Рішення

від 07.12.2021 по справі 333/4592/21

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 333/4592/21

Провадження № 2/333/3158/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого-судді Кулик В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кари Н.Ю.,

представника позивача адвоката Холодецького В.Ц., представника відповідача адвоката Працевитого Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-ЛІЗИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування майном без достатніх правових підстав, -

В С Т А Н О В И В:

05.07.2021 року ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» в особі представника адвоката Холодецького В.Ц. звернулося до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , відповідно до якого, просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» кошти в розмірі 684 870 грн. 00 коп. за користування майном без достатньої правової підстави та судові витрати.

В обґрунтування позову вказує, що 28.12.2018 року між ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 укладено Договір фінансового лізингу № 20181228/1. Відповідно до п. 1.1. Договору, лізингоодержувач отримує предмет лізингу, зазначений у цьому Договорі, у володіння та користування на умовах фінансового лізингу та зобов`язується сплачувати лізингові платежі на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п. 1.2. Договору, лізингодавець передає лізингоодержувачу предмет лізингу у фінансовий лізинг для використання виключно в особистих, побутових цілях. Побутові цілі обмежені пробігом до 5000 (п`ять тисяч) кілометрів на календарний місяць. Пробіг вище вказаного в цьому пункті вважається професійним використанням в якості засобу отримання доходу. Професійне використання в якості засобу отримання доходу не дозволяється лізингодавцем, в т.ч. в якості таксі. Відповідно до Договору, предмет лізингу має наступні характеристики: марка BMW; модель X5; рік випуску 2007; об`єм двигуна, см.куб./вид палива 4799 (s); номер кузова НОМЕР_1 . Відповідно до Договору, сторони домовились вважати вартість предмету лізингу 576 555 грн. 00 коп. Відповідно до п. 9.1 Договору, лізингодавець має право відмовитись від Договору та вимагати повернення Предмету лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингооодержувач не сплатив будь-який лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів або порушив вимоги до умов користування, що викладені у п. 1.2 цього Договору. Відповідно до п. 11.2.6 Договору, лізингоодержувач зобов`язаний у разі дострокового розірвання цього Договору повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у користування, з урахуванням нормального зносу, у строки, визначені лізингодавцем. Відповідно до п. 13.1 Договору за несвоєчасну сплату платежів лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день порушення терміну оплати. Виконання своїх зобов`язань з боку позивача підтверджується Актом прийому-передачі Предмету лізингу від 29.12.2018 року.

02.01.2020 року ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» подало позов до суду, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 204 019 грн. 06 коп. за Договором фінансового лізингу, з підстав невиконання позичальником умов договору. 11.03.2020 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2020 року (справа № 333/113/20) зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково, в зв`язку з нікчемністю Договору фінансового лізингу № 20181228/1 від 28.12.2018 року, укладеного між ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» на користь ОСОБА_1 сплачені кошти за договором фінансового лізингу № 20181228/1 від 28.12.2018 року в розмірі 283 721 грн. 89 коп., що складається з: 150 629 грн. 47 коп. платіж для отримання предмету лізингу, 22594 грн. 42 коп. одноразова фінансова комісія, 110 498 грн. 00 коп. щомісячні платежі з виплати залишку вартості предмету лізингу. Стягнуто з ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» на користь держави судові витрати у розмірі 840 грн. 80 коп.

Вказане судове рішення є таким, що фактично виконане, оскільки ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» повернуто предмет недійсного договору фінансового лізингу, а ОСОБА_1 отримано грошові кошти, сплачені нею на виконання умов цього договору.

Проте недійсність договору фінансового лізингу від 28.12.2018 року свідчить, що ОСОБА_1 у період з 29.12.2018 року (акт прийому-передачі об`єкта лізингу від TOB «АВТО-ЛІЗИНГ» до ОСОБА_1 ) до 30.10.2019 року (момент вилучення об`єкта лізингу у ОСОБА_1 ) користувалась предметом лізингу без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим за рахунок власника предмета лізингу зберегла у себе кошти, які мала заплатити за вказаний час користування цим майном, а отже, такі кошти підлягають поверненню на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Для з`ясування вартості права користування колісним транспортним засобом 25.06.2021 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 було затверджено звіт, в якому визначено вартість користування автомобілем, що був переданий за договором фінансового лізингу у розмірі 684870,00 грн. за один рік користування. Отже, застосовуючи двосторонню реституцію відповідно до ст. 216 ЦК України, а також враховуючи фактичне користування транспортним засобом без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК України), лізингоодержувач зобов`язаний відшкодувати вартість за весь час користування вказаним транспортним засобом у сумі, що становить 684870,00 грн. Таким чином, ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь кошти в розмірі 684 870 грн. 00 коп. за користування майном без достатньої правової підстави та судові витрати.

Ухвалою судді від 12.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

09.09.2021 року представник відповідача адвокат Працевитий Г.О. надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» відмовити у повному обсязі. Заперечення обґрунтовані таким. За умовами договору лізингу лізинговий платіж складався з: одноразовий платіж для отримання предмету лізингу; одноразова фінансова комісія; щомісячна фінансова комісія (373,08 дол. США). Фактично щомісячний платіж за договором лізингу складався з: щомісячної фінансової комісії, платежу за страхування цивільної відповідальності, платежу за страхування КАСКО та вже безпосередньо, платежу за користування автомобілем. За своєю суттю за договором лізингу лізингоодержувач сплачуючи щомісячний платіж сплачує частину вартості автомобіля та плату за його оренду, оскільки після виплати всіх лізингових платежів лізингоодержувач одержує право на отримання права власності на предмет лізингу. Вартість предмету лізингу згідно з договором 576 555,00 грн., або 21 000,00 дол. США. При отриманні предмету лізингу відповідач сплатила перший платіж в розмірі 25% вартості автомобіля (144 138,87 грн., або 5 250,00 дол. США). Таким чином, залишок платежів від вартості автомобілю на 36 місяців складає 12 011,56 грн. або 437,50 дол. США. на місяць. Відповідно до п. 4.1 Договору лізингу, лізингові платежі складаються з суми, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, та щомісячної комісії. Загальний щомісячний платіж за договором складав 830,28 дол. США за курсом 27,455 грн. грн. за 1 дол. США, тобто 830,28*27,455 = 22 795,34 грн. Щомісячний платіж за викуп автомобіля (погашення вартості авто) = 12 011,56 грн. Щомісячний платіж за комісією (фактично дохід фінансової компанії, який не є тотожним вартості оренди авто) 373,08*27,455 = 10 242,91 грн. Таким чином, фактична сума за оренду автомобіля на місяць, згідно договору складає: 22795,34 (загальний платіж) 12 011,56 грн. (сума за викуп авто) = 10 783,78 грн. В зв`язку з цим, вартість оренди автомобіля на місяць становить 10 783,78 грн. Фактично предметом лізингу відповідач користувалася до серпня 2019 року, тобто 9 місяців, в зв`язку з чим вартість фактичного користування авто повинна становити 10783,78*9 = 97 054,02 грн. Всі інші платежі, згідно з договором, є страховими платежами та комісією за договором, та не входять в вартість оренди автомобіля. Всього лізингододержувачем було сплачено 283 721,89 грн., що також менше заявленої суми в позові. Вказане свідчить про повну необґрунтованість розміру заявлених вимог, які навіть теоретично не можуть перевищувати суму, яка була зазначена сторонами в договорі. Як вже було зазначено вище, Договір фінансового лізингу № 20181228/1 від 28.12.2018 року є нікчемним, що було встановлено судовим рішенням. Отже, закон зобов`язує сторін недійсного правочину повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Повернення предмету лізингу відповідачем вже відбулося. Крім того, автомобіль повернуто позивачу ще до встановлення судом нікчемності правочину, тому підстав для стягнення з відповідача вартості користування предметом лізингу немає, оскільки автомобіль повернуто відповідачем, тобто неможливість такого повернення, що надає право позивачу на відшкодування вартості того, що одержано відсутнє. Правовідносини за нікчемним Договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом, є кондикційними. Не дивлячись на безпідставність позовних вимог, яка спростовується поверненням предмету лізингу позивачу, стосовно неправильності розрахунку позивача слід навести наступне: вартість користування предметом лізингу має розраховуватися на підставі вихідних даних певного автомобіля, а саме: марка ВМW, Модель Х5, рік випуску 2007, об`єм двигуна, см.куб./вид палива 4799 (8). Натомість, до позовної заяви позивачем надано Звіт про оцінку від 25.06.2021 року вартості права користування предмета лізингу в розмірі 684 870,00 грн., виконаний на підставі даних, які не відповідають характеристикам предмета лізингу, а саме в звіті використанні аналоги ТЗ, які мають показники та характеристики, відмінні від спірного автомобіля, що збільшили фактичну вартість його користування. Щодо витрат на професійну допомогу, попередня сума витрат на правову допомогу в зв`язку з розглядом вказаної справи становить 10 000,00 грн., які складаються з витрат на правничу (правову) допомогу адвоката, в т.ч.: 5 000,00 грн. складання адвокатом відзиву на позовної заяви; 3 000,00 грн. складання адвокатом заперечення на відповідь на відзив; 1 000,00 грн. складання адвокатом заяв по суті справи з процесуальних питань (клопотання про витребування доказів, заяви про виклик свідків, тощо); 3 000,00 грн. участь адвоката в 3 (трьох) судових засіданнях. Докази понесення фактичних витрат та їх розрахунок будуть надані суду по факту понесення таких витрат.

27.09.2021 року представник позивача адвокат Холодецький В.Ц. надав суду відповідь на відзив, в якій просить суд задовольнити позовні вимоги. Зміст відповіді полягає у такому. У разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний у тому числі повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався та відшкодувати вартість користування майном. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (ч. 1 ст. 1212 ЦК України). Оскільки договір є недійсним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Таким чином, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю все, що вона одержала на виконання цього правочину, тобто не лише повернути передане за договором майно (об`єкт лізингу, яким він користувався), а й відшкодувати вартість користування майном, що одержане, оскільки лізингоодержувач, повернувши лише майно без відшкодування вартості за користування майном, порушить принцип двосторонньої реституції та пропорційності втручання у права лізингодавця через безпідставне користування його майном без відшкодування. 29.12.2018 року Актом прийому-передачі позивачем було передано предмет лізингу відповідачеві. Вказаний транспортний засіб не було повернуто самостійно відповідачем, оскільки предмет лізингу було вилучено позивачем 30.10.2019 року, що підтверджується актом вилучення транспортного засобу, тобто лізингоодержувач (відповідач) користувався відповідним майном без достатніх правових підстав. Враховуючи те, що предмет лізингу був повернутий 30.10.2019 року, а відтак відповідач користувався вказаним транспортним засобом 10 місяців, сума за безпідставним користування предметом лізингу становить 572 289,13 грн. (1 876,36 грн./за добу відповідно до Звіту). При визначенні права користування предметом лізингу відповідно до міжнародних стандартів оцінки було використано порівняльних підхід, оскільки ринок прокату автомобілів в Україні досить розвинутий. Суб`єктом оціночної діяльності на основі зовнішнього візуального огляду транспортного засобу також були враховані дефекти, зокрема знос. Щодо стягнення судових витрат, зазначає, що представником відповідача зазначено, що складання відзиву на позовну заяву оцінюється у розмірі 5000,00 грн., що не відповідає складності справи, а також витрачений час на чотири сторінки заяви не є співмірною заявленим вимогам. Таким чином, просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу, пред`явлений до суду представником відповідача.

21.10.2021 року до суду представник відповідача адвокат Працевитий Г.О. надав заперечення (в порядку ст. 180 УПК України). В запереченнях зазначено таке. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, закон зобов`язує сторін недійсного правочину повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідачем повернуто позивачу автомобіль (предмет лізингу) 30.10.2019 року, у відповідача відсутній обов`язок відшкодовувати позивачу вартість того, що одержано за нікчемним правочином договором фінансового лізингу № 20181228/1 від 28.12.2018 року. Відтак, підстав для стягнення з відповідача вартості користування предметом лізингу немає, оскільки автомобіль повернуто відповідачем, тобто неможливість такого повернення, що надає право позивачу на. відшкодування вартості того, що одержано відсутнє. Щодо вартості оренди автомобіля підтримав усі заперечення, зазначені у відзиві. Вартість користування предметом лізингу має розраховуватися виключно на підставі вихідних даних конкретного автомобіля, а саме: марка ВМW, модель Х5, рік випуску 2007, об`єм двигуна см.куб./вид палива 4799 (8). У звіті наведені аналоги автомобілів, які за своїми характеристиками та комплектацією є значно вищими від предмета лізингу, а саме в розрахунок вартості користування предмета лізингу автомобіля, марки ВМW, модель Х5, рік випуску 2007, були включені аналогічні транспортні засоби від 2015 року випуску та вище, вартість користування (прокату) яких є значно вищою від спірного автомобіля, що істотно збільшило вартість використання предмету лізингу. На підставі викладеного, позивачем не надано обґрунтований розрахунок вартості користування предметом лізингу, що є підставою для залишення без задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 02.11.2021 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.

07.12.2021 року представником позивача адвокатом Холодецьким В.Ц. надано до суду заяву про відшкодування витрат на професійну допомогу.

У судовому засіданні представник ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» позов підтримував, просив його задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним у позові, відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у зв`язку з безпідставністю, підтримав усі заперечення зазначені у відзиві на позов та запереченнях.

Суд, заслухавши сторін, з`ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази якими вони обґрунтовуються, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

28.12.2018 року між ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 20181228/1 від 28.12.2018 року. Відповідно до договору, предметом лізингу є автомобіль марки BMW, модель Х5, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , вартістю 576555 грн. 00 коп., що в еквіваленті в доларах США за курсом НБУ на дату укладення цього договору становило 21 000,00 дол. США (а.с. 9-14).

29.12.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» було підписано акт прийому-передачу предмету лізингу (транспортного засобу) згідно з яким ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» передало, а ОСОБА_1 прийняла в користування предмет лізингу автомобіль BMW X5 2007 року випуску (а.с. 15).

18.10.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» було підписано відмову від договору фінансового лізингу (а.с. 16).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2020 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задоволено частково. В зв`язку з нікчемністю договору фінансового лізингу № 20181228/1 від 28.12.2018 року, укладеного між ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» на користь ОСОБА_1 сплачені кошти за договором фінансового лізингу № 20181228/1 від 28.12.2018 року в розмірі 283 721 грн. 89 коп., що складається з: 150 629 грн. 47 коп. платіж для отримання предмету лізингу, 22 594 грн. 42 коп. одноразова фінансова комісія, 110 498 грн. 00 коп. щомісячні платежі з виплати залишку вартості предмету лізингу. Постановою Запорізького апеляційного суду від 01.07.2021 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2020 року залишено без змін.

25.06.2021року суб`єктомоціночної діяльностіФОП ОСОБА_2 було затверджено звіт,в якомувизначено вартістькористування автомобілем BMW, модель Х5, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , що був переданий за договором фінансового лізингу № 20181228/1 від 28.12.2018 року у розмірі 684870,00 грн. за один рік користування (а.с. 17-27).

Відносини, які виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства України, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем як лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

В частині положень щодо надання об`єкта лізингу у користування на правовідносини, зокрема щодо оплати за це, поширює свою дію параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України, що узгоджується з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з частинами першою-другою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Лізингові платежі, сплачені як частина відшкодування вартості об`єкта лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

Ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу.

Судом встановлено, що в зв`язку з недійсністю договору лізингу за судовим рішенням проведено двосторонню реституцію, в тому числі вилучено предмет лізингу на користь лізингодавця, відповідно у лізингоодержувача не виникло зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта та сплачені ним суми за нікчемним договором повернуті.

За своєю правовою природою відносини лізингу передбачають право лізингоодержувача користуватися предметом лізингу, тобто містять елементи договору оренди (найму), у яких користування предметом оренди є платним.

Як вказано самими позивачем, до лізингового платежу, з розміру якого він виходив при визначенні плати за користування об`єктом лізингу, яку він просить стягнути з відповідача, було використано порівняльний підхід, оскільки ринок прокату автомобілів в Україні досить розвинений, клас автомобілю, об`єм двигуна, рік випуску.

ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» посилалось на те, що у другому абзаці пункту 11.2.9 Договору лізингу сторони узгодили, що у разі розірвання чи відмови від договору, розмір плати за користування предметом лізингу є рівним платежам, фактично сплаченим лізингоодержувачем лізингодавцю, а саме: платіж для отримання предмету лізингу, одноразова фінансова комісія та лізингові платежі. Проте такі аргументи не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначено вище, вказаний договір є нікчемним у силу закону, тому посилання на них як на домовленість сторін про ту чи іншу умову, є безпідставним.

Частиною другою статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу, мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами спірних правовідносин ОСОБА_1 користувалась предметом лізингу (вказаний транспортний засіб), який належить на праві власності ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ».

Правовою підставою позову є правила, викладене в абзаці 2 частини першої статті 216 ЦК України, а не положення частини другої статті 216 ЦК України.

Аналіз обставин справи та зміст норм цивільного права дає підстави для висновку, що спосіб захисту прав та інтересів, про застосування якого просив позивач (застосування наслідків недійсності правочину за правилами абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України), є належним та правомірним, проте, вимоги позову залишилися не доведеними належним чином позивачем, що й є правомірною підставою для відмови в такому позові.

Правилами абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України визначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналогічної правової позиції дотримався Верховний суд у справі № 61-8631/св19.

За змістом глави 83 ЦК України для кондикційних зобов`язань, які виникають із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, характерним є, зокрема, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).

Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.

Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач об`єктом лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 755/14931/16 (провадження № 61-19803св18), від 16.09.2020 року у справі № 188/290/19 (провадження № 61-3735св20).

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Норма ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України (такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 24.09.2014 року у справі № 6-122цс14 та Верховний Суд у постановах від 18.04.2018 року у справі № 668/7704/15-ц, від 01.04.2020 року у справі № 753/650/15-ц).

Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Як зазначав Верховний Суд, норми ст. ст. 1212, 1213 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин ст. 1212 неправильним (постанова від 14.10.2014 року у справі №3-129гс14, постанова від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15, постанова від 02.02.2016 року у справі №6-3090цс15 та ін.).

Тоді як, у судовому засіданні встановлено існування між сторонами саме договірних відносин, що підтверджується наданими суду доказами та узгоджуються з поясненнями сторін.

Отже, існування договірних відносин між сторонами виключає можливість застосовувати статті 1212 ЦК України, у зв`язку з чим такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суд обґрунтовувати своє рішення, його не можна тлумачити, як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року). З огляду на вказане, суд навів всі необхідні та ключові мотиви вказаного рішення.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У позові ТОВ «АВТО-ЛІЗИНГ» відмовлено повністю, тому на підставі ст. 141 ЦПК України вимога позивача про стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу з ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Крім того, ОСОБА_1 у відзиві на позов зазначала попередній розрахунок, що нею на правову допомогу понесено витрати в розмірі 10000,00 грн., проте до суду не подано детального опису, акту виконаних робіт та квитанцій, які б підтверджували зазначені витрати, тому в цій частині вимога відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись до ст. ст. 6, 83, 1212 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 64, 88, 179, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-ЛІЗИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування майном без достатніх правових підстав відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 17.12.2021 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик