Номер провадження: 11-сс/813/648/23
Справа № 522/15033/21, 1-кс/522/8157/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 травня 2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
представник апелянта ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та Київським апеляційним судом апеляційну скаргу ОСОБА_7 , який діє в інтересах Національного банку України, на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2021 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12021162510000945, внесеного до ЄРДР 28.07.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 388 КК України,
установив:
Зміст оскарженого судового рішення.
Оскаржуваною ухвалоюслідчого суддібуло задоволеноклопотання слідчогослідчого відділеннявідділу поліції№ 2Одеського районногоуправління поліції№ 1 Головного управлінняНаціональної поліціїв Одеськійобласті ОСОБА_8 , яке погоджене прокурором Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_9 , в рамках кримінального провадження №12021162510000945, внесеного до ЄРДР 28.07.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 388 КК України, та накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження на наступні об`єкти нерухомості:
-нежитлові приміщення, загальною площею 2865,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №389337251101;
-нежитлові приміщення, загальною площею 3324 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №373390151101.
Рішення слідчогосудді мотивованетим,що зазначене у клопотанні слідчого нерухоме майно має ознаки речових доказів відповідно до ст.98КПК України та може містити у собі відомості на підтвердження або спростування обставин провадження, а накладання арешту необхідно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_7 , який діє в інтересах Національного банку України, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвалу суду є незаконна, необґрунтована, невмотивована та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з того, що:
- в рамках вказаного кримінального провадження жодній особі не повідомлено про підозру;
- в ухвалі слідчого судді не приведено об`єктивних підстав та будь-якого обґрунтування, якому чи яким із критеріїв, визначеним статтею 98 КПК України, відповідає це майно.
На підставі вищевикладеного апелянт просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвали, якою відмовити у задоволені клопотання про арешт майна.
Позиції учасників судового розгляду.
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу слідчого судді.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст.404КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Приписами ч. 1 ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до приписів ч. 1 ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
При цьому, ч. 2 вказаної норми встановлює, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1)збереження речових доказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
На підставі аналізу змісту клопотання про накладення арешту на майно в межах кримінального провадження №12021162510000945, внесеного до ЄРДР 28.07.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 388 КК України, прокурор визначив метою накладення арешту на об`єкт нерухомості, а саме на нежитлові приміщення, загальною площею 2865,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, буд. 2-А, приміщення №101, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №389337251101, та нежитлові приміщення, загальною площею 3324 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, буд. 2-А, приміщення №202, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №373390151101, їх збереження як речового доказу.
Відповідно до клопотання прокурора 28.07.2021 року до чергової частини відділу поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшла заява представника ТОВ «Ісагіс» ОСОБА_10 , в якій він просить застосувати заходи правового характеру до колишніх робітників ПАТ «Імексбанк» та інших невстановлених осіб, які здійснили незаконні дії з заставним майном.
26.01.2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення „Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ „Імексбанк №16, відповідно до якого було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до зазначеного Рішення вирішено розпочати з 27.01.2015 року процедуру виведення ПАТ «ІМЕКСБАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 27.01.2015 р. по 26.04.2015 р. включно. Призначити уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «ІМЕКСБАНК» ОСОБА_11 .
Частиною 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», передбачено, що Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів) вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, передбачених ч.3 ст. 38 Закону.
За приписами п.1 ч.3 ст. 38 Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема, якщо банк відмовився від власних майнових вимог.
02.03.2015 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято наказ „Про додаткову перевірку правочинів №66-в, на підставі якого була створена комісія з метою проведення додаткової перевірки правочинів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації.
За результатами проведеної перевірки правочинів ПАТ „Імексбанк, укладених останнім протягом періоду з 27.01.2014р. по 27.01.2015р., комісією було встановлено нікчемність договорів про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема:
- договір від 03 жовтня 2014 року про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, за умовами якого розірвано іпотечний договір б/н за реєстровим №4154 від 19.08.2014, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12 , боржник: ТОВ "АГРОБІЗНЕСГРУП", майновий поручитель: "ТОВ ""БЛЕК СІ РІЕЛТІ ГРУП"" (перейменовано на ТОВ "УКРБУДСПЕЦТЕХ"), предмет іпотеки: нерухоме майно-нежитлові приміщення, загальною площею 2865,6 кв.м. м.Одеса, пр. Шевченка, буд.2-А, приміщення № 101, та знято заборони відчуження вказаного іпотечному договорі нерухомого майна - нерухоме майно-нежитлові приміщення, загальною площею 2865,6 кв.м., м.Одеса, пр. Шевченка, буд.2-А, приміщення № 101;
- договір від 03 жовтня 2014 року про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, за умовами якого розірвано іпотечний договір б/н від 22.08.2014 за реєстровим № 4235 між АТ „Імексбанк та ТОВ „Блек Сі Ріелті Груп ( вказаний іпотечний договір, відповідно до п.1.1. забезпечує вимоги АТ „Імексбанк за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 30/14 від 15.08.2014, який укладено між АТ „Імексбанк та ТОВ „Фріз Буд, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо), предметом якого є нежитлові приміщення №202 загальною площею 3324 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .
У свою чергу, зазначені договори про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, стали підставою для зняття заборони відчуження вказаних у іпотечних договорах нерухомого майна: нежитлового приміщення, загальною площею 2865,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №389337251101; нежитлового приміщення, загальною площею 3324 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №373390151101, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на вищевказане нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.
Станом на дати вчинення Договорів про розірвання (дати розірвання Іпотечних договорів) зобов`язання за Кредитними договорами не були виконані позичальниками, а отже у Банку існувало право застави, а як наслідок майнова вимога до Іпотекодавця.
Розірвавши договір Іпотеки, Банк фактично при непогашеній заборгованості за Кредитними договорами безпідставно відмовився від власних майнових прав до Іпотекодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Позичальників, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемними в силу п.1 ч.3 ст. 38 Закону.
Згідно із ч. 3 ст.170КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1 ст.98КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 388 КК України, за якою здійснюється досудове розслідування у вказаному кримінальному проваджені, передбачена кримінальна відповідальність за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації.
Із змісту ст. 388 КК України випливає, що предметом злочину є рухоме або нерухоме майно (речі, грошові кошти, вклади, цінні папери, валютні цінності, майнові права тощо), яке має особливий правовий статус.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, зазначене у клопотанні прокурора нерухоме майно, має ознаки речових доказів відповідно до ст. 98 КПК України, оскільки об`єкт нерухомості, а саме нежитлові приміщення, загальною площею 2865,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №389337251101, та нежитлові приміщення, загальною площею 3324 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №373390151101, можуть бути предметом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388 КК України.
Вирішуючи питання щодо законності і обґрунтованості арешту майна, апеляційний суд враховує також і сталу судову практику ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Таким чином, втручання держави в право володіння майном в даному конкретному випадку є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено на підставі чинного КПК, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, сумісних з принципами Конвенції.
Втручання є виправданим, так як воно здійснено з метою задоволення «суспільного інтересу» та за наявності об`єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави, громади, а також здійснено з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, який передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. При цьому, оцінюючи пропорційність, апеляційний суд виходить з того, що досягти легітимної мети за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт майна, не можливо, застосовані слідчим суддею суду першої інстанції обмеження стосовно вказаного майна не є надмірними або ж такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
З огляду на зазначене, посилання апелянта на те, що в рамках вказаного кримінального провадження жодній особі не повідомлено про підозру, не мають правового значення.
Апеляційний суд звертає увагу, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення досудового розслідування, його межі у часі окреслені строками, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.
Крім того, прокурор у судовому засіданні апеляційного суду також зазначив, що необхідність накладання арешту на майно обґрунтовано також тим, що у справі призначено ряд експертиз щодо арештованого майна у зв`язку з чим є необхідність його збереження.
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна це один із заходів забезпечення кримінального провадження, який є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
На підставі наведеного, колегія суддів констатує, що на момент постановлення оскарженої ухвали, слідчий суддя дійшов правильного висновку, що зазначений вище об`єкт нерухомого майна, має доказове значення та є достатні підстави вважати, що збереження цього речового доказу необхідно для здійснення належного досудового розслідування кримінального провадження, оскільки органу досудового розслідування в рамках зазначеного кримінального провадження, серед іншого, необхідно встановити законність набуття права власності на них.
У свою чергу, апеляційний суд звертає увагу, що представник Національного банку України має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту згідно положень ст. 174 КПК України, до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 98, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 , який діє в інтересах Національного банку України, - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2021 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12021162510000945, внесеного до ЄРДР 28.07.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 388 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3
Суд | Одеський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 04.05.2023 |
Оприлюднено | 02.06.2023 |
Номер документу | 111240408 |
Судочинство | Кримінальне |
Категорія | Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про арешт майна |
Кримінальне
Одеський апеляційний суд
Артеменко І. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні