Рішення

від 30.05.2023 по справі 200/395/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року Справа№200/395/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Стойки В.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3 ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив:

-визнати протиправною та скасувати постанову Добропільського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 № 14016/99236/20115/34 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати»;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з виплатою позивачу заборгованості з 01.10.2022 року;

-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 має право на страхові виплати у зв`язку з втратою професійної працездатності, однак з 01.08.2022 виплати були припинені. На думку представника позивача, зупинення щомісячних страхових виплат є неправомірним відповідно до діючого законодавства України, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 15.05.2023 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відзив на позовну заяву по справі. Згідно змісту відзиву відповідачем зазначено, що З 01 жовтня 2022 року нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 було припинено (затримано) у зв`язку із тим, що за результатом перевірки в рамках Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року № 324-IX та Методики верифікації державних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 26.07.2021 № 426 була встановлена наступна невідповідність за даними Державної прикордонної служби, ОСОБА_1 03.11.2021 перетнула через пункт перетину «Мілове» державний кордон України, вибувши на територію російської федерації. Інформація про повернення на територію України на час проведення поточної верифікації, відсутня.

Надалі, ОСОБА_1 до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не звертався, необхідні документи не надала, тому постановою відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відповідно до пункту 6 частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (у редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VІІІ; із змінами) припинено (затримано) щомісячні страхові виплати позивачу з 01.10.2022 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 22 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 № 573/2022, від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затверджених Законами України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 № 2119, від 21 квітня 2022 року № 2212, від 22 травня 2022 року № 2263, від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, від 16 листопада 2022 року № 2738-IX відповідно, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 год 30 хв 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 5 год 30 хв 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 5 год 30 хв 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 5 год 30 хв 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 5 год 30 хв 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 год 30 хв 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України і внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується паспортом громадянина України Серія НОМЕР_2 , виданим Калінінським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 06 вересня 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Позивач є особою, яка отримує страхові виплати, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що підтверджується відповідачем.

Відповідно до Довідки серія 10 ААА № 041458 від 28.05.2014 року про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, позивачу визначено 50% (п`ятдесят) втрати професійної працездатності з 28.05.2014 року по трудовому каліцтву 10.11.2010 року.

З виписки акту огляду медико-санітарною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги до довідки серії 12 ААА № 066808 від 30.05.2018 року вбачається, що позивачу повторно визначено 50 % втрати професійної працездатності з 30.05.2018 року безстроково за наслідками трудового каліцтва 10.11.2010 року.

Позивач з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2022 року отримувала страхові виплати у Добропільському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Однак з жовтня 2022 року щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 були припинені.

Для з`ясування підстав невиплати щомісячних страхових виплат представником позивача було надіслано адвокатський запит. Фондом соціального страхування була надана відповідь № 22.03-13-753 від 04.01.2023 відповідно до якої було повідомлено, що у зв`язку із запровадженням візового режиму з російською федерацією та забороною тимчасово здійснювати будь-які валютні операції з російською федерацією на підставі постанови НБУ від 24.02.2022 № 21 для осіб, які перебувають в країні агресора, була тимчасово призупинена виплата до повернення цих осіб на територію України. За даними Адміністрації Державної прикордонної служби України позивач яка претендує на страхові виплати проживає за кордоном. Дата виїзду ОСОБА_1 - 03.11.2021. Пункт перетину: «Мілове». У зв`язку із зазначеним Постановою відділення Фонду від 14.10.2022 року № 14016/99236/20115/34 прийнято рішення про призупинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01.10.2022 року на підставі п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 ЗУ 1105-ХІV.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати страхових виплат, звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі виїзду потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, на постійне місце проживання за межі України визначені на зазначені цілі суми переказуються Фондом соціального страхування України на їх адресу в порядку, передбаченому міждержавними угодами.

Згідно з пунктом 1 Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2001 року № 998, останній застосовується у разі, якщо міжнародними договорами України не встановлено інші правила здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали на постійне місце проживання за межі України.

Відтак, частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає наявність саме двосторонніх договорів між Україною та державою місця проживання отримувача страхових виплат у відповідній сфері соціального забезпечення, відповідно до якої право на отримання страхових виплат, в тому числі призначених безстроково у зв`язку з втратою працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, громадянами України, які проживають за кордоном, фактично залежить від наявності відповідного міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України.

Водночас у пункті 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V (набрала чинності з 01 лютого 2007 року), встановлено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Згідно із статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Піклування та захист громадянам України, які перебувають за її межами, гарантовано у частині третій статті 25 Конституції України.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 64 Конституції України).

У частині другій статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, громадяни України мають право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на соціальне забезпечення.

Аналогічні припиненню страхових виплат, правові наслідки у вигляді припинення виплати пенсії на весь час перебування (проживання) громадянина України за кордоном, передбачені також у пункті 2 частини першої статті 49, статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України зазначені норми були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

У наведеній справі Конституційний Суд України, зокрема зазначив, що «оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами».

Суд зауважує, що пенсійні виплати та виплати за іншими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування за правовою природою є тотожними, адже здійснюються в межах окремих видів такого страхування, передбачених частиною першою статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У частинах першій, четвертій статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Результат аналізу наведених положень Конституції України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» дає підстави для висновку, що: право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України; держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо); не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

У справі, яка розглядається, враховуючи характер відповідних страхових виплат, які призначені позивачу безстроково у зв`язку з втратою працездатності, відповідач не наводить аргументів про те, що наявна вина позивача у припиненні виплати страхових виплат або існує закон, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії для їх поновлення, або позивач має альтернативний механізм отримання (компенсації) цих виплат, зокрема за кордоном.

При цьому суд вважає, що частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яка передбачає припинення страхових виплат на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суперечить частинам першій, другій статті 24, частині третій статті 25, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України, а тому остання не підлягає застосуванню.

З урахуванням того, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач щомісячних страхових виплат, суд визнає припинення страхових виплат, призначених позивачу безстроково у зв`язку з трудовим каліцтвом, лише за самим фактом перетину кордону (пункт «Мілове») необґрунтованим і таким, що порушує конституційні гарантії позивача на соціальне забезпечення у зв`язку з втратою працездатності.

На підставі викладеного суд вважає за належне визнати протиправною та скасувати постанову Добропільського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 № 14016/99236/20115/34 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з виплатою позивачу заборгованості з 01.10.2022 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем за подання адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн.

На підставі положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3 ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, -задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Добропільського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 № 14016/99236/20115/34 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3 ЄДРПОУ 13486010) поновити нарахування та виплатити вининкнення заборгованості щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.10.2022 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3 ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Стойка