Рішення

від 26.05.2023 по справі 345/5458/21

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 345/5458/21

Номер провадження 2/350/26/2023

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2023 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі головуючого судді Пулика М.В.,

з участю секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Рожнятів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Небилівського ліцею Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середньомісячного заробітку за вимушений прогул,

у с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із позовною заявою до відповідача, у якій просила визнати незаконним та скасувати наказ Небилівського ліцею Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області №58 ктр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від Covid-19», допустити її до виконання покладених на неї трудових обов`язків, виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу

В основу позовних вимог позивачка зіслалася на те, що вона працює у Небилівському ліцеї Перегінської селищної ради вчителем початкових класів. 3 25.10.2021 по 08.11.2021 вона перебувала на лікарняному, медичний висновок про тимчасову непрацездатність було сформовано сімейним лікарем та, відповідно до закону, направлено роботодавцю. З 09.11.2021 вона могла приступити до роботи, оскільки буда здоровою та безпечною для оточення. 08.11.2021 у телефонному режимі керівник навчального закладу зажадав повідомити йому про наявність чи відсутність у неї вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19, на що вона не надала відповіді, оскільки вважає стан свого здоров`я особистою інформацією, яку не зобов`язана нікому повідомляти.

09.11.2021 її було ознайомлено з наказом №59 ктр від 08. 11.2021 про відсторонення від роботи з 09.11.2021 до усунення причин відсторонення на підставі наказу №63 від 22.10.2021 та Акту від 08.11.2021. Відповідно до вказаних документів, причиною відсторонення її від роботи будо не надання нею інформації про вакцинацію від коронавірусної хвороби COVID-19. Видаючи наказ, відповідач керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП), статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», ст.5 ЗУ «Про державну службу».

Вищезазначений наказ позивачка вважає незаконним з огляду на те, що відповідно до «Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію Covid-19 в Україні у 2021-2022 роках» (зі змінами від 13.05.2021№ 213), вакцинація від коронавірусної хвороби Covid-19 в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп, тому зареєстровані на території України препарати для екстренного застосування для профілактики коронавірусної хвороби (Covid-19), які не пройшли клінічних випробувань, а наслідки, спричинені застосуванням яких недосліджені, можуть бути застосовані виключно за добровільної згоди конкретної особи.

Отже, відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за відсутності на території України відповідного лікарського засобу, який може застосовуватися в медичній практиці, відсутності обов`язкового щеплення проти такої інфекції і без подання відповідних службових осіб державної санітарної-епідеміологічної служби не має правових підстав, є незаконним, а така особа піддається дискримінації за ознаками стану її здоров`я. Внаслідок прийняття такого наказу вона позбавлена засобів до існування, а її відсутність на роботі була вимушеною.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу, а також стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з підстав, викладених у позовній заяві. Щодо позовної вимоги про поновлення її на роботі позивачка зазначила, що не підтримує її та заперечила про наявність спору в цій частині, оскільки вона фактично поновлена на роботі та виконує свої трудові обов`язки на посаді вчителя початкових класів.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, однак від директора Небилівського ліцею Перегінської селищної ради до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, у якій вона також просила відмовити у задоволенні позову.

У попередньому судовому засідання директор Небилівського ліцею Перегінської селищної ради Семкович Н.Я. заперечила щодо можливості задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що оскаржуваний наказ вона видала відповідно до вимог законодавства України. Так, наказом №63 від 22.10.2021 було вирішено попередити всіх працівників ліцею на нараді, яка повинна була відбутися 25.10.2021 про можливе їх відсторонення від роботи у разі, якщо ними не буде пред?явлено підтверджуючі документи про вакцинацію проти COVID 19. Незважаючи на те, що з 25.10.2021 до 08.11.2021 позивачка ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, на нараді 25.10.2021 вона була присутня та ознайомлена із вищезазначеним наказом. Окрім цього, такий наказ було розміщено на сайті школи та в групі вчителів Небилівського ліцею месенджеру «Viber», що додатково підтверджує факт ознайомлення позивачки із зазначеним вище наказом. Оскільки позивачкою не було надано документів про вакцинацію проти COVID 19, 08.11.2021 видано оскаржуваний наказ про відсторонення її від роботи, з яким її було ознайомлено 09.11.2021. Станом на час розгляду справи позивачка поновлена на роботі.

Свідок ОСОБА_2 дала суду показання про те, що 25.10.2021. була на нараді учителів де обговорювалося питання необхідності вакцинації від ковіду. Усі вчителі чули про те,що потрібно вакцинуватися.

Свідок ОСОБА_3 дав показання про те, що на нараді учителів було оголошено про те, що всім працівникам школи необхідно вакцинуватися. Вважає, що ОСОБА_1 була ознайомлена в усній формі із наказом директора ліцею.

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, заслухавши думку позивачки,суд прийшов до таких висновків.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивачки ОСОБА_1 на роботі суд зазначає таке.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

З огляду на викладене, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті норми п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову.

Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні ствердила, що вона не підтримує позовну вимогу про поновлення її на роботі та заперечила про наявність спору в цій частині, оскільки вона фактично поновлена на роботі та виконує свої трудові обов`язки на посаді вчителя початкових класів, про що також по суті ствердила у попередньому судовому засіданні представниця відповідача, а тому провадження у справі в частині позовних вимог про поновлення та допущення до роботи необхідно закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в зв`язку із відсутністю предмета спору.

Відповідно до змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст.ст.1-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України, окрім іншого передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому, статтею 12 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом установлено, що позивачка з 01.09.1994 працює на посаді вчителя початкових класів у Небилівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, назва якої перейменована на Небилівський ліцей Перегінської селищної ради, що підтверджено копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.11-12).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

З матеріалів справи суд встановив, що 22.10.2021 директором Небилівського ліцею Перегінської селищної ради видано наказ №63 «Про можливе відсторонення невакцинованих працівників від Covid-19» (а.с.14), яким наказано попередити всіх працівників ліцею на нараді 25.10.2021 про можливе їх відсторонення від роботи з 08.11.2021 у разі, якщо ними не буде пред`явлено підтверджуючі документи про вакцинацію проти Covid-19 директору ліцею, а саме: або документ, який підтверджує, що працівник отримав повний повний курс вакцинації, або одну дозу дводозної вакцини від Covid-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від Covid-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, ПЛР тест на відсутність захворювання на Covid-19. Також працівник може надати довідку про абсолютне протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595 або довідку від сімейного лікаря про те, що працівник перехворів на Covid-19 і має протипокази терміном 90 днів. Пунктом 2 встановлено розмістити на сайті школи та в групі вчителів Небилівського ліцею «VIBER» для ознайомлення.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 ствердила, що з 25.10.2021 вона перебувала на лікарняному, а тому не була присутня на нараді 25.10.2021, на якій вищезазначеним наказом вирішено попередити всіх працівників ліцею про можливе їх відсторонення від роботи з 08.11.2021 у разі ненадання документів про вакцинацію.

Інформаційними довідками з електронної системи охорони здоров`я (а.с.13-15) підтверджені твердження позивачки про те, що у період з 25.10.2021 по 08.11.2021 вона перебувала на лікарняному у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

Заперечуючи проти таких доводів позивачки, представниця відповідача в попередньому судовому засіданні ствердила, що незважаючи на те, що з 25.10.2021 до 08.11.2021 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, на нараді 25.10.2021 вона була присутня та ознайомлена із вищезазначеним наказом. Окрім цього, такий наказ було розміщено на сайті школи та в групі вчителів Небилівського ліцею месенджеру «Viber», що додатково підтверджує факт ознайомлення позивачки із зазначеним вище наказом.

На підтвердження своїх аргументів представник відповідача надала суду фото світлину з чат-месенджеру «Viber» (а.с.77), на якій без підтвердження адресата зафіксовано текст про повідомлення ОСОБА_4 в телефонному режимі про можливе її відсторонення від роботи з 08.11.2021.

Однак до матеріалів справи не долучено доказів про те, що позивачка зареєстрована та користується таким месенджером, як і не долучено доказів, що до текстового повідомлення був прикріплений наказ директора Небилівського ліцею Перегінської селищної ради №63 «Про можливе відсторонення невакцинованих працівників від Covid-19» і чи переглянула позивачка та ознайомилась із ним. Також матеріалами справи не підтверджені доводи представниці відповідачки, що ОСОБА_1 була присутня на нараді 25.10.2021.

Суд звертає увагу, що Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 № 1000/5 (далі Правила організації діловодства) встановлено єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами

Пунктом 3підрозділу 1розділу 2Правил організаціїділоводства передбачено,що організаційно-розпорядчадокументація,що єодним зкласів управлінськоїдокументації,поділяється на в тому числі на розпорядчу, що фіксує рішення нормативно-правового або організаційно-розпорядчого характеру з основних питань діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових (особового складу) питань (постанови, рішення, накази, розпорядження).

Пунктом 11 підрозділу 10 розділу 2 Правил організації діловодства встановлено, що з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов`язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Отже, вищезазначеними приписами на роботодавця покладено обов`язок ознайомлювати працівника із розпорядчим документом з кадрових питань, яким по суті є наказ директора Небилівського ліцею Перегінської селищної ради №63 від 22.10.2021 «Про можливе відсторонення невакцинованих працівників від Covid-19».

Однак, доказів про те, що із таким наказом позивачка була ознайомлена належним чином матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд вважає, що відповідачем не було належним чином повідомлено позивачку про необхідність вакцинуватись як працівника, який підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти відповідної інфекційної хвороби.

Тобто відповідачем не надано суду жодного доказу того, що позивач заздалегідь повідомлялася роботодавцем про обов`язок подання доказів проходження вакцинації або інших медичних документів, які у тому числі підтверджують наявність медичних протипоказань проти щеплення.

Окрім цього, відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонений. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відстороненню від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

З акту від 08.11.2021, складеного комісією в складі директора ліцею ОСОБА_5 як голови комісії, заступників директора ліцею з навчально-виховної роботи Галькевич Г.Я. та ОСОБА_6 - членів комісії, а також члена комісії - шкільної медичної сестри Свердан М.М. (а.с.9) вбачається, що станом на 08.11.2021 вчителем початкових класів ОСОБА_1 до ліцею не було подано жодних підтверджуючих документів про її вакцинацію, або про наявні в неї абсолютні протипоказання для здійснення вакцинації від COVID-19 чи тест ПРЛ на 72 год. Враховуючи , що учні початкових класів вчаться не дистанційно, а в звичайному режимі, а вчителька ОСОБА_1 знаходилася до 08.11.2021 на лікарняному через захворювання на COVID-19, то адміністрація навчального закладу без відповідної довідки від сімейного лікаря не мала права допустити до роботи ОСОБА_1 , бо у довідці має бути вказано чи потрібно ОСОБА_1 знаходитись на самоізоляції через перенесену хворобу і якщо потрібно, то на який період часу, а також про те, що ОСОБА_1 має право не вакцинуватися певний час, або вакцинуватися за її бажанням. Проте таку довідку ОСОБА_1 взяти в сімейного лікаря відмовилася, про що заявила в телефонній розмові, яка була між директором ліцею ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на голосному режимі, і яку чули ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Також ОСОБА_1 сказала, що вона не буде вакцинуватися, документи - попередження про можливе її відсторонення від роботи підписувати не буде і що 09.11.2021 їй потрібно видати наказ про її відсторонення від роботи. Після цього члени комісії запропонували ОСОБА_5 діяти відповідно до чинного законодавства та відсторонити ОСОБА_1 від роботи з 09.11.2021 до часу усунення причин відсторонення, оскільки по 08.11.2021 вона була на лікарняному, а після лікарняного довідку від сімейного лікаря ані директору ліцею, ані медичній сестрі ліцею не представила і в телефонній розмові сказала, що брати її не буде, оскільки хоче підтримати ОСОБА_9 .

Факт складання відповідачем акту від 08.11.2021 не є належним доказом відмови позивачки чи її ухиляння від щеплення. Окрім цього, співробітники відповідача, які склали зазначений акт не є фахівцями в галузі медицини (доказів іншого матеріали справи не місять) та об`єктивно не мають компетенції у встановленні наявності чи відсутності у позивачки абсолютних протипоказань проти такого щеплення.

У зв`язку із обставинами, встановленими у вищезазначеному акті, 08.11.2021 директором Небилівського ліцею Перегінської селищної ради на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096, відповідно до ст.46 КЗпП, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 видано наказ №59 к/тр «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від Covid-19» (а.с.13), яким позивачку ОСОБА_1 було відсторонено від роботи вчителя початкових класів без збереження заробітної плати з 08.11.2021 і до часу усунення причин відсторонення. Із зазначеним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена 09.11.2021.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Як встановив суд вище, у період з 25.10.2021 по 08.11.2021 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

Висновком лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.11.2021 (а.с.96) підтверджено, що у ОСОБА_1 були протипоказання до вакцинації проти Covid-19, оскільки ПЛР-дослідженням №234773 від 29.10.2021 у неї виявлено коронавірусну хворобу Covid-19.

Враховуючи вищезазначені вимоги законодавства України, а також те, що на час винесення оскаржуваного наказу у позивачки були абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, винесення відповідачем наказу №59 к/тр «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від Covid-19» було передчасним та незаконним.

До такого висновку слід прийти з урахуванням того, що 02.11.2021 наказом Міністерством охорони здоров`я України №2394 затверджено форму №028-1/о «Висновок щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та інструкцію щодо її заповнення, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України лише 08.11.2021 за №1449/37071.

Тобто станом на 08.11.2021 така форма ще не могла бути надана позивачкою, проте це не позбавляло позивачку права надати такий висновок відповідачу в подальшому, після її одержання у відповідного лікаря.

Отже, враховуючи те, що на час винесення оскаржуваного наказу позивачка була відсутня на роботі у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, тобто не мала можливості з об`єктивних причин вакцинуватися, а крім цього мала абсолютні протипоказання до вакцинації про наявність яких також не могла об`єктивно повідомити роботодавця у період з 25.10.2021 по 08.11.2021 з вищенаведених підстав ( тимчасова непрацездатність, наказ про затвердження форми №028-1/о «Висновок щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та інструкцію щодо її заповнення зареєстровано в Міністерстві юстиції України лише 08.11.2021 ), відсутні підстави стверджувати, що вона відмовилась або ухилялась від проходження обов`язкового щеплення.

Оскільки відсторонення позивача від роботи було здійснено з порушенням законодавства, передчасно та всупереч встановленого порядку, суд вважає оскаржуваний наказ незаконним, у зв`язку з чим його слід скасувати.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час відсторонення від роботи суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

У п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Аналогічне положення міститься в абз. 3 п. 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

За приписами пп. б п. 4 розділу 3 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Пунктом 8 розділу 3 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середній заробіток. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 розділу 4 Порядку).

Враховуючи ту обставину, що суд прийшов до висновку, що відсторонення позивача від роботи є незаконним, з метою ефективного захисту порушених прав позивачки, виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08 листопада 2021 року по час її поновлення на роботі, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, які позивачка підтримала, слід задоволити.

Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, суд

у х в а л и в:

Задоволити позов ОСОБА_1 до Небилівського ліцею Перегінської селищної ради про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та стягнення середньомісячного заробітку за вимушений прогул.

Визнати незаконним та скасувати наказ Небилівського ліцею Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області № 59 к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від Covid-19», яким ОСОБА_1 було відсторонено від роботи вчителя початкових класів без збереження заробітної плати з 09.11.2021 до часу усунення причин відсторонення.

Зобов`язати Небилівський ліцей Перегінської селищної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з часу її відсторонення від роботи - 09 листопада 2021 року по час її поновлення на роботі, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Закрити провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Небилівського ліцею Перегінської селищної ради в частині позовної вимоги про допущення до роботи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Небилівський ліцей Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, місцезнаходження: вул. Шевченка, 35а с.Небилів Калуського району Івано-Франківської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 20561858.

Повний текст судового рішення складено 29.05.2023.

Суддя: