Постанова

від 23.05.2023 по справі 908/980/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/980/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2023 (головуючий суддя Парусніков Ю. Б., судді Верхогляд Т. А., Вечірко І. О.)

у справі № 908/980/17

за позовом виконуючого обов`язки військового прокурора Південного регіону в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України і 2) Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод"

до 1) Кирилівської селищної ради Якимівського район Запорізької області і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін-Тур-Аг",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 1 - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя,

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Косенко Д. В., представник позивача-1 - Ярусевич Д. Ю.)

ВСТУП

1. Прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1, Міноборони України, Міністерство) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод" (далі - позивач-2, ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод") посилаючись на порушення інтересів держави які полягають у розпорядженні селищною радою земельною ділянкою з перевищенням повноважень за рахунок земель державної власності, які належать за цільовим призначенням до земель оборони.

2. Місцевий господарський суд, підтвердивши повноваження прокурора на здійснення представництва інтересів держави в цій справі, розглянув позов по суті. Суд апеляційної інстанції, стверджуючи про непідтвердження прокурором підстав для звернення до суду, залишив позов без розгляду.

3. Керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону не погодився з висновками суду апеляційної інстанції та подав касаційну скаргу.

4. Ключовим питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення у цій справі є те, чи достатньо підтвердив прокурор підстави для представництва інтересів держави в суді.

5. Суди попередніх інстанцій по-різному відповіли на це питання. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду (про непідтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді) з огляду на викладене нижче у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

6. Виконуючий обов`язки військового прокурора Південного регіону України звернувся до Господарського суду Запорізької області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1, МОУ) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод" (далі - позивач-2, ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод") з позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району (далі - відповідач-1, Кирилівська селищна рада) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін-Тур-Аг" (далі - відповідач-2, ТОВ "Грін-Тур-Аг") про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.01.2007 щодо земельної ділянки площею 1,0 га, яка знаходиться в межах смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області по вул. Коса Пересип (кадастровий номер 2320355400:01:004:0035) та повернення вказаної земельної ділянки МОУ зі складанням акта прийому-передачі.

7. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки земельну ділянку незаконно передано за цим договором в оренду відповідачу-2 за рахунок земель державної власності, які належать за цільовим призначенням до земель оборони, що встановлено рішеннями Господарського суду Запорізької області у справах № 908/2808/13 та № 908/2846/13, у зв`язку з чим договір підлягає визнанню недійсним з одночасним поверненням орендованого майна. Позов мотивовано порушенням при укладенні договору статей 84, 90, 140 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

8. У свою чергу ТОВ "Грін-Тур-Аг" вважає, що земельна ділянка, відносно якої виник спір, площею 3,0000 га, яка є землями оброни, має кадастровий номер 2320355400:10:003:0473 та перебуває у користуванні позивачів відповідно до Державного акта на право користування землею державної власності Б № 012923 від 1981 року, є земельною ділянкою, що відмінна від земельної ділянки площею 1,0 га кадастровий номер 2320355400:01:004:0035, яка відповідно до договору оренди від 24.01.2007 перебуває в користуванні ТОВ "Грін-Тур-АГ".

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

9. Справа розглядалася судами неодноразово.

10. Під час останнього нового розгляду, рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2021 позов задоволено частково. В частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.01.2007, реєстраційний № 89, укладеного між Кирилівською селищною радою і Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін-Тур-Аг" щодо земельної ділянки площею 1,0 га, яка знаходиться в межах смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області по вул. Коса Пересип, кадастровий номер 2320355400:10:004:0035, відмовлено.

11. Зобов`язано ТОВ "Грін-Тур-Аг" повернути МОУ зі складанням акта прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 1,0 га, кадастровий номер 2320355400:10:004:0035, передану Кирилівською селищною радою за договором оренди земельної ділянки від 24.01.2007, реєстраційний № 89.

12. Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції вказав на те, що прокурором було вжито заходи передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом направлення на адресу МОУ листа від 25.04.2017 № 05/3-1801вих17 про намір звернутися до суду за захистом порушених прав держави, а МОУ підтверджено факт отримання від прокурора вказаного листа.

13. З урахуванням встановлених обставин справи, а також обставин, установлених у судових рішеннях по справах № 908/2846/13, № 908/2808/13, місцевий господарський суд дійшов висновку, що при укладенні спірного договору оренди земельної ділянки Кирилівська селищна рада в порушення вимог частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, статті 20, частини 5 статті 116 ЗК України вийшла за межі власних повноважень та незаконно розпорядилася земельною ділянкою, яка є власністю держави і відноситься до земель оборони.

14. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, місцевий господарський суд вказав на пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

15. В частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ТОВ "Грін-Тур-Аг" повернути земельну ділянку МОУ зі складанням акта прийому-передачі, місцевий господарський суд мотивував своє рішення тим, що такого роду позовні вимоги слід розглядати, як негаторний позов, можливість пред`явлення якого існує протягом усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

16. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2023 рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2021 скасовано. Позов залишено без розгляду.

17. Постанова мотивована відсутністю обґрунтування прокурором визначених законом підстав для представництва і захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, недотриманням ним положень частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та недоведеністю неможливості реалізації захисту інтересів держави безпосередньо органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки: (1) з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, для вирішення питання та перевірки обґрунтованості доводів наявності обставин, які перешкоджають самостійному здійсненню позивачами захисту прав та інтересів, слід враховувати необхідність дотримання прокурором обов`язкової процедури, передбаченої абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень (позивача) та дотриматися розумності строку для відповідного реагування компетентним органом; (2) дійшовши висновку, що нереагування позивачем-1 на допущені відповідачами порушення вимог чинного законодавства, зокрема незвернення до суду з відповідним позовом, є нездійсненням Міноборони України своїх владних повноважень, суд першої інстанції не врахував, що бездіяльність позивача-1 не можна вважати встановленою за умов відсутності будь-яких звернень прокурора до Міністерства до подання позову з метою надання останньому можливості відреагувати протягом розумного строку на стверджуване прокурором порушення інтересів держави; (3) до позовної заяви прокурором не додано жодного доказу на підтвердження здійснення завчасного попереднього повідомлення уповноваженого органу (до подання позовної заяви) для з`ясування того, чи вчиняє зазначений орган заходи для відновлення своїх прав у спірних правовідносинах, що унеможливило відповідне реагування компетентного органу в розумний строк.

18. Суд апеляційної інстанції відхили доводи прокурора, а також висновки місцевого господарського суду про те, що лист від 25.04.2017 № 05/3-1801вих17 направлений Міноборони України є належним доказом на підтвердження дотримання прокуратурою процедури повідомлення уповноваженого органу про пред`явлення до господарського суду позовної заяви, оскільки: (1) позов у цій справі прокурор скерував до господарського суду засобами поштової відправки 03.05.2017, у той же день, у який, згідно з поясненнями позивача-1, лист прокурора отримано Міноборони України, що свідчить про недотримання розумних строків для відповідного реагування компетентним органом; (2) вказаний лист прокурора містить посилання на договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:10:004:0037, який є відмінним від договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:10:004:0035 та був предметом позовних вимог в іншій справі № 908/1053/17.

19. Окрім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту в цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

20. Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

21. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а саме статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 11, 53, 74, 226, 236, 278 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наголошуючи, що під час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 11, 53, 74, 226, 278 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 07.10.2020 у справі № 265/10650/18, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 23.02.2021 у справі № 923/496/19, від 17.03.2021 у справі № 264/7493/18, від 10.08.2021 у справі № 923/833/20, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20.

22. Прокурор наголошує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки: (1) тому факту, що оборонному відомству з серпня 2013 року з матеріалів судової справи № 908/2808/13, у якій предметом оскарження було рішення селищної ради, на підставі якого укладено оспорюваний у справі № 908/980/17 договір оренди землі, було достеменно відомо про перевищення наданих Кирилівській селищній раді повноважень під час розпорядження землями оборони, що призвело до порушення права держави в особі МОУ як належного землекористувача, але з цього часу Міноборони України не вчинило жодних дій з метою повернення спірної земельної ділянки; (2) прокурором у листі від 25.04.2017 № 05/3-1801вих17 допущено формальну технічну помилки в останній цифрі кадастрового номера; (3) Міністерство не оскаржувало підстави для представництва прокурором в суді інтересів держави, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловлювало, вважало позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

23. Також прокурор не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про невірно обраний спосіб захисту в частині вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку, передану за договором оренди та зазначає про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Позиція інших учасників справи

24. Відповідач-2 подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги прокуратури, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. У відзиві відповідач-2 повністю погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та зазначає, що постанови, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, ухвалені у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі №908/980/17.

