Ухвала

від 01.06.2023 по справі 640/9392/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 червня 2023 року

м. Київ

справа № 640/9392/21

адміністративне провадження № К/990/19260/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Громадської організації "Вовчинецька громада" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі №640/9392/21 за адміністративним позовом Громадської організації "Вовчинецька громада" до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Івано-Франківська міська рада, Міністерство розвитку громад та територій України, Івано- Франківська обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

Громадська організація «Вовчинецька громада» звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просила суд:

- визнати недійсним розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року №483-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Івано-Франківської області» в частині включення Вовчинецької сільської ради до переліку територіальних громад, що увійдуть до складу спроможної Івано-Франківської громади;

- визнати недійсним розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад Івано-Франківської області» в частині включення Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської до складу Івано-Франківської територіальної громади.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року закрито провадження у даній справі в частині вимог ГО «Вовчинецька громада» до Кабміну про визнання недійсним розпорядження від 22.04.2020 №483-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Івано-Франківської області» в частині включення Вовчинецької сільської ради до переліку територіальних громад, що увійдуть до складу спроможної Івано-Франківської громади.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2021 року позов задоволено:

- визнано протиправним та нечинним додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад Івано-Франківської області» в частині включення Вовчинецької територіальної громади до складу Івано-Франківської територіальної громади;

- стягнуто на користь Громадської організації «Вовчинецька громада» понесені нею витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України у розмірі: 2 270 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень);

- зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад Івано-Франківської області» в частині включення Вовчинецької територіальної громади до складу Івано-Франківської територіальної громади у відповідному виданні, після набрання рішенням законної сили.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2021 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Громадської організації "Вовчинецька громада" до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Івано-Франківська міська рада, Міністерство розвитку громад та територій України, Івано- Франківська обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням, Громадська організація "Вовчинецька громада" звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 22 травня 2023 року засобами поштового зв`язку.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №640/9392/21 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2021 року.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано висновків Верховного Суду, які викладались у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №815/219/17, від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19, від 21 грудня 2022 року у справі №640/28508/21, від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16 щодо наявності права Громадської організації "Вовчинецька громада" для звернення до суду з даним позовом.

Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.

Верховний Суд роз`яснює позивачу, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Разом з цим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Так, у справі №640/21611/19 предметом спору у цій справі було, зокрема, оскарження дій Державної архітектурно-будівельної інспекції України, які полягали у внесенні змін даних у Дозвіл на виконання будівельних робіт, виданого третій особі - ТОВ "Концепт Плаза".

За результатом розгляду цієї справи Верховний Суд дійшов висновку про те, що визначені у статуті мета та напрямки діяльності Громадської організації "Європейський закон і порядок" є загальними та не пов`язані безпосередньо зі сферою будівництва. Організація не навела обставин, які б свідчили про її безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову; безпосереднього зв`язку з предметом спору та не зазначила інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту.

Разом з тим, у розглядуваній справі предметом позову є оскарження рішення органу місцевого самоврядування про встановлення тарифів на паркування, яке поширюється на невизначене коло осіб, а підставою позову - порушення органом місцевого самоврядування Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарювання» та інших законодавчих актів.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, оскаржувані рішення стосуються затвердження тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпрі, мешканці міста Дніпра та, зокрема, ГО «Платформа Громадський Контроль» мали право взяти участь в обговоренні встановлення таких тарифів, надати свої зауваження і пропозиції щодо проектів регуляторних актів та відповідних аналізів регуляторного впливу у строки та в порядку, визначені чинним законодавством, однак, у зв`язку із порушенням відповідачами процедури прийняття спірних рішень були позбавлені такої можливості, вказане безпосередньо вплинуло на їх права та інтереси.

До того ж звернення громадської організації до суду з метою усунення порушення норм регуляторного законодавства відповідає меті захисту такого суспільного інтересу як право громадян-споживачів послуг на користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів за тарифами, встановленими органами місцевого самоврядування виключно у спосіб та порядку, передбаченому законодавством України. Відповідно до Статуту ГО «Платформа Громадський Контроль» позивач має право діяти в інтересах членів організації та суспільства в цілому для захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. У цьому випадку ГО «Платформа Громадський Контроль» діє на захист інтересів своїх членів та інтересів територіальної громади міста Дніпра.

Натомість у цій справі позивач оскаржує розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад Івано-Франківської області» в частині включення Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської до складу Івано-Франківської територіальної громади.

Суд зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а не є релевантними до цієї справи. Зокрема, у справі № 187/687/16 предметом оскарження є рішення Миколаївською селищною радою Петриківського району Дніпропетровської області № 57-9/VII від 17 червня 2016 року «Про схвалення проекту рішення сільської ради «Про добровільне об`єднання територіальних громад», яким передбачається об`єднання територіальних громад селищ Кіровське, села Горянівське Кіровської селищної ради Дніпропетровського району та селища Миколаївка Петриківського району в Кіровську територіальну громаду з адміністративним центром в смт. Кіровське.

У справі № 187/687/16-а предметом позову було визнання незаконним та скасування рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 57-9/VII від 17 червня 2016 року «Про схвалення проекту рішення сільської ради «Про добровільне об`єднання територіальних громад», яким передбачається об`єднання територіальних громад селищ Кіровське, села Горянівське Кіровської селищної ради Дніпропетровського району та селища Миколаївка Петриківського району в Кіровську територіальну громаду з адміністративним центром в смт. Кіровське, оскільки вказане рішення порушує права позивачів як депутатів так і жителів с. Миколаївка.

Задовольняючи позовні вимоги, суди у цій справі виходили з того, що відповідачем не було дотримано вимоги чинного законодавства України щодо проведення громадських обговорень про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад, порушено принцип народовладдя в ході громадських обговорень щодо об`єднання територіальних громад, так як участь приймало лише близько 100 чоловік, хоча в населеному пункті проживає 1209 жителів.

Тоді як у цій справі предметом є скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад Івано-Франківської області» в частині включення Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської до складу Івано-Франківської територіальної громади.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у цьому спорі суб`єктами яких стосується оспорюване розпорядження є саме територіальні громади, інтереси яких можуть представляти відповідні ради.

Таким чином, у порівнювальних справах різним є суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, а також нормативне регулювання та їх часові проміжки.

Дослідивши зміст постанов Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 640/28508/21 та від 14 березня 2018 року у справі №815/219/17 встановлено, що Суд не висловлював правових позицій, а направив справу на новий розгляд до суду першої та апеляційної інстанцій через встановлення обставин, що мають істотне значення для цієї справи, які дали б змогу зрозуміти наявність у позивача права на звернення до суду з цим позовом. Тому остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах, які зазначив скаржник не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Наступною підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В контексті викладеного, на переконання скаржника, в даному випадку наявні правові підстави для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, так як при розгляді справи по суті апеляційний суд в оскаржуваній постанові не зіслався на правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки такі висновки взагалі відсутні.

Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Не вказавши норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржник, як наслідок, належно не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна була застосовуватися.

Слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зазначене, Суд визнає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Разом з цим, Суд зауважує, що одночасне посилається скаржника на такі підстави касаційного оскарження судового рішення, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, є взаємовиключними обставинами.

Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Херсонській області належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року у справі №420/9349/22.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Вовчинецька громада" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі №640/9392/21 за адміністративним позовом Громадської організації "Вовчинецька громада" до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Івано-Франківська міська рада, Міністерство розвитку громад та територій України, Івано- Франківська обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.

2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

3. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду