Рішення

від 30.05.2023 по справі 503/395/23

КОДИМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 503/395/23

Провадження № 2/503/229/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Вороненка Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Вдовиченко В.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кодима, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області про визнання незаконними і скасування наказів про відсторонення від роботи і про допуск до роботи та про зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач подав до суду вище вказаний позов посилаючись на ту обставину, що з 01.02.1991 року працює рентгенлаборантом у КНП «Кодимська лікарня». 22.12.2021 року до його відома було доведено наказ № 174§2 про обов`язкове щеплення від коронавірусу та попереджене про відсторонення від роботи в разі невиконання цього. 27.01.2022 року його було знову ознайомлено з наказом відповідача № 12§2 про обов`язкове щеплення від коронавірусу та попереджене про відсторонення від роботи в разі невиконання цього. 31.01.2022 року позивач звернувся до відповідача зі зверненням, в якому просив з метою недопущення порушення його прав не приймати відносно нього наказів про відсторонення від роботи в зв`язку з відсутністю в нього профілактичного щеплення проти COVID-19. Однак, відповідач дане звернення проігнорував та наказом № 14§8 від 31.01.2022 року відсторонив його від роботи. Одночасно позивач відзначає, що ним не вчинялось жодних підписів про ознайомлення з усіма зазначеними наказами, як і не було складено актів про його відмову від ознайомлення з даними наказами. 28.02.2022 року відповідач своїм наказом № 31§2 «Про допуск до роботи рентгенлаборанта ОСОБА_3 » допустив його до роботи з 28.02.2022 року та із проведенням подальшого табелювання його робочого часу. 28.02.2022 року його було ознайомлено з зазначеним наказом та фактично допушено до виконання своїх обов`язків на посаді. При цьому, позивач вважає, що наказ про його відсторонення від роботи є незаконним, оскільки його було видано відповідачем на підставі незаконної постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року і незаконного наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року, в тому числі із змінами внесеними до останнього наказом МОЗ № 2664 від 30.11.2021 року. Крім того, позивач вважає сам запроваджений в Україні карантин незаконним, оскільки відсутня підстава для цього, а саме введення надзвичайного стану. Також позивач вважає, фактично проводиться не вакцинація, а медичний експеримент, оскільки всі вакцини не пройшли перевірку часом на яку необхідно до десяти років, що є порушенням ст. 28 Конституції України. Водночас позивач відзначає, що саме щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим так як не передбачене у Календарі профілактичних щеплень в Україні, затвердженому МОЗ. Позивач сприймає наказ відповідача від 28.02.2022 року № 31§2 як фактичне його поновлення на роботі, хоча трудові відносини між ними не припинялися, а відтак і підстав для його поновлення на роботі не має. За таких умов позивач вважає, що ефективним способом захисту його порушених прав є саме його вимога про визнання протиправним та скасування відповідного наказу. Позивачем здійснено розрахунок його середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 01.02.2022 року по 27.02.2022 року в сумі 14731,27 грн. У зв`язку з чим для захисту своїх трудових прав позивач подав до суду відповідну позовну заяву, в якій просить суд визнати незаконними і скасувати накази видані відповідачем від 31.01.2022 року № 14§8 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » і від 28.02.2022 року № 31§2 «Про допуск до роботи рентгенлаборанта ОСОБА_3 », а також зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 01-27.02.2022 року в розмірі 14731,27 грн.

11.05.2023 року до суду подано відзив на позовну заяву (а.с.106-114), в якому керівник відповідача просить суд в повному обсязі відмовити в задоволенні пред`явленого позивачем позову, у зв`язку з пропущенням строків звернення до суду за вирішенням трудових спорі визначених у ст. 233 КЗпП України; а також відмовити в повному обсязі у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду, у зв`язку з необґрунтованістю вимог. У змісті відзиву акцентовано увагу суду на те, що звернення позивача до суду має місце через більше ніж один рік після подій, які вважає порушили його права. При цьому, вважає, що позивач не довів наявності у нього поважних причин пропуску строку на звернення до суду за захистом своїх прав. Також відзначено, що позивачем не надано доказів того, що постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року і незаконного наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року, в тому числі із змінами внесеними до останнього наказом МОЗ № 2664 від 30.11.2021 року, є незаконними, а відповідач приймаючи рішення на їх підставі порушив його трудові права. В свою чергу вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи відповідач вважає безпідставними, оскільки позивач у цей проміжок часу не виконував своїх професійних обов`язків, а відтак відсутня і підстава виплати йому заробітної плати, як винагороди за виконану ним роботу.

Даний відзив не містить підпису керівника відповідача, що є невиконанням вимог ч.2 ст. 178 ЦПК України. Однак, зважаючи на ту обставину, що представником за довіреністю позивача Ковальчук Ю.О. було подано відповідь на даний відзив, тобто фактичне відбулось визнання його подання відповідачем, то навіть за наявності заперечень, які в судовому засіданні 16.05.2023 року були висловленні самим представником за довіреністю позивача Ковальчук Ю.О. щодо прийняття цього відзиву до розгляду судом із згаданої підстави, то суд вважає неможливим демонструвати надмірно формалістичний підхід до форми поданого відзиву, а саме відсутності на ньому підпису. На думку суду прийняття до розгляду такого відзиву, за вище згаданих умов, більше сприятиме забезпеченню реалізації засад верховенства права і обґрунтованості судового рішення у даній справі,його відповідністьзавданню цивільногосудочинства, шляхом повного і всебічного з`ясування всіх обставин справи, а ніж забезпечить виключно дотримання однієї із складових законності дотримання норм процесуального права (ст. 263 ЦПК України). Водночас суд звертає увагу на ту обставину, що чинною редакцією ЦПК України не передбачено процесуального наслідку не дотримання вимог щодо форми такої заяви по суті справи як відзив на позовну заяву, на відміну від позовної заяви (ст. 185 ЦПК України). В свою чергу з приводу відсутності доданих до відзиву документів, які б підтверджували повноваження представника відповідача, то суд звертає увагу на ту обставину, що у змісті відзиву зазначено, що останній від відповідача поданий його керівником Генеральним директором КНП «Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області Л.Волошиною. Водночас суд звертає увагу на ту обставину, що згідно відомостей наявних у роздруківці відповіді на безкоштовний запит з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.192) ОСОБА_4 має повноваження, як керівник відповідача, який є юридичною особою, які включають у себе вчинення як представником дій від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (право першого підпису). Згадані вище відомості є публічно доступними внаслідок їх перебування у загальному доступі, за умов попередньої ідентифікації особи запитувача, та з врахуванням положень ч.3 ст. 58 та ч.9 ст. 83 ЦПК України підтверджують її повноваження як керівника відповідача юридичної особи навіть у разі не надіслання (надання) відповідної копії документа на підтвердження своїх повноважень.

16.05.2023 року до суду подано відповідь на відзив (а.с.118-125) представника за довіреністю позивача Ковальчук Ю.О., в якому представник позивача наполягала на задоволенні в повному обсязі позовних вимог заявлених в позовній заяві. У своїй відповіді на відзив представник позивача відзначила про необґрунтованість тверджень висловлених відповідачем щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду за захистом свого права з підстав не врахування положень пункту 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення», згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу,продовжуються настрок діїтакого карантину. Відзначено, що виконання позивачем своїх посадових обов`язків не передбачає тісного зв`язку з пацієнтами, оскільки ним не здійснюється їх огляд, надання їм консультації і призначення лікування, зводиться до виконання роботи по ренгентдіагностиці захворювань пацієнтів, шляхом контролю виконання середнім та молодшим персоналом кабінету правил внутрішнього трудового розпорядку, техніки безпеки, протипожежних правил, правил радіаційної безпеки, закінчивши роботу перевіряти виключення рентгенологічних апаратів, назріваючих та інших електропристроїв. А тому позивач не має жодних контактів з відвідувачами лікарні. Під час прийняття рішення про відсторонення позивача від роботи відповідачем жодним чином не було запропоновано змінити умови праці (оптимізувати робочий процес) таким чином щоб мінімізувати кількість соціальних контактів позивача, зокрема шляхом обговорення можливості виконання позивачем трудових обов`язків дистанційно.

19.05.2023 року до суду подано заперечення керівника відповідача (а.с.145-158), в якому заявлено позицію щодо пред`явленого позивачем позову аналогічну викладеній у змісті відзиву. У змісті заперечення представником відповідача відзначено, що крім посадових обов`язків позивача наведених його представником у відповіді на відзив до останніх також відноситься готування пацієнтів до рентгенологічного дослідження, що саме по собі передбачає безпосередній контакт з пацієнтом. Також відзначено, що технічні засоби з якими працює позивач не дозволяють здійснення трудових обов`язків дистанційно, а додаткової вільної посади, яка відповідала б спеціальності і кваліфікації позивача, у штаті КНП «Кодимська лікарня» немає.

В судове засіданняпозивач ОСОБА_3 не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був своєчасно повідомлений належним чином у порядку встановленому ч.2, 4-5, 8 п.1, 13 ст.128та ч.5 ст.130 ЦПК Українита Порядку надсилання повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.01.2023 року № 28, про що свідчить довідка про доставку 23.05.2023 року повідомлення у додаток «Viber» (а.с.208), згідно поданої ним заявки (а.с.91), а також шляхом надіслання судової повістки на електронну адресу його представника ОСОБА_1 , яку остання зазначала в своїй заяві до суду (а.с.98), про що свідчить довідка від 24.05.2023 року про доставку електронного листа (а.с.207). Таке повідомлення позивача відповідає правовій позиції висловленій Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-3069св21). Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. В свою чергу, згідно пунктів 1 і 4 ч.3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Представник за довіреністю позивача Ковальчук Ю.О., яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримала заявлений позов в повному обсягу та просила його задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області за довіреністю Боднарюк Р.О. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні фактичні обставини.

01.02.1991 року позивач ОСОБА_3 працює рентгенлаборантом у КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області, що підтверджує копія відповідної довідки від 02.02.2022 року № 9 (а.с.27).

25.02.2020 року Наказом МОЗ від № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11.03.2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

У зв`язку з чим 11.03.2020 року Постановою Кабінет Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року.

16.03.2020 року Постановою Кабінету Міністрів України № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 9 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104,від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня 2023 року № 383 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 червня 2023 року).Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24.12.2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

З початку реєстрації випадків коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні станом на грудень 2020 року було зареєстровано 821 947 підтверджених випадків коронавірусної хвороби COVID-19 (показник захворюваності склав 2158,2 на 100 тис. населення). На той час одужали від коронавірусної хвороби COVID-19 423 704 людини. За час спостереження зареєстровано 13 733 летальних випадків серед людей з підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби COVID-19 (летальність склала 1,7 %).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Виконання заходів Дорожньої карти мало на меті досягнення таких цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19. Основним завданням Дорожньої карти протягом 2021-2022 років стало охоплення вакцинацією проти коронавірусної хвороби COVID-19 не менше 50 % населення України. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп (згідно з наказом МОЗ № 2362 від 27 жовтня 2021 року абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено).

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союзінформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого 2021 року вакциною «AstraZeneca». Згодом почали застосовувати інші вакцини: «CoronaVac» (з 13 квітня), «Pfizer» (з 19 квітня), «Moderna» (з 20 липня).

04.10.2021року МОЗбуло виданонаказ №2153затверджено Перелікпрофесій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

20.10.2021 року Постановою Кабінету Міністрів України від № 1096постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та яківідмовляютьсяабоухиляютьсявід проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

27.10.2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

30.11.2021 року МОЗ було видано наказ № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, яким Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

22.12.2021року Генеральним директором КНП «Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області ОСОБА_4 було видано наказ № 174§2 «Про попередження медичних працівників про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» (а.с.28), згідно якого на виконання наказу МОЗ від 30.11.2021 року № 2664 наказано провакціонуватися або підтвердити право протипоказання до вакцинації від COVID-19, формою № 028-1/о медичним працівникам КНП «Кодимська лікарня» до 17.01.2022 року (додаток додається). При цьому, в зазначеному наказі відзначено, що в разі відмови або ухилення від обов`язкової вакцинації працівник буде відсторонений від роботи, за ним не буде зберігатися заробіток. В свою чергу у додатку до даного наказу (а.с.30) під № 32 зазначено позивача рентгенлаборанта ОСОБА_3

27.01.2022 року в.о. генерального директора КНП «Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області ОСОБА_5 було видано наказ № 12§2 «Про попередження працівників КНП «Кодимська лікарня» про обов`язкове профілактичне щеплення COVID-19» (а.с.31), згідно якого на виконання наказу МОЗ від 30.11.2021 року № 2664 наказано провакціонуватися або підтвердити право протипоказання до вакцинації від COVID-19, формою № 028-1/о працівникам КНП «Кодимська лікарня» до 01.02.2022 року (додаток додається). При цьому, в зазначеному наказі відзначено, що в разі відмови або ухилення від обов`язкової вакцинації працівник буде відсторонений від роботи, за ним не буде зберігатися заробіток.

31.01.2022 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Генерального директора КНП «Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області ОСОБА_4 зі зверненням щодо припинення дій по встановленню обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина (а.с.32-61), яке було зареєстроване 31.01.2022 року за Вх. № 28, отримано ОСОБА_5 та в якому просив з метою недопущення порушення його прав не приймати відносно нього наказів про відсторонення від роботи в зв`язку з відсутністю в нього профілактичного щеплення проти COVID-19.

31.01.2022 року в.о. генерального директора КНП «Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області Яремчук В.І. було видано наказ № 14§8 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » (а.с.62, 69), ), згідно якого на виконання наказу МОЗ від 30.11.2021 року № 2664, наказано ОСОБА_3 - рентгенлаборанта відсторонити від роботи з 01 лютого 2022 року у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю, - без збереження заробітної плати.

24.02.2022 року Указом Президента України від № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

25.02.2022 року Наказом МОЗ № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

28.02.2022 року, тобто за один день до набрання чинності Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, Генеральним директором КНП «Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області Волошиною Л.І. було видано наказ № 31§2 «Про допуск до роботи рентгенлаборанта ОСОБА_3 » (а.с.63, 70), в якому зазначено, що ОСОБА_3 рентгенлаборанту приступити до роботи з 28.02.2022 року.

14.12.2022 року Великою Палатою Верховного Суду було винесено постанову у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), в якій надано праві висновки щодо обставин, які мають значення для вирішення даної справи та які застосовані судом у відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України, зокрема:

- щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону (пункт 10);

- щодо відсторонення від роботипрацівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону (пункт 11);

- щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи (пункт 12).

Висновки суду

щодо поновлення строку на звернення до суду:

Одночасно з позовною заявою позивач ОСОБА_3 подав також заяву від 13.04.2022 року про поновлення строку на звернення до суду (а.с.81-87), в якій останній посилається на наявність в нього поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

У статті 234КЗпП закріплено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Однак, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від20 липня 2022 року у справі № 201/264/20 (провадження № 61-4292св21) відзначено те, що «Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог».

Таким чином суд до вирішення порушеного позивачем питання про поновлення йому строку на звернення до суду вважає необхідним спочатку вирішити питання самої обґрунтованості поданого позову.

щодо позовної вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу про його відсторонення від роботи:

У пункті 13.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), викладено висновок за яким Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідністьвжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширеннякоронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів.

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22)).

При цьому, у пункті 14.8 вище зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду звертала що при застосуванні до працівників передбачених Переліком № 2153 та Законом№ 1645-ІІІ заходів має братися до уваги індивідуальна оцінка виконуваних працівником трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Водночас із цим у пунктах 14.9-14.10 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

В обґрунтування своїх, відповідно, позовних вимог і заперечень проти позову, сторонами у справі не було надано суду копії посадової інструкції рентгенлаборонта КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області, за дослідженням змісту якої б суд мав би можливість безпосередньо дослідити обсяг посадових обов`язків ОСОБА_3 .

Однак, судом встановлено, що ОСОБА_3 обіймає, зокрема на час свого відсторонення, посаду рентгенлаборанта в закладі охорони здоров`я КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області, тобто у закладі до якого люди звертаються у випадку захворювання, зокрема на COVID-19, що само собі додатково збільшує сам ризик відповідного зараження та його подальшого розповсюдження, так як передбачає перебування у місці концентрації таких осіб.

Суд відзначає, що у змісті відповіді на відзив (а.с.121 на звороті та а.с.122) представником позивача відзначалось виконання позивачем ОСОБА_3 обов`язків по виконанню роботи по ренгентдіагностиці захворювань пацієнтів, шляхом контролю виконання середнім та молодшим персоналом кабінету правил внутрішнього трудового розпорядку, техніки безпеки, протипожежних правил, правил радіаційної безпеки, закінчивши роботу перевіряти виключення рентгенологічних апаратів, назріваючих та інших електропристроїв.

В свою чергу у змісті заперечень (а.с.155) представником відповідача відзначалися і не заперечувались вище вказані посадові обов`язки рентгенлаборонта КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином суд вважає, що принаймні вище вказані посадові обов`язки рентгенлаборонта КНП «Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області такими, що визнані сторонами у справі, а відтак такими, що можуть бути використані судом для надання оцінки обставинам справи пов`язаним із ними, оскільки в суду відсутні сумніви щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

При цьому, суд зауважує, що за таких посадових обов`язків їх виконання дистанційно (надому) є неможливим, оскільки відповідний контроль дій медичних працівників при роботі з обладнанням і роботи обладнання, яке знаходиться в приміщені закладу охорони здоров`я.

Таким чином фактично позивачем та його представником визнано необхідність перебування позивача ОСОБА_3 , для виконання своїх посадових обов`язків, принаймні в межах кабінету в якому проводиться рентгендіагностика пацієнтів, зокрема тих з них, які мали або матимуть) встановлений діагноз COVID-19, що створює можливість зараження відповідним вірусом повітряним шляхом через вдихання повітря та контакт з предметами у цьому приміщенні, а у подальшому і розповсюдження захворювання.

У зв`язку з чим, сукупність тверджень наведеними представниками сторін у відповіді на відзив і заперечені, надає суду можливості прийти до висновків про те, що ОСОБА_3 перебуваючи на своєму робочому місці не міг уникнути значної кількості соціальних контактів, а саме як щонайменше непрямих соціальних контактів з відвідувачами закладу охорони здоров`я пацієнтами (через перебування у відповідному приміщенні після них та контактом з повітрям і предметами у ньому), серед яких під час карантину були ті, що вже мали зараження гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, так і прямих соціальних контактів з самим медичним персоналом закладу охорони здоров`я, зокрема тими з них хто мав безпосередній контакт з хворими особами.

За особливостями посади рентгенлаборанта, пов`язаними з колом виконуваних обов`язків, ОСОБА_3 не можливо встановити дистанційну/надомну форму роботи.

В свою чергу самі умови праці у закладі охорони здоров`я, який надає продукцію у вигляді медичних послуг до яких причетний ОСОБА_3 , як рентгенлаборант, і які споживаються пацієнтами, збільшують вірогідність зараження COVID-19, а тимчасове переведення на іншу посаду, навіть за наявності відповідної вакансії у штаті, не вирішує саму збільшену вірогідність зараження так як не змінює самого місця роботи закладу охорони здоров`я, а відтак і не впливає на ступінь ризику відповідного зараження та подальшого поширення вірусу.

Суд відзначає ту обставину, що посилання позивача ОСОБА_3 в позовній заяві на ті обставини, що його не ознайомлювали під підпис із наказами № 174§2 від 22.12.2021 року та № 12§2 від 27.01.2022 року жодним чином не ставить під сумнів як його своєчасну обізнаність із цими наказами для можливості їх виконання так і обізнаність із самими наслідками їх невиконання ним, оскільки у змісті самої своєї позовної заяви відзначав ті обставини, що наказ № 174§2 був доведений йому до відома 22.12.2021 року, а 27.01.2022 року його було ознайомлено з наказом № 12§2, таким чином суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_3 визнав ту обставину, що був проінформований про ці накази, а за таких умов розпис про ознайомлення є лише формальною фіксацією ознайомлення, що не впливає на наслідки самого визнаного фактичного ознайомлення. Водночас із цим накази МОЗ є нормативно-правовими актами, які знаходяться у загальному доступі.

При цьому, позивач ОСОБА_3 будучи обізнаним про правові наслідки у разі ухилення від виконання щеплення проти COVID-19 у вигляді відсторонення від роботи, маючи достатньо часу для отримання щеплення за наявності відповідного бажання, а також користуючись свободою вибору і прийняття рішень, на власний розсуд вирішив не отримувати щеплення проти COVID-19 з власних мотивів, що змусило роботодавця з метою дотримання карантинних заходів видати акт щодо його відсторонення від роботи.

Доказів на підтвердження наявності у позивача ОСОБА_3 протипоказань до щеплення проти COVID-19 суду не надано, як і не зазначалось про наявність цього самим позивачем.

Ураховуючи зазначене суд вважає, що оскаржуваний наказ від 31.01.2022 року № 14§8 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » був виданий в.о. генерального директора КНП «Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області Яремчук В.І. обґрунтовано, а відтак суд не вбачає незаконності його видання та наявності підстав для його скасування.

щодо позовної вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу про його допуск до роботи:

Зазначені позивачем ОСОБА_3 у змісті своєї позовної заяви тверджень про те, що його допуск до роботи є фактично поновленням на роботі, а тому до нього мають застосовуватись і правові наслідки поновлення, є насправді безпідставними, оскільки гуртуються на неправильному розумінні дійсного змісту права і спотвореному сприйнятті фактичних обставин.

Так у випадку припинення трудових відносин, зокрема внаслідок звільнення, в подальшому може бути здійснено поновлення на роботі. В той час як у випадку відсторонення, яке не передбачає припинення трудових відносин, а по своїй суті є лише тимчасовим їх зупиненням, в подальшому може бути здійснено допуск до роботи.

Тому при рівняння поняття «допуску до роботи» до фактичного «поновлення на роботі» є хибним висновком.

Суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_3 ще до його відсторонення від роботи висловлював роботодавцю свої заперечення з цього приводу, а при ознайомленні його під розпис з наказом № 31§2 від 28.02.2022 року про його допуск до роботи (а.с.63) не висловив ніяких заперечень проти цього, зокрема шляхом їх письмового викладення на самому згаданому наказі (принаймні у вигляді зауваження щодо згоди приступити до виконання обов`язків лише з наступного дня 01.03.2022 року) або у вигляді окремо поданої письмової заяви.

Сторони та їх представники не заперечували і проти тієї обставини, що ОСОБА_3 приступив до виконання своїх посадових обов`язків 28.02.2022 року, що свідчить про надання останнім фактичної згоди на його допуск до роботи і за умов попереднього заперечення ним проти його відсторонення від роботи не може розцінюватись як таке, що не відповідало його інтересам і тим більше як таке, що порушувало його права.

При цьому, сам оскаржуваний наказ № 31§2 від 28.02.2022 року був виданий роботодавцем хоча і в дусі та спрямованості Наказу МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, але все ж без зазначення про його прийняття саме на підставі виконання останнього та із наведенням його обґрунтування «У зв`язку з військовим положенням в Україні».

Таким чином суд вважає, що фактично сторони, а саме роботодавець та працівник, досягли між собою згоди щодо відновлення допуску останнього до роботи.

Крім того, суд не може не звернути увагу на ту обставину, що в умовах запровадженого воєнного стану в державі дані заходи відповідали не лише інтересам працівника, але і інтересам держави та суспільства, які потребували злагодженої і стабільної роботи всіх державних і комунальних інституцій, зокрема мережі закладів охорони здоров`я.

Суд додатково відзначає, що попередньо позивач ОСОБА_3 активно заперечував проти його відсторонення від роботи подаючи відповідне детально мотивоване звернення керівнику підприємства (а.с.32-61) і вважав відсторонення порушенням його Конституційних прав права на працю, а у такому разі його допуск роботодавцем до роботи не може розглядатись як порушення його права, оскільки позивач ОСОБА_3 отримав можливість саме того чого бажав працювати.

Тому суд не вбачає порушення трудових прав позивача ОСОБА_3 в тому, що йому наказом № 31§2 «Про допуск до роботи рентгенлаборанта ОСОБА_3 » від 28.02.2022 року було відновлено допуск до роботи з 28.02.2022 року, а самі доводи позивача ОСОБА_3 щодо незаконності оскаржуваного наказу про його допуск до роботи, висловленні лише у квітні 2023 року (більше ніж через рік після відповідної події), мають на думку суду формалістичний підхід до оцінки акту виданого роботодавцем не з огляду на відповідність його правам, а на відповідність законодавству щодо карантинних заходів, який жодним чином не пов`язаний із порушенням його прав або інтересів та як такої наявності потреби у їх захисті.

Водночас із цим суд не вважає за необхідне та можливе надавати оцінку діям самого Генерального директора КНП «Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області,як керівникапідприємства, щодо видання наказу № 31§2 «Про допуск до роботи рентгенлаборанта ОСОБА_3 » від 28.02.2022 року до набрання чинності 01.03.2022 року Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, а саме їх відповідність карантинним заходам, оскільки це не є предметом даного позову.

щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання виплатити середнього заробітку за час вимушеного прогулу:

Позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу є похідною вимогою від основних позовних вимог про визнання незаконними і скасування наказів про відсторонення від роботи і про допуск до роботи позивача, у зв`язку з чим не підлягає окремому задоволенню за умови відмови в задоволенні основних вимог. Тому в цій частині позову також необхідно відмовити.

Водночас суд все ж вважає необхідним звернути увагу позивача на ту обставину, що згідно ст. 235 КЗпП та змісту пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 і пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, ефективним способом захисту прав працівника на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є пред`явлення до роботодавця позовної вимоги про «стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу», а не про «зобов`язання роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» («Рrоnіnа V. Ukrаіnе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Ураховуючи вище викладене суд вважає, що заявлений позивачем позов є необґрунтованим, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 258-259, 264-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити повністюв задоволенніпозову ОСОБА_3 ,зареєстроване місцепроживання: АДРЕСА_1 ;реєстраційний номероблікової карткиплатників податків НОМЕР_1 ,до Комунальногонекомерційного підприємства«Кодимська лікарня»Подільського районуОдеської області, адресамісцезнаходження:66000,Одеська область,м.Кодима,вул.Крівенцова,буд.1, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 01998785, про визнання незаконними і скасування наказів про відсторонення від роботи і про допуск до роботи та про зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скаргана рішеннясуду подаєтьсябезпосередньо доОдеського апеляційногосуду протягомтридцяти днівз дняйого проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 01.06.2023 року.

Суддя Д.В. Вороненко