Ухвала

від 15.03.2023 по справі 522/15033/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/510/23

Справа № 522/15033/21 1-кс/522/8157/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

15 березня 2023 року м. Одеса

Суддя-доповідач Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 , розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах Національного банку України, на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2021 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12021162510000945, внесеного до ЄРДР 28.07.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 388 КК України,

установив:

Зміст оскарженого судового рішення.

Оскаржуваною ухвалоюслідчого суддібуло задоволеноклопотання слідчогослідчого відділеннявідділу поліції№ 2Одеського районногоуправління поліції№ 1 Головного управлінняНаціональної поліціїв Одеськійобласті ОСОБА_4 , яке погоджене прокурором Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 в рамках кримінального провадження №12021162510000945, внесеного до ЄРДР 28.07.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 388 КК України, та накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження на наступні об`єкти нерухомості:

-нежитлові приміщення, загальною площею 2865,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №389337251101;

-нежитлові приміщення, загальною площею 3324 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №373390151101.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_3 , який діє в інтересах Національного банку України, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвалу суду є незаконна, необґрунтована, невмотивована та такою, що підлягає скасуванню.

Мотиви апеляційного суду.

Розглянувши вказану апеляційну скаргу, суддя-доповідач приходить до таких висновків.

Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до положень ст. 7 КПК України зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.

Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України ухвала слідчого судді про арешт майна може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Положеннями ч. 1 ст. 393 КПК України визначено перелік осіб, які мають право подати апеляційну скаргу. Так, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Окрім того, п. 3 ч. 7 ст. 173 КПК визначено, що підозрюваний, обвинувачений, треті особи мають право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.

Тобто, зазначена норма вказує на те, що майно, на яке накладено арешт, має належати особі, або перебувати у її володінні.

Статтею 317 цього Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Як зазначалося вище, оскарженою ухвалою накладено арешт на: нежитлові приміщення, загальною площею 3324 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, буд. 2-А, приміщення №202, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №373390151101, яке на праві власності належить ТОВ «Блек Сі Ріелті Груп»; нежитлові приміщення, загальною площею 2865,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, буд. 2-А, приміщення №101, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №389337251101, яке на праві власності належить ТОВ «Блек Сі Ріелті Груп».

Водночас, як вбачається з матеріалів провадження Національний банк України не є власником майна, на яке був накладений арешт.

Апелянт ОСОБА_3 , який діє в інтересах Національного банку України, в апеляційній скарзі стверджує, що арештовані об`єкти нерухомого майна є предметом іпотеки, а Національний банк України є іпотекодержателем, а тому останній має право подати апеляційну скаргу.

Дійсно у статті 572 Цивільного Кодексу України закріплено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Натомість, згідно ст. 1 ЗУ « Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 1статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

До апеляційної скарги апелянтом було додано, зокрема, копію оскаржуваної ухвали, інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, копія постанови ВС від 10.02.2021 року у справі № 916/746/19.

У свою чергу, дослідивши додатки додані до апеляційної скарги, суддя-доповідач зауважує, що апелянтом не було надано остаточного судового рішення за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на нежитлові приміщення, загальною площею 2865,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №389337251101; нежитлові приміщення, загальною площею 3324 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №373390151101, а відтак таке майно на даний час не перебуває у власності апелянта.

За викладених обставин, суддя - доповідач приходить до висновку про те, що Національний банк України, в інтересах якого подано апеляційну скаргу, не входить до переліку осіб, які мають право на подачу апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2021 року.

Враховуючи те, що на даний час апелянтом не надано доказів на підтвердження порушення оскарженою ухвалою слідчого судді прав Національного банку України, у відповідності до положень п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

При цьому, суддя-доповідач наголошує, що відповідно до ч. 7 ст. 399 КПК України, представник у випадку усунення допущених порушень, має право повторно, в порядку Глави 31 КПК України, звернутися до суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 642, 309, 370-372, 399, КПК України, суддя-доповідач,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах Національного банку України, на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2021 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12021162510000945, внесеного до ЄРДР 28.07.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 388 КК України, повернути апелянту.

Копію ухвали разом з апеляційною скаргою та усіма додатками до неї невідкладно надіслати апелянту.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.

Суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_2