Рішення

від 31.05.2023 по справі 910/14352/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2023 р. м. Київ Справа № 910/14352/22

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-будівельна компанія «Сіті- Буд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал ОПТ»

про стягнення 100 000 грн.

без виклику учасників процесу

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Стислий виклад позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-будівельна компанія «Сіті-Буд» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал ОПТ» (відповідач) про стягнення 100 000,00 грн. також позивач просив суд стягнути з відповідача 2481,00 грн. судового збору та 26880,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на не поставлення відповідачем оплаченого позивачем товару на загальну суму 100 000,00 грн., у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вартість оплаченого, але не поставленого товару у загальному розмірі 100000,00 грн.

2.Стислий виклад позицій відповідача та інших учасників справи

Відповідач у даній справі відзиву по суті позовних вимог у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, а також до прийняття рішення у справі не надав; з заявою про поновлення строку, встановленого для подання відзиву, до суду не звертався.

3.Процесуальні дії у справі

26.12.2022 ухвалою Господарського суду міста Києві матеріали позовної заяви передано за територіальною підсудністю на розгляд до Господарського суду Київської області.

27.02.2022 до Господарського суду Київської області надійшли матеріали позовної заяви.

Ухвалою від 06.03.2023 Господарський суд Київської області залишив позовну заяву ТОВ «Транспортно-будівельна компанія «Сіті-Буд» без руху, у зв`язку з недотриманням на момент подання позовної заяви вимог ст.ст. 162, 164, 172, 174 України, надавши 10 днів з дня вручення ухвали суду на усунення недоліків.

17.03.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 22.03.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу у строк, передбачений ч. 1 ст. 251 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та доказів відправки копії відповіді на відзив відповідачу у строк, визначений судом згідно з вимог ч. 4 ст. 166 ГПК України, - до 24.04.2023 (включно), а відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 08.05.2023 (включно).

22.05.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про продовження строку на подання відзиву та забезпечення права відповідача на правову допомогу (передана судді Антоновій В.М. 29.05.2023 після виходу з відпустки).

Ухвалою від 31.05.2023 відповідачу відмовлено у продовженні строку на подання відзиву.

Крім того, суд зазначає, що ухвала суду від 22.03.2023 про відкриття провадження у справі направлялась відповідачу на адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Втім, 01.05.2023 зазначена ухвала суду про відкриття провадження у справі була повернута підприємством поштового зв`язку до господарського суду без вручення адресату з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»: https://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відтак, відповідача було повідомлено про розгляд справи №911/490/23, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене та приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення за наявними у справі матеріалами

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як слідує з позову, 15 серпня 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-будівельна компанія «Сіті-Буд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал ОПТ» на підставі усної домовленості погоджено постачання 2000 літрів дизельного палива.

На виконання вказаної домовленості і виставленого відповідачем рахунку на оплату № 331, позивачем було здійснено оплату в розмірі 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2019 від 15.08.2022.

Однак, після отримання повної суми попередньої оплати відповідач не виконав свого зобов`язання щодо поставки товару.

У порядку досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлена претензія від 27.10.2022, з вимогою протягом 7 (семи) днів з моменту отримання претензії поставити товар чи повернути грошові кошти в розмірі 100000,00 грн.

Оскільки оплачений товар відповідачем поставлений не був і сплачені позивачем грошові кошти не були повернуті, останній і звернувся з даним позовом до суду.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Водночас, слід зазначити, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина восьма статті 181 Господарського кодексу України).

З огляду на вказані приписи законодавства не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Зазначена позиція наведена у постанові Верховного Суду від 16.07.2020 р. у справі № 923/831/18.

Позивач вказує, що ТОВ «Імперіал ОПТ`вчинило юридично значиму дію - виставило рахунок на оплату товару № 331 від 15.08.2022, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом виставлення рахунку на оплату продавцем та здійснення його оплати покупцем.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас, як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є правом покупця, а не продавця.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Як слідує з матеріалів справи, відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, доводів позивача не спростував.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів у підтвердження поставки товару у власність позивача чи відмови покупця від отримання товару. Також матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем на користь позивача суми попередньої оплати, здійсненої останнім.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 100 000,00 грн. є правомірними та обгрунтованими, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню у повному обсязі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем надано до суду наступні докази понесення витрат на правничу допомогу: договір про надання правової допомоги від 10.11.2022 року; додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги від 10.11.2022 року; додаткова угода №2 до договору про надання правової допомоги від 10.11.2022 року; ордер Серія АХ №1121987 від 16.03.2023 року; свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1084, видане на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 21.10.2011 року №29; платіжне доручення №3025 від 17.11.2022 року на суму 13440,00 грн.

Згідно з ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку з порушенням з боку відповідача прав та інтересів позивача та зумовленої в зв`язку з цим необхідності в судовому захисті, позивач уклав з адвокатом відповідний договір на представництво його інтересів.

Зокрема, 10.11.2022 року між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Ріяко Євгеном Олександровичем, укладено договір по надання правової допомоги б/н, за змістом якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту, а саме, бути його представником і захищати його права та законні інтереси в Господарському суді міста Києва та усіх установах, підприємствах, організаціях, судових інстанціях України з приводу стягнення заборгованості за поставлений товар з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал ОПТ» (п.1.1).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату винагороду (гонорар) та компенсувати додаткові витрати, передбачені додатковою угодою до договору.

Розмір та порядок сплати винагороди (гонорару) та додаткових витрат визначаються та узгоджуються клієнтом та адвокатом у додатковій угоді.

10.11.2022 року сторони уклали додаткову угоду №1, відповідно до п.1 якої клієнт сплачує на користь адвоката грошові кошти у розмірі 26880,00 (двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят) гривень за представництво інтересів клієнта з приводу стягнення заборгованості за поставлений товар з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал ОПТ».

За змістом п.4 додаткової угоди грошові кошти, зазначені у п.1 даної додаткової угоди, сплачуються клієнтом на користь адвоката у наступному порядку:

13440 гривень протягом 10 днів з моменту укладення даної угоди;

13440 гривень протягом 10 днів з моменту ухвалення судового рішення у суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору платіжним дорученням № 3025 від 17.11.2022 сплатив на користь адвоката Ріяко Є.О. 13440,00 грн.

З посиланням на зазначені обставини, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 26880,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс або має понести внаслідок розгляду даної справи.

Суд зазначає, що відповідач в порядку, визначеному ч.6 ст.126 ГПК України не надав суду доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу чи клопотання про зменшення таких витрат.

Разом з тим, розглянувши вимогу позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Позивачем в порушення вимог ч.3 ст.126 ГПК України не надано до суду належних доказів для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, а саме, акту виконаних робіт (наданих послуг) чи детального опису робіт, що унеможливлює встановити обсяг та вартість надання послуг з правничої допомоги.

В той же час суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст.126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі 922/1964/21 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.

Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з тим, згідно зі ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

В обґрунтування заявленої до стягнення з відповідача суми витрат на правничу допомогу в розмірі 26880,00 грн позивачем надано до суду додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги від 10.11.2022 року, відповідно до п.1. якої визначено, що клієнт сплачує на користь адвоката грошові кошти у розмірі 268880,00 грн за представництво інтересів клієнта з приводу стягнення заборгованості за поставлений товар з ТОВ «Імперіал ОПТ».

Згідно з п.2 додаткової угоди під представництвом інтересів клієнта мається на увазі: консультування клієнта, збирання доказів, формування правової позиції, підготовка позовної заяви, участь у судових засіданнях, отримання копії судового рішення та інше.

При цьому позивачем до суду не надано акту виконаних адвокатом робіт чи детального опису наданих послуг, що унеможливлює встановити, які саме послуги та на яку суму надав адвокат.

В даному випадку при розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд враховує наступне: дана справа за своїм правовим характером не є складною; розгдалась у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки сума позову становить 100000 грн.; обсяг матеріалів справи є незначним та не потребував збирання додаткових доказів; судова практика по розгляду спорів даної категорії є сталою, у зв`язку з чим формування правової позиції по справі не потребувало значного вивчення законодавства; розгляд даної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; будь-яких заяв по суті спору крім позовної заяви позивачем під час розгляду справи не надавалось.

За таких обставин, з переліку послуг, передбачених п.2 Додаткової угоди, на підставі поданих доказів вбачається лише часткове надання адвокатом зазначених послуг, таких як консультування клієнта та підготовка позовної заяви.

При цьому підготовка позовної заяви не потребувала від адвоката вчинення значного обсягу дій та збирання доказів, оскільки предметом спору є стягнення попередньої оплати.

В подальшому адвокат в межах даної справи будь-яких дій не вчиняв, участь у судових засіданнях не брав, копію судового рішення не отримував. Доказів надання адвокатом будь-яких інших послуг у зв`язку з розглядом справи до суду не надано.

За таких обставин, покладення на відповідача за наслідками розгляду справи всієї заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26880,00грн, не може вважатися обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та наданих адвокатом послуг, оскільки надання послуг на дану суму є непідтвердженим відповідними доказами та недоведеним по відношенню до реально наданих адвокатом послуг під час розгляду даної справи.

З огляду на вказані обставини, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуючи те, що частина заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13440,00 грн підтверджена складанням адвокатом позовної заяви у справі та оплатою позивачем, отже, є реально понесеною, обґрунтованою та доведеною суд прийшов до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у сумі 13 440,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73-74, 77-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-будівельна компанія «Сіті-Буд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал ОПТ» про стягнення 100 000,00 грн. задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал ОПТ» (08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Європейська, буд. 27, офіс 5, код ЄДРПОУ 42669165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-будівельна компанія «Сіті-Буд» (62489, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Безлюдівка, вул. Пісчана, буд. 5, код ЄДРПОУ 37458713) 100000 (сто тисяч) грн 00 коп. заборгованості, 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп витрат по сплаті судового збору та 13 440 (тринадцять тисяч чотириста сорок) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Суддя В.М. Антонова