Рішення

від 03.05.2023 по справі 199/3293/20

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/3293/20

(2/199/39/23)

РІШЕННЯ

Іменем України

03 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Богун О.О.

при секретаревіБуточкіній М.К.

за відсутності учасників справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «БАЗИС», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровський Володимир Миколайович, ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним, скасування записів, поновлення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «БАЗИС», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровський Володимир Миколайович, ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним, скасування записів, поновлення права власності.

Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що 28 березня 2007 року між АКБ «БАЗИС» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №0328-1/СПЖ, відповідно до умов якого, останньому було видано кредит у розмірі 25000 долларів США, строком до 26.03.2012 року, зі сплатою відмотків за користування кредитом у розмірі 15% річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №0328-1/СПЖ від 28 березня 2007 року, між АКБ «БАЗИС» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено Договір іпотеки №0328/і, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К.В. та зареєстровано в реєстрі під №1136. Відповідно до умов якого ОСОБА_1 , ОСОБА_3 передали в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їм на праві спільної сумісної власності, на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 15.12.2000 ВАТ «Дніпропетровський завод по ремонту та будівництву пасажирських вагонів», згідно розпорядження №1372 від 15.12.2000, право власності зареєстровано в КП «Дніпропетровськем бюро технічної інвентаризації», номер запису 54-108 в книзі 246п.

У вересні 2015 року АКБ «БАЗИС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2016 у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2016 залишено без змін.

04.08.2016 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виніс ухвалу по справі №6-18632ск16 про відкриття касаційного провадження у справі за позовом АКБ «БАЗИС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В той час, коли справа перебувала на розгляді у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ та не була розглянута, позивачем було отримано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. нотаріальну заяву-повідомлення №62/02-24 від 25.02.2017, в якій було зазначено, що у ОСОБА_1 існує заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «БАЗИС», відповідно до укладеного Кредитного договору №0328-1/СПЖ від 28 березня 2007 року в розмірі 18283,58 долларів США, яка еквівалентна 495833,06 грн., тому ПАТ «АКБ БАЗИС» вимагає у тридцяти денний строк з моменту отримання вимоги виконати зобов`язання за іпотечних договором. У разі не виконання вимоги, ПАТ «АКБ БАЗИС» здійснить звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , шляхом продажу будь-якій особі покупцеві.

04 квітня 2017 року позивачем на адресу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. було направлено відповідь про незгоду щодо продажу квартири.

07 квітня 2017 позивач звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про захист прав споживачів та визнання припиненим зобов`язання по кредитному договору. Ухвалою суду від 08.02.2018 позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду. Крім того, було подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії з приводу нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 . Також, позивач 07 квітня 2017 року звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР з заявою про заборону вчинення реєстраційних дій відносно вищезазначеної квартири. При зверненні позивачу повідомили, що заборона діє протягом 10-ти робочих днів. З аналогічними заявами, позивач звертався 22.06.2017, 06.07.2017, 19.07.2017.

Так, 19.07.2017, позивач звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР за Інформаційною довідкою та дізнався, що 29 червня 2017 року Генеральний директор ПАТ «АКБ БАЗИС» подав лист до приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровського Володимира Миколайовича про зняття заборони та іпотеки з майна, яке належить позивачу та ОСОБА_3 , який припинив іпотеку та заборону в той же день.

07 липня 2017 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським В.М. було зроблено обтяження: заборону на спірне нерухоме майно, а 12.07.2017 було знято заборону із спірної квартири.

Того ж дня, а саме 12 липня 2017 року, приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським В.М. було посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якого власником квартири став ОСОБА_4 .

Позивач, вважає вищезазначене рішення приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським В.М. незаконним, тому вимушений звернутися до суду з даним позовом.

На підставі зазначеного позивач просить суд, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 17 липня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «БАЗИС» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським Володимиром Миколайовичем за реєстровим №1737; скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №21408268, вчинений 12 липня 2017 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським Володимиром Миколайовичем відносно нерухомого майна, а саме квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта:1301599412101, яким за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; поновити записи про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2020, вищезазначена цивільна справа надійшла в провадження судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Богун О.О.

Ухвалою суду від 27.05.2020 забезпечено позов шляхом заборони державному реєстратору вчиняти будь-які реєстраційні дії з відчуження квартири АДРЕСА_1 та на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .

Ухвалою від 10.06.2020 відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та по справі призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 17.12.2020 витребовано у приватного В нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровського Володимира Миколайовича належним чином завірену копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 17 липня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Базис» та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським В.М. за реєстровим № 1737.

Ухвалою від 20.04.2021 витребовано з бахмутського міського відділу ДРАЦС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, копію актового запису про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 25.05.2021 зупинено провадження по справі до залучення у даній справі правонаступника, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою від 20.01.2022 поновлено провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 21.03.2022 витребовано у приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровського Володимира Миколайовича відомості щодо відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою від 24.05.2022 витребовано з Державного підприємства «Національні інформаційні системи» відомості з Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ інформацію чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В разі відкриття спадкової справи надати наступну інформації: номер спадкової справи, дата заведення спадкової справи, місце заведення спадкової справи, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка подала заяву на відкриття спадщини (за наявності), відомості про нотаріуса в провадженні якого знаходиться спадкова справа, місце зберігання спадкової справи, відомості про Реєстратора.

Ухвалою суду від 14.09.2022 витребувано з Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори з Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ інформацію чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В разі відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_2 заводилась надати інформацію номер спадкової справи; дата заведення спадкової справи; місце заведення спадкової справи; прізвище, ім`я, по батькові особи, яка подала заяву на відкриття спадщини (за наявності); відомості про нотаріуса, в провадженні якого знаходиться спадкова справа; місце зберігання спадкової справи; відомості про Реєстратора.

Ухвалою суду від 19.10.2022 витребовати у приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Полєжаєвої Г.М. копію спадкової справи №111/2021, після померлого ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , вразі неможливості надання копії зазначеної спадкової справи, надати відомості щодо кола його спадкоємців із зазначенням їх анкетних даних(місця реєстрації, дати народження, РНОКПП).

Ухвалою суду від 02.03.2023 клопотання представника позивача про заміну відповідача, по справі задоволено. Замінити відповідача ОСОБА_4 на його правонаступника ОСОБА_2 .

Ухвалою від 30.03.2023 закрито підготовче судове засідання та справа призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач не з`явився. Представником позивача надано до суду заяву про слухання справи у його відсутність, на задоволення позовних вимог наполягав.

Відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «БАЗИС», ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилися, про слухання справи повідомлені належним чином.

Третя особа - приватний нотаріус Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровський Володимир Миколайович у судове засідання не з`явилися, про слухання справи повідомлені належним чином. Надавши до суду пояснення з приводу позовних вимог, в яких просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа - ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про слухання справи повідомлена належним чином.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані документи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 28 березня 2007 року між АКБ «БАЗИС» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №0328-1/СПЖ, відповідно до ямов якого, останньому було видано кредит у розмірі 25000 долларів США, строком до 26.03.2012 року, зі сплатою відмотків за користування кредитом у розмірі 15% річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №0328-1/СПЖ від 28 березня 2007 року, між АКБ «БАЗИС» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено Договір іпотеки №0328/і, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К.В. та зареєстровано в реєстрі під №1136. Відповідно до умов якого ОСОБА_1 , ОСОБА_3 передали в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їм на праві спільної сумісної власності, на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 15.12.2000 ВАТ «Дніпропетровський завод по ремонту та будівництву пасажирських вагонів», згідно розпорядження №1372 від 15.12.2000, право власності зареєстровано в КП «Дніпропетровськем бюро технічної інвентаризації», номер запису 54-108 в книзі 246п.

У вересні 2015 року АКБ «БАЗИС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2016 у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2016 залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ АКБ «БАЗИС» задоволено частково, Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2016 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

25.02.2017 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. було направлено Повідомлення №62/02-24, відповідно до ст. 38 Закону України «Про нотаріат», в якій було зазначено, що у ОСОБА_1 існує заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «БАЗИС», відповідно до укладеного Кредитного договору №0328-1/СПЖ від 28 березня 2007 року в розмірі 18283,58 долларів США, яка еквівалентна 495833,06 грн., тому ПАТ «АКБ БАЗИС» вимагає у тридцяти денний строк з моменту отримання вимоги виконати зобов`язання за іпотечних договором. У разі не виконання вимоги, ПАТ «АКБ БАЗИС» здійснить звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , шляхом продажу будь-якій особі покупцеві.

04 квітня 2017 року позивачем на адресу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. було направлено відповідь про незгоду щодо продажу квартири.

07 квітня 2017 позивач звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про захист прав споживачів та визнання припиненим зобов`язання по кредитному договору. Ухвалою суду від 08.02.2018 позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду. Крім того, було подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії з приводу нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 . Також, позивач 07 квітня 2017 року звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР з заявою про заборону вчинення реєстраційних дій відносно вищезазначеної квартири. При зверненні позивачу повідомили, що заборона діє протягом 10-ти робочих днів. З аналогічними заявами, позивач звертався 22.06.2017, 06.07.2017, 19.07.2017.

27.06.2017 до приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським В.М. звернувся ПАТ «АКБ БАЗИС» в особі генерального директора Пилипенко Є.А. з листом за №1619 від 27.06.2017, про те, що майнові претензії до ОСОБА_1 перед ПАТ «АКБ БАЗИС» відсутні. У зв`язку з чим ПАТ «АКБ БАЗИС» прохав вилучити запис №160 від 28.03.2017 про обтяження об`єкта (зняти заборону на відчуження нерухомого майна (квартира за АДРЕСА_1 ), яке є предметом іпотечного договору №0328/і від 28.03.2007, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К.В. 28.03.2007 за реєстрованим номером №160.

Таким чином, ПАТ «АКБ БАЗИС» попередив Іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про заборгованість за вищезазначеним іпотечним договором, та вимагав в 30-ти денний строк виконати зобов`язання за договором, що підтверджується Повідомленням №61, 62/02-24 від 25.02.2017 року, зареєстрованим в реєстрі за №610 та переданим приватним нотаріусом Швець Р.О.

12 липня 2017 року, приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським В.М. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири за АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі під №1737, відповідно до якого власником квартири став ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання… .

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України - 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2, 72, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивач звертається до суду та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 17 липня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «БАЗИС» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським Володимиром Миколайовичем за реєстровим №1737; скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №21408268, вчинений 12 липня 2017 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським Володимиром Миколайовичем відносно нерухомого майна, а саме квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта:1301599412101, яким за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; поновити записи про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Відповідно до норм ч. 1 ст.15та ч. 1 ст.16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушенні, невизнанні або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ст. ст.16,203,215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Частина 4 ст. 26ЗЦПК Українипередбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Зміст правочину відповідно до частин 1-3, 5ст.203 ЦК Українине може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За загальним правилом, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам його дійсності. До зазначених умов ч. 4ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема, віднесено відповідність форми вчинення правочину вимогам закону. Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце вчинення, наміри суб`єктів правочину, його відповідність закону та інші обставини офіційно зафіксовані нотаріусом і розглядаються як встановлені й достовірні.

За правилами ч.ч. 1 і 3ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в моментх вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 3ст. 215 ЦКвимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена тільки особами, визначеними уЦКй інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Відповідно до роз`яснень п.п 7, 26постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про застосування практики розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначений законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Особам, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відповідно до частини третьоїстатті 215 ЦК Україниякщо недійсність правочину Прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

ЦК Українине містить визначення поняття «заінтересована особа» в контексті вимог про визнання правочину недійсними, а тому питання належного позивача у кожному конкретному випадку є оціночним у зв`язку з чим слід враховувати те, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, зокрема, що у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені та така особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції чи віндикації. У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що- небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані встатті 216 ЦК України, у якій зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан.

Згідно нормст. 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певні грошову суму.

Статтею 656 ЦК Українипередбачено що предметом договору купівлі- продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. До договору купівлі- продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі- продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів\купівлі-продаж або не випливає з їхньої суті.

Статтею 657 ЦК Українипередбачено до договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державні реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 ЦК України).

За загальним правилом, визначеним у статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації 'заінтересованою особою її прав.

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Позивач просив суд визнати недійсним вищезазначений договір, оскільки данними договорами було порушено його права як власника, однак звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не надано доказів того, які саме права та законні інтереси були порушені спірним договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав, зокрема, підлягає право власності (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно достатті 42 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 листопада 2018 року по справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256 цс 18 зробила правовий висновок. Щодо вимоги про скасування запису Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Конституційний Суд України у рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз`яснив поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі Буланов та Купчик проти України від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Кутій проти Хорватії (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-ІІ).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від ЗО травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ІІК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно- примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права. за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 цієї статті ЦК України визначено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статей 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 82 ЩІК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по сучі справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15- рп/20041.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У цій справі підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - nonconcedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. У статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Відповідно до частин 4-6 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з ЦК України, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом: визнання цих прав, припинення або зміни правовідношення, тощо.

Позовні вимоги, що містяться в даній позовній заяві, суперечать законодавству України, чиному на сьогоднішній день. Згідно зі ст. 55 Конституції України, Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. . Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Оскільки позивачем, ні при подачі позовної заяви ні в судовому засіданні не доведено яким чином відповідачі порушили права та їх інтереси суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 доПублічного акціонерноготовариства «Акціонернийкомерційний банк«БАЗИС», ОСОБА_2 ,треті особи:приватний нотаріусБахмутського міськогонотаріального округуДонецької областіДубровський ВолодимирМиколайович, ОСОБА_3 ,про визнаннядоговору недійсним,скасування записів,поновлення прававласності - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судоого рішення буде складено протягом десяти днів.

Суддя О.О.Богун

03.05.2023