Постанова

від 29.05.2023 по справі 755/4270/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/4270/22 головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П.

провадження № 22-ц/824/6591/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Жванко О.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Більчуком Олександром Олександровичем, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (Транспортного) страхового бюро України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс капітал», Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про захист права на розпорядження своєю власністю,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року до Дніпровського районного суду міста Києва звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Більчук О.О. з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України, треті особи на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про захист права на розпорядження своєю власністю.

Згідно заявлених вимог, представник позивача просить суд: визнати незаконними дії МТСБУ, які полягають у повідомленні ОСОБА_1 листом №3-01-б/37591 від 23 жовтня 2021 року про необхідність надання реквізитів рахунку IBAN з метою виконання на його користь зобов`язань за договором страхування №АС/0644117, укладеним СТзДВ «Гарантія»; визнати незаконними дії МТСБУ, які полягають у повідомлені ОСОБА_1 листом № 3-01-б/23 від 04 січня 2022 року про те, що ОСОБА_1 має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0644117, укладеним СТзДВ «Гарантія»; визнати незаконними дії МТСБУ, які полягають у повідомлені НБУ листом про те, що ОСОБА_1 має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0644117, укладеним СТзДВ «Гарантія».

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 17 травня 2013 року в місті Херсон відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та транспортного засобу «Чері», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб «Чері», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 .. Цивільно-правова відповідальність винного в дорожньо-транспортній пригоди водія транспортного засобу «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/0644117 страховою компанією СТДВ «Гарантія».

18 вересня 2013 року ОСОБА_1 подав до СТДВ «Гарантія» заяву про виплату страхового відшкодування. Представник позивача зазначає, що СТДВ «Гарантія» не здійснило виплату страхового відшкодування у встановлений законом строк. 17 грудня 2013 року було порушено провадження у справі про банкрутство СТДВ «Гарантія». Представник позивача вважає, що МТСБУ зобов`язане виконати зобов`язання СТДВ «Гарантія» за договором страхування №АС/0644117 до ліквідації страхової компанії. ОСОБА_1 не виявив бажання заявляти свої кредиторські вимоги у справ про банкрутство СТДВ «Гарантія», оскільки потрібно було оплатити великий судовий збір та чекати ліквідації страхової компанії невизначений період часу. Тому 18 травня 2015 року позивач передав своє право вимоги МТСБУ та всі права кредитора до ФОП ОСОБА_2 на підставі договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, поліс №АС/0644117, виданий СТДВ «Гарантія», про виплату страхового відшкодування. На думку представника позивача, з 18 травня 2015 року ОСОБА_1 не є кредитором у зобов`язанні за договором страхування. Представник позивача зазначає, що в жовтні 2021 року з ОСОБА_1 зв`язався представник ТОВ «Маркс.Капітал» та повідомив, що останній набув право вимоги до МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0644117 на підставі договору факторингу. Для реалізації своїх прав кредитора, ТОВ «Маркс.Капітал» звернулось до МТСБУ із заявою про виплату, однак МТСБУ відмовило у виплаті, мотивуючи тим, що вважає нікчемним договір цесії між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 і як наслідок договір факторингу між ТОВ «Маркс.Капітал» та ФОП ОСОБА_2 . Після повідомлення ОСОБА_1 МТСБУ, що він не є належним кредитором у зобов`язанні за договором страхування №АС/0644117, а ТОВ «Маркс.Капітал» є належним кредитором, який має право на одержання страхового відшкодування, МТСБУ надіслало позивачу лист, у якому просило надати реквізити IBAN ОСОБА_1 для отримання виплати. 30 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся з письмовою скаргою до НБУ, як координаційної ради МТСБУ в якій просив: перевірити законність дій МТСБУ у справі №79447 щодо безпідставного ухилення від виконання свої обов`язків шляхом називання договору цесії нікчемним договором; надати відомості чи визнає МТСБУ реалізоване право ОСОБА_1 продати своє право вимоги для ФОП ОСОБА_2 у зобов`язанні на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, поліс №АС/0644117, виданий СТДВ «Гарантія». 04 січня 2022 року НБУ повідомив ОСОБА_1 про те, що не має права втручатися в діяльність МТСБУ та порадив звернутися до суду. Позивач вважає, що дії МТСБУ вчинені шляхом повідомлення ОСОБА_1 листом №3-01-б/37591 від 19 жовтня 2021 року про необхідність надання реквізитів рахунку IBAN з метою виконання на його користь зобов`язань за договором страхування №АС0644117, укладеним СТДВ «Гарантія» та повідомлення НБУ листом про те, що ОСОБА_1 має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0644117, укладеним СТДВ «Гарантія», є незаконними та такими, що порушують гарантоване ст. 41 Конституції України право розпоряджатися своєю власністю.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Мотороного (Транспортного) страхового бюро України, треті ососби: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс капітал», Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про захист права на розпорядження своєю власністю, - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Більчука Олександра Олександровича, подав апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції невірно визначив предмет позову, оскільки вважав, що предметом спору в даній справі мали б бути вимоги ТОВ «Маркс.Капітал» до МТСБУ. Апелянт уважає, що суд першої інстанції не досліджував та не оцінював мотиви і докази позивача про те, що в МТСБУ відсутні законні підстави не визнавати юридичні наслідки договору відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування від 18 січня 2016 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_2 .

Апелянт наголошує, що суд першої інстанції не оцінював докази в справі №910/29337/15.

Поряд з цим, апелянт вказував, що висновок суду першої інстанції суперечить ч. 2 ст. 8 Конституції України.

Щодо ефективного способу захисту наголошує, що позивач просить визнати незаконними дії МТСБУ, що, на його думку, призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення права.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження в справі та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Однак відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.

У судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Представник апелянта подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Чаплинського районного суду Херсонської області від 18 липня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.

Цією постановою суду, яка набрала законної сили, встановлені обставини, які відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, а саме те, що ОСОБА_3 17 травня 2013 року о 11 годині 15 хвилин в м. Херсон по вул. Кіндійське шосе керував транспортним засобом, марки «Форд», д/н НОМЕР_1 , не вибрав безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем, марки «Чері» д/н НОМЕР_2 , який рухався попереду, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Тим самим ОСОБА_3 порушив п.п. 13.1, 2.3 б ПДР України, тобто скоїв правопорушення передбачене 124 КУпАП України - порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована на підставі полісу №АС/0044117 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховиком СТДВ «Гарантія».

Автомобіль «Чері», державний номерний знак НОМЕР_2 , на праві власності належить ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

18 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до СТДВ «Гарантія» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 грудня 2015 року порушено провадження у справі №910/293337/15 про банкрутство СТДВ «Гарантія».

18 травня 2015 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, згідно умов якого цедент відступає цесіонарію, а останній приймає і зобов`язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку з фактом настання ДТП за участю автомобіля «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30 березня 2013 року, номер полісу №АС/0644117 в страховій компанії СТДВ «Гарантія», внаслідок укладання цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищевказаної ДТП, загальна сума боргу (страхового відшкодування), право вимоги якого передається, складає 10 149,64 грн, за передані права вимоги до боржника за договором страхування цесіонарій сплачує цеденту 3 045,00 грн.

З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що постановою Господарського суду міста Києва від 06 вересня 2016 року СТДВ «Гарантія» було визнано банкрутом та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Дяченка С.В .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 липня 2017 року, серед іншого, відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (ідентифікаційний код 37686922) у визнанні кредитором до страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (ідентифікаційний код 21130899) на суму 1 619 642,13 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Маркс.Капітал» залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 13 липня 2017 року по справі №910/29337/15 в оскаржуваній частині - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05 грудня 2017 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 (в частині відмови у задоволенні грошових вимог ТОВ «Маркс.Капітал») у справі № 910/29337/15 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовими рішеннями в господарській справі № 910/29337/15 встановлено наступне:

«… між ТОВ "Маркс.Капітал" та фізичними особами-підприємцями: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договори про надання фінансових послуг факторингу, перелік яких, наявний в таблиці № 1.

Предметом договорів про надання фінансових послуг факторингу, які зазначені в таблиці № 1 - є передання фізичними особами - підприємцями: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до ТОВ "Маркс.Капітал" прав майнових вимог до СТДВ "Гарантія" у зобов`язаннях, які виникли в результаті завдання шкоди при дорожньо-транспортних пригодах.

У свою чергу фізичні особи-підприємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заключили ряд договорів цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП, які, як визнали суди попередніх інстанцій, по своїй суті є нікчемними.

При розгляді кредиторських вимог, пов`язаних з договорами цесії місцевий суд виходив з того, що, як вбачаться з копій договорів цесії, в них передбачена саме сплата лише частки суми цесіонарієм на адресу цедента.

Порівнявши п. 1.3 та п .2.1 кожного з договорів, місцевий суд дійшов висновку, що виплати страхового відшкодування ведуть до набуття додаткового доходу, що підтверджується грошовими вимогами на суму 1 619 642,13 грн., а не фактичною сумою виплаченою попередніми кредиторами (фізичні особи-підприємці та постраждалі внаслідок ДТП 89 фізичних осіб) за відступлення права вимоги боргу.»

«Так місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, на підставі аналізу норм чинного законодавства та положень договорів цесії та факторингу, дійшов висновку про те, що фактично фізичні особи-підприємці ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заключили 89 договорів цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП у вигляді удаваного правочину, оскільки в них передбачена саме сплата лише частки суми цесіонарієм на адресу цедента. Крім того встановив, що виплати страхового відшкодування ведуть до набуття додаткового доходу, що підтверджується грошовими вимогами на суму 1 619 642,13 грн., а не фактичною сумою виплаченою попередніми кредиторами (фізичні особи-підприємці та постраждалі внаслідок ДТП 89 фізичних осіб) за відступлення права вимоги боргу.

При цьому зазначили, що доданими до заяви ТОВ "Маркс.Капітал" доказами не доводиться факт виникнення у боржника СТДВ "Гарантія" боргових зобов`язань перед первинними кредиторами, які зазначені у цій заяві.»

«З урахуванням наявних у матеріалах справи письмових доказів, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Маркс.Капітал", всупереч вимог ст. 33 ГПК України, не подано належних та допустимих доказів на підтвердження грошових вимог до боржника, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відмову ТОВ "Маркс.Капітал" у визнанні кредитором до СТДВ "Гарантія" на суму 1 619 642,13 грн.»

Листом №3-01-б/37591 від 19 жовтня 2021 року МТСБУ повідомило ОСОБА_1 про розгляд його звернення щодо ДТП та роз`яснило, що для подальшого розгляду справи та прийняття рішення щодо відшкодування заподіяної шкоди, МТСБУ має отримати реквізити рахунку IBAN позивача, після чого МТСБУ повернеться до розгляду питання про відшкодування заподіяної позивачу шкоди.

Листом НБУ №14-0004/4901 від 19 січня 2022 року повідомлено ОСОБА_1 , що порушені питання щодо здійснення регламентних виплат з централізованих страхових резервів МТСБУ за окремим укладеним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів мають вирішуватися безпосередньо МТСБУ, а в разі незадоволення - оскаржуватись в судовому порядку.

Цей лист містить посилання на інформацію та документи, надані МТСБУ, в тому числі й на судові рішення у справі №910/29337/15. Та вказано, що МТСБУ листом від 19 жовтня 2021 року №3-01-б/37591 повідомило ОСОБА_1 про необхідність надання банківських реквізитів для отримання регламентної виплати.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки в розрізі правовідносин між сторонами та третіми особами, відсутні підстави вважати, що дії МТСБУ, які є предметом оскарження в межах розгляду даної справи, призвели до порушення прав саме позивача, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення позовних вимог в даній справі не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача на розпорядження правом грошової вимоги. Виходячи з фактичних обставин цієї справи, належним способом захисту прав (у разі їх порушення) буде звернення ТОВ «Маркс.Капітал» до суду з вимогами до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування, в разі відмови у здійсненні такої виплати, та в межах такої справи має встановлюватись наявність або відсутність переходу права вимоги від ОСОБА_1 до ТОВ «Маркс.Капітал».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні, з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 514 ЦК України).

Поняття договору факторингу визначено у частині першій ст. 1077 ЦК України, відповідно до якої, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються, зокрема, такі послуги: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ коштів; факторинг.

Згідно положень ст. 1082 ЦК України клієнт та фактор повинні повідомити у письмовій формі боржника про відступлення права вимоги. У такому повідомлені мають бути вказані: чітко визначене право вимоги яке було передане а також ідентифікаційні дані та реквізити фактора, включаючи розрахунковий рахунок, на який повинні бути перераховані грошові кошти.

У ч. 2 ст. 1082 ЦК України закріплено право боржника вимагати надання доказів того, що грошова вимога була відступлена клієнтом фактору. У разі неотримання таких документів боржник має право виконати зобов`язання клієнту, подальші негативні наслідки у такому випадку можуть настати для фактора, у зв`язку з тим, що він мав отримати дані кошти.

За визначенням, наведеним у п.39.1. ст.39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (даті - Закон) Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Згідно п.п. 39.2.1. п. 39.2. ст. 39 Закону, основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Підпунктом ґ) п. 41.1. ст. 41 Закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Положеннями ст.36 Закону визначені порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати.

Згідно положень ст.37 Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

За приписами п. 35.3. ст. 35 Закону особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов`язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов`язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

ОСОБА_1 , мотивуючи вимоги позову, наголошував на тому, що 18 травня 2015 року він передав своє право вимоги до МТСБУ та всі права кредитора ФОП ОСОБА_6 на підставі договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, поліс №АС/0644117, виданий СТДВ «Гарантія» про виплату страхового відшкодування.

А тому позивач вважав, що з 18 травня 2015 року він не є кредитором у зобов`язанні за договором страхування й, відповідно, є незаконними дії МТСБУ щодо повідомлення ОСОБА_1 листом №3-01-б/37591 від 19 жовтня 2021 року про необхідність надання реквізитів рахунку IBAN з метою виконання на його користь зобов`язань за договором страхування №АС/0644117, укладеним СТДВ «Гарантія», повідомлення ОСОБА_1 листом № 3-01-б/23 від 04 січня 2022 року про те, що ОСОБА_1 має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0644117, укладеним СТДВ «Гарантія», та повідомлення НБУ листом про те, що ОСОБА_1 має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0644117, укладеним СТДВ «Гарантія».

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на укладенні ним договору відступлення права вимоги (цесія) з ФОП ОСОБА_6 .

Поряд з цим, як було встановлено судом першої інстанції та вірно взято до уваги, судовими рішеннями у господарській справі № 910/29337/15 встановлено, що «фактично фізичні особи-підприємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заключили договори цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП у вигляді удаваного правочину.

При укладенні удаваного правочину сторони мають намір своїми діями досягнути такого правового результату, який не є за законом наслідком даного волевиявлення, а намагаються досягнути іншого правового результату, про який вони фактично домовились. Отже, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч. 1 ст. 235 ЦК України). Удаваний правочин схожий з фіктивним, передусім тим, що він не породжує ніяких правових наслідків. Але відмінність його від фіктивного в тому, що за удаваним правочином прикритий інший правочин, який сторони бажали вчинити. Тому необхідно розрізняти правочин, яким приховують (удаваний правочин) та правочин, який приховують.

ЦК України не вказує, до яких недійсних правочинів відноситься удаваний правочин: нікчемних чи заперечних. Закон (ч. 2 ст. 235 ЦК України) лише встановлює таке правило: якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Проте удаваний правочин є нікчемним (абсолютно недійсним) вже тому, що обидві сторони знають, що їх волевиявлення не обов`язкові і не відповідають їх дійсній волі. Удаваний правочин ні за яких обставин не може породити цивільні права та обов`язки, оскільки виражена у ньому воля не відповідає волевиявленню сторін, лише при єдності яких можна стверджувати про те, що насправді вчинений правочин.

Крім того, доданими до заяви ТОВ «Маркс.Капітал» доказами не доводиться факт виникнення у боржника СТДВ «Гарантія» боргових зобов`язань перед первинними кредиторами, які зазначені у цій заяві. (а.с.2-5 том 28)».

Відповідно до частини 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Довід апелянта щодо того, що суд першої інстанції не оцінював докази в справі №910/29337/15 суперечить положенням частини 4 ст. 82 ЦПК України.

Таким чином, оскільки рішенням суду в господарській справі № 910/29337/15 було встановлено удаваність договору цесії, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 , позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на належних та достатніх доказах.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність винного в дорожньо-транспортній пригоди водія транспортного засобу «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/0644117 страховою компанією СТДВ «Гарантія».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 грудня 2015 року порушено провадження у справі №910/293337/15 про банкрутство СТДВ «Гарантія».

Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Отже, дії Моторного (транспортного) страхового бюро України, які позивач просить суд визнати незаконними, повною мірою відповідають вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Позовних вимог ТОВ «Маркс.Капітал» до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування в даній справі заявлено не було, а відтак, в межах такої справи не може встановлюватись наявність або відсутність переходу права вимоги від ОСОБА_1 до ТОВ «Маркс.Капітал».

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги. Аналогічний висновок сформульований у п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Позивач у даній справі просив суд застосувати спосіб захисту права, передбачений п. 4 ч. 2 ст.16 ЦК України, а саме - відновлення становища, яке існувало до порушення.

Даний спосіб захисту пов`язаний із застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

У свою чергу ст. 16 ЦК України передбачений спосіб відновлення порушеного права, а саме поняття «відновлення становища, яке існувало до порушення», тобто повернення особи у фактичний та юридичний стан відносин, які існували до порушення права, яке, в свою чергу, повертає особі можливість здійснення такого права.

Тобто саме поняття «відновлення становища, яке існувало до порушення» є способом захисту права, і даний спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного на його думку права не містить певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

Позивач, вважаючи, що МТСБУ своїми діями не визнає уже реалізоване право позивача відступити майнове право вимоги за договором страхування АС/0644117 та наслідки такого відступлення, не обґрунтовує, яке становище позивача буде відновлене в разі задоволення позовних вимог.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вище наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Більчуком Олександром Олександровичем, - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова