглося право розпорядження таким майном. Тому відчуження такого майна було правомірним, а позивач не вправі оскаржувати факти відчуження спірного майна та відповідні державні реєстрації.

Окрім того, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем відновить попередню державну реєстрацію за ПАТ «Державний експортно-імпортний банк», що жодним чином не вплине права позивача.

Вимога про визнання приміщеннями спільного користування є фактично вимогою про встановлення факту, не може бути підставою для реєстрації права власності чи скасування державних реєстрацій. Також така вимога не є спрямована на усунення перешкод в користуванні майном.

Тобто обидві вказані вимоги не відповідають умові ефективності способу захисту. Відтак вказані позовні вимоги не можуть бути задоволеними за жодних умов.

Вимога про усунення перешкод у користуванні майном також не може бути задоволеною.

По-перше, позивачем не доведено, що перегородку було встановлено відповідачем чи до нього перейшов обов`язок щодо її демонтажу.

По-друге, як вбачається із технічного паспорту, така перегородка існує як мінімуму із 2009 року. Враховуючи доводи позивача що така перегородка заважає їй користуватися приміщеннями загального користування, то як мінімум із 2009 року позивач не користується цими приміщеннями.

Тому наявні підстави вважати, що право користування такими приміщеннями припинилося у 2011 році на підставі п.5 ч.1 ст.406 ЦК України. При цьому позивач із 2009 року до 29.03.2018 жодних претензій щодо користування приміщеннями не пред`являла, а до суду звернулася лише 11.11.2020.

Щодо заявленої відповідачем позовної давності то така не може бути застосованою у зв`язку із відмовою в позові за безпідставністю позовних вимог.

Разом із цим суд зазначає, що про порушення своїх прав позивач мала дізнатися як мінімум після влаштування перегородки, тобто у 2009. При цьому, до позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном позовна давність не застосовується.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, відповідачами не заявлено судових витрат, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю «СЕЙФЛАЙФ», третя особаАТ «ПОЛІКОМБАНК»про визнанняправа спільноїсумісної власності, скасування державноїреєстрації відмовити.

Рішення судунабираєзаконноїсили післязакінченнястрокуподання апеляційноїскаргивсіма учасникамисправи,якщоапеляційнускаргу небулоподано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текс рішення проголошено 19.05.2023.

Суддя: В.І. Цитульський