Рішення

від 31.05.2023 по справі 910/4108/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2023Справа № 910/4108/23Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва, м. Київ

в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна», м. Київ

про стягнення 80 536,74 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.03.2023 року Керівник Голосіївської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (позивач) з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" (відповідач) плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в розмірі 80 536,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів встановлено, що відповідач здійснював перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених п. 22.5. Правил дорожнього руху України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/4108/23 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 24.03.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105494186434 отримав ухвалу суду від 24.03.2023 про відкриття провадження у справі 04.04.2023.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 19.04.2023 року (включно).

12.04.2023 року судом отримано від відповідача відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що автомобіль, щодо якого складено акти Управлінням Укртрансбезпеки у Миколаївській області, передано відповідачем у лізинг Товариству з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» за Договором фінансового лізингу №UA92L-16-25 від 03.08.2016 року та Актом прийому-передачі обладнання №62 від 05.08.2016 року. Таким чином, як зазначено у відзиві, ТОВ «СПМК-17» з 05.08.2016 року по 13.01.2020 року володіло та користувалось автомобілем та саме цим товариством здійснювались відповідні перевезення з порушенням габаритно-вагових параметрів. Отже, під час складання Укртрансбезпеки актів про порушення габаритно-вагових параметрів відповідач не володів, не користувався та не розпоряджався автомобілем, а отже не був перевізником.

02.05.2023 року від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що за порушення габаритно-вагових параметрів великогабаритного транспортного засобу має відповідати саме відповідач як власник цього транспорту.

18.05.2023 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що основним видом діяльності відповідача є фінансовий лізинг та здійснення перевезень не входить до ліцензійної діяльності відповідача, а тому не є стороною (учасником) правовідносин щодо перевезення вантажу автомобілем 20.09.2019 року і не може нести відповідальність за дії перевізника ТОВ «СПМК-17».

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок у період з 16.09.2019 по 22.09.2019 та згідно із направленням на рейдову перевірку від 16.09.2019 №003493 на 211 км + 920 м а/д Н-24 Благовіщенське - Миколаїв, 20.09.2019 проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Під час перевірки був зупинений транспортний засіб марки «Mersedes-Benz», модель Actros 4141, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Зазначений автомобіль здійснював перевезення вантажу по маршруту руху: с. Мигія, кар`єр - с. Надєждовка, 206 км.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Mersedes-Benz», модель Actros 4141, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від 10.08.2016 серія НОМЕР_2 за ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна».

Так, за наслідками перевірки транспортного засобу інспекторами складено довідку №029969 від 20.09.2019 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, акт №0006927 від 20.09.2019 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та акт №183284 від 20.09.2019 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, згідно яких перевезення вантажу здійснено із перевищенням вагових обмежень, встановлених п. 22.5 Правил дорожнього руху України, а саме, перевищення на здвоєну вісь (31,80 т) та загальне (46,10 т).

На підставі складених у ході здійснення габаритно-вагового контролю матеріалів посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області складено розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 20.09.2019 №395, згідно якого нараховано плату за проїзд в розмірі 2956,10 євро, про що повідомлено відповідача шляхом направлення листа про заборгованість №60859/31/24-19 від 17.10.2019, № 34261/34/24-22 від 10.10.2022 згідно квитанції про відправлення від 10.10.2022.

Таким чином, за результатами проведення габаритно-вагового контролю посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області нараховано плату власнику транспортного засобу ТОВ «Катерпіллар Файненшнл України» за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 2 956,10 євро, що еквівалентно 80 536,74 грн, станом на 20.09.2019 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач, як власник автомобільного засобу, не здійснив перерахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язань у останнього утворилась заборгованість перед Державним бюджетом України в розмірі 80 536,74 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач наголошував на тому, що автомобіль, щодо якого складено акти Управлінням Укртрансбезпеки у Миколаївській області, передано відповідачем у лізинг Товариству з обмеженою відповідальністю «СПМК-17», а тому, ТОВ «СПМК-17» з 05.08.2016 року по 13.01.2020 року володіло та користувалось автомобілем і саме цим товариством здійснювались відповідні перевезення з порушенням габаритно-вагових параметрів. Таким чином, під час складання Укртрансбезпеки актів про порушення габаритно-вагових параметрів відповідач не володів, не користувався та не розпоряджався автомобілем, а отже не був перевізником.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Державної служби України з безпеки на транспорті підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Тобто, у вирішенні питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором дослідженню підлягають наступні обставини: (1) чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; (2) чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

Як вказувалось вище, підставою позовних вимог є порушення відповідачем вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Як вбачається з представлених суду документів, Державна служба України з безпеки на транспорті від 08.12.2022 року №7654/86.3/15-22 повідомив, що не звертався з позовом до ТОВ «Катерпіллар Файненшнл Україна» про стягнення плати у сумі 2 956,10 євро, у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору та просить органи прокуратури подати до суду позов про стягнення вказаної суми.

Отже, за висновками Суду, у даному випадку компетентний орган знав про допущені порушення інтересів держави, проте за захистом до суду не звернувся.

За таких обставин, за висновками Суду, у даному випадку прокурором належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, а отже, і для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; великоваговий транспортний засіб - це транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з вагових параметрів якого перевищує встановлені на території України допустиму максимальну масу чи осьове навантаження; великогабаритний транспортний засіб - це транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує встановлені на території України допустимі параметри.

Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За приписами частин 1, 4 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 (далі - Положення) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування, у разі виявлення порушень, та вжиття заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до підпунктів 2, 15, 27 пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до пункту 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 12.11.2019 року в справі №904/31/19, Державна служба України з безпеки на транспорті має повний обсяг процесуальної дієздатності щодо захисту майнових інтересів держави, відповідні повноваження передбачені статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" та підпунктами 2, 15, 27 пункту 5 названого Положення (чим також підтверджуються твердження прокурора щодо неналежного здійснення позивачем своїх повноважень та невжиття вичерпних заходів щодо відновлення порушених прав держави).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, на 211 км + 920 м а/д Н-24 Благовіщенське - Миколаїв, 20.09.2019 проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Під час перевірки був зупинений транспортний засіб марки «Mersedes-Benz», модель Actros 4141, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Зазначений автомобіль здійснював перевезення вантажу по маршруту руху: с. Мигія, кар`єр - с. Надєждовка, 206 км.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Mersedes-Benz», модель Actros 4141, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від 10.08.2016 серія НОМЕР_2 за ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна».

Так, за наслідками перевірки транспортного засобу інспекторами складено довідку №029969 від 20.09.2019 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, акт №0006927 від 20.09.2019 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та акт №183284 від 20.09.2019 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, згідно яких перевезення вантажу здійснено із перевищенням вагових обмежень, встановлених п. 22.5 Правил дорожнього руху України, а саме, перевищення на здвоєну вісь (31,80 т) та загальне (46,10 т).

На підставі складених у ході здійснення габаритно-вагового контролю матеріалів посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області складено розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 20.09.2019 №395, згідно якого нараховано плату за проїзд в розмірі 2956,10 євро, про що повідомлено відповідача шляхом направлення листа про заборгованість №60859/31/24-19 від 17.10.2019, № 34261/34/24-22 від 10.10.2022 згідно квитанції про відправлення від 10.10.2022.

Таким чином, за результатами проведення габаритно-вагового контролю посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області нараховано плату власнику транспортного засобу ТОВ «Катерпіллар Файненшнл України» за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 2 956,10 євро, що еквівалентно 80 536,74 грн, станом на 20.09.2019 року.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-III), відповідно до частини дванадцятої статті 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частини перша та четверта статті 48 Закону №2344-III передбачають, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Статтею 33 Закону № 2862-IV визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 29 Закону № 3353-XII передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком №879, пунктом 3 якого встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2%.

Пунктом 22.5 Правил №1306 передбачено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Згідно з пунктом 21 Порядку №879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 % подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Пунктом 23 Порядку №879 визначено, що власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Також пунктами 26, 27 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Відповідно до пункту 28 Порядку №879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879, відповідно до якого плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду; В - відстань перевезення, км. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 м.

Пунктом 31 Порядку № 879 передбачено, що при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу. Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.

Відповідно до пункту 31-1 Порядку №879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 % - у подвійному розмірі; на 10 - 40 % - у потрійному розмірі; більше як на 40 % - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.

Означена позиція викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду №926/16/19 від 12.02.2020 року.

Таким чином, відповідно до пунктів 23, 28 та 31-1 Порядку №879 на приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами має право власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа, але при цьому, плату за проїзд, у разі перевищення нормативів вагових або габаритних параметрів, вносить саме перевізник протягом 30 календарних днів з моменту визначення цієї плати.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Договору фінансового лізингу №UA92L-16-25 від 03.08.2016 року та Акту прийому-передачі обладнання №62 від 05.08.2016 року, відповідач, як лізингодавець, передав, а ТОВ «СПМК-17», як лізингоодержувач, прийняв від відповідача транспортний засіб «Mersedes-Benz», модель Actros 3 4141К 8х4/4, серійний номер WDB93231510046376.

Пунктом 2.1. вказаного Договору фінансового лізингу №UA92L-16-25 від 03.08.2016 року відповідачем передано Товариству з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» автомобіль у тимчасове володіння та користування для підприємницьких цілей.

Таким чином, станом на момент складення посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області довідки №029969 від 20.09.2019, акту №0006927 від 20.09.2019 та акту №183284 від 20.09.2019, а саме, станом на 20.09.2019 року, транспортний засіб «Mersedes-Benz» (модель Actros 3 4141К 8х4/4, серійний номер WDB93231510046376, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) перебував у тимчасовому володінні та користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17», яке за своїм місцем реєстрації (Одеська область, Комінтернівський район, 21-й кілометр Старокиївського шосе, буд. 30А) передало вказаний автомобіль водію ОСОБА_1 (місце реєстрації - Одеська область) для здійснення перевезення по а/д Н-24 «Благовіщенське - Миколаїв».

Обставина перевезення вантажу транспортним засобом «Mersedes-Benz» (модель Actros 3 4141К 8х4/4, серійний номер НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) водієм Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» підтверджується товарно-транспортною накладною від 20.09.2019 року.

Так, за вказаною товарно-транспортною накладною водієм перевізника ТОВ «СПМК-17» ОСОБА_1 здійснювалось перевезення асфальту.

Отже, в даному випадку, перевізником, який за нормами пунктів 28 та 31-1 Порядку №879 зобов`язаний внести плату за проїзд, у разі перевищення нормативів вагових або габаритних параметрів, протягом 30 календарних днів з моменту визначення цієї плати, є Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17».

При цьому, посилання прокурора на Постанову Верховного Суду №676/6985/19 від 28.09.2022 року є необґрунтованим, оскільки в межах даної справи відповідачем надано докази, які дали суду можливість визначити правову природу відносин (перевезення асфальту), що виникли між водієм ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» (основний вид діяльності за КВЕД Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» - 19.20 Виробництво продуктів нафтоперероблення, 23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових для використання, 23.99 Виробництво неметалевих мінеральних виробів, н.в.і.у., 77.32 Надання в оренду будівельних машин і устаткування, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, 41.10 Організація будівництва будівель, 42.11 Будівництво доріг і автострад, 42.13 Будівництво мостів і тунелів), чого не здійснено в межах справи №676/6985/19, посилання на яку здійснено прокурором.

Приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.

Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.

При цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.

Як встановлено судом, особою, якою вноситься плата за проїзд, у разі перевищення нормативів вагових або габаритних параметрів, як перевізником, є Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17».

Частинами 1-2 статті 48 ГПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача.

Прокурор під час розгляду справи клопотання про заміну первісного відповідача належним чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, повідомивши суду, що даний позов пред`явлений саме до ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна».

Втім суд не може погодитися з доводами прокурора, з огляду на встановлені вище обставини.

Згідно вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Прокурором не було надано суду належних і допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження того, що відповідач має відповідати за порушення вагово-габаритних параметрів транспортного засобу саме як власник, а не як перевізник.

З огляду на наведені вище норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в позові.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається за прокурором.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити за Голосіївською окружною прокуратурою міста Києва судовий збір, сплачений до державного бюджету.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