Постанова

від 30.05.2023 по справі 683/1742/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 683/1742/22

Провадження № 22-ц/4820/1033/23

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2023 року, суддя Луговий О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

встановив:

В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Енселко Агро», в якому просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 6824285600:06:031:0027 площею 2 га, що розташована на території Миролюбненської сільської ради Хмельницького району, в с. Підгірне, поле №1, та зобов`язати відповідача повернути вказану орендну ділянку.

В обґрунтування позову вказав, що він є власником вищезазначеної земельної ділянки сільськогосподарського призначення для товарного сільськогосподарського виробництва.

26.12.2010 року між ним та ТОВ «Енселко Агро» було укладено договір оренди землі, за умовами якого він передав орендарю в оренду вказану земельну ділянку на строк 10 років.

У зв`язку з тим, що строк дії договору оренди закінчився 26.12.2020 року, ОСОБА_1 листом від 16.12.2021 року повідомив орендаря про необхідність повернення йому земельної ділянки, оскільки він не мав намір продовжувати строк дії договору оренди. Проте, відповідач листом №22 від 24.01.2022 року повідомив ОСОБА_1 про відмову в поверненні земельної ділянки у зв`язку з тим, що у 2015 році між сторонами була укладена додаткова угода про продовження строку договору оренди ще на 10 років.

Однак, за твердженням позивача, додаткової угоди щодо продовження строку дії договору оренди земельної ділянки він не підписував, у зв`язку з чим просив суд задовольнити позов.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07.02.2023 року позов задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому земельною ділянкою площею 2 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6824285600:06:031:0027, яка розташована на території АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ТОВ «Енселко Агро» повернути земельну ділянку ОСОБА_1 . Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов суд виходив з тієї обставини, що ОСОБА_1 оспорювану додаткову угоду до договору оренди землі не підписував, відтак правочин у формі додаткової угоди до основного договору є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

В апеляційній скарзі ТОВ «Енселко Агро» просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що на виконання договору, який суд визнав неукладеним, сторони цього договору вчиняли дії, спрямовані на виконання договірних умов. Зокрема, орендар періодично сплачував орендодавцю орендну плату, яку останній отримував і не заперечував існування правовідносин, які виникли з договору оренди.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримав оскаржуване судове рішення.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені судом належним чином.

Перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6824285600:06:031:0027, яка розташована на території Миролюбненської сільської ради, АДРЕСА_1 .

На підставі договору оренди землі від 26.12.2010 року ОСОБА_1 передав ТОВ «Енселко Агро» в строкове платне користування на 10 років вищезазначену земельну ділянку.

За умовами додаткової угоди від 30.08.2015 року до договору оренди землі від 01.01.2011 року, ОСОБА_1 передав ТОВ «Енселко Агро» в строкове платне користування на строк до 06.12.2032 року належну йому земельну ділянку площею 2 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6824285600:06:031:0027, яка розташована на території Миролюбненської сільської ради, АДРЕСА_1 . Право оренди за даним договором зареєстровано 12.09.2015 року, номер запису про інше речове право 11146233.

16.12.2021 року ОСОБА_1 надіслав ТОВ «Енселко Агро» повідомлення про повернення йому земельної ділянки у відповідності до договору оренди землі від 26.12.2010 року, у зв`язку закінченням 26.12.2020 року строку дії договору, однак ТОВ «Енселко Агро» листом від 24.01.2022 року повідомило ОСОБА_1 , що договір оренди припиняє свою чинність у 2021 році після закінчення сільськогосподарських робіт та збору урожаю, крім того повідомлено, що у 2015 році була укладена додаткова угода про продовження строку дії договірних відносин на 10 років.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи №СЕ-19/123-22/9498-ПЧ від 14.12.2022 року, підпис в графі «Від орендодавця» на додатковій угоді від 30.08.2015 року до договору оренди землі від 01.01.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Енселко Агро», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі», (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену у договорі оренди земельної ділянки), договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У пункті 7.27 постанови від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

У пункті 71 постанови від 23.11.2021 року Велика Палата Верховного Суду уточнила вказаний висновок, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Установивши факт непідписання ОСОБА_1 додаткової угоди від 30.08.2015 року договору оренди спірної земельної ділянки від 01.01.2011 року з ТОВ «Енселко Агро», що свідчить про неукладеність цього договору, відсутність волевиявлення власника на передачу в оренду земельної ділянки та безпідставність користування відповідачем майном, яке належить позивачу на праві власності, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно посилань апелянта на укладення договору оренди землі шляхом вчинення позивачем конклюдентних дій, а також неможливості визнання договору неукладеним у разі його часткового виконання сторонами колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, враховуючи, що Законом прямо встановлено обов`язок дотримання письмової форми договору оренди землі, укладення його шляхом вчинення конклюдентних дій не допускається.

Вказане також узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц.

Крім того, як вбачається з доказів, строк дії договору оренди землі від 26.12.2010 року, укладеного між сторонами, встановлений 10 років, та припиняє свою чинність у 2021 році, після закінчення сільськогосподарських робіт та збору врожаю, (п. 7 Договору), тому отримання орендодавцем відповідної орендної плати на підставі саме цього Договору відповідає його умовам (п.п. 8-10 Договору).

В той же час доказів, що отримана ОСОБА_1 орендна плата була саме на виконання умов додаткової угоди від 30.08.2015 року матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку наданим сторонами доказам, яких було достатньо для ухвалення рішення та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 травня 2023 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова