Рішення

від 31.05.2023 по справі 918/313/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/313/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна українська торгова компанія"

до відповідача: Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"

про: стягнення 387 622,50 грн

секретар судового засідання: С.Коваль;

представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОПИС СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна українська торгова компанія" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" про стягнення 387 622,50 грн, з яких: 323 689,04 грн неустойки, 19 421,34 грн, 3% річних та 44 512,12 грн інфляційних втрат.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 12 липня 2022 року Приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна українська торгова компанія" укладено договір поставки №236/1, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити відповідачу товар.

На виконання умов договору 28 жовтня 2022 року позивач здійснював поставку відповідачу товару.

Станом на 28 грудня 2022 року відповідач сплатив заборгованість у повному обсязі, водночас позивач вказує, що відповідач допустив прострочення сплати, у зв`язку з чим керуючись пунктом 4.3. договору позивач нарахував відповідачу 323 689,04 грн неустойки, 19 421,34 грн. 3% річних та 44 512,12 грн. інфляційних втрат.

Відповідач подав клопотання про зменшення розміру заявлених вимог на 90 %. В обґрунтування поданого клопотання відповідач вказує, що позивач вже звертався з позовом до суду, в тому числі з вимогами про стягнення неустойки, інфляційних втрат та річних які нараховані з аналогічних підстав. Проте, при розгляді спору у справі №918/1093/22 між сторонами досягнуто згоди, що у випадку погашення основного боргу позивач відмовиться від позову та не матиме жодних претензій, у зв`язку з чим 28 грудня 2022 року відповідач погасив основний борг, а позов в межах справи №918/1093/22 залишено без розгляду у зв`язку з поданою позивачем заявою.

Однак, як стверджує відповідач, всупереч досягнутим домовленостям позивач звернувся до суду з позовом про стягнення неустойки, інфляційних втрат та відсотків річних.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 03 квітня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02 травня 2023 року.

Ухвалою суду від 02 травня 2023 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 30 травня 2023 року

В судове засідання позивач не з`явився, проте позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, водночас 30 травня 2023 року відповідач подав клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 90%.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

12 липня 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна українська торгова компанія" (позивач/постачальник) та Приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс" (відповідач/покупець) укладено договір поставки №236/1 (далі договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товарно-матеріальні цінності в асортименті, кількості і по ціні, згідно заявки покупця, узгодженої сторонами шляхом факсимільного зв`язку, електронної пошти чи в усній формі, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього грошову суму на умовах даного договору.

Згідно з умовами пункту 3.1. договору, ціни на кожну партію товару погоджуються сторонами та зазначаються у рахунках та видаткових накладних на кожну окрему партію товару.

Пунктом 3.5. договору встановлено, що підпис представника зі сторони покупця на видатковій накладній постачальника є вираженням згоди покупця з вказаною номенклатурою, кількістю, комплектністю, якістю, цілісністю тари та (або) упаковки, відсутністю ознак пошкодження і цінами на поставлену партію товару.

На виконання умов договору позивач здійснював поставку відповідачу товар (паливо), що стверджується видатковими накладними: №122 від 05 серпня 2022 року на суму 465 000,00 грн, №123 від 05 серпня 2022 року на суму 465 000,00 грн, №129 від 06 серпня 2022 року на суму 424 545,01 грн, №130 від 06 серпня 2022 року на суму 464 070,04 грн, №131 від 06 серпня 2022 року на суму 511 964,00 грн, №132 від 07 серпня 2022 року на суму 608 220,01 грн, №133 від 07 серпня 2022 року на суму 326 895,00 грн, №134 від 07 серпня 2022 року на суму 413 198,99 грн, №138 від 09 серпня 2022 року на суму 590 819,99 грн, №139 від 09 серпня 2022 року на суму 473 297,16 грн, №140 від 09 серпня 2022 року на суму 210 680,00 грн, №141 від 09 серпня 2022 року на суму 229 000,00 грн, №142 від 09 серпня 2022 року на суму 229 000,00 грн, №143 від 09 серпня 2022 року на суму 366 400,00 грн, №169 від 12 серпня 2022 року на суму 320 600,00 грн, №170 від 12 серпня 2022 року на суму 778 600,00 грн, №416 від 15 вересня 2022 року на суму 630 500,00 грн, №435 від 16 вересня 2022 року на суму 242 500,00 грн, №436 від 16 вересня 2022 року на суму 388 000,00 грн, №437 від 16 вересня 2022 року на суму 242 500,00 грн, №847 від 28 жовтня 2022 року на суму 1 444 300,00 грн.

