Рішення

від 23.05.2023 по справі 513/194/22

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/194/22

Провадження № 2/513/20/23

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2023 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Бучацької А.І., за участю: секретарів судового засідання Златіної О.І., Гінкул Т.І., представника позивача адвоката Папуша А.О., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Сарата Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" в особі представника адвоката Папуша Анастасії Олегівни до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів та процентів за користуванням ними,

В С Т А Н О В И В:

24 лютого 2022 року представник позивача адвокат Папуша А.О. в електронній формі надіслала до суду позовну заяву до відповідача ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з останнього на користь ТОВ "Південний регіон" грошові кошти в розмірі 30963 гривень 53 копійки, що складаються з наступного: 20000 гривень - безпідставно отримані грошові кошти, 8146 гривень - інфляційні збитки, 2817,53 гривень - 3% річних.

Позов обґрунтувала тим, що 09 червня 2017 року відповідачем ОСОБА_1 отримано від ТОВ "Південний регіон" грошові кошти у розмірі 20000 гривень, що підтверджується видатковим касовим ордером від 09.06.2017 року, який містить підпис відповідача в графі про одержання коштів.

У відповідності до вказаного касового ордеру, відповідач отримав кошти в рахунок виконання договору оренди землі від 09.06.2017 року, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 8,26 га, яка знаходиться на території Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області: діл. 1 - кадастровий номер: 5124584900:01:001:0202; діл.2 - 5124584900:01:001:0228, що належать відповідачу на праві приватної власності на підставі державного акту про право власності на землю від 02.11.2005 року серії ЯА № 847231; діл. 1 - кадастровий номер: 5124584900:01:001:0201; діл.2 - 5124584900:01:001:0205, що належать відповідачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.12.2013 року серії ВТО № 017327.

Водночас, згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право користування на вищевказані зземельні ділянки зареєстровано за Селянським (Фермерським) господарством "НИВА" на підставі договору оренди землі, серія та номер: б/н, від 01.04.2012 року та додаткової угоди від 25.07.2018 року до договору оренди землі від 01.04.2012 року.

Представник позивача посилається на те, що договір оренди від 09.06.2017 року, в рахунок якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 20000 гривень згідно касового ордеру від 09.06.2017 року, не зареєстрований у встановленому порядку, тобто в є неукладеним, а тому грошові кошти набуті відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають стягненню з останнього відповідно до частини 1 ст.1212 ЦК України.

06 січня 2022 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію з проханням сплатити на розрахунковий рахунок позивача протягом 10 днів з моменту отримання претензії заборгованість в розмірі 30963 грн. 53 коп., що складається з: 20000 грн. - безпідставно отримані грошові кошти; 8146,00 грн. - інфляційні збитки; 2817,53 грн. - 3 відсотки річних, яку було вручено відповідачу особисто 27.01.2022 року.

У визначений строк відповідачем грошові кошти повернуто не було, що змушує позивача звернутися із відповідною вимогою про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та процентів за користування ними.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплата інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

За розрахунками представника позивача сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 10.06.2017 року по 18.02.2022 року складає 2817,53 гривень, а нфляційні збитки за вказаний період складають 8146,00 гривень.

Попередній орієнтовний розрахунок суми витрат, які ТОВ "Південний регіон" планує понести у зв`язку із залученням адвоката Папуші А.О. складає 15000 гривень та у випадку перемоги у справі - гонорар успіху в сумі 7000 гривень.

Ухвалою суду від 17 березня 2022 року позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків (а.с. 39-40).

Ухвалою суду від 29 березня 2022 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с.47).

Ухвалою суду від 26 травня 2022 року підготовче провадження закрите та справу призначено до розгляду по суті (а.с.65).

31 жовтня 2022 року до суду від представника відповідача адвоката Реу Р.В. надійшла заява про поновлення відповідачу строку на подання відзиву на позовну заяву, який був пропущений з поважних причин (а.с.90-91).

Ухвалою суду від 31 жовтня 2022 року заяву представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву задоволено та прийнято відзив (а.с.106-107).

У відзив на позовну заяву представник відповідача просив відмовити у позові повністю (а.с. 92-102). Послався на те, що у червні 2017 році ОСОБА_3 , діючи в інтересах позивача, перебуваючи в с.Плахтіївка Саратського району Одеської області, підійшов до відповідача за місцем мешкання та запропонував відповідачу передати свої земельні ділянки в оренду позивачу, пообіцявши за це одноразову виплату у розмірі 20000 гривень та збільшену ніж у СФГ "НИВА" орендну плату.

Відповідач пояснив ОСОБА_3 , що земельні ділянки знаходяться в оренді у СФГ "НИВА, але ОСОБА_3 запевнив його, що питання передачі земельних ділянок позивачу він вирішить сам. 09.06.2017 року ОСОБА_3 передав йому 20000 гривень, а він підписав видатковий касовий ордер та договір оренди землі з позивачем від 09.06.2017 року.

На прохання ОСОБА_3 16.06.2017 року відповідач оформив у Плахтіївській сільській раді Саратського району Одеської області довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси при розірванні договорів оренди земельних ділянок, загальною площею 8,26 гектарів, які належать йому на праві власності. Довіреність була надана строком на один рік. Представник відповідача вважає, що відповідач виконав свої зобов`язання перед позивачем у повному обсязі.

У зв`язку з тим, що позивач відповідно до наданої довіреності на ОСОБА_3 не виконав умови щодо розірвання договору оренди з СФГ "НИВА", а ні у 2017 році, а ні в 2018 році не виходив на зв`язок, відповідач був вимушений у липні 2018 року підписати додаткові угоди з СФГ "НИВА", чим продовжив дію договорів оренди власних земельних ділянок.

Представник відповідача у відзиві заявив про застосування строків позовної давності, оскільки договір був укладений між позивачем та відповідачем 09.06.2017 року, а з позовом до суду позивач звернувся 24.02.2022 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Просив відмовити у задоволенні позову, так як позивачем не надано достатніх та допустимих доказів та у зв`язку із спливом строків позовної давності.

02 січня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача щодо відзиву на позов (а.с.130-133). Представник позивача зазначила, що з відзиву вбачається, що відповідачем визнано позицію позивача, що правочин є неукладеним. Позивачем у даній справі та стороною договору є юридична особа - ТОВ "Південний регіон", грошові кошти у розмірі 20 000 грн. отримано від юридичної особи в особі керівника як орендну плату. Довіреність, яка долучена до відзиву видана не на ТОВ "Південний регіон", а на фізичну особу, та жодним чином не доводить виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем у повному обсязі. Грошові кошти у розмірі 20000 грн. отримано в якості орендної плати за договором оренди землі, однак договір є неукладеним в силу ч.2 ст.640 ЦК України, ч.1 ст. 638 ЦК України, ст.ст.18, 20 Закону України "Про оренду землі".

Щодо позиції відповідача про сплив строку позовної давності зазначила, що відповідно до Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін де деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (зі змінами та доповненнями) було встановлено з 12.03.2020 по 11.05.2020 карантин на всій території України для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, який неодноразово продовжувався Урядом і діє на даний час.

Станом на 02.04.2020 року (дата набрання чинності Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020) строк позовної давності тривалістю у три роки, встановлений ст. 257 ЦК України, для звернення до суду із вимогами про стягнення отриманих 09 червня 2017 року позивачем грошових коштів у розмірі 20 000 грн. не сплинув та був продовжений. Тому позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення з позовом.

Представник позивача Папуша А.О. у судове засідання 23 травня 2023 року не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі (а.с. 178-179).

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши відповідача ОСОБА_1 , дослідивши та оцінивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

За статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За положеннями частини 1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями частини 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником розташованих на території Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області та призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок: площею 4,13 га, кадастровий номер діл. 1 - 5124584900:01:001:0202, діл. 2 - 5124584900:01:0228 - на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 847231, виданого Саратською районною державною адміністрацією Одеської області 02.11.2005 року; площею 4,13 га, кадастровий номер: діл. 1 - 5124584900:01:001:0201, діл. 2 - 5124584900:01:0205 - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Саратської районної державної нотаріальної контори Одеської області 11.12.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 312.

Земельні ділянки відповідача площею 4,13 га, кадастровий номер діл. 1 - 5124584900:01:001:0202, діл. 2 - 5124584900:01:0228 перебували в оренді СФГ "НИВА" за договором оренди землі від 01.04.2012 року б/н, укладеним строком на 5 років. На підставі додаткової угоди б/н від 25.07.2018 року до договору оренди земельної ділянки від 01.07.2012 року, договір оренди з СФГ "Нива" продовжено на 7 років строком до 25.07.2025 року.

Земельні ділянки відповідача площею 4,13 га, кадастровий номер: діл. 1 - 5124584900:01:001:0201, діл. 2 - 5124584900:01:0205 перебували в оренді СФГ "Нива" з 20.06.2016 року за договором оренди землі б/н, укладеним строком на 7 років.

Зазначене підтверджується копією державного акту серії ЯА 847231, виданого 02 листопада 2005 року на підставі розпорядження Саратської РДА від 08.08.2005 року № 361/А-05 (а.с. 14-15), копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 грудня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 312 (а.с.18) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.02.2022 року за № 300612259, 300613692, 300659089, 3000699214 (а.с. 21 зв. - 25).

09 червня 2017 року між ОСОБА_1 з одного боку та ТОВ "Південний регіон" в особі виконавчого директора ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту з іншого боку було укладено договір оренди землі (а.с.10-13, 170-172).

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею загальною площею 8,26 га, яка знаходиться на території Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області: діл. 1 - кадастровий номер: 5124584900:01:001:0202; діл.2 - 5124584900:01:001:0228, що належать відповідачу на праві приватної власності на підставі державного акту про право власності на землю від 02.11.2005 року серії ЯА № 847231; діл. 1 - кадастровий номер: 5124584900:01:001:0201; діл.2 - 5124584900:01:001:0205, що належать відповідачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.12.2013 року серії ВТО № 017327 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.12.2013, номер запису про право власності: 3796967, 3798113. Договір укладено строком на 10 років (п. 7 договору). Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 6000 зерна, але не менше 3% від нормативної вартості земельної ділянки за кожний рік (п.12). Орендна плата вноситься до кінця поточного року. Орендна плата може виплачуватися достроково У випадку дострокові виплати, розмір сплаченої орендної плати в подальшому не переглядається (п.п. 14, 15).

Пунктом 23 Договору встановлено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється не пізніше трьох днів з моменту підписання та державної реєстрації цього договору. Договір оренди набирає чинності з дня підписання сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки, що є невід`ємною частиною договору.

Умовами пункту 51 Договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Видатковий касовий ордер Товариства з обмеженою відповідальності "Південний регіон" від 09 червня 2017 року підтверджує, що ОСОБА_1 отримав від ТОВ "Південний регіон" одноразову виплату орендодавцю за оренду землі (8,26 га) в сумі 20000 гривень (а.с.9).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.06.2017 року щодо юридичної особи ТОВ "Південний регіон" в розділі " Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо" зазначений ОСОБА_3 (Повноваження: Вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (виконавчий директор)) (а.с. 161-165).

16 червня 2017 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси щодо розірвання договору оренди земельних ділянок загальною площею 8,26 га, розташованих на території Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області з кадастровими номерами: ділянки № 1 5124584900:01:001:0202; ділянки № 2 - 5124584900:01:001:0228, що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акту про право власності на землю серії ЯА № 847231 від 02.11.2005 року; земельної ділянки № НОМЕР_1 - кадастровий номер: 5124584900:01:001:0201; земельної ділянки № 2 - 5124584900:01:001:0205, що належать відповідачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованому за № 312 від 11.12.2013 року, та інших питань, які стосуються його законних прав та інтересів в судах України з усіма правами, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви, тощо. Довіреність видана терміном на один рік, дійсна до 16 червня 2018 року та посвідчена секретарем виконавчого комітету Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області Іваньком С.С., зареєстровано в реєстрі за № 184 (а.с.103).

Зміст довіреності та обсяг повноважень, наданих виконавчому директору ТОВ "Південний регіон" ОСОБА_4 підтверджують, що на час укладання договору оренди землі з відповідачем, позивачу було достеменно відомо про наявність договорів оренди землі між відповідачем та СФГ "НИВА" та повноваження за довіреністю були надані представнику позивача з метою розірвання договорів оренди земельних ділянок між відповідачем та СФГ "Нива".

Аналіз досліджених доказів дає суду підстави вважати, що між позивачем ТОВ "Південний регіон" та відповідачем ОСОБА_1 виникли правовідносини, пов`язані із наданням земельної ділянки в оренду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Згідно з частиною 6 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Частинами першою та другою ст.14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Частина перша статті 93 ЗК України визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до частини першої статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За частиною першою статті 631 ЦК України (в редакції, що діяла на час підписання сторонами договору оренди) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частини 2 статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до частини 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З 1 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України", якими зокрема з тексту статті 640 ЦК України виключено посилання щодо обов`язковості державної реєстрації правочинів; стаття 6 Закону України "Про оренду землі" була доповнена частиною 5 такого змісту: "Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону"; статті 18, 20 Закону України "Про оренду землі" були виключені взагалі .

Таким чином, на час укладання договору оренди землі 09.06.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Південний регіон" норми закону про обов`язковість проведення державної реєстрації договору оренди землі втратили чинність, а державній реєстрації відповідно до закону підлягало право оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим суд вважає хибними посилання представника на те, що договір оренди землі від 09.06.2017 року є неукладеним на підставі ст.ст.18, 20 Закону України "Про оренду землі".

Закон України "Про оренду землі" від 06.10.1998р. № 161-Х1У (далі - Закон № 161-Х1У) є спеціальним законом, який регулює відносини, пов`язані з орендою землі.

За визначенням ст.1 Закону № 161-Х1У оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону № 161-Х1У встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За частиною першою статті 17 Закону № 161-Х1У об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 161-Х1У строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Статтею 21 Закону 161-Х1У встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 01.07.04 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із підпунктом 1 частини першої статті 19 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) державна реєстрація прав проводиться, зокрема на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункти 75, 76) сформулювала висновок, згідно з яким не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Суд встановив, що договір оренди землі сторони частково виконали, а саме орендодавець ОСОБА_1 надав довіреність виконавчому директору орендаря "ТОВ Південний регіон" ОСОБА_3. для розірвання договору оренди землі з СФГ "Нива", а орендар сплатив йому орендну плату у розмірі 20000 гривень, пунктом 51 договору оренди від 09.06.2017 року встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами; у договорі не встановлено, що обов`язок реєстрації права оренди покладено на орендодавця.

З урахуванням зазначеного та зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору оренди, цей договір є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Що стосується доводів позивача про наявність підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України та стягнення з відповідача безпідставно отриманої орендної плати, то суд враховує наступне.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частинами 2, 3 ст.1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно правового висновку, який викладено Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За змістом положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України

Суд також враховує, що згідно з пунктом 6 частии 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

У відповідності до частин 1- 4 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

За положеннями частини 6 статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

За договором оренди землі від 09.06.2017 року позивач ТОВ "Південний регіон" сплатив відповідачу ОСОБА_1 20000 гривень, хоча йому було достеменно відомо, що земельні ділянки відповідача перебувають в оренді у СВГ "Нива". Для розірвання договорів оренди землі між СФГ "Нива" та відповідачем останній 16 червня 2017 року надав виконавчому директору ТОВ "Південний регіон" ОСОБА_4 довіреність з відповідним обсягом повноважень терміном дії до 16 червня 2018 року. Суду не надано доказів того, що протягом строку дії довіреності ОСОБА_4 вчинялись дії, спрямовані на реалізацію наданих йому відповідачем повноважень.

Додаткова угода до договору оренди землі від 01.04.2012 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5124584900:01:001:0202, 5124584900:01:001:0228 між відповідачем ОСОБА_1 та СФГ "Нива" була укладена 25.07.2018 року (після закінчення строку дії вищевказаної довіреності), а рішення про державну реєстрацію права оренди зазначених земельних ділянок прийняте державним рєстратором 03.12.2018 року та 05.12.2018 року відповідно (а.с.21 зв.- 24).

Отже, виходячи з встановлених в судовому засіданні обставин справи, наведених вище номативних положень, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства, передбачених унктом 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів в загальній сумі 30963,53 гривні, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Тому у позові слід відмовити через необґрунтованість позову, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Відповідно до частин 1, 2 ст.141 ЦПП України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, то відсутні підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ст. ст. 2-13, 81, 89, 141, 258 - 259, 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" в особі представника адвоката Папуша Анастасії Олегівни до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів та процентів за користуванням ними- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 01 червня 2023 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний регіон", місцезнаходження: 68251,Одеська область, Білгород-Дністровський (Саратський) район, с.Зоря, вул. Першотравнева, 229-А, код ЄДРПОУ 31510479.

Представник позивача: адвокат Папуша Анастасія Олегівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 003163 від 20 листопада 2019 р., видане Радою адвокатів Одеської області, адреса здійснення адвокатської діяльності: 65044, Одеська область, Одеський район, м. Одеса, провул. Каркашадзе, № 9, офіс 7.

Відповідач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 13 серпня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А. І. Бучацька