Рішення

від 30.05.2023 по справі 915/375/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року Справа № 915/375/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Давченко Т.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без виклику сторін,

справу № 915/375/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "В Вікторія",

проспект Перемоги, 2, оф. 24, м. Київ, 01135;

адреса для листування: АДРЕСА_1;

ІНФОРМАЦІЯ_1;

до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",

вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032;

в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",

промзона, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001;

office@sunpp.atom.gov.ua;

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 433511,93 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "В Вікторія" пред?явлено позов про стягнення з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" (далі ? ВП "ПУ АЕС") грошових коштів у загальній сумі 433511,93 грн., із яких: 89288,64 грн. ? штраф; 38161,72 грн. ? 3% річних; 306061,57 грн. - інфляційні втрати, з посиланням на неналежне виконання відповідачем грошових зобов?язань за укладеним між ними договором на постачання товару від 17.12.2021 № 53-123-01-21-07385 (далі - договір), а саме, зобов?язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого на суми допущених ВП "ПУ АЕС" прострочень позивачем нараховано штраф у порядку ч. 2 ст. 231 ГК України, а також здійснені нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

ТОВ "В Вікторія" також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.

За такими вимогами ухвалою суду від 05.04.2023 відкрито провадження в даній справі та вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

ДП "НАЕК "Енергоатом" у відзиві від 24.04.2023 № 32/494 не заперечило існування прострочень за договором, проте зазначило, що вважає виконані позивачем розрахунки нарахувань на суму основного боргу такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, відповідач указав, що відповідно до п. 2.2 договору, оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання ТМЦ згідно специфікації № 1 (додаток до договору № 1) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 договору. Отже, початок перебігу строку на оплату товару, починається саме з моменту виконання позивачем усіх визначених пунктом 2.2 умов, у повному обсязі.

За твердженнями відповідача, поставка товару за договором, проходження вхідного контролю, та реєстрація податкових накладних в ЄРПН, відбулися у наступні строки: 1) дата фактичної поставки - 31.12.2021; 2) дата реєстрації податкової накладної в ЄРПН (п. 3.2 Договору) - 23.02.2022; 3) дата проходження ВК (п. 5.1 Договору) - 01.04.2022.

Відповідач стверджує, що, з урахуванням наведених вище обставин, граничний термін оплати товару за умовами п. 2.2 договору - 06.06.2022. Таким чином, розрахунки інфляційних втрат та 3% річних можуть здійснюватися лише з 07.06.2022, а не з 08.03.2022, як це здійснено позивачем.

Крім того, на думку відповідача, в даному випадку відсутні підстави для стягнення з нього штрафу у порядку ч. 2 ст. 231 ГК України.

Так, відповідач указує, що у п. 2.2 постанови від 17.12.2013 №14 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов?язань" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої ст. 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов?язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

За приписом ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У даному випадку, на думку ВП "ПУ АЕС", у відповідача перед позивачем з умов договору виникає грошове зобов?язання, а отже застосування ч. 2 ст. 231 ГК України є неправомірним.

Крім того, під час укладання договору сторони не визначили, яка саме частина ст. 231 ГК України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені), яка в силу ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 4 ст. 231 ГК України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Таким чином, у випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов?язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідач також зазначив, що порушення строків оплати є наслідком настання кризової економічної ситуації на ринку електричної енергії України; в умовах функціонування нового ринку електричної енергії існує надвелика заборгованість ДП "Гарантований покупець" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за відпущену електричну енергію. У зв?язку зі значним зростанням простроченої заборгованості ДП "Гарантований покупець" та суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії виникла криза неплатежів, що, у свою чергу, призвело до порушення відповідачем строків виконання зобов?язань за договорами, зокрема, і за договором від 17.12.2021 № 53-123-01-21-07385.

Викладені обставини відповідач вважає такими, що свідчать про відсутність його вини у порушенні умов договору, як підстави для відповідальності.

Інших документів по суті справи від сторін не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Сторонами у справі укладено договір від 17.12.2021 № 53-123-01-21-07385 на постачання товару (далі - договір), згідно умов якого ТОВ "В Вікторія" (постачальник) зобов?язалося передати ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ЮУ АЕС" (назву якого у подальшому змінено на ВП "ПУ АЕС") (покупцю), а покупець ? прийняти і сплатити товар ? код CPV 42950000-0 по ДК 021:2015 ? Частини універсальних машин (Частини до маслоочищувальної установки) (далі ? товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1 (додаток до договору № 1), що є невід?ємною частиною цього договору. Рік виготовлення товару ? не раніше 2020 року. Загальна вартість товару є твердою та складає 1275552 грн. з ПДВ (п.п. 1.1, 2.1 договору).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що з товаром постачальник надає покупцю:

- видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно;

- електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про довірчі послуги", у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН;

- документ, що підтверджує якість товару (паспорт або сертифікат, тощо).

Датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару (п. 3.3 договору).

У відповідності до п. 6.1 договору приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до інструкцій П-6 "Про порядок приймання продукції по кількості" і П-7 "Про порядок приймання продукції по якості", СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація Вхідного контролю продукції АЕС" СОУ НАЕК 038:2017 (даний стандарт є загальнодоступним в електронному вигляді і знаходиться на офіційному сайті ДП НАЕК "Енергоатом" в розділі Стандарти НАЕК "Енергоатом".

Пунктом 2.2 договору визначено, що оплата за ним відбувається на протязі 45 робочих днів після постачання товару згідно специфікації № 1 (додаток до договору № 1) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 цього договору; пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.

Сторонами погоджено, що договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою з боку покупця і діє до 31.12.2022 включно, а в частині виконання сторонами гарантійних зобов?язань ? до повного їх виконання. Продовження строку дії договору можливе до його закінчення, шляхом укладення відповідної додаткової угоди. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії терміну цього договору, та виконання діючих зобов?язань за договором (п.п. 13.1-13.2 договору).

До договору сторонами укладено специфікацію № 1, в якій погоджено поставку товарів загальною вартістю 1275552 грн. з ПДВ.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу визначений специфікацією № 1 товар згідно видаткової накладної від 31.12.2021 № 12 на суму 1275552 грн. з ПДВ.

Отже, в даному випадку датою постачання товару, у відповідності до положень п. 3.3 договору, є 31.12.2021 (якою датовано видаткову накладну).

Як зазначалося вище, згідно п. 2.2 договору, відповідач мав оплатити отриманий товар на протязі 45 робочих днів після постачання товару та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 цього договору.

У відповідності до п. 3.2 договору з товаром постачальник надає покупцю, зокрема, документ, що підтверджує якість товару (паспорт або сертифікат, тощо).

Згідно ярлика на придатну продукцію від 01.04.2022 № 3-3951, проходження поставленим товаром вхідного контролю відбулося 01.04.2022.

Викладені обставини не заперечені позивачем.

Отже, в даному випадку перебіг строку оплати поставленого за договором товару мав розпочатися не раніше проходження поставленим товаром вхідного контролю, тобто, не раніше 01.04.2022.

Таким чином, оплата товару за договором мала бути проведеною відповідачем у строк до 06.06.2022 (01.04.2022 + 45 р.д.).

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, отримані товари ДП НАЕК "Енергоатом" у строк, визначений договором, не оплачені.

Доказів часткової або у повному обсязі оплати поставлених товарів матеріали справи не містять.

Викладені підстави зумовили звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Господарським законодавством передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов?язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов?язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов?язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суб?єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони (ст. 193 ГК України).

Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов?язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, указує на те, що заборгованість за договором виникла внаслідок скрутного фінансового становища ВП "ЮУ АЕС" та фінансової кризи неплатежів, що свідчить про відсутність вини відповідача, як підстави для відповідальності. При цьому ВП "ЮУ АЕС" посилається на положення ст. 614 ЦК України.

Щодо указаних тверджень відповідача суд приходить до такого.

Умовами договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов?язань за цим договором унаслідок настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили, такі як: повені, землетруси, пожежі, інші стихійні лиха, а також війни, воєнні дії), а також дій органів законодавчої, виконавчої владні підлеглих їм органів, що вступили в силу після укладання даного договору. Наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим ТПП України/регіональною ТПП або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України. Сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов?язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням протягом 10 днів відповідного підтверджуючого документа. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5-денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 3-х місяців, сторони мають право розірвати договір, уклавши про це відповідну угоду (п.п. 8.1-8.3 договору).

Такі умови договору кореспондуються з положеннями законодавства, згідно яких підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов?язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб?єкт господарювання за порушення господарського зобов?язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов?язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов?язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов?язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 218 ГК України).

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов?язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов?язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов?язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов?язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов?язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов?язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

У відповідності до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України (ТПП), зокрема: засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб?єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб?єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб?єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об?єктивно унеможливлюють виконання зобов?язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов?язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

За результатами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом (п.п. 3.3, 6.11 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України

від 15.07.2014 № 40(3)).

Із змісту викладених положень договору та законодавства випливає, що належним доказом настання форс-мажорних обставин є виданий певному суб?єкту господарювання сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили); при цьому для посилання на відповідні обставини відповідач мав повідомити іншу сторону про початок та кінець дії таких обставин, надавши відповідний доказ ? сертифікат (довідку) ТПП.

При цьому Верховний Суд у складі суддів об?єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об?єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови КГС ВС від 21.09.2022 у справі № 911/589/21; п. 47 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов?язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов?язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв?язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов?язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об?єктивно унеможливлюють виконання зобов?язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

В даному випадку відповідачем не подано суду доказів на підтвердження направлення позивачу повідомлення про настання обставин, передбачених пунктом 8.1 договору, зокрема, форс-мажорних обставин з відповідним доказом ? сертифікатом ТПП.

Інших положень, які передбачали б можливість відстрочення виконання договірних зобов?язань з оплати поставленого товару, договір не містить.

З урахуванням викладеного, суд визнає, що позивачем доведено порушення ВП "ПУ АЕС" обов?язку щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого позивачем товару.

Цивільним законодавством визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

В даному випадку відповідачем порушені договірні зобов?язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у ТОВ "В Вікторія" виникло право на стягнення з відповідача нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Судом встановлено, що нарахування 3 % річних здійснене позивачем на суму простроченої заборгованості по видатковій накладній від 31.12.2021 № 12 (1275552 грн.) за період 07.03.2022-06.03.2023, а нарахування інфляційних втрат ? за період березень 2022 - січень 2023 року.

Разом із тим, періоди указаних вище нарахувань позивачем визначені невірно.

Так, як визначено судом вище, оплата товару за договором мала бути проведеною відповідачем у строк до 06.06.2022, а тому нарахування за прострочення оплати за договором можливо здійснювати з 07.06.2022.

Судом за допомогою програми "IpLex" здійснено перерахунок 3% річних за період 07.06.2022-06.03.2023, і вони склали суму 28621,29 грн.; інфляційні втрати за період з червня 2022 року по лютий 2023 року склали суму 163857,79 грн., а тому саме ці суми належить стягнути з відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ВП "ПУ АЕС" штрафу, суд приходить до такого.

Обґрунтовуючи зазначену вимогу, позивач посилається на положення ч. 2 ст. 231 ГК України.

Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов?язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов?язання, в якому хоча б одна сторона є суб?єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов?язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов?язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов?язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов?язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов?язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов?язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов?язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов?язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов?язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов?язань, визначається відповідним суб?єктом господарювання - господарською організацією.

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов?язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

До того ж, надаючи аналіз статті 231 ГК України в цілому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 зазначила, що частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов?язання) у господарському зобов?язанні (пункт 6.25).

В пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов?язань" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов?язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких її вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов?язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов?язання, в якому хоча б одна сторона є суб?єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов?язання, пов?язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 28.02.2011 у справі №3-11гс11, від 04.02.2014 у справі №3-14гс14, від 05.04.2017 у справі №910/18894/16 та постановах Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2018 у справі №917/960/18, Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 04.2018 у справі №924/1136/18).

Враховуючи, що штрафні санкції, передбачені ч. 2 ст. 231 ГК України, застосовуються лише за порушення негрошових зобов?язань, а в даному випадку позивач нараховує штраф за порушення строків оплати, тобто за порушення грошового зобов?язання, при цьому договором не визначено відповідальності відповідача у формі штрафних санкцій у разі несвоєчасного виконання грошового зобов?язання (порядок її сплати та розмір) і законодавством, яке регулює дані правовідносини, відповідний обов?язок не встановлений, ? суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу.

З урахуванням викладеного, стягненню з відповідача підлягають грошові кошти у загальній сумі 192479,08 грн., із яких: 28621,29 грн. ? 3 % річних; 163857,79 грн. ? інфляційні втрати.

Отже, позов належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат з оплати судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру має бути сплаченим судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ТОВ "В Вікторія" оплачено звернення до суду з позовом у даній справі судовим збором згідно квитанції від 24.03.2023 № 900Е-5МК8-8ВМС-1АВ2 на суму 6503 грн.

Судом визнано обґрунтованими позовні вимоги у загальній сумі 192479,08 грн., яка підлягає оплаті судовим збором у сумі 2887,19 грн. (192479,08 * 1,5%).

Отже, таку суму судового збору належить відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "В Вікторія" задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція", промзона, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001, ідентифікаційний код 20915546, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "В Вікторія", проспект Перемоги, 2, оф. 24, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код 32985275, грошові кошти у загальній сумі 192479,08 грн., із яких: 28621,29 грн. ? 3 % річних; 163857,79 грн. ? інфляційні втрати, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2887,19 грн.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.М.Давченко