Водночас відповідачем здійснено наступні оплати: 11 серпня 2022 року в розмірі 935 115,01 грн, 11 серпня 2022 року 1 813 779,02 грн, 19 серпня 2022 року 465 000,00 грн, 22 серпня 2022 року 595 400,00 грн, 26 серпня 2022 року 465 000 грн, 09 вересня 2022 року 1 328 200,00 грн, 26 вересня 2022 року 100 000,00 грн, 30 вересня 2022 року 873 000,00 грн, 13 жовтня 2022 року 1 189499,99 грн, 19 жовтня 2022 року 615 797,16 грн, 28 грудня 2022 року 544 300,00 грн, 28 грудня 2022 року 900 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3.7. договору покупець здійснює оплату протягом 2 банківських днів з моменту отримання товару.

Відповідно до пункту 4.3. договору, в разі несвоєчасної оплати (не сплати) за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невикористаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

У зв`язку з прострочення оплати отриманого товару позивач керуючись пунктом 4.3. договору нарахував відповідачу 323 689,04 грн.

Окрім того керуючись положеннями статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 19 421,34 грн 3% річних та 44 512,12 грн інфляційних втрат.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання товару/продукції за договором поставки. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині своєчасної оплати отриманого відповідачем товару порушеними, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу неустойку, інфляційні втрати та відсотки річних, що становлять предмет спірних правовідносин.

Водночас відповідачем заявлено клопотання про зменшення заявлених до стягнення вимог на 90 відсотків, оскільки неустойка повинна стимулювати сторону до виконання свого зобов`язання та не повинна перетворюватись на джерело отримання додаткових прибутків сторони правочину.

Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно з нормами статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 525 ЦК України, та частини 6 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Суд встановив, що позивач з 05 серпня 2022 року по 28 жовтня 2022 року здійснював поставку відповідачу обумовлений договором товар, в свою чергу відповідач в ході виконання своїх зобов`язань з оплати отриманого товару допустив прострочення виконання свого грошового зобов`язання, а саме мало місце часткове прострочення оплат отриманого товару. Зокрема станом на 10 серпня 2022 року за відповідачем існував борг в розмірі 3 678 894,03 грн; станом на 11 серпня 2022 року 930 000,00 грн; станом на 12 серпня 2022 року 3 029 197,15 грн; станом на 17 серпня 2022 року 4 128 397,15 грн; станом на 19 серпня 2022 року 3 663 397,15 грн; станом на 22 серпня 2022 року 3 067 997,15 грн; станом на 26 серпня 2022 року 2 602 997,15 грн; станом на 09 вересня 2022 року 1 274 797,15 грн; станом на 20 вересня 2022 року 1 905 297,15 грн; станом на 21 вересня 2022 року 2 778 297,15 грн; станом на 26 вересня 2022 року 2 678 297,15 грн; станом на 30 вересня 2022 року 1 805 297,15 грн; станом на 13 жовтня 2022 року 615 797,16 грн; станом на 19 жовтня 2022 року борг відсутній; станом на 02 листопада 2022 року борг 1 444 300,00 грн; станом на 28 грудня 2022 року борг погашено повністю.

Відповідно частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Суспільні відносини щодо укладання та виконання господарських договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Абзацом 2 частини 1 статті 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено у частині 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України, неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд здійснив перевірку нарахування штрафу та встановив відповідність таких розрахунків умовам укладеного договору.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 19 421,34 грн. 3% річних та 44 512,12 грн інфляційних втрат.

Наданий позивачем розрахунок визнано законним та обґрунтованим.

Частинами 1, 2 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України необхідно мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. За таких умов необхідно враховувати, що правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

За змістом зазначених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд уважає за необхідне зазначити, що за змістом частини 3 статті 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частина 1 статті 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №922/4294/19.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі №902/538/18.

Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд робить висновок про можливість у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій.

У цьому аспекті суд зокрема ураховує, що порушення зобов`язання не було триваючим, відповідач постійно здійснював оплату товару частинами. За поставлений у серпні - вересні товар відповідач повністю розрахувався у жовтні. Вартість отриманого 28 жовтня 2022 року товару відповідач оплатив 28 грудня 2022 року. Тобто прострочення зобов`язань тривало близько 2 місяців, водночас відповідач повністю оплатив отриманий товар, заборгованість на час розгляду спору відсутня.

З врахуванням вищенаведеного, суд робить висновок про можливість зменшення розміру неустойки до сукупного розміру нарахованих інфляційних втрат та відсотків річних, що становить 63 933,46 грн.

На переконання суду стягнення всієї заявленої суми штрафу є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача. Водночас стягнення неустойки в розмірі інфляційного знецінення та відсотків за користування чужими коштами відповідає правовій природі господарської санкції, що спрямована передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №922/4294/19.

Окрім того судом враховано, що окрім неустойки судом задоволено вимоги про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, що саме по собі здійснює компенсацію за порушення грошового зобов`язання.

Таким чином, зменшення розміру неустойки надасть відповідачу можливість розрахуватися з наявною кредиторською заборгованістю, продовжити свою господарську діяльність та не становитиме для нього надмірного тягаря. Разом з тим, визначений судом розмір штрафних санкцій дозволить забезпечити стимулюючу та компенсаційну функції неустойки.

Стосовно тверджень відповідача про те, що сторонами досягнуто згоди, що у випадку погашення основного боргу позивач відмовиться від вимог про стягнення неустойки, інфляційних втрат та річних та не матиме жодних претензій, суд зауважує, що положеннями статті 192 ГПК України, передбачена можливість врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу (ч. 2 ст. 192 ГПК України). Однак суду не було подано укладеної сторонами мирової угоди.

Відповідно до положень статті 604 ЦК України, зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Згідно з нормами статті 605 ЦК України, зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

А проте, відповідач не надав суду жодних доказів щодо припинення зобов`язання зі сплати неустойки, процентів річних та втрат від інфляції нарахованих у зв`язку із простроченням оплати за отриманий товар. У цьому випадку, акт звірки взаємних розрахунків, у якому відсутня інформація про нараховані штрафні санкції, не є належним та допустимим доказом припинення такого зобов`язання.

Відповідно до приписів частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

Суд встановив обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 323 689,04 грн пені, 19 421,34 грн 3% річних та 44 512,12 грн інфляційних втрат.

Водночас суд встановив наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) до 63 933,46 грн.

Отже, суд робить висновок про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 63 933,46 грн пені, 19 421,34 грн 3% річних та 44 512,12 грн інфляційних втрат.

Натомість у задоволенні вимог про стягнення 259 755,58 грн пені суд відмовляє.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з правилами частини 9 статті 129 ГПК України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти на відповідача судові витрати в розмірі 5 814,34 грн судового збору.

Суд зауважує, що підставою для часткового задоволення позову стало зменшення розміру штрафних санкцій з ініціативи суду.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська область, Дубенський район, с.Ярославичі, вул.Шкільна 50, код ЄДРПОУ 30132761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна українська торгова компанія" (43025, м.Луцьк, вул.Коперника 13, код ЄДРПОУ 35683998) 63 933 (шістдесят три тисячі дев`ятсот тридцять три) грн 46 коп пені, 19 421 (дев`ятнадцять тисяч чотириста двадцять один) грн 34 коп 3% річних, 44 512 (сорок чотири тисячі п`ятсот дванадцять) грн 12 коп інфляційних втрат та 5 814 (п`ять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн 34 коп судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 259 755,58 грн пені відмовити.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна українська торгова компанія" (43025, м. Луцьк, вул.Коперника 13, код ЄДРПОУ 35683998).

Відповідач (Боржник): Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська область, Дубенський район, с.Ярославичі, вул.Шкільна 50, код ЄДРПОУ 30132761).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Андрій Качур