Рішення

від 26.05.2023 по справі 922/924/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2023м. ХарківСправа № 922/924/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Красовському В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" (49083, м. Дніпро, просп. Слобожанський, 31-Д); до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Таір" (64111, Харківська обл., Первомайський район, с. Трійчате, вул. Польова, 61). про стягнення коштів у розмірі 2 535 220, 06 грнза участю представників:

позивача- Талоконов К.В., адвокат;

відповідача- Дергачов В.С., адвокат.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон", м. Дніпро, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Таір", с. Трійчате, про стягнення заборгованості за договором № 4885АЛ від 02.06.2020, з яких: 2 146 637, 28 грн - основна заборгованість; 128 643, 12 грн - 30% річних (з урахуванням прийнятої ухвалою від 25.05.2023 заяви позивача про зменшення розміру заявлених позовних вимог). Також позивач просить суд покласти на відповідача понесені витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу. Підставою звернення до суду стало порушення відповідачем умов укладеного договору в частині вчасної оплати за отриманий товар.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 відкрито провадження у справі № 922/924/23 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 12.04.2023 о 10:45 год.

08.05.2023 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 11388), в якому відповідач не погоджується з розміром основної заборгованості відповідача за договором № 4885АЛ від 02.06.2020, та, перерахувавши суму заборгованості відповідача за курсом продажу Євро, встановленому у міжбанківський інформаційній системі «Укрділінг», сформованому на 27.02.2023, вказує, що сума, яка підлягає сплаті позивачу становить 2 086 877,34 грн . Також з посиланням на лист ТПП від 28 лютого 2022 року № 2024/02 0-7.1, яким засвідчені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, та з посиланням на ч. 3 ст. 551 ЦК України, яким розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, враховуючи ненадання, на думку відповідача, доказів понесених позивачем збитків, вважає позовну заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню в частині штрафних санкцій. Окрім цього, в наданих до суду запереченнях на заяву позивача про зменшення розміру заявлених позовних вимог, вказує, що прострочка виконання свого зобов`язання із строком виконання до 28.02.2023, тобто строком 13 днів, сталась із поважних причин, які сторона відповідача не могла передбачити та не має можливості відвернути. Також вказує, що за його розрахунком сума 30% річних яка підлягає стягненню становить 22 298,14 грн. Натомість вважає, що заява про зменшення розміру позовних вимог є безпідставною, такою що не підлягає задоволенню та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповіді на відзив на позов, позивачем суду надано не було.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 25 травня 2023 року о 13:00 год.

У судовому засіданні 25.05.2023 оголошувалась перерва до 26.05.2023 о 12:30 год.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.05.2023 проти позову заперечував.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст.ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 26.05.2023, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

2 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Альбіон» (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Таір" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 4885АЛ (договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти та оплатити причепний дискатор Kverneland QUALIDISC PRO 5000 T #VPUDHAR11LGS10422, Трактор Deutz-Fahr Agrotron X720 #WSXL930400LD50069 (nовар).

Комплектація nовару та строк його оплати обговорені в додатку №1 до договору, що є його невід`ємною частиною (п.1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору поставка товару покупцю здійснюється продавцем на умовах - ЕХW (Франко-склад продавця, за адресою: Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 117а), згідно правил Інкотермс в редакції 2010 року. Строк поставки товару - протягом 3-х робочих днів після 20 % оплати товару, але не раніше 26.09.2020.

Товар буде переданий покупцю після проведення останнім 20 % оплати за товар на розрахунковий рахунок продавця, у відповідності до п. 3.1., п. 3.2., п. 5.1. та графіку оплати товару, вказаному в додатку № 1 до договору, з наданням видаткових накладних на товар.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент підписання сторонами акту приймання-передачі відповідно до умов цього договору (п.2.2. договору).

Пунктом 2.3. договору узгоджено, що зобов`язання продавця по поставці товару покупцеві вважаються виконаними в повному обсязі з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (момент поставки).

Ціна на товар формується виходячи з вартості товару в Євро (в еквіваленті, по курсу, передбаченому цим договором) і встановлюється в українських гривнях, та вказується в додатку №1 до договору. При цьому оплата товару здійснюється в національній валюті України у відповідності до наведеної формули за відрахуванням раніше здійснених платежів.

Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України згідно з п. 3.1 цього договору та додатком №1 до договору (п.3.3. договору).

Сторони домовились, що при зміні курсу валют на дату зарахування грошових коштів, по відношенню до курсу, встановленого п.3.2 договору, пропорційно автоматично змінюється і загальна вартість товару (ціна договору), і, в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну загальної вартості товару (ціни договору) (п.3.4. договору).

Платежі здійснюються у відповідності з графіком оплати товару, вказаним в додатку № 1 до цього договору, з обов`язковим врахуванням вимог розділу 3 цього договору (п.5.1. договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 02.06.2021, але, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов`язань (п.10.1. договору).

30 грудня 2022 року між ТОВ «Компанія «Альбіон» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Таір" укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу № 4885АЛ від 02.06.2020 у відповідності до умов якої позивач та відповідач дійшли згоди внести зміни до договору, а саме в частині ціни договору та графіку черговості оплат.

Додатковою угодою встановлено, ціна договору складає 6 725 059,03 грн, що складає грошовий еквівалент 195 000 Євро.

Відповідно до внесених змін до графіку черговості оплат, останній платіж передбачає оплати до 28.02.2022.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було сплачено гривневі еквіваленти 1 000,00 Євро, 36 600, 00 Євро, 13 512, 97 Євро, 87, 03 Євро, 300, 00 Євро, 30 000, 00 Євро, 30 000. 00 Євро, 20 100, 00 Євро та 10 000, 00 Євро, а загалом на суму 141 600, 00 Євро, що в свою чергу є повного оплатою з першого по дев`ятий платежі.

Отже із урахуванням наявної додаткової угоди №1 від 30.12.2022 до договору купівлі-продажу № 4885АЛ від 02.06.2020 розмір заборгованості останнього, який складає гривневий еквівалент 53 400,00 Євро (195 000, 00 Євро - 141 600, 00 Євро) та є оплатою суми договору, що залишилась, зі строком оплати до 28.02.2023.

Оскільки загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає суму, еквіваленту 53 400, 00 Євро позивачем було зроблено розрахунок ціни позову на дату звернення до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, на підставі пункту 3.1. договору, на 12.05.2023.

Отже, як вказує позивач, заборгованість позивача за договором № 4885АЛ від 02.06.2020 становить 2 146 637, 28 грн, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до наданих до матеріалів справи доказів, відповідач (покупець) отримав від позивача товар вартістю 195 000, 00 Євро, за який розрахувався частково в сумі 141 600, 00 Євро. Отже із урахуванням наявної додаткової угоди №1 від 30.12.2022 до договору купівлі-продажу № 4885АЛ від 02.06.2020 розмір заборгованості відповідача складає гривневий еквівалент 53 400,00 Євро.

Зазначене не заперечується відповідачем.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати товару за договором № 4885АЛ від 02.06.2020.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач вважає, що гривневий еквівалент даної суми заборгованості повинен розраховуватись станом на звернення до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог. При цьому, звертаючись до господарського суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, позивач зазначив, що під час звернення до суду з позовом, ним було невірно розраховано суму основної заборгованості та вона становила 53 400, 00 Євро. Натомість гривневий еквівалент розрахунку заборгованості позивачем зроблено станом на час звернення до суду саме з заявою про зменшення розміру позовних вимог.

У зв`язку з зазначеним сума неоплаченої заборгованості відповідача, за підрахунком позивача, станом на 12.05.2023 становить 2 146 637,28 грн, яку він і просить стягнути на свою користь.

Натомість, суд не погоджується із зазначеним розрахунком суми основної заборгованості відповідача, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.163 ГПК України ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) вказано, що «оскільки статтею 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні частини другої статті 530 ЦК України".

У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що «оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту».

Позовна заява датована 28 лютого 2023 року, отже розрахунок ціни позову стосовно виконання зобов`язання в валюті повинен відбуватись виходячи із курсового співвідношення Євро до гривні станом на 27 лютого 2023 року з урахуванням положень договору, де визначено, що розрахунок боргу на дату подання позовної заяви проводиться на підставі пункту 3.1. договору відповідно останнього відомого курсу продажу Євро встановленому у міжбанківській інформаційній системі «УкрДілінг», тобто на дату, що передує даті складання позовної заяви станом на 16:00 за Київським часом.

Суд, перерахувавши суму заборгованості відповідача за курсом продажу Євро, встановленому у міжбанківський інформаційній системі «Укрділінг», сформованому на 16:00 за Київським часом на 27.02.2023, зазначає, що сума, яка підлягає сплаті позивачу становить 2 086 877,34 грн (53 400,00 Євро " 39.0801 грн за 1 Євро).

Таким чином, сума боргу відповідача за додатковою угодою №1 до договору купівлі-продажу № 4885АЛ від 30.12.2022 становить 2 086 877,34 грн.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором № 4885АЛ від 30.12.2022 в розмірі 2 086 877, 34 грн, зазначена сума і підлягає стягненню на користь позивача, як правомірна та обґрунтована.

В іншій частині заявленої до стягнення позивачем суми основної заборгованості за договором від 30.12.2022, суд відмовляє, як в безпідставно заявленій.

Позивачем також заявлено до стягнення на свою користь 30 % річних у сумі 128 643,12 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв`язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Згідно п.6.2. договору у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених договором, він сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу за весь період прострочення та 30 % річних від суми простроченого платежу.

Перевіривши розрахунок 30 % річних у розмірі 128 643,12 грн, наданий позивачем, суд вважає його вірним та обґрунтованим.

Щодо заперечень відповідача стосовно розрахунку суми 30 % річних та відмови у їх задоволенні, суд виходить з наступного.

Так, відповідачем застосовано до правовідносин сторін у даній справі ч. 3 ст. 551 ЦК України, якими передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), застосованих до боржника.

При цьому, ч. 1 ст. 549 ЦК України, надає поняття неустойки: «Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання».

Тобто, виходячи із змісту наведених норм права, йдеться про нарахування боржнику або штрафу, або пені за невиконання зобов`язання, заснованого на правочині (договорі, угоді тощо), що підтверджується визначенням, викладеним законодавцем у ст. 546 ЦК України, а саме: виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Таким чином, до правовідносин у даній справі не можуть бути застосовані положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки вони виникли між сторонами з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Суд зауважує, що попри подібність правової природи ч.3 ст.549 ЦК (щодо сплати пені) та ст.625 цього Кодексу, які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою, а отже передбачені ч.2 ст.625 ЦК наслідки порушення боржником грошового зобов`язання не є неустойкою.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що за положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов`язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.

Тому судом не можуть прийматися доводи відповідача про неможливість виконання грошового зобов`язання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст.625 ЦК України.

Також, посилання відповідача на факт збройної агресії РФ проти України, як чинник, що повинен зменшити майнову відповідальність відповідача, судом не приймаються, оскільки відповідач посилається на лист ТПП України від 28.02.2022, який не є належним доказом у даній справі, виходячи з наступного.

Ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Згідно з ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

У ч. 2 ст. 218 ГК України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":

- Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно;

- форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду Касаційного господарського суду від 01 червня 2021 року за № 910/9258/20 вказано, що у постановах Верховного Суду від 15 червня 2018 року зі справи № 915/531/17, від 26 травня 2020 рок зі справи № 918/289/19, від 17 грудня 2020 року зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором.

За змістом листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 саме форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання зобов`язань у встановлений договором термін.

Доказів, які б підтверджували наявність таких обставин саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання суду не надані.

Відтак, твердження відповідача про те, що затримка оплати товару відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії Російської Федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованими.

Таким чином, запереченнями відповідача не спростовуються правомірно заявлені вимоги позивача про стягнення на його користь 30 % річних у розмірі 128 643, 12 грн, у зв`язку з чим, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Позивачем заявлено до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000, 00 грн.

Розглянувши матеріали заяви представника ТОВ "Компанія "Альбіон" про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до положень ч 3. ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин першої - третьоїст. 124 ГПК Україниразом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

В позовній заяві позивачем було заявлено попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000, 00 грн.

Положеннями ст.126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, заявником надано до суду копію договору №1/02-22 від 17.01.2022 про надання правничої (правової) допомоги, копію додаткової угоди № 13 від 24.02.2023 до договору №1/02-22 від 17.01.2022, копію платіжного доручення № 6127 від 27.02.2023.

П. 3.1. договору про надання правничої (правової) допомоги №1/02-22 від 17.01.2022 АБ «Талоконова Кирила» (бюро) та ТОВ «Компанія «Альбіон» (далі - клієнт) зокрема встановили, що розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Так, в пункті 2 додаткової угоди №13 від 24.02.2023 сторони узгодили, що вартість правничої (правової) допомоги по комплексному веденню вказаної в п.1 додаткової угоди справи у суді першої інстанції складає 20 000, 00 грн.

Також, у разі прийняття судом у даній справі рішення про стягнення з відповідача не менше 70% ціни позову, позивач планує понести додатково 10 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу у якості «гонорару успіху».

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Зазначена позиція знайшла своє відображенні в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначала, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем клопотань та доказів щодо доведеності неспівмірності витрат понесених позивачем, зокрема на професійну правничу допомогу адвоката, до суду не надано.

Надаючи оцінку наданим позивачем доказам, суд виходить з того, що за змістом ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховним Судом неодноразово зверталась увага, що у розумінні положень ч. 5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З огляду на наведені положення процесуального законодавства та надані заявником докази, в обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу, враховуючи незаперечення щодо заявлених витрат адвоката відповідачем, суд вважає, що надані ТОВ "Компанія "Альбіон" докази в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу, свідчать про доведеність заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, та те, що позов у справі було задоволено частково, витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 126, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Таір" (64111, Харківська обл., Первомайський район, с. Трійчате, вул. Польова, 61, код ЄДРПОУ 14100975) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" (49083, м. Дніпро, просп. Слобожанський, 31-Д, код ЄДРПОУ 35396734) заборгованість за договором № 4885АЛ від 02.06.2020, з яких: 2 086 877, 34 грн - основна заборгованість; 128 643, 12 грн - 30% річних; судовий збір в розмірі 33 232, 82 грн; витрати на правничу допомогу в розмірі 29 211, 00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" (49083, м. Дніпро, просп. Слобожанський, 31-Д, код ЄДРПОУ 35396734);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Таір" (64111, Харківська обл., Первомайський район, с. Трійчате, вул. Польова, 61, код ЄДРПОУ 14100975).

Повне рішення складено 01.06.2023

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/924/23