25. 22.05.2023 до Верховного Суду від Міністерства надійшов відзив від 16.05.2023 № 490, який направлений до суду касаційної інстанції 18.05.2023 (згідно з відміткою на поштовому конверті), тобто з пропуском строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 01.05.2023, та без клопотання про продовження такого строку. Ураховуючи викладене, відзив Міноборони України на касаційну скаргу прокуратури слід залишити без розгляду на підставі частини другої статті 118 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

26. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

27. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанції, спір у цій справі виник між сторонами з приводу правомірності розпорядження Кирилівською селищною радою земельною ділянкою з кадастровим номером 2320355400:10:004:0035 площею 1 га на користь ТОВ "Грін-Тур-АГ", за рахунок земель державної власності, які належать за цільовим призначенням до земель оборони.

28. Місцевий господарський суд у своєму рішенні вказав на підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі Міноборони України в цій справі, зважаючи на бездіяльність позивача-1, яка полягає у незверненні до суду з відповідним позовом, що є нездійсненням Міністерством своїх владних повноважень на захист інтересів держави. При цьому суд першої інстанції вказав на дотримання прокурором процедури, передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", шляхом направлення листа від 25.04.2017 № 05/3-1801вих17 про намір звернутися до суду за захистом порушених прав держави. Встановивши відповідні обставини, суд першої інстанції розглянув позов по суті.

29. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суд щодо підтвердженням прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі з посиланням на те, що: (1) бездіяльність компетентного органу не можна вважати встановленою за умов відсутності будь-яких звернень прокурора до Міноборони України до подання позову з метою надання останньому можливості відреагувати протягом розумного строку на стверджуване прокурором порушення інтересів держави; (2) прокурор не надав належних доказів здійснення завчасного (попереднього), до звернення до суду, звернення до уповноваженого органу у порядку вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що могло би підтверджувати неналежне у подальшому здійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави. Встановивши відповідні обставини, суд апеляційної інстанції залишив позов без розгляду.

30. Доводи касаційної скарги прокурора зводяться до його незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва держави в цій справі та залишення відповідно без розгляду позову прокурора на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

31. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

32. Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

33. Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

34. Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

35. Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

36. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

37. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

38. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

39. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

40. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

41. Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

42. Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

43. У пунктах 45, 47, 67, 77, 81, 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформульовано такий правовий висновок:

"Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України".

44. Касаційна інстанція вважає, що з урахуванням зазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду та достеменно встановлених обставин нездійснення прокурором попереднього повідомлення уповноваженого органу (Міноборони України) про намір звернутися з позовом у цій справі, суд апеляційної інстанції на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України дійшов обґрунтованого висновку про помилковість як висновків місцевого господарського суду, так і доводів прокурора, щодо наявності передбачених законом виключних підстав для представництва інтересів держави, та, як наслідок, залишив позов прокурора без розгляду.

45. За таких обставин апеляційний суд в оскаржуваній постанові правильно зазначив, що, дійшовши висновку про те, що нереагування позивачем-1 на допущені відповідачами порушення вимог чинного законодавства, зокрема незвернення до суду з відповідним позовом, є нездійсненням Міністерством своїх владних повноважень, суд першої інстанції не врахував, що бездіяльність позивача-1 не можна вважати встановленою за умов відсутності будь-яких звернень прокурора до Міноборони України до подання позову з метою надання останньому можливості відреагувати протягом розумного строку на стверджуване прокурором порушення інтересів держави.

46. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що: (1) лист від 25.04.2017 № 05/3-1801вих17, на який прокурор посилається в обґрунтування дотримання вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", отриманий Міноборони України 03.05.2017, у той же день коли прокуратура скерувала до господарського суду позовну заяву, що свідчить про недотримання прокурором розумних строків для відповідного реагування компетентним органом; (2) лист від 25.04.2017 № 05/3-1801вих17 містить посилання на договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:10:004:0037, який є відмінним від договору оренди земельної ділянки з кадастровим № 2320355400:10:004:0035, що є предметом розгляду у цій справі.

47. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи прокурора про допущену при оформленні листа від 25.04.2017 № 05/3-1801вих17 описку в частині неправильного зазначення кадастрового номера земельної ділянки, вказавши на те, що цей лист не містить інших ідентифікуючих даних договору оренди, який є спірним саме у цій справі, а матеріали справи не містять доказів усунення прокурором допущеної описки.

48. Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, щодо "формальності" зазначеної помилки спрямовані на переоцінку судом касаційної інстанції листа від 25.04.2017 № 05/3-1801вих17 як доказу у справі, що відповідно до наведених вище положень приписів статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

49. У зв`язку з викладеним помилковим є висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування у цій справі, яка розглядається, висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 08.06.2021 у справі № 908/1053/17, оскільки відповідні підстави на які місцевий господарський суд послався як на відмінні (наявність звернення прокуратури в порядку вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"), спростовані апеляційним господарським судом з урахуванням досліджених доказів, наявних у матеріалах справи, та наданої оцінки доводам та запереченням сторін.

50. За таких обставин Суд вважає за необхідне звернутися до власних висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 908/1053/17, від яких не вбачає підстав для відступу.

51. При цьому, відповідно до висновків Верховного Суду, наведених у вказаній постанові у справі № 908/1053/17, обізнаність Міноборони України про обставини перевищення наданих Кирилівській селищній раді повноважень під час розпорядження землями оборони та зумовлене цим порушення права держави в особі Міністерства як належного землекористувача після розгляду справ № 908/2808/13 і № 908/2846/13, а також те, що Міністерство не оскаржувало підстави для представництва прокурором в суді інтересів держави, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловлювало, вважало позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, жодним чином не звільняє прокурора від обов`язку дотримання передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка (процедура) у часовому вимірі передує зверненню прокурора до суду з відповідним позовом в інтересах держави, оскільки таку обов`язкову процедуру запроваджено законодавцем з метою надання саме уповноваженому органу можливості самостійно здійснити захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Адже наявне ігнорування прокурором зазначеної законної процедури фактично призвело до позбавлення компетентного органу (Міноборони України) можливості відреагувати протягом розумного строку на стверджуване прокурором порушення інтересів держави, що суперечить викладеному в пункті 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висновку про те, що, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання зазначеної процедури унеможливлює розгляд поданого прокурором позову по суті заявлених вимог.

52. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від наведених висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 908/1053/17.

53. Стосовно тверджень скаржника про застосування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови норм статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 11, 53, 74, 226, 278 ГПК України, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 07.10.2020 у справі № 265/10650/18, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 23.02.2021 у справі № 923/496/19, від 17.03.2021 у справі № 264/7493/18, від 10.08.2021 у справі № 923/833/20, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, колегія суддів зазначає таке.

54. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

55. Стосовно доводів скаржника про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 07.10.2020 у справі № 265/10650/18, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 23.02.2021 у справі № 923/496/19, від 17.03.2021 у справі № 264/7493/18, від 10.08.2021 у справі № 923/833/20, колегія суддів зазначає таке.

56. Так, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без розгляду позовну заяву прокурора, Велика Палата Верховного Суду у справі № 912/2385/18 виходила із установлених обставин про наведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зокрема з`ясуванні прокурором фактичного стану правовідносин між сторонами спору, а також наявної відповіді уповноважених органів про нездійснення захисту інтересів держави у судовому порядку.

57. У справах № 265/10650/18, № 264/7493/18 Верховний Суд погодився з висновками судів про належне обґрунтування підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Маріупольської міської ради з огляду на дотримання прокурором процедури, передбаченої частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також установлені факти обізнаності органу місцевого самоврядування про наявні порушення інтересів держави та тривале нездійснення їх захисту.

58. Водночас в основу постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду позову заступника прокурора Чернігівської області та справу направлено до місцевого господарського суду для продовження розгляду, покладено такі фактичні обставини: "Листом від 19.05.2020 № 05/1-655вих20 прокурор повідомив Кабінет Міністрів України, що в прокуратурі Чернігівської області вирішується питання щодо наявності підстав у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для вжиття заходів представницького характеру в суді в особі Кабінету Міністрів України, проінформувавши при цьому останнього про виявлені порушення законодавства при видачі Головним управлінням Держгеокадастру в Чернігівської області наказу від 26.05.2017 № 25-8405/14-17сг та просив у найкоротші строки надати відповідь про те, чи вживались Кабінетом Міністрів України заходи реагування стосовно усунення відповідачем таких порушень при вилученні земельних ділянок та повернення земель у розпорядження держави". При цьому спірним у справі № 927/468/20 було питання дотримання прокурором "розумного строку" для надання Кабінету Міністрів України можливості самостійно звернутися з позовом з огляду на подання прокурором позову ще до отримання відповіді позивача на повідомлення прокурора, підготовленої у стислий термін, що зумовлено необхідністю прокурора звернутися з позовом до закінчення строку позовної давності.

59. Ухвалюючи постанову від 23.02.2021 про скасування постанови суду апеляційної інстанції у справі № 923/496/19 та передачу справи до цього ж апеляційного господарського суду для продовження розгляду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зважаючи на обставини відсутності будь-якого реагування Херсонської міськради у період з 24.05.2019 до 13.06.2019 (дата подання позову) на лист Херсонської місцевої прокуратури від 23.05.2019 № 74/3120/вих-19, дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що Херсонською міськрадою упродовж розумного строку самостійно не вживалися заходи, спрямовані на судовий захист інтересів держави, що можна розуміти як бездіяльність компетентного органу.

60. У свою чергу, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 10.08.2021 про скасування постанови суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду позову заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Херсонської міської ради у справі № 923/833/20, виходив із установлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді щодо обізнаності про порушення із зазначенням причин тривалого незвернення Херсонською міськрадою до суду, а відтак визнав необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, який стверджував про ненадання прокурором відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, оскільки з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та нереагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму.

61. Таким чином, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої апеляційний суд достеменно встановив факт нездійснення прокурором взагалі завчасного (попереднього) повідомлення уповноваженого органу (Міноборони України) про намір звернутися з позовом у цій справі, як того вимагає частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у справах № 912/2385/18, № 265/10650/18, № 927/468/20, № 923/496/19, № 264/7493/18, № 923/833/20 Верховний Суд при ухваленні постанов виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій протилежних обставин, а саме з обставин дотримання прокурором передбаченої зазначеною нормою процедури шляхом попереднього, до звернення до суду, повідомлення компетентного органу (суб`єкта владних повноважень) про намір звернутися з позовом для захисту інтересів держави, яке (повідомлення) спрямоване на надання вказаному органу можливості відреагувати у розумний строк на стверджуване порушення інтересів держави та вжити заходів для самостійного звернення з відповідним позовом.

62. Таким чином, у цій справі та інших справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, тому не можна визнати обґрунтованими доводи скаржника про застосування судом апеляційної інстанції приписів норм статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 11, 53, 74, 226, 278 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у пунктах 55, 61 цієї постанови.

63. Стосовно посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, колегія суддів зазначає таке.

64. Так, у справі № 914/1844/18 у своїй постанові від 18.08.2020 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду з огляду на встановлені у наведеній справі обставини недотримання прокурором обов`язкової процедури, передбаченої абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. За встановлених у наведеній справі обставин прокурор в обґрунтування підстав для представництва інтересів держави посилався на обізнаність уповноваженого органу з фактом порушення інтересів держави під час розгляду іншої справи, а також долучив до матеріалів справи лише листи адресовані позивачам, якими прокурор повідомив відповідні органи про звернення до суду від їх імені. Вказані обставини за висновками судів першої та апеляційної інстанції, з якими погодився Верховний Суд, свідчать про недоведення прокурором нездійснення чи неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах позивачами (органами, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах). Вказані висновки Верховного Суду взагалі не відповідають позиції прокурора у цій справі № 908/980/17 щодо представництва інтересів держави, а висновки суду апеляційної інстанції, відповідно не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, а тому відповідні доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

65. Ураховуючи те, що скаржником не спростовано висновок суду апеляційної інстанції про відсутність належного повідомлення прокурором уповноваженого органу (Міноборони України) в порядку приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів також відхиляє доводи скаржника стосовно неврахування судом апеляційної інстанції в частині неповідомлення ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод" в порядку вимог вказаної статті Закону, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, оскільки відповідні доводи не мають вирішального значення для правильного вирішення спору.

66. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 23 цієї постанови, колегія суддів зазначає таке.

67. Як було зазначено вище, відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання прокурором процедури попереднього звернення до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", унеможливлює розгляд поданого прокурором позову по суті заявлених вимог.

68. Суд апеляційної інстанції постановою від 22.03.2023 у цій справі скасував рішення місцевого господарського суду і залишив позов без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. З огляду на це, розгляд позовних вимог по суті суд апеляційної інстанції не здійснював, а відтак висновок щодо обраного прокурором способу захисту порушених прав є передчасним.

69. Вказане не вплинуло на висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду в порядку положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, а тому відповідні доводи скаржника також не мають вирішального значення для вирішення спору та відхиляються Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

71. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

72. Звертаючись із касаційною скаргою, прокурор, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для залишення без розгляду позову виконуючого обов`язки військового прокурора Південного регіону України на підставі положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанції з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Розподіл судових витрат

73. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 908/980/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил