Рішення

від 02.06.2023 по справі 927/470/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

02 червня 2023 року справа № 927/470/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом: Фермерського господарства "Агрофорд", вул. Садова, 26, с. Чемер, Козелецