Постанова

від 31.05.2023 по справі 904/1314/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2023 року м. Дніпро Справа № 904/1314/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цвелих Ірини Миколаївни

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Золотарьова Я.С.) від 09.02.2023р. у справі № 904/1314/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Берези Дениса Віталійовича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Фізичної особи - підприємця Цвелих Ірини Миколаївни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у розмірі 150 036,32 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022р. Фізична особа-підприємець Береза Денис Віталійович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Цвелих Ірини Миколаївни та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 150 036,32 грн.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачкою своїх зобов`язань зі здійснення платежів за договором комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021, внаслідок чого у останньої утворилася заборгованість, яка складається з паушального внеску у розмірі 4 700,00 доларів США і сплати роялті та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. у справі № 904/1314/22 позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Цвелих Ірини Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Берези Дениса Віталійовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 137 475,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 273,29 грн., 10 000 грн. витрат на правову допомогу; в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Фізична особа-підприємець Цвелих Ірина Миколаївна із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. у справі № 904/1314/22 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачка зокрема зазначає, що судом першої інстанції безпідставно встановлено факт укладання між позивачем, Фізичною особою-підприємцем Ревою Станіславом Ігоровичем з однієї сторони та Цвелих Іриною Миколаївною з іншої сторони договору комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р., невиконання відповідачкою якого є підставою позовних вимог. Стверджує, що єдиним договором, укладеним між позивачем, Фізичною особою-підприємцем Ревою Станіславом Ігоровичем та відповідачкою, є договір комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р., який належним чином виконувався сторонами, що підтверджується матеріалами справи.

Наявність підпису франчайзі на договорі комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р., який схожий на підпис відповідачки, апелянт пояснює тим, що при укладенні договору комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р., умови цього договору багато разів змінювалися, а проект договору декілька разів перепідписувався сторонами, через що у позивача могла залишитися сторінка проекту договору з підписом відповідачки. Як на додатковий доказ цього твердження, апелянт вказує на відсутність на договорі комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р. печаток сторін, з урахуванням того, що на всіх документах, підписаних на виконання договору комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р. сторони використовували власні печатки.

В обґрунтування своєї позиції щодо існування між сторонами тільки договору комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р., апелянт додатково вказує на те, що цей договір передбачав дві адреси для здійснення діяльності франчайзі, в тому числі і ту, яка вказана у спірному договорі. До того-ж, як зазначає апелянт, матеріали справи містять докази виконання тільки договору № 02/02/21 від 02.02.2021р., натомість не містять жодних доказів виконання сторонами спірного договору.

Також, апелянт стверджує, що не відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції про те, що договір комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р. регулював відносини сторін за адресою м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д лише в межах сплати завдатку за паушальний внесок, а також, що факт наявності умови про сплату завдатку за замовчуванням передбачає зміну умов діючого договору і обов`язковість укладення іншого договору. Вважає, що такі висновки суду не відповідають умовам договору № 02/02/21 від 02.02.2021р., а навпаки їм суперечать.

Серед іншого апелянт вважає недоведеним відступлення прав вимоги за договором комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р. від ФОП Рева С.І. до позивача. В обґрунтування цього твердження апелянт вказує на недоліки договору відступлення права вимоги, який міститься в матеріалах справи, а саме: договір підписаний Ревою С.І. як фізичною особою; з умов договору неможливо встановити, які саме права вимоги за ним передаються та що ці права вимоги пов`язані саме з договору, стороною якого є відповідачка, а ні з якогось іншого договору; цей договір укладений без згоди усіх сторін договору комерційної концесії. У зв`язку з чим, вважає цей договір неналежним доказом.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.04.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Цвелих Ірини Миколаївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. у справі № 904/1314/22 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач заперечує проти її задоволення та просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. у справі № 904/1314/22 залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач вказує на те, що матеріали справи не містять доказів того, що договір комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р. був визнаний судом недійсним. Посилаючись на визнання відповідачкою факту здійснення діяльності під брендом позивача за адресою: м. Кривий Ріг, мкрн. 4 Зарічний, буд. 20Д, позивач вважає обґрунтованими свої вимоги по сплаті паушального внеску та роялті за договором комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р.

Водночас позивач вважає безпідставними твердження відповідачки про не доведення факту відступлення права вимоги, обґрунтовуючи це тим, що укладення договору відступлення права вимоги регулюється положеннями ст. 512 ЦК України, яка не містить спеціальних вимог щодо суб`єктного складу даних правовідносин.

Представником Фізичної особи-підприємця Цвелих Ірини Миколаївни подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якої відповідачка підтверджує у повному обсязі усі аргументи, доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Фізичною особою-підприємцем Березою Денисом Віталійовичем (Франчайзер 1), Фізичною особою-підприємцем Ревою Станіславом Ігоровичем (Франчайзер 2) з однієї сторони та Фізичною особою-підприємцем Цвелих Іриною Миколаївною (Франчайзі) з іншої 02.02.2021 було укладено договір № 02/02/21 комерційної концесії (франчайзингу).

Відповідно до п. 2.1 договору він укладається з метою успішного ведення бізнесу з надання послуг у Франчайзинговій мережі ТНЕ BUDKA при використанні ділової репутації і досвіду ведення бізнесу Франчайзера з метою досягнення і дотримання належного рівня обслуговування клієнтів, а також здійснення співробітництва Сторін для досягнення найкращих економічних результатів від партнерської господарської діяльності та отримання прибутку.

Відповідно до п. 4.1 договору, Франчайзер за плату передає, а Франчайзі приймає у користування Франшизу Франчайзера, а Франчайзі зобов`язується виплачувати Франчайзеру передбачену договором винагороду та вести свою діяльність згідно встановленої Франчайзером системи ведення бізнесу.

Відповідно до п. 4.2 договору місце здійснення діяльності Франчайзі м. Кривий Ріг, вул. Електрозаводська, 36Е; м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д.

Відповідно до п. 5.1 договору, в момент укладання даного договору Франчайзі зобов`язується сплатити Франчайзеру грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США (вісім тисяч доларів США) у якості Паушального внеску. (курс НБУ станом на 02.02.2021 1 долар = 28 грн.).

Відповідно до п. 5.2 договору, сума роялті за цим договором становить 3% від загальної суми місячного грошового обороту Франчайзі, який останній має сплачувати щомісячно Франчайзеру у строк до 10 числа кожного місяця протягом всього строку дії договору.

Відповідно до п. 5.3 договору, сторони погодили, що за перші 3 місяці строку дії цього договору, грошові кошти, визначені в п. 5.2 цього договору не сплачуються, а зобов`язання Франчайзі зі сплати вказаних грошових коштів починається з четвертого місяця після підписання даного договору.

Відповідно до п. 5.4 договору, розрахунки здійснюються в безготівковій формі за наступними реквізитами: НОМЕР_3 в ПАТ КБ Приватбанк, МФО 305750.

Відповідно до п. 5.5 договору, за здійснення діяльності за адресою: м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д, Франчайзі в момент підписання цього договору сплачує Франчайзеру грошові кошти у готівковій формі у розмірі 1 000 доларів США (одна тисяча доларів США), як завдаток за Паушальний внесок за право здійснювати свою діяльність за вказаною адресою.

Відповідно до п. 5.6 договору, паушальний внесок не повертається Франчайзі за винятком ситуацій, коли Франчайзер не виконує умови даного договору, не передав право користуватися товарним знаком, або умисно не розкриває секрети ведення бізнесу.

Відповідно до п. 6.2 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 02 лютого 2022 року з подальшим продовженням.

Цей договір підписано сторонами, засвідчено печатками та на обороті договору Ревою С.І. та Березою В.В. 02.02.2021 вчинено напис про отримання 252 000,00 грн.

Судова колегія відмічає, що згідно з поясненнями сторін, викладеними в поданих до суду заявах по суті справи, зазначені вище та встановлені судом першої інстанції обставини щодо укладання, умов та виконання договору комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р. сторонами не оспорюються.

Водночас позивачем до позовної заяви додано договір комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р., у відповідності до тексту якого цей договір укладений між Фізичною особою-підприємцем Березою Денисом Віталійовичем (Франчайзер 1), Фізичною особою-підприємцем Ревою Станіславом Ігоровичем (Франчайзер 2) з однієї сторони та Цвелих Іриною Миколаївною (Франчайзі) з іншої.

Відповідно до п. 2.1 договору він укладається з метою успішного ведення бізнесу з надання послуг у Франчайзинговій мережі ТНЕ BUDKA при використанні ділової репутації і досвіду ведення бізнесу Франчайзера з метою досягнення і дотримання належного рівня обслуговування клієнтів, а також здійснення співробітництва Сторін для досягнення найкращих економічних результатів від партнерської господарської діяльності та отримання прибутку.

Відповідно до п. 4.1 договору, Франчайзер за плату передає, а Франчайзі приймає в користування Франшизу Франчайзера, а Франчайзі зобов`язується виплачувати Франчайзеру передбачену договором винагороду та вести свою діяльність згідно встановленої Франчайзером системи ведення бізнесу.

Відповідно до п. 4.2 договору місце здійснення діяльності Франчайзі м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д.

Відповідно до п. 5.1. договору, в момент його укладання Франчайзі зобов`язується сплатити Франчайзеру грошові кошти у розмірі 4 700,00 доларів США (чотири тисячі сімсот доларів США) в якості паушального внеску.

Сума роялті за цим Договором становить - 3 % від загальної суми місячного грошового обороту Франчайзі, який останній має сплачувати щомісячно Франчайзеру у строк до 10 числа кожного місяця протягом всього строку дії Договору (п. 5.2 договору).

Сторони погодили, що за перші 3 місяця строку дії цього договору, грошові кошти, визначені п. 5.2 цього договору не сплачуються, а зобов`язання Франчайзі зі сплати вказаних грошових коштів починається з четвертого місяця після відкриття закладу Франчайзі (п. 5.3 договору).

Пунктом 6.2 договору встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 14 квітня 2022 року з подальшим його подовженням.

Судова колегія відмічає, що несплата відповідачкою паушального внеску та роялті за вказаним договором комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р. є предметом позовних вимог, факт укладення цього договору визнано судом першої інстанції, однак заперечується відповідачкою, що зокрема є предметом апеляційного оскарження.

Факт належності позивачу знаку для товарів та послуг ТНЕ BUDKA підтверджується свідоцтвом про реєстрацію знаку для товарів та послуг № НОМЕР_4 .

Позивачем 22.11.2021 було виставлено відповідачці рахунок на оплату роялті у розмірі 7 855,00 грн. (арк.с. 17).

Відповідно до п. 1 рахунку, заборгованість за роялті закладу на вул. Електрозаводська за вересень 2021 року згідно п. 5.2 договору Франчайзингу становить 1 385,00 грн.

Відповідно до п. 2 рахунку, оплата згідно договору Франчайзингу п. 5.2 закладу на вул. Електрозаводська за жовтень 2021 року становить 3 855,00 грн.

Відповідно до п. 3 рахунку, оплата згідно договору Франчайзингу п. 5.2 закладу на мкр. 4-й Зарічний (Дивоцвіт) за період з 13 до 31 жовтня 2021 року становить 2 615, 00 грн.

Також, матеріали справи містять договір про відступлення права вимоги від 04.05.2022р., укладений між фізичною особою ОСОБА_1 (Первісний кредитор) та позивачем (Новий кредитор), відповідно до предмету якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає Кредитором за Договором комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р. (п. 1.1. Договору).

12.05.2022 представником позивача було направлено запит до ФОП Цвелих І.М. щодо надання відомостей відносно грошового обороту закладу мережі харчування ТНЕ BUDKA, розташованого у м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д.

Відповіді ФОП Цвелих І.М. на адвокатський запит матеріали справи не містять.

12.05.2022 представником позивача було направлено адвокатський запит до Товариства з обмеженою відповідальністю Автоматизація для бізнесу з проханням надати відомості щодо існування договірних відносин між ТОВ Автоматизація для бізнесу та ФОП Цвелих І.М., а також надати інформацію щодо суми грошового обороту, яка була зафіксована системою автоматизації Poster по фізичній особі підприємцю Цвелих І.М.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Автоматизація для бізнесу надійшла відповідь на адвокатський запит (арк.с. 13), в якій зазначено, що клієнти Poster користуються комп`ютерною програмою на підставі публічного договору оферти, однак, товариство не може надати інформацію про обороти будь-яких аккаунтів, у зв`язку із політикою конфіденційності.

Представник позивача стверджує, що з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідачки з претензією про сплату заборгованості. Відповіді відповідачки на претензію матеріали справи не містять. Отримання цієї претензії відповідачка заперечує.

Надаючи оцінку аргументам сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент укладання договору № 14/04/21 від 14.04.2021, сторони домовились, що розмір паушального внеску по адресі м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д складає 4 700,00 доларів США і ця сума не враховувала авансовий платіж у сумі 1 000 доларів США, який було здійснено на виконання пункту 5.5 договору № 02/02/21 від 02.02.2021р. Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачкою паушального внеску відповідно до пункту 5.1 договору № 14/04/21 від 14.04.2021р. місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення паушального внеску у розмірі 137 475,00 грн. підлягає задоволенню.

Проте, апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції безпідставним та помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України).

Як зазначено вище, в матеріалах справи містяться два договори, які підписано Фізичною особою-підприємцем Березою Денисом Віталійовичем (позивач), Фізичною особою-підприємцем Ревою Станіславом Ігоровичем з однієї сторони та Фізичною особою-підприємцем Цвелих Іриною Миколаївною (відповідачка) з іншої сторони. Це договір комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р. та договір комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р.

При цьому позивач ґрунтує свої вимоги лише на договорі № 14/04/21 від 14.04.2021р. В свою чергу відповідачка заперечує укладення між сторонами цього договору, вказуючи на те, що цей договір нею не погоджувався та не укладався, а між сторонами було укладено лише договір № 02/02/21 від 02.02.2021р.

З аналізу вказаних договорів вбачається, що вони за своєю правовою природою є договорами комерційної концесії.

Відповідно до частини 1 статті 1115 Цивільного кодексу України, за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Статтею 1116 Цивільного кодексу України унормовано, що предметом договору комерційної концесії є право на використання об`єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент укладання договору № 14/04/21 від 14.04.2021, сторони домовились, що розмір паушального внеску по адресі м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д складає 4 700,00 доларів США і ця сума не враховувала авансовий платіж у сумі 1 000 доларів США, який було здійснено на виконання пункту 5.5 договору № 02/02/21 від 02.02.2021р.

Втім, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду.

Так, для правильного вирішення спору місцевому господарському суду в межах наданих йому процесуальним законом повноважень належало дослідити умови наявних у справі договорів, якими опосередковувалися спірні правовідносини, та зміст наданих сторонами доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача паушального внеску за договором комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України. наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Проте, суд першої інстанції вищенаведене не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачки паушального внеску за договором комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р. у розмірі 137 475, 00 грн.

При цьому, висновок про наявність підстав для задоволення позову в цій частині місцевий господарський суд обґрунтував не доведенням відповідачем належними та допустимими доказами тієї обставини, що договір комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р. не укладався.

Однак судова колегія вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними, зробленими без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог.

Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Судова колегія враховує, що з предмету наявних у матеріалах справи договорів комерційної концесії вбачається, що право Франчайзі (користувача) на здійснення діяльності під брендом Франчайзера (правоволодільця), зокрема позивача, нерозривно пов`язане з місцем здійснення діяльності, яке чітко визначено договором.

Так, відповідно до п. 4.2 договору комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р. місце здійснення діяльності Франчайзі м. Кривий Ріг, вул. Електрозаводська, 36Е; м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д.

Водночас, відповідно до п. 4.2 договору комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р. місцем здійснення діяльності Франчайзі визначено м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д, тобто вказана адреса місця здійснення діяльності, яка вже була визначена сторонами в діючому договорі комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р.

Отже, договором комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р. чітко визначені два місця здійснення діяльності Франчайзі. Водночас з договору № 02/02/21 від 02.02.2021р. не випливає, що його умови, зокрема й щодо сплати паушального внеску та роялті, розповсюджуються тільки на одне місце здійснення діяльності. Також, умовами цього договору не визначено, що сторони домовилися укласти в майбутньому інший договір комерційної концесії щодо одного із зазначених в ньому місць. Не випливає намір сторін щодо укладення в майбутньому іншого договору комерційної концесії і з п. 5.5. договору № 02/02/21 від 02.02.2021р., яким встановлюється обов`язок Франчайзі сплатити завдаток у розмірі 1 000,00 доларів США за право здійснення діяльності за адресою: м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що за договором комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р. Фізичною особою-підприємцем Березою Денисом Віталійовичем та Фізичною особою-підприємцем Ревою Станіславом Ігоровичем передані відповідачці права на здійснення діяльності під брендом ТНЕ BUDKA за двома місцями здійснення діяльності м. Кривий Ріг, вул. Електрозаводська, 36Е та м. Кривий Ріг, мкр. 4-й Зарічний, 20Д., відповідно, розмір паушального внеску, визначений в п. 5.1. цього договору, встановлений за обидва вказані місця здійснення діяльності. Таким чином, пунктами 5.1. та 5.5. цього договору визначений загальний розмір паушального внеску в сумі 9 000,00 доларів США, яка у відповідності до умов договору була сплачена відповідачкою в момент його укладення, що підтверджується написом на останньому аркуші.

Враховуючи прив`язаність передання відповідних прав за договором комерційної концесії до визначеного договором місця здійснення діяльності користувачем цих прав, судова колегія вважає, що між сторонами не могло одночасно існувати договірних відносин за одним місцем здійснення діяльності, але за декількома ідентичними договорами.

За таких обставин, з урахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", а також враховуючи беззаперечність факту укладення та виконання сторонами договору комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р., судова колегія дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування між сторонами договірних відносин за договором комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р.

Відтак, приймаючи договір комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р., як доказ існування договірних відносин між сторонами, одночасно відхиляючи заперечення відповідачки щодо укладення цього договору, не врахувавши існування між тими ж сторонами ідентичних договірних відносин за договором комерційної концесії (франчайзингу) № 02/02/21 від 02.02.2021р., суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.

Водночас судова колегія звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалено на користь позивача, який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію знаку для товарів та послуг № НОМЕР_4 є тільки одним з двох правоволодільців знаку для товарів та послуг ТНЕ BUDKA, а також одним з двох франчайзерів за спірним договором комерційної концесії (франчайзингу).

В обґрунтування одноосібного звернення з цим позовом до суду позивач посилався укладений 04.05.2022р. між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги, який прийнято судом першої інстанції як доказ.

З метою всебічного дослідження обставин справи судова колегія вважає за необхідне надати оцінку наявному в матеріалах справи договору про відступлення права вимоги від 04.05.2022р.

Так, у відповідності до п. 1.1. договору про відступлення права вимоги від 04.05.2022р., укладеному між фізичною особою ОСОБА_1 (Первісний кредитор) та позивачем (Новий кредитор), Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає Кредитором за Договором комерційної концесії (франчайзингу) № 14/04/21 від 14.04.2021р.

Виходячи з аналізу вказаного договору про відступлення права вимоги від 04.05.2022р., судова колегія відзначає, що даний договір не може бути прийнятий судом, як доказ відступлення ОСОБА_1 позивачеві прав вимоги за договором комерційної концесії (франчайзингу), укладеним саме з відповідачкою, оскільки в договорі про відступлення права вимоги відсутні будь-які посилання на те, що боржником за зобов`язанням, право вимоги за яким відступається, є Фізична особа-підприємець Цвелих Ірина Миколаївна, а також не визначено які саме права вимоги відступаються за договором.

До того ж, Первісним кредитором у договорі про відступлення права вимоги від 04.05.2022р. Рева С.І. вказаний як фізична особа, хоча за договором комерційної концесії, право вимоги за яким нібито передається, він виступає як фізична особа-підприємець.

Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог на користь позивача суд першої інстанції вищенаведеного не врахував та безпідставно прийняв рішення про задоволення у повному обсягу позовних Фізичної особи-підприємця Берези Д.В.

З урахуванням усього наведеного вище у своїй сукупності судова колегія констатує, що місцевим господарським судом в межах наданих йому статтею 86 Господарського процесуального кодексу України повноважень не забезпечено дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування стандарту переваги більш вагомих доказів не врахувавши того, що оцінка обставин справи здійснюється з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв визначених ГПК України.

Частиною 1 ст. 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог, ухвалено судом першої інстанції з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а тому ухвалене в цій частині судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги судові витрати за розгляд апеляційної скарги згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача та складаються з судового збору за подання позову у сумі 2 481,00 грн., судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 409,90 грн., а також витрат позивача на професійну правову допомогу.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цвелих Ірини Миколаївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. у справі № 904/1314/22 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. у справі № 904/1314/22 скасувати в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Цвелих Ірини Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Берези Дениса Віталійовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованості у розмірі 137 475,00 грн. та судового збору у розмірі 2 273, 29 грн., 10 000 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. у справі № 904/1314/22 залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Берези Дениса Віталійовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Цвелих Ірини Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 409,90 грн.

Видачу наказу згідно зі ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль