Постанова

від 25.05.2023 по справі 538/1262/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/1262/22 Номер провадження 22-ц/814/2693/23Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В.А. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Абрамова П.С., Одринської Т.В.,

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Перша лохвицька державна нотаріальна контора про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно (земельні ділянки) в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Перша лохвицька державна нотаріальна контора про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно (земельні ділянки) в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла двоюрідна баба позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом про смерть № 08 від 05 лютого 1998 року. На день смерті ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала одна в АДРЕСА_1 . Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є її онука ОСОБА_1 , яка здійснила поховання бабусі та вступила у фактичне володіння майном (будинок та присадибна ділянка в с. Старий Хутір), яке на день смерті перебувало у власності померлої. Після звернення позивача до Першої лохвицької державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, постановою від 12 серпня 2022 року № 144/02-31 ОСОБА_1 було відмовлено в зв`язку з тим, що неможливо встановити ступінь її споріднення із спадкодавцем, а також втрачені правовстановлюючі документи на належне ОСОБА_2 нерухоме майно.

Враховуючи викладене, позивач просить суд встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є двоюрідною бабою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322682400:00:002:1233, площею 2,8177 га та земельну ділянку з кадастровим номером 5322682400:00:002:1234, площею 3,8200 га, які розташовані на території Гирявоісковецької сільської ради Миргородського (раніше - Лохвицького) р-ну Полтавської обл.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Перша лохвицька державна нотаріальна контора про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно (земельні ділянки) в порядку спадкування за законом задоволено в повному обсязі.

Встановлено факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є двоюрідною бабою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право власності на: земельну ділянку розміром 2,8177 га, кадастровий номер: 5322682400:00:002:1233 та земельну ділянку розміром 3,8200 га, кадастровий номер: 5322682400:00:002:1234, які розташовані на території Лохвицької міської ради Миргородського (колишнього Лохвицького) району Полтавської області, право на які належало ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на землю серії ІІ-ПЛ № 050467, виданого на підставі рішення 5 сесії 23 скликання Гирявоісковецької сільської ради та який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 107.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Із вказаним рішенням не погодився заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу.

Особа, що подала апеляційну скаргу прохала суд задовольнити її, а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2022 року - скасувати, постановивши нове про відмову у задоволенні позову.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, при ухваленні оскаржуваного судового рішення місцевим судом було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Прокурор вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до норм статті 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщину. Відтак, після відкриття спадщини у 1998 році, у зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки не були прийняті в порядку спадкування жодним із спадкоємців, то вони за правом спадкування перейшли до держави.

Місцевим судом не було застосовано строк позовної давності, який відповідно до статті 75 ЦК УРСР застосовується незалежно від подання відповідної заяви сторонами.

Наголошено, що позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину лише через 24 роки після смерті спадкодавця.

Вказано, що факт родинних відносин встановлено судом першої інстанції лише на підставі письмових пояснень свідків, що не є достатнім, водночас інших доказів позивачем до суду подано не було.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів відповідача зазначено, що Лохвицька міська рада Миргородського району Полтавської області неналежно виконує свої повноваження щодо повернення спірних земельних ділянок, обґрунтовуючи такі дії відсутністю можливості оплатити судовий збір.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач прохає суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Наголошено, що прокуратура не має права представляти інтереси Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області.

Також строк на апеляційне оскарження рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2022 року пропущено особою, яка подала апеляційну скаргу без поважних на те причин, оскільки відповідач своєчасно отримав копію оскаржуваного рішення та мав об`єктивну можливість оскаржити вказане рішення.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

У судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав, пославшись на викладені у ній обставини.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надавши суду заяву, у якій просить розглядати справу без його участі.

Позивач у судове засідання не з`явилася, будучи повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи; її представник проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а прокурор безпідставно подав апеляційну скаргу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом про смерть № 08 від 05 лютого 1998 року.

На день смерті ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала одна в АДРЕСА_1 .

Після звернення ОСОБА_1 до Першої лохвицької державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, постановою від 12 серпня 2022 року № 144/02-31 їй було відмовлено в зв`язку з тим, що неможливо встановити ступінь її споріднення із спадкодавцем, а також втрачені правовстановлюючі документи на належне ОСОБА_2 нерухоме майно.

Позиція апеляційного суду

Щодо правових підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Лохвицької міської ради

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною четвертою статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У даній справі прокурорвступив у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу - Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Прокурором попередньо повідомлено Лохвицьку міську раду, що спірним рішенням судом фактично було позбавлено територіальну громаду в праві на набуття спірної земельноїділянки у комунальну власність, оскільки позивач не входить до числа спадкоємців за положеннями ЦК УРСР 1963 року, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому спірне майно (земельні ділянки), яке не прийняте у спадщину, переходить до держави (а.с. 74-79).

На лист прокурора Лохвицькою міською радою повідомлено, що оскарження рішення суду першої інстанції не здійснювалось і не може бути здійснено в зв`язку із неможливістю здійснити сплату судового збору (а.с. 83).

Крім того, у відповідності до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором попередньо повідомлено Лохвицьку міську раду про здійснення представництва інтересів у суді шляхом подачі апеляційної скарги у справі, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 84).

Отже, у даній справі виконано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги частини четвертої статті 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі обґрунтовано у чому полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв`язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську (сільську) раду (стаття 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року внесено зміни до Земельного Кодексу України, яким змінено суб`єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до органів місцевого самоврядування.

Із огляду на це належним суб`єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, наразі, є відповідна сільська, селищна чи міська рада.

Уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Лохвицька міська рада Полтавської області (відповідач у справі).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до частин 5, 6, 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, що беззаперечно свідчить про можливість представництва органами прокуратури в суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування.

Отже, доводи позивача, наведені у відзиві на апеляційну скарну, та його представника, висловлені у судовому засіданні, про те, що прокурор не наділений повноваженнями представляти інтереси держави в особі Лохвицької міської ради, є безпідставними.

Щодо оскарженого судового рішення

Щодо права на спадкове майно

Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» висловив правову позицію, відповідно до якої відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

У даній справі правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої закінчився у серпні 1998 року (спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ), тобто до 01 січня 2004 року, тому до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, невірно застосував до спірних правовідносин норми ЦК України в редакції, яка набрала чинності з 01 січня 2004 року, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

На відміну від ЦК України, ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу, за змістом яких «двоюрідна внучка» спадкодавця до спадкування за законом не закликалася.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що спадщина після смерті ОСОБА_2 у передбачений законом строк ніким не була прийнята, заповіт не складався, тому відповідно до вимог статті 524 ЦК Української РСР за правом спадкоємства переходить до держави (а.с. 31).

Аналогічного правового висновку у справі № 547/23/21 з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 21 березня 2023 року.

Чинним на час відкриття спадщини ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави в силу закону. Також ЦК УРСР 1963 року не передбачав визнання спадщини відумерлою.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного переконливого доказу вступу позивачем у фактичне користування майном ОСОБА_2 .

Отже, матеріали справи вказують, що права на спадкове майно у позивача не виникло, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для захисту спадкових прав позивача та для задоволення позову про визнання права власності.

Щодо позовних вимог про встановлення юридичного факту.

Частиною першою статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту, серед інших, родинних відносин між фізичними особами.

Відтак, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог статті 258 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки».

Враховуючи вищевикладені висновки, оскільки встановлення факту родинних відносин позивача із спадкодавцем не породжує спадкових прав у позивача, встановлення такого юридичного факту не буде мати юридичного значення, а отже і позовні вимоги в цій частині задоволенню з цих підстав не підлягають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до переконання про необхідність задоволення апеляційної скарги, а тому рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2022 року слід скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача - відмовити.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подачу апеляційної скарги Полтавською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у сумі 4465,80 грн.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, в силу частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги, підлягає стягненню з позивача у повному обсязі, а судові витрати позивача, понесені ним під час розгляду справи, - відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області - задовольнити.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2022 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Перша лохвицька державна нотаріальна контора про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно (земельні ділянки) в порядку спадкування за законом - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4465,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 травня 2023 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді П.С. Абрамов

Т.В. Одринська