Постанова

від 30.05.2023 по справі 580/3494/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/3494/22 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Монастирищенського районного суду Черкаської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Монастирищенського районного суду Черкаської області (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправними дії Монастирищенського районного суду Черкаської області щодо надання відповіді на інформаційний запит від 01.08.2022р. неповноважною особою;

- визнати протиправними дії Монастирищенського районного суду Черкаської області щодо надання відповіді на інформаційний запит від 04.08.2022р. неповноважною особою;

- зобов`язати Монастирищенський районний суд Черкаської області розглянути інформаційний запит від 01.08.2022р. по суті та надати відповідь за підписом голови Монастирищенського районного суду Черкаської області;

- зобов`язати Монастирищенський районний суд Черкаської області розглянути інформаційний запит від 04.08.2022р. по суті та надати відповідь за підписом голови Монастирищенського районного суду Черкаської області;

- стягнути з Монастирищенського районного суду Черкаської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч гривень).

16.08.2022 ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі.

01.09.2022 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив на підставі п. ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України закрити провадження у справі в частині визнання протиправними дій Монастирищенського районного суду Черкаської області щодо надання відповіді на інформаційні запити від 01.08.2022 та від 04.08.2022 неповноважною особою.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року закрито провадження у вказаній справі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Крім того, апелянт просить постановити окрему ухвалу суду щодо порушення суддею Черкаського окружного адміністративного суду В. Гаврилюком правил відводу (самовідводу) судді.

Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що питання щодо надання відповіді на інформаційний запит врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації». На переконання апелянта, суд був розпорядником запитуваної інформації, а тому не було жодної необхідності передавати запити для розгляду судді після його виходу з відпустки, а була можливість надати відповідь на запитувану інформацію за підписом уповноваженої особи без необхідності звертатись за захистом до суду.

Апеляційним судом розглянуто справу в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції закриваючи провадження у справі виходив з того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у цій справі поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства щодо заявлених вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Тому заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.

Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

За змістом частини 2 статті 4 цього Кодексу у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед учасників справи суб`єкта владних повноважень, але й здійснення ним у відповідних відносинах владних управлінських функцій. Останні необхідно розуміти як напрямки діяльності суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи Законами України завдань і обов`язків.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору в цій справі є дії суду щодо розгляду інформаційних запитів позивача, поданих в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», передачі таких запитів для розгляду судді Нейло Н.М. та надання відповіді на ці запити.

Таким чином, позивач у даній справі позивається до Монастирищенського районного суду Черкаської області як до розпорядника публічної інформації, яким, на його переконання, не було виконано вимоги вищевказаного Закону, а не до суду та/або судді з приводу безпосередньо здійснення процесуальної діяльності (зокрема, ухвалення конкретного судового рішення тощо), як помилково вважає суд першої інстанції.

Колегія суддів зауважує, що правовідносини, які підлягають судовому розгляду при розгляді цієї справи, зводяться до перевірки судом правомірності/протиправності дій відповідача саме як розпорядника публічної інформації щодо виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» при розгляді інформаційних запитів позивача та наданні відповіді на такі запити.

Відповідно до приписів частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25 грудня 1997 року, будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Тобто, оспорювані позивачем дії або бездіяльність відповідача повинні мати безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Крім того, слід зазначити, що у п. 4.2 Рішення №6-рп/2001 від 23.05.2001 р. Конституційний Суд України роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

При цьому, судова колегія враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних норм права, що призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на доступ до правосуддя випливає із принципу міжнародного права, який забороняє відмову у правосудді, та є одним з найважливіших елементів права на судовий захист.

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.

Посилання апелянта на те, що суддя В.Гаврилюк, саме з мотивів помсти, систематично, чинить перешкоди позивачу у доступі до правосуддя та не розглянув жодної справи по суті за обставин, що на його розгляді було понад 10 справ за позовами позивача, як і посилання на те, що у судді В.Гаврилюка, якому було відомо про перебування суду у спірних правовідносинах з позивачем були безумовні підстави для заявлення самовідводу, як зацікавленої особи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки підстави для відводу/самовідводу судді передбачені ст. 36 та ст. 37 КАС України не містить вказаних обставин, як підстави для відводу/самовідводу судді.

Крім того, відповідно до ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Водночас, доказів, як б підтверджували особисту зацікавленість судді В.Гаврилюка у результаті вирішення цієї справи апелянтом не надано.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність постановлення окремої ухвали щодо судді Черкаського окружного адміністративного суду В.Гаврилюка колегія суддів зазначає наступне.

Керуючись ч. 8 ст. 249 КАС України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.

Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для винесення окремої ухвали немає.

При цьому, колегія суддів зауважує, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними, та/або допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.11.2019 року по справі № 1340/4560/18.

Так, дослідивши апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що остання не містить обґрунтованих та достатніх аргументів, які б давали підстави для постановлення судом окремої ухвали.

При цьому, доводи апеляційної скарги свідчать про незгоду апелянта з оскаржуваною ухвалою, процесуальне право на оскарження якої позивачем було реалізовано шляхом звернення із апеляційною скаргою.

З огляду на вказане підстав для постановлення окремої ухвали щодо порушення суддею В. Гаврилюком правил відводу (самовідводу) колегією суддів не встановлено. Відтак, у задоволенні вказаної вимоги апеляційної скарги слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про закриття провадження в цій справі.

У зв`язку з вищезазначеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 320, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року скасувати та направити справу до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: Н.М. Єгорова

Є.О. Сорочко