Рішення

від 29.05.2023 по справі 908/1019/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/88/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2023 Справа № 908/1019/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А.., розглянувши матеріали позовної заяви

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Технохімреагент (вул. Цимлянська, буд. 29-А, м. Запоріжжя, 69034; код ЄДРПОУ 34155997)

До відповідача: Управління Державної казначейської служби у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області (вул. Штурмова, буд. 9, м. Запоріжжя, 69096; код ЄДРПОУ 38025423)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 37567646)

про відшкодування збитків у розмірі 150 000,00 грн.,

Без виклику представників сторін

СУТНІСТЬ СПОРУ:

27.03.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Технохімреагент до Управління Державної казначейської служби у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про відшкодування збитків у розмірі 150 000,00 грн..

27.03.2023 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 30.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/1019/23 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоєно справі номер провадження 5/88/23. Визначено, що розгляд справи по суті розпочнеться з 27.04.2023.

28.04.2022 до господарського суду Запорізької області від Технохімреагент за вх. № 9148/08-08/23 надійшла заява про відвід судді Проскурякова К.В у справі № 908/1019/23 з тих підстав, що ухвалою від 30.03.2023р. судом відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ Технохімреагент про витребування доказів, а тому така відмова, на думку заявника, перешкодить правильному розгляду справи.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.04.2023 заяву передано на розгляд судді Проскурякову К.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.05.2023 у справі № 908/1019/23 визнано заяву ТОВ Технохімреагент від 28.04.2023 вх. № 9148/08-08/23 про відвід судді Проскурякова К.В у справі № 908/1019/23 необґрунтованою. Передано матеріали справи № 908/1019/23 на автоматизований розподіл, для визначення судді, який вирішуватиме питання про відвід, у порядку, встановленому ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами потворного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2023, справу № 908/1019/23, для вирішення питання про відвід судді Проскурякова К.В. у даній справі, визначено судді Науменку А.О.

Ухвалою від 03.05.2023р. (суддя Науменко А.О.) відмовлено у задоволенні заяви ТОВ Технохімреагент від 28.04.2023 вх. № 9148/08-08/23 про відвід судді Проскурякова К.В від розгляду справи № 908/1019/23.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 р. (справа № 908/2300/16) стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» 864,00 грн. шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби, яке набрало законної сили 22.03.2017 р. Наказ на виконання рішення суду був надісланий Позивачем для виконання до УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ДНІПРОВСЬКОМУ РАЙОНІ М.ЗАПОРІЖЖЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ. У встановлений законом строк рішення суду не виконано. Листом від 12.02.2020 р. казначейство повідомило, що 08.12.2017 р. направило пакет документів до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ, яке в свою чергу листом від 24.02.2020 р. повідомило, що пакет документів повернуто до УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ДНІПРОВСЬКОМУ РАЙОНІ М.ЗАПОРІЖЖЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ. Позивач звертався з заявами до казначейств, але відповіді не отримав. Позивач звернувся до суду із позовом про присудження компенсації за порушення права на виконання в розумний строк рішення господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 р. (справа № 908/2300/16). Під час розгляду судової справи №908/1849/22 представник Державної казначейської служби України подав до суду копію квитанції 0.0.916654602.1 від 15.12.2017 року із призначенням платежу: «судовий наказ №908/2300/16 про відшкодування шкоди заподіяної Зап. Митницею від УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області через Васильченко Н.Г.». Позивачу копію квитанції 0.0.916654602.1 від 15.12.2017 року разом з відзивом на позовну заяву не надіслано, в матеріалах електронної справи вона відсутня. Зі змісту призначення платежу у квитанції 0.0.916654602.1 від 15.12.2017 року виходить, що рішення господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 р. (справа № 908/2300/16) фактично не виконано, оскільки не було стягнуто з Державного бюджету України шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби. Службовець УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області Васильченко Н.Г. виконала судовий наказ шляхом сплати готівкою через недержавний банк. Таким чином, ОСОБА_1 на власний розсуд змінила спосіб та порядок виконання судового рішення. Відповідно до статті 331 ГПК України зміна способу та порядку виконання судового рішення може здійснюватися тільки судом. Предметом цього позову є відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій службовця УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_1 зміною способу та порядку виконання судового рішення. Законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області повинно було зробити висновок і надіслати його разом з судовим наказом до ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ через ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ. УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області не виконало вимоги закону, не надіслало судовий наказ до ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ. Замість цього, службовець УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_1 змінила спосіб та порядок виконання судового рішення, а саме не стягнула з Державного бюджету України відшкодування заподіяної Позивачу шкоди, здійснивши сплату готівкою через недержавний банк. Такі дії провокують службовців Запорізької митниці на продовження неправомірних дій, оскільки вони не відчувають відповідальності на такі дії. Держава шкоду не відшкодовувала, а отже не буде заохочувати службовців митниці діяти правомірно. ОСОБА_1 здійснила сплату готівкою, але не зробила жодних дій для заохочення службовців митниці. Позивач вважає, що діями службовця УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_1 йому завдано шкоду. Рішення господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 р. (справа № 908/2300/16) виконано неналежним чином, принижена ділова репутація Позивача перед учасниками Товариства, в т.р. іноземними, Держава не відшкодувала завдану Позивачу шкоду. Службовці митниці, відчувши безкарність, продовжують неправомірні дії. Із 2016 року здійснили ще 68 неправомірних дій, які оскаржені в судовому порядку. Тобто Позивач, на шкоду завданням Товариства, поставленими засновниками під час його створення, вимушений займатися оскарженням неправомірних дій службовців митниці. А Держава не заохочує службовців митниці діяти правомірно, оскільки судові рішення про відшкодування завданої державними службовцями шкоди належним чином не виконуються. З урахуванням наведеного, на підставі ст. 56 Конституції України, просить відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 150000,00 грн., завдану діями службовця УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_1 , який на власний розсуд змінив спосіб та порядок виконання судового рішення господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 р. (справа № 908/2300/16). Оскільки в Україні нормативно не встановлено методику визначення розміру відшкодування немайнової шкоди, Позивач керувався рішеннями Європейського суду з прав людини. За його рішеннями заявникам (як фізичним, так і юридичним особам) відшкодовується немайнова шкода в розмірі від трьох до десяти тисяч Євро.

У відзиві на позовну заяву від 04.05.2023р. № 02-10-08/551 Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на вимоги ст. 23 Цивільного кодексу України, Постанову Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та вказуючи, що розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення, звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Разом з цим, зазначена норма права не звільняє позивача від обов`язку доказування неправомірності дій органу державної влади та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та заподіяною шкодою. Отже, для отримання права | на відшкодування немайнової шкоди позивач має довести: наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади; наявність шкоди; протиправність дій особи, якою завдано шкоди; причинно-наслідковий зв`язок між діями органу державної влади та шкодою. Виникнення права на звернення до суду із позовними вимогами по цій справі позивач пов`язує з виконанням неналежним чином судового рішення по справі № 908/2300/16. Позивачем не заперечується, що 15.12.2017 за квитанцією № 0.0.916654602.1 фахівцем УДКСУ у Дніпровському районі було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» 864,00 грн., при цьому у призначенні платежу вищевказаної квитанції було вказано - судовий наказ №908/2300/16 про відшкодування заподіяної шкоди заподіяною Запорізькою митницею. З 2017 року позивачу було відомо про надходження на його рахунок коштів у розмірі 864,00 грн. на виконання наказу Господарського суду Запорізької області по справі № 908/2300/16. Отримані за вищевказаним платіжним документом кошти позивачем відправнику не повертались. Отже, про зарахування на рахунок позивача коштів 15.12.2017 за квитанцією №0.0.916654602.1 йому було відомо з 2017 року і будь-яких дій щодо повернення цих коштів ним не вчинялось. Оскільки події, на підставі яких позивач звертається до суду, відбувались у 2017 році - майже шість років тому, наразі вже сплинув строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про відшкодування немайнової шкоди, завданої внаслідок виконання у 2017 році судового рішення. Згідно витягу з протоколу від 20.08.2021 № 9 засідання Експертно-перевірної комісії Державного архіву Запорізької області, документи УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя не внесені до Національного архівного фонду, за 2017 рік вилучено для знищення. Відповідно до наказу УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя від 12.05.2020 № 06-к «Про звільнення з посади», ОСОБА_2 було звільнено з посади головного спеціаліста-юрисконсульта 12.05.2020 за переведенням до Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області. На розгляді у Північному апеляційному господарському суді перебуває справа № 908/1849/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ» про відшкодування немайнової шкоди в розмірі 120 000,00 грн., предметом позову по якій є відшкодування шкоди, завданої невиконанням наказу Господарського суду Запорізької області по справі № 908/2300/16. Таким чином, наразі позивачем до різних судів подано взаємовиключні позови про відшкодування шкоди, пов`язаної з виконанням наказу Господарського суду Господарського суду Запорізької області від 15.12.2016 по справі 908/2300/16. Також до позовної заяви не було додано будь-якого розрахунку розміру немайнової шкоди, невідомо з яких міркувань виходив позивач, зазначаючи розмір шкоди саме у сумі 150000,00 грн. при визначеній наказом Господарського суду Запорізької області від 02.08.2017 по справі № 908/2300/16 сумі стягнення у розмірі 864,00 грн. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а жодний нормативно-правовий акт не звільняє позивача від доказування підстав, обґрунтованості, розумності та доцільності висунутих ним позовних вимог. Позивачем не було надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральних страждань, втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків через діяльність або бездіяльність державних органів, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Позивачем не доведено підстави виникнення у нього права на відшкодування моральної шкоди, зобов`язання про відшкодування шкоди не може існувати без складових підстав його визначення. Просить у задоволенні позові відмовити.

Третя особа надала аналогічні за змістом відзиву пояснення від 03.05.2023р. № 04-12-10/2807, які долучені судом до матеріалів справи.

Позивач відповіді на відзив не подав, проте від нього 17.05.2023р. до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, яке обґрунтовано тим, що існує необхідність у розгляді справи в загальному позовному провадженні, оскільки відповідно до ч.3 ст.12 ГПК України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному провадженні. Вважає, що ця справа, потребує детального розгляду спору по суті та з`ясування всіх обставин, а саме: Рішення господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 р. (справа № 908/2300/16) фактично не виконано. Не було стягнуто з Державного бюджету України шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби. Службовець УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Васильченко Н.Г. виконала судовий наказ шляхом сплати готівкою через недержавний банк. Службовець УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя ОСОБА_1 отримала повноваження на особисте виконання судового наказу і здійснення платежу готівкою через недержавний банк. Службовець УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя ОСОБА_1 отримала готівку, якої у казначейської служби не може бути. Після сплати готівкою незаконним шляхом було змінено спосіб та порядок виконання судового рішення (судовий наказ припинили виконувати шляхом стягнення з Державного бюджету України відповідної суми). Також цей вид провадження призначений для розгляду всіх справ, які у зв`язку зі складністю, кількістю учасників та особливостями предмета доказування не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження, саме дана справа і є такою. Розгляд справи в порядку загального позовного провадження передбачає проходження всіх передбачених кодексом стадій судового процесу, а тому керуючись ст.ст.12, 20, 250 ГПК України, просить розглядати господарську справу №№ 908/1019/23 у порядку загального позовного провадження, для правильного врегулювання спору

Розглянувши вказане клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

У своїй позовній заяві Позивач просив суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. Ухвалою суду від 30.03.2023 відкрито провадження у справі №908/1019/23 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Предметом спору є стягнення за рахунок держави немайнової шкоди у розмір 150000 грн.

Статтею 12 ГПК України "Форми господарського судочинства" визначено:

1. Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

3. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

4. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

5. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Також стаття 250 ГПК України визначає порядок вирішення питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження:

1. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

6. Якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

7. Частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Таким чином, оскільки ціна позову у справі № 908/1019/23 (150000 грн.) є меншою ніж 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268400 грн.), то вказана справа відносить до малозначних справ, не є складною і не належить до категорії справ, які мають розглядатися виключно у загальному позовну провадженні, а отже підлягає розгляду виключно за правилами спрощеного позовного провадження.

Клопотання Позивача про розгляд справи в загальному позовну провадженні містить лише повторення його доводів, викладених ним у позовній заяві, оцінку яким суд надає у мотивувальній частині цього рішення. Жодного іншого обґрунтування, а саме в чому полягає виключна складність справи, особливість предмета доказування, яким чином кількість учасників впливає на складність справи Позивачем у клопотанні не наведено.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання.

Також Позивачем 02.05.2023р. на підставі ст. 72 ГПК України надано клопотання про зобов`язання інших учасників справи надати відповідні докази вчинення дій або наявності події, в обґрунтування якого посилається на те, що рішення господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 р. (справа № 908/2300/16) фактично не виконано. Не було стягнуто з Державного бюджету України шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби. Службовець УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Васильченко Н.Г. виконала судовий наказ шляхом сплати готівкою через недержавний банк. Для цього отримала повноваження на особисте виконання судового наказу і здійснення платежу готівкою через недержавний банк. Для цього отримала готівку, якої у казначейської служби не може бути. Після сплати готівкою змінився спосіб та порядок виконання судового рішення (судовий наказ припинили виконувати шляхом стягнення з Державного бюджету України відповідної суми).

Відносно вказаного клопотання суд зазначає, що позивач помилково обґрунтовує його нормою ст. 72 ГПК України, яка визначає права та обов`язки перекладача у господарському процесі.

Проте, дійсно, ст. 74 ГПК України "Обов`язок доказування і подання доказів" передбачає наступне:

1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

2. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

3. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З наведеного Позивачем обґрунтування неможливо встановити яка саме подія або та дія мається заявником на увазі у клопотанні. Якщо це на думку заявника факт невиконання рішення у справі № 908/2300/16, то Відповідач вказує, що рішення виконане і надав відповідні докази, які будуть оцінені судом в мотивувальній частині цього рішення. Отже, оскільки усі наявні у сторін докази подані до суду разом із первісними заявами по суті справи, то наявні матеріали справи дозволяють розглянути її по суті, підстави для задоволення цього клопотання також відсутні.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 у справі № 908/2300/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Технохімреагент до Запорізької митниці ДФС про стягнення 864,00 грн. позовні вимоги задоволені: стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Технохімреагент 864,00 грн. (вісімсот шістдесят чотири грн. 00 коп.) матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2017р. у справі №908/2300/16, апеляційна скарга Запорізької митниці Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишена без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 року у справі №908/2300/16 залишено без змін.

Викладено п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя (69096, м. Запоріжжя, вул. Штурмова, 9, код ЄДРПОУ 38025423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 34155997) 864,00 грн. (вісімсот шістдесят чотири) грн. 00 коп. шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби (69041, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, 11, ідентифікаційний код 39477764)".

Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2017 у справі № 908/2300/16 постанова Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2017 залишена без змін.

На виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2017, у відповідності до ст. 116 ГПК України (у редакції до 15.12.2017), 02.08.2017 судом були видано, зокрема, наказ про стягнення з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Технохімреагент 864,00 грн. шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби, строк пред`явлення до виконання якого до 22.03.2020.

Також з державного реєстру судових рішень та системи "Діловодство" господарського суду Запорізької області вбачається, що 11.03.2020р. ТОВ Технохімреагент звернулось до Господарського суду Запорізької області в системі Електронний суд із заявою про видачу дублікату виконавчого документа по справі № 908/2300/16 про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ Технохімреагент 864,00 грн., яка була вмотивована тим, що оригінал наказу Господарського суду Запорізької області про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ Технохімреагент 864,00 грн. було направлено до державного казначейства і було втрачено. Вважав, що підставою для видачі виконавчого документа є його втрата та неможливість подати повторно.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020р. заяву ТОВ Технохімреагент про видачу дублікату виконавчого документа по справі № 908/2300/16 про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ Технохімреагент 864,00 грн. залишено без задоволення з тих підстав, що заявником не було надано суду доказів в підтвердження того, що наказ Господарського суду Запорізької області від 02.08.2017 у справі № 908/2300/16 про стягнення з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя на користь ТОВ Технохімреагент 864,00 грн. шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби був надісланий до державного казначейства, втрачений при листуванні, чи стягувачем, чи органом виконання. Також заявником не надано доказів, що вказаний наказ суду не перебуває на даний час на примусовому виконанні.

Крім цього 31.03.2020р. ТОВ Технохімреагент звернулось до Господарського суду Запорізької області в системі «Електронний суд» із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, в якій просило суд поновити строк пред`явлення наказу до виконання у справі № 908/2300/16, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку пред`явлення наказу до виконання тим, що існує вірогідність, що на момент отримання дублікату наказу закінчиться строк його пред`явлення до виконання.

13.04.2020 до суду від Запорізької митниці ДФС надійшли пояснення № 136/95/08-70-10 від 09.04.2020, яка просила суд відмовити у задоволенні вказаної заяви, оскільки відповідно до змісту наказу Господарського суду Запорізької області від 02.08.2017 у справі № 908/2300/16, строк пред`явлення наказу до виконання встановлено до 22.03.2020, а отже, на думку митниці, у стягувача було надано достатньо часу для пред`явлення наказу суду до виконання. Вказує, що доказів та обґрунтованих підстав пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання заявник не наводить. Також, зазначає, що в супереч приписам ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, до митниці вказана заява про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом у справі № 908/2300/16 не надходила.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020р. заяву ТОВ «Технохімреагент» про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом у справі № 908/2300/16 залишено без задоволення з тих підстав, що ТОВ «Технохімреагент» не доведено, що на час розгляду поданої заяви пропущений строк пред`явлення наказу Господарського суду Запорізької області від 02.08.2017 у справі № 908/2300/16 до виконання, та що вказаний наказ суду не перебуває на примусовому виконанні, чи його втрачено.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 повернуто ТОВ «Технохімреагент» апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Запорізької області від 12.06.2020 у справі №908/2300/16.

В подальшому 01.07.2020р. ТОВ «Технохімреагент» звернулося до Господарського суду Запорізької області із заявою про видачу дублікату наказу у справі № 908/2300/16 з тих підстав, що наказ (виконавчий документ) втрачено при пересилці Державною казначейською службою України у Запорізької області до Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя. Заява обґрунтована п. 17.4 Перехідних положень ГПК України. Заявник до заяви додав лист Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області від 12.02.2020 №02-08.4/202, відповідно до якого управління направило пакет документів по справі №908/2300/16 до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області листом від 08.12.2017 №04-10.1/412-1459 для подальшого опрацювання та направлення до Державної казначейської служби України для виконання. Також надано лист Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області від 24.02.2020 №13-083/1450, яким повідомлено, що наразі зазначений виконавчий документ не перебуває на виконанні в Головному управлінні, оскільки документ щодо його виконання було повернуто до Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області для доопрацювання.

Ухвалою суду від 03.12.2020р. Господарський суд Запорізької області відмовив у задоволенні поданої заяви про видачу дубліката наказу від 02.08.2017 по справі № 908/2300/16 оскільки заявник не надав доказів сплати судового збору в установлених законом розмірі та порядку.

Також судом ухвалою від 07.12.2020р. було відмовлено ТОВ «ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ» у задоволені заяви від 04.11.2020р. про виправлення описки в ухвалі суду від 03.12.2020.

Крім цього, господарським судом м. Києва розглянуто справу № 908/1849/22 за позовом ТОВ "Технохімреагент", м. Запоріжжя до 1. Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області, м. Запоріжжя, 2. Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізької області, м. Запоріжжя, 3. Державної казначейської служби України, м. Київ про відшкодування немайнової шкоди за рахунок держави в розмірі 120 000,00 грн., завданої бездіяльністю Державної казначейської служби України щодо строків виконання рішення господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 у справі №908/2300/16.

Рішенням суду у цій справі від 23.01.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд встановив, що:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 року у справі №908/2300/16, яке набрало законної сили 22.03.2017 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенергохім» 864,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду 22.03.2017 року рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 року у справі №908/2300/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2017 року постанову Донецького апеляційного господарського суду 22.03.2017 року у справі №908/2300/16 залишено без змін.

02.08.2017 Господарським судом Запорізької області видано відповідний наказ у справі №908/2300/16.

Обґрунтовуючи позов, ТОВ «Технохімреагент» посилається на те, що виданий Господарським судом Запорізької області наказ, не зважаючи на тривалий час, фактично не виконаний і перерахування коштів взагалі не відбулось, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідачів суми немайнової шкоди в розмірі 120 000,00 грн, завданої діями відповідачів, які перешкоджають виконанню рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 року.

Заперечуючи проти позову, відповідачі зазначили, що кошти позивачу перераховані ще в 2017 році, на підтвердження чого надали до матеріалів справи копію квитанції про проведення платежу.

Як зазначає позивач, фактичне перерахування коштів на виконання вказаного наказу не відбулось.

Однак, Суд зазначає, що зазначені твердження спростовуються матеріалами справи. Так, відповідачами до матеріалів справи надано копію квитанції 0.0.916654602.1 (код квитанції 1079-3815-8488-9537) від 15.12.2017 року, якою підтверджується факт проведення УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області через ОСОБА_1 платежу в сумі 864,00 грн на рахунок ТОВ «Технохімреагент» (р/р отримувача НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», код отримувача 34155997, МФО отримувача 380805) із призначенням платежу: «судовий наказ №908/2300/16 про відшкодування шкоди заподіяної Зап. Митницею від УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області через ОСОБА_1 ».

Таким чином, фактичне перерахування коштів на виконання наказу №908/2300/16 від 02.08.2017 року відбулось 15.12.2017 року.

При цьому, наявними в справі доказами підтверджується обставина виконання відповідачами обов`язку, покладеного на них судовим наказом №908/2300/16 від 02.08.2017 року, зі сплати суми в розмірі 864,00 грн.

Таким чином, позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу), у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

З ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2023 р. у справі № 908/1849/22 вбачається, що не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Технохімреагент» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі № 908/1849/22, а саме відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 120 000,00 грн, завдану діями відповідачів, які перешкоджають виконанню рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 у справі № 908/2300/16. Також судом ухвалено відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі № 908/1849/22. Запропоновано відповідачам висловити письмово свою позицію відносно клопотань позивача щодо витребувати від відповідача-1: доказів, яким він уповноважив Васильченко Н.Г. на здійснення платежу готівкою через недержавний банк; доказів появи готівки в державній установі; доказів передання готівки Васильченко Н.Г. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Станом на 29.05.2023р. державний реєстр судових рішень не містить тексту постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 908/1849/22 щодо наслідків апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі № 908/1849/22, а тому його не можна вважати таким, що набрало законної сили.

Проте, з наведеного а також інших матеріалів справи вбачається, що листом від 12.02.2020р. № 02-08.4/202 Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області, повідомило Позивача про те, що управління направило пакет документів по справі №908/2300/16 до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області листом від 08.12.2017 №04-10.1/412-1459 для подальшого опрацювання та направлення до Державної казначейської служби України для виконання.

19.02.2020р. Позивач звернувся із запитом № 908/2300/16/6 до Державної казначейської служби України та Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області, м. Запоріжжя, в якому просив повідомити про стан виконання наказу у справі № 908/2300/16 від 02.08.2017р.

Листом Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області від 24.02.2020 №13-083/1450, Позивачу було повідомлено про те, що наразі зазначений виконавчий документ не перебуває на виконанні в Головному управлінні, оскільки документ щодо його виконання було повернуто до Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області для доопрацювання.

Також до позовної заяви у справі № 908/1019/23 ТОВ «Технохімреагент» додано його заяву до Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області про виконання наказу № 908/2300/16 від 02.08.2017р. , надісланого 15.11.2017р. на адресу цього Управління. Проте, до вказаного листа не додано доказів його направлення або отримання адресатом.

До відзиву на позову заяву Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області додано копії квитанції Ощадного відділення Запорізького РУ Приватбанк № 0.0.916654602.1 (код квитанції 1079-3815-8488-9537) від 15.12.2017 року, якою підтверджується факт проведення УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області через ОСОБА_1 платежу в сумі 864,00 грн на рахунок ТОВ «Технохімреагент» (р/р отримувача НОМЕР_2 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», код отримувача 34155997, МФО отримувача 380805) із призначенням платежу: «судовий наказ №908/2300/16 про відшкодування шкоди заподіяної Зап. Митницею від УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області через ОСОБА_1 ».

Крім цього відповідачем надано витяг з протоколу від 20.08.2021р. № 9 експертно-перевірної комісії Державного архіву Запорізької області, п. 5.7.3.1 якого погоджено акт № 5 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду за 2017р. на 634 справи у кількості 120 позицій, в тому числі щодо Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області.

Проте, суд зазначає, що Відповідачем не зазначено у відзиві які саме документи були передані Управлінням до архіву, які були передані до знищення, а також яке відношення цей протокол має до предмету дослідження у справі.

Також відповідачем надано копію наказу від 12.05.2020р. № 06-к, яким ОСОБА_2 було звільнено з посади головного спеціаліста-юрисконсульта 12.05.2020 за переведенням до Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області.

Додатково до вказаних доказів третьою особою також надано копію наказу від 02.03.2022р. № 3-к Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області, яким ОСОБА_2 звільнено з посади головного спеціаліста-юрисконсульта.

Отже судом встановлено невідповідність даних вказаних у квитанції про сплату № 0.0.916654602.1 (код квитанції 1079-3815-8488-9537) від 15.12.2017 року вказаних даних платника " ОСОБА_1 ", а саме ініціали вказаної особи не співпадають з даними особи, яку звільнено з органів казначейства " ОСОБА_2 ".

Однак сам по собі цей факт не змінює призначення здійсненого платежу : «судовий наказ №908/2300/16 про відшкодування шкоди заподіяної Зап. Митницею від УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області».

Приймаючи рішення суд також враховує, що оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 року у справі №908/2300/16, яке набрало законної сили 22.03.2017 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Техенергохім» 864,00 грн. шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби, то на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Стаття 3 цього Закону встановлює, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1).

2. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

3. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу.

4. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Статтею 5 цього Закону "Компенсація" визначено:

1. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

2. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

3. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п`яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

4. У разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка органу державної виконавчої служби протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45) затверджено "Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Порядок, зокрема, визначено наступне:

3. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

4. Органи Казначейства:

1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання;

2) вживають заходів до виконання виконавчих документів;

3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

6. У разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);

- оригінал виконавчого документа;

- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Виконавчі документи пред`являються до виконання у строки, встановлені Законом України Про виконавче провадження. Строки пред`явлення виконавчих документів перериваються в разі пред`явлення їх до виконання, надання органом (посадовою особою), який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішень про стягнення коштів. Пропущені строки пред`явлення виконавчих документів суду до виконання поновлюються судом в установленому законом порядку, а рішень про стягнення коштів, прийнятих органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, - не поновлюються.

8. Органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку:

1) приймають їх до розгляду та реєструють відповідно до вимог організації діловодства. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер;

2) здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів;

3) повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.

12. Безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам здійснюються після усунення обставин, що були підставою для відкладення безспірного списання таких коштів. У разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення про стягнення коштів або унеможливлюють його виконання, орган Казначейства на підставі відповідного рішення органу, який видав виконавчий документ, здійснює відстрочку та/або розстрочку безспірного списання коштів і їх перерахування стягувачам у встановлений таким рішенням спосіб.

15. Дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

35. Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

36. У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

38. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

39. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

40. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку.

50. Компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: Казначейством, якщо боржником є державний орган. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.

З огляду на приписи вказаних нормативних актів суд зазначає, що Позивач взагалі не надав до позову жодних належних та допустимих доказів звернення (надсилання) у визначеному порядку до органів Держказначейства із направленням для виконання заяви та оригіналу наказу від 02.08.2017р. у справі № 908/2300/16, з якої б можна було б встановити дату такого звернення. Позивач лише вказує, що цей наказ було надіслано до Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області.

Разом з тим Відповідач та тертя особа не заперечують проти самого факту отримання для виконання зазначеного наказу, з тексту якого вбачається, що він був дійсний для пред`явлення до виконання до 22.03.2020р.

Наведені вище матеріали справи свідчать про те, що ТОВ Технохімреагент неодноразово намагалося отримати дублікат цього наказу, а також продовжити строк пред`явлення його до виконання:

- ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020р. заяву від 11.03.2020р. ТОВ Технохімреагент про видачу дублікату виконавчого документа по справі № 908/2300/16 про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ Технохімреагент 864,00 грн. залишено без задоволення

- ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020р. заяву ТОВ «Технохімреагент» від 31.03.2020р. про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом у справі № 908/2300/16 залишено без задоволення;

- ухвалою суду від 03.12.2020р. Господарський суд Запорізької області відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Технохімреагент» від 01.07.2020р. про видачу дубліката наказу від 02.08.2017 по справі № 908/2300/16 оскільки заявник не надав доказів сплати судового збору в установлених законом розмірі та порядку;

- ухвалою від 07.12.2020р. було відмовлено ТОВ «ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ» у задоволені заяви від 04.11.2020р. про виправлення описки в ухвалі суду від 03.12.2020.

Отже, станом на дату звернення з позовом у цій справі № 908/1019/23 - 28.03.2023р. минуло вже понад три роки після завершення строку пред`явлення наказу у справі № 908/2300/16 від 02.08.2017р. до виконання, який судом продовжений не був. Дублікат цього наказу, який за твердженням Позивача було втрачено при пересилці, судом також не видавався.

Вказане свідчить про те, що Позивач втратив право на стягнення боргу за цим наказом навіть за умови, якщо б кошти у розмірі 864,00 грн. не були сплачені на його рахунок через КБ Приватбанк.

Разом з тим судом встановлено, що дійсно, перерахування Управлінням Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області за квитанцією № 0.0.916654602.1 (код квитанції 1079-3815-8488-9537) від 15.12.2017 року через ОСОБА_2 платежу в сумі 864,00 грн. на рахунок ТОВ «Технохімреагент» (р/р отримувача НОМЕР_2 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», код отримувача 34155997, МФО отримувача 380805) із призначенням платежу: «судовий наказ №908/2300/16 про відшкодування шкоди заподіяної Зап. Митницею від УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області через ОСОБА_1 », не відповідає вимогам "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", зокрема п. 38., яким визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету, а не шляхом перерахування готівкових коштів через установи банків.

Проте, Позивач погодився з таким перерахуванням коштів на його рахунок 15.12.2017 року, вказану суму не повернув і намагався це зробити протягом більше ніж п`яти років, отже прийняв таке виконання як належне. Доказів зворотного Позивачем суду не надано.

Вказане свідчить, що активи Позивача внаслідок перерахування Управлінням Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області за квитанцією № 0.0.916654602.1 (код квитанції 1079-3815-8488-9537) від 15.12.2017 року через ОСОБА_2 платежу в сумі 864,00 грн. збільшилися на вказану суму, а тому фактично матеріального збитку він не зазнав.

Факт втрати посадовими особами Управлінням Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області наказу у справі № 908/2300/16 від 02.08.2017р. та недотримання працівником ОСОБА_2 вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" міг би бути підставою для проведення службового розслідування та притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності. Проте, доказів цього сторонами до матеріалів справи не надано. Зазначений Закон та Порядок не містять положень, які б покладали на Державу обов`язок відшкодовувати стягувачам немайнову шкоду, пов`язану із втратою органами казначейства виконавчих документів в іншому порядку та розмірі ніж це ними передбачено.

Оцінюючи доводів сторін суд також враховує, що статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка задала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення, звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Разом з цим, зазначена норма права не звільняє позивача від обов`язку доказування неправомірності дій органу державної влади та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та заподіяною шкодою. Отже, для отримання права на відшкодування немайнової шкоди позивач має довести:

1)наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади;

2)наявність шкоди;

3)протиправність дій особи, якою завдано шкоди;

4)причинно-наслідковий зв`язок між діями органу державної влади та шкодою.

Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Доцільно зазначити, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням та вини останнього в її заподіянні (п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Пунктом 9 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Проте, всупереч вищевказаним вимогам позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали страждання ТОВ «Технохімреагент» та характер немайнових втрат. Його доводи відносно того, що виконання рішення господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 р. у справі № 908/2300/16 неналежним чином принижено ділову репутацію Позивача перед учасниками Товариства, в т.ч. іноземними, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Також ним не доведено здійснення додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими, як і втрати чи погіршення таких зв`язків через діяльність або бездіяльність державних органів, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, які є предметом дослідження у цій справі.

Твердження Позивача про те, що службовці митниці, відчувши безкарність, продовжують неправомірні дії, а Держава не заохочує службовців митниці діяти правомірно, оскільки судові рішення про відшкодування завданої державними службовцями шкоди належним чином не виконуються, не пов`язані з предметом спору, є надуманими та безпідставними.

Також Позивачем не надано доказів в обґрунтування розміру та розрахунку немайнової шкоди у сумі 150 000 грн., про відшкодування якої за рахунок Держави він просить у позові. Його посилання на практику ЄСПЛ не є таким розрахунком.

Крім цього, як вбачається з рішення у справі № 908/1849/22, звернувшись із позовом до суду 20.09.2022р. та обґрунтовуючи його, ТОВ «Технохімреагент» посилалося на те, що виданий Господарським судом Запорізької області наказ, не зважаючи на тривалий час, фактично не виконаний і перерахування коштів взагалі не відбулось, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідачів суми немайнової шкоди в розмірі 120 000,00 грн., завданої діями відповідачів, які перешкоджають виконанню рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2016 року.

Однак, у позовній заяві у цій справі № 908/1019/23 Позивач вже стверджує, що рішення у справі № 908/2300/16 фактично виконане, проте діями службовця УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_1 йому завдано шкоду, оскільки вказане рішення на його думку виконано неналежним чином.

При цьому в обох справах Позивач просить стягнути з Держави немайнову шкоду в розмірі 120 000,00 грн. та 150 000 грн., відповідно, а разом 270 000 грн.

Вказане безумовно свідчить про те, що подаючи позови до судів з взаємовиключних підстав Позивач намагається в будь-який спосіб неправомірно збагатитися за рахунок Держави у очевидно надмірному розмірі у порівнянні із завданими на його твердження збитками у розмірі 864,00 грн., оскільки Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не передбачає стягнення будь-яких збитків з Держави внаслідок затримки виконання судових рішень або їх тривалого невиконання, а лише статтею 5 цього Закону встановлює можливість виплати стягувачу компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, застосовуючи вказані вимоги ст. 79 ГПК України у цій справі суд вважає за необхідне зазначити, що важливим є не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага. Таким чином, вірогідність доказів означає їх домінування не у кількісному вимірі (тобто кількості наданих стороною документів, заяв свідків тощо), а у якісному вимірі (тобто впливі усіх доказів в їх сукупності та окремо на переконання суду у більшій ймовірності існування факту, ніж його відсутності).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.

З урахуванням викладеного, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що Позивач не довів суду наявності підстав для отримання права на відшкодування немайнової шкоди, а тому його вимоги щодо її відшкодування за рахунок Держави в розмірі 150000,00 грн., завдану діями службовця УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області Васильченко Н.Г., є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи Позивача судом до уваги не приймаються в силу викладеного.

Оскільки судовий збір справах про відшкодування шкоди, заподіяної особі протиправними діями або бездіяльністю органу державної влади, не справляється, то у суду відсутні підстави для його розподілу за наслідками розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

СуддяК.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.