Ухвала

від 23.10.2023 по справі 910/4108/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4108/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023

у справі №910/4108/23

за позовом керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна»

про стягнення 80 536,74 грн, -

ВСТАНОВИВ:

16.03.2023 керівник Голосіївської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в розмірі 80 536,74 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів встановлено, що відповідач здійснював перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених п. 22.5. Правил дорожнього руху України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/4108/23 у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що позов заявлено до неналежного відповідача, а клопотання про заміну відповідача не подавалось.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/4108/23 залишено без змін.

До Верховного Суду від заступника заступника керівника Київської міської прокуратури надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №910/4108/23 та прийняти нове рішення, яким у позов задовольнити у повному обсязі.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/4108/23 визначено колегію суддів у складі: Жуков С.В. (головуючий), Білоус В.В., Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2023.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури є рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №910/4108/23, якими розглядався позов про стягнення 80 536,74 грн.

Позов у справі №910/4108/23 був поданий у травні 2023 року.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня було встановлено у сумі 2684, 00 грн.

Предметом позову у справі № 910/4108/23 є стягнення 80 536,74 грн, що є меншим ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент звернення з цим позовом (268 400,00 грн), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа №910/4108/23 є малозначною.

При цьому, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Заступник керівника Київської міської прокуратури, обґрунтовуючи наявність підстави для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, посилається на підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме питання визначення належного відповідача у справах у подібних правовідносинах, оскільки кінцевою метою розгляду таких справ є стягнення грошових коштів з «недобросовісних» перевізників до Державного бюджету України. Зокрема, у справі, що розглядається, суди дійшли висновків про те, що позов у спірних правовідносинах пред`явлено прокурором до неналежного відповідача (власника транспортного засобу), проте як у справах №№ 747/45/20, 819/1381/16, 676/6985/19 та інших Верховний Суд дійшов висновку, що саме власник транспортного засобу є належним відповідачем у спірних правовідносинах. Також скаржник вважає, що справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для позивача, оскільки плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, відповідно до п.1 ч.2 ст.24-2, п.б ч.З ст.29 Бюджетного кодексу України, належить до джерел формування державного дорожнього фонду у складі доходів спеціального фонду Державного бюджету України, а тому суспільний інтерес зумовлений актуальністю питання щодо розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, збереження автомобільних доріг, забезпечення безпеки перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Також, скаржник вважає, що вирішення цієї справи має виняткове значення для позивача, з урахуванням того, що наведені в касаційній скарзі обставини свідчать про наявність виключної правової проблеми, а результати її розгляду дозволять надалі ефективно захищати порушені інтереси держави у подібних правовідносинах в інших чисельних справа за позовами прокурора, пред`явленими в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, а тим більш й в умовах збройної агресії російської федерації та нагальної необхідності наповнення Державного бюджету України.

Суд зауважує, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у не-визначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Вказуючи на те, що справа становить значний суспільний інтерес скаржник не робить посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його не-законність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї зі сторін у справі є зви-чайним передбаченим процесом.

Стосовно "виняткового значення справи" для учасника, то у цьому випадку оцінка судом "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів та доказів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Скаржник до касаційної скарги має додати докази на підтвердження зазначених доводів. Однак посилання скаржника у касаційній скарзі є виключно його припущення та не підтверджені жодними доказами.

Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про мож-ливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для су-спільства та держави, та не є "судом фактів".

До того ж зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, зводяться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст судових рішень, ухвалених місцевим та апеляційним господарськими судами, й у цілому до заперечення результату розгляду справи, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення судів попередніх інстанцій тільки через те, що таке рішення оскаржено і скаржник вважає його незаконним.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є дже-релом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Верховний Суд, розглянувши доводи, викладені у касаційній скарзі не вбачає підстав передбачених пп. "а", "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а тому дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №910/4108/23, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури, яка подана на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №910/4108/23.

2. Копію цієї ухвали, оригінал касаційної скарги із доданими до скарги матеріалами надіслати заступнику керівника Київської міської прокуратури.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк