Постанова

від 21.12.2023 по справі 503/395/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6859/23

Справа № 503/395/23

Головуючий у першій інстанції Вороненко Д.В.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 51

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Кодимська лікарня» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи,

ВСТАНОВИВ:

Позивач подав до суду вище вказаний позов, посилаючись на ту обставину, що з 01 лютого 1991 року працює рентген-лаборантом у КНП «Кодимська лікарня». 22 грудня 2021 року останнього було ознайомлено з наказом № 174§2 про обов`язкове щеплення від коронавірусу та попереджено про відсторонення від роботи у разі невиконання цього. 27 січня 2022 року його було знову ознайомлено з наказом відповідача №12§2 про обов`язкове щеплення від коронавірусу та попереджено про відсторонення від роботи в разі невиконання цього. 31 січня 2022 року позивач звернувся до відповідача зі зверненням, в якому просив з метою недопущення порушення його прав не приймати відносно нього наказів про відсторонення від роботи, в зв`язку з відсутністю в нього профілактичного щеплення проти COVID-19. Однак, відповідач дане звернення проігнорував та наказом № 14§8 від 31 січня 2022 року відсторонив його від роботи. Одночасно позивач відзначає, що ним не вчинялось жодних підписів про ознайомлення з усіма зазначеними наказами, як і не було складено актів про його відмову від ознайомлення з даними наказами. 28 лютого 2022 року відповідач своїм наказом №31§2 «Про допуск до роботи рентген-лаборанта ОСОБА_2 » допустив його до роботи з 28 лютого 2022 року та із проведенням подальшого табелювання його робочого часу, його було ознайомлено з зазначеним наказом та фактично допущено до виконання своїх обов`язків на посаді. При цьому, позивач вважає, що наказ про його відсторонення від роботи є незаконним, оскільки його було видано відповідачем на підставі незаконної постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року і незаконного наказу МОЗ №2153 від 04 жовтня 2021 року, в тому числі із змінами внесеними до останнього наказом МОЗ №2664 від 30 листопада 2021 року. Крім того, позивач вважає сам запроваджений в Україні карантин незаконним, оскільки відсутня підстава для цього, а саме введення надзвичайного стану. Також позивач вважає, що фактично проводиться не вакцинація, а медичний експеримент, оскільки всі вакцини не пройшли перевірку, часом на яку необхідно до десяти років, що є порушенням ст. 28 Конституції України. Водночас позивач відзначає, що саме щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим, так як не передбачене у календарі профілактичних щеплень в Україні, затвердженому МОЗ. Позивач сприймає наказ відповідача від 28 лютого 2022 року №31§2 як фактичне його поновлення на роботі, хоча трудові відносини між ними не припинялися, а відтак і підстав для його поновлення на роботі не має. За таких умов, позивач вважає, що ефективним способом захисту його порушених прав є саме його вимога про визнання протиправним та скасування відповідного наказу. Позивачем здійснено розрахунок його середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 01 лютого 2022 року по 27 лютого 2022 року в сумі 14731,27 грн. У зв`язку з чим для захисту своїх трудових прав позивач подав до суду відповідну позовну заяву (т. 1, а.с. 2-22).

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2023 року позовні вимоги залишено без задоволення (т. 1, а.с. 224-234).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Кодимська лікарня» № 14§8 ВІД 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », визнати незаконним та скасувати наказ № 31§2 від 28 лютого 2022 року «Про допуск до роботи рентген-лаборанта ОСОБА_2 », зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Кодимська лікарня» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області виплатити позивачеві середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 14731,27 грн, стягнути з КНП «Кодимська лікарня» на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору за звернення до суду із апеляційною скаргою. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не зазначено жодної норми закону, яка встановлювала б обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 та залишено поза увагою та не надано жодної правової оцінки щодо обґрунтувань позивача з цього приводу. Також представник апелянта вказує, що відсторонення від роботи є втручанням у конституційне право людини на працю, шляхом його обмеження, а тому таке обмеження конституційного права дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанови Кабінету Міністрів України та накази Міністерства охорони здоров`я України. До того ж, щеплення проти коронавірусу не внесено у Календар профілактичних щеплень України, а тому щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного. Окрім того, судом першої інстанції не було повно та всебічно досліджено обставин, що мають значення для справи, а саме те, що положення п.п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року та наказ Міністерства охорони здоров`я №2153 від 04 жовтня 2021 року, наказ МОЗ №2664 від 30 листопада 2021 року, за своєю суттю є дискримінаційними, антигуманними, та такими, що не відповідають нормам міжнародного, конституційного, цивільного права. Разом з тим, апелянт наголошує на тому, що вакцини не пройшли потрібного та належного дослідження, адже не було пройдено перевірку часом, на котру витрачається до 10 років, а при вакцинуванні вимагається від людини підпис, тобто згода, на те, що працівники медичного закладу чи виробники вакцин не несуть відповідальності за наслідки, до яких може призвести вакцинування, отже вся відповідальність переходить безпосередньо на вакциновану людину (т. 1, а.с. 1-37).

02 серпня 2023 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (т.2,а.с.51-64).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У судовому засіданні, що проводилося в режимі відеоконференції, 21 грудня 2023 року представник апелянта апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити оскаржуване рішення без змін. Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час, порядок та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , перебуваючи на своєму робочому місці, не міг уникнути значної кількості соціальних контактів, а саме як щонайменше непрямих соціальних контактів з відвідувачами закладу охорони здоров`я пацієнтами (через перебування у відповідному приміщенні після них та контактом з повітрям і предметами у ньому), серед яких під час карантину були ті, що вже мали зараження гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, так і прямих соціальних контактів з самим медичним персоналом закладу охорони здоров`я, зокрема тими з них, хто мав безпосередній контакт з хворими особами. Доказів на підтвердження наявності у позивача ОСОБА_2 протипоказань до щеплення проти COVID-19 суду не надано, як і не зазначалось про наявність цього самим позивачем. Тому, суд першої інстанції вважав, що оскаржуваний наказ № 14§8 від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » був виданий в.о. генерального директора КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області Яремчук В.І. обґрунтовано, а відтак не вбачав незаконності його видання та наявності підстав для його скасування.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про допуск позивача до роботи суд першої інстанції зазначив, що не вбачає порушення трудових прав позивача ОСОБА_2 в тому, що йому наказом № 31§2 «Про допуск до роботи рентген-лаборанта ОСОБА_2 » від 28 лютого 2022 року було відновлено допуск до роботи з 28 лютого 2022 року, а самі доводи позивача ОСОБА_2 щодо незаконності оскаржуваного наказу про його допуск до роботи, висловленні лише у квітні 2023 року (більше ніж через рік після відповідної події), мають, на думку суду, формалістичний підхід до оцінки акту, виданого роботодавцем не з огляду на відповідність його правам, а на відповідність законодавству щодо карантинних заходів, який жодним чином не пов`язаний із порушенням його прав або інтересів та як такої наявності потреби у їх захисті.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу суд першої інстанції зазначив, що ця вимога є похідною від основних позовних вимог про визнання незаконними і скасування наказів про відсторонення від роботи і про допуск до роботи позивача, у зв`язку з чим не підлягає окремому задоволенню за умови відмови в задоволенні основних вимог (т. 1, а.с. 232-234).

Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обставини справи.

З 01 лютого 1991 року позивач ОСОБА_2 працює рентген-лаборантом у КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області, що підтверджує копія відповідної довідки від 02 лютого 2022 року №9 (т. 1, а.с.27).

22 грудня 2021 року генеральним директором КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області Волошиною Л.І. було видано наказ №174§2 «Про попередження медичних працівників про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», згідно з яким на виконання наказу МОЗ від 30 листопада 2021 року №2664 зобов`язано медичних працівників провакцинуватися або підтвердити право протипоказання до вакцинації від COVID-19 формою №028-1/о до 17 січня 2022 року. При цьому, в зазначеному наказі відзначено, що в разі відмови або ухилення від обов`язкової вакцинації працівник буде відсторонений від роботи та за ним не буде зберігатися заробіток (т. 1, а.с. 28).

27 січня 2022 року в.о. генерального директора КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області Яремчук В.І. було видано наказ №12§2 «Про попередження працівників КНП «Кодимська лікарня» про обов`язкове профілактичне щеплення COVID-19», згідно з яким на виконання наказу МОЗ від 30 листопада 2021 року №2664 зобов`язано медичних працівників провакцинуватися або підтвердити право протипоказання до вакцинації від COVID-19 формою №028-1/о до 01 лютого 2022 року. При цьому, в зазначеному наказі відзначено, що в разі відмови або ухилення від обов`язкової вакцинації працівник буде відсторонений від роботи та за ним не буде зберігатися заробіток (т. 1, а.с. 31).

31 січня 2022 року позивач ОСОБА_2 подав Генеральному директорові КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області Волошиній Л.І. зверненням щодо припинення дій по встановленню обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке було зареєстроване 31 січня 2022 року за Вх.№28, в якому просив з метою недопущення порушення його прав не приймати відносно нього наказів про відсторонення від роботи в зв`язку з відсутністю в нього профілактичного щеплення проти COVID-19 (т.1,а.с.32-61). Вказане звернення було отримано в.о. генерального директора ОСОБА_3 під підпис (т. 1, а.с. 61).

31 січня 2022 року в.о. генерального директора КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області Яремчук В.І. було видано наказ №14§8 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », згідно з яким на виконання наказу МОЗ від 30 листопада 2021 року №2664, ОСОБА_2 рентген-лаборанта відсторонено від роботи з 01 лютого 2022 року, у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю, - без збереження заробітної плати (т. 1, а.с. 62, 69).

24 лютого 2022 року Указом Президента України від №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

25 лютого 2022 року Наказом МОЗ № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ №2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

У зв`язку з цим, 28 лютого 2022 року Генеральним директором КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області Волошиною Л.І. було видано наказ №31§2 «Про допуск до роботи рентген-лаборанта ОСОБА_2 », в якому зазначено, що позивач допущений до роботи з 28 лютого 2022 року (т. 1, а.с. 63).

Оцінка апеляційного суду.

За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Разом з тим, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України). У зв`язку із відстороненням особи від роботи остання втрачає в такий спосіб можливість отримання заробітку, що у свою чергу може спонукати робітника до звільнення з метою знайти інше місце роботи для забезпечення своїх життєвих потреб.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 факторів, а саме:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

При цьому, як вже зазначалося вище, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 , перебуваючи на своєму робочому місці не міг уникнути значної кількості соціальних контактів, а саме як щонайменше непрямих соціальних контактів з відвідувачами закладу охорони здоров`я пацієнтами (через перебування у відповідному приміщенні після них та контактом з повітрям і предметами у ньому), серед яких під час карантину були ті, що вже мали зараження гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, так і прямих соціальних контактів з самим медичним персоналом закладу охорони здоров`я, зокрема тими з них хто мав безпосередній контакт з хворими особами (т. 1, а.с. 232). Крім того, суд першої інстанції зазначив, що сторонами у справі не було надано копії посадової інструкції рентген-лаборанта КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області, за дослідженням змісту якої суд мав би можливість безпосередньо дослідити обсяг посадових обов`язків ОСОБА_2 . Таким чином, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, ґрунтуються на доводах, викладених сторонами в заявах по суті справи (т. 1, а.с. 231).

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що наказом МОЗ України від 04 червня 2007 року №294 затверджено Державні санітарні правила і норми «Гігієнічні вимоги до влаштування та експлуатації рентгенівських кабінетів і проведення рентгенологічних процедур», вимоги яких обов`язкові для будь-яких юридичних та фізичних осіб, які здійснюють діяльність, пов`язану з медичним опроміненням при проведенні рентгенологічних процедур (п. 1.2 Загальних положень). Вказані правила встановлюють основні принципи, вимоги та норми із забезпечення захисту персоналу медичного, віднесеного до категорій А та Б, пацієнтів і населення при проведенні медичних рентгенологічних процедур з діагностичною, профілактичною, терапевтичною та дослідницькою метою незалежно від методу їх проведення (п. 1.1).

Так, вимогами до розміщення, влаштування та організації роботи рентгенологічного відділення (кабінету) передбачено, що площа рентгенодіагностичних кабінетів, в залежності від їх призначення, варіюється від не менш як 10 кв.м до не менш як 48 кв.м (додаток 4 до пункту 2.6 Правил). При цьому, на вході до процедурної рентгенодіагностичного та рентгенотерапевтичного кабінетів на висоті 1,6-1,8 м від підлоги чи над дверима необхідно розмістити світлове табло (сигнал) "Не заходити!" біло-червоного кольору, що автоматично загоряється при включенні рентгенівського апарата. Допускається нанесення на світловий сигнал знака радіаційної небезпеки (п. 2.22 Правил).

Пульт управління рентгенівських апаратів, крім пересувних, палатних, хірургічних, флюорографічних, дентальних, мамографічних, апаратів для остеоденситометрії, має розташовуватися в кімнаті управління. Тут саме допускається встановлення ще одного рентгенотелевізійного монітора, АРМ рентгенолога і рентгенлаборанта. Для забезпечення можливості контролю за станом пацієнта мають бути передбачені оглядове вікно й переговорний пристрій гучномовного зв`язку (п. 2.27 Правил).

Під час проведення рентгенографії та рентгенотерапії персонал з кімнати управління через оглядове вікно чи іншу систему спостереження повинен стежити за станом пацієнта, подаючи йому необхідні команди через переговорний пристрій. При відсутності пультової дозволяється перебування персоналу в процедурній при роботі: флюорографічного апарата з захисною кабіною, кісткового денситометра, мамографа й рентгеностоматологічного апарата. При цьому застосування індивідуальних засобів захисту персоналу обов`язкове відповідно до Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Держгірпромнагляду України від 24 березня 2008 року № 53, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2008 року за № 446/15137 (п. 5.12 Правил).

Заборонено перебування в процедурній осіб, які не мають прямого відношення до рентгенологічного дослідження (п. 5.14 Правил). При проведенні рентгенологічних досліджень перебування в процедурній більше одного пацієнта забороняється (п. 6.23 Правил).

Після закінчення робочого дня персонал повинен зробити ретельний огляд усіх приміщень рентгенологічного відділення (кабінету) та відключити рентгенівський апарат, електроприлади, настільні лампи; у кабінеті провести вологе прибирання стін, підлоги та ретельну дезінфекцію елементів рентгенівського апарата, з якими стикаються пацієнт і лікар при дослідженні. Не менше 1 разу на місяць має проводитися вологе прибирання з використанням дезінфекційних засобів. Не допускається проведення вологого прибирання процедурної та кімнати управління рентгенівського кабінету безпосередньо перед початком і під час рентгенологічних процедур (п. 2.34 Правил). Для дотримання санітарно-гігієнічного режиму в рентген-кабінеті необхідно проводити профілактичну поточну і заключну дезінфекцію, а також поточне і генеральне прибирання із застосуванням 1-2% розчину оцтової кислоти, мийних та дезінфекційних засобів (п. 10.21 Правил).

Таким чином, зазначені Правила визначають специфічні умови експлуатації та облаштування рентгенівських кабінетів (їх склад, площа, устаткування, що в ньому розташоване), а також проведення рентгенологічних процедур (мінімальна кількість осіб, що перебуває у рентген-кабінеті та кімнаті управління, застосування заходів захисту пацієнтів та індивідуальних засобів захисту працівників). Дані умови свідчать про те, що при виконанні своїх обов`язків на посаді рентген-лаборанта позивач, по-перше, забезпечений індивідуальними засобами захисту такими, як спеціальний одяг, взуття та інші засоби захисту; по-друге, при проведенні рентген-процедур знаходиться в окремо визначеному місці, що свідчить про мінімальний контакт з пацієнтом при проведенні відповідної процедури; по-третє, з урахуванням площі приміщень, в яких здійснюється проведення рентген-процедур та інших кабінетів рентгенологічного відділення, при контакті з іншими медпрацівниками зберігається соціальна дистанція. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. За таких обставин, відсторонення позивача є незаконним, а позовні вимоги є обґрунтованими та в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо інших позовних вимог.

За ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

28 лютого 2022 року Генеральним директором КНП «Кодимська лікарня» Подільського району Одеської області Волошиною Л.І. було видано наказ №31§2 «Про допуск до роботи рентген-лаборанта ОСОБА_2 », в якому зазначено, що позивач допущений до роботи з 28 лютого 2022 року (т. 1, а.с. 63). Позивача відсторонено від роботи з 01 лютого 2022 року (т. 1, а.с. 69). Тобто, тривалість вимушеного прогулу становить 19 робочих днів.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з Довідки про доходи, заробітна плата ОСОБА_2 за грудень 2021 року становила 13414,91 грн, за січень 2022 року становила 18373,79 грн (т. 1, а.с. 80). Тобто, середньоденна заробітна плата за останні 2 календарні місяці роботи, що передували відстороненню позивача від роботи становить 775 гривень 33 копійки. Враховуючи кількість днів вимушеного прогулу позивача (19 днів), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 14731,27грн (775,33 грн х 19 днів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Щодо визнання незаконним та скасування наказу про допуск позивача до роботи апеляційний суд зазначає, що вказана позовна вимога є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача на роботі, а тому також підлягає задоволенню, оскільки фактично позивача допущено до роботи з моменту незаконного відсторонення.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За звернення до суду із позовом та подання апеляційної скарги позивач сплати судовий збір у розмірі 3220,8 грн (т. 1, а.с. 1) та 4831,2 грн (т.2,а.с.28) відповідно. Вказані витрати зі сплати судового збору, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, задовольняючи апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Кодимська лікарня» №14§8 від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », яким ОСОБА_2 рентгенлаборанта відсторонено від роботи з 01 лютого 2022 року у зв`язку із відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю, - без збереження заробітної плати.

Визнати незаконним та скасувати наказ №31§2 від 28 лютого 2022 року «Про допуск до роботи рентгенлаборанта ОСОБА_2 », яким ОСОБА_2 рентгенлаборанта допущено до роботи з 28 лютого 2022 року та доручено відповідальній особі за ведення табеля робочого часу ОСОБА_4 проводити подальше табелювання рентгенлаборанта ОСОБА_2 .

Зобов`язати КНП «Кодимська лікарня» (ЄДРПОУ 01998785) виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2022 року по 27 лютого 2022 року у розмірі 14731,27 грн, з подальшим утриманням зі вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з КНП «Кодимська лікарня» (ЄДРПОУ 01998785) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2022 року по 27 лютого 2022 року у розмірі 14731,27 грн, з подальшим утриманням зі вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з КНП «Кодимська лікарня» (ЄДРПОУ 01998785) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 8052 грн, що складається з судового збору за подання позовної заяви (3220,80 грн) та судового збору за подання апеляційної скарги (4831,20 грн).

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

Повний текст постанови складений 24 січня 2024 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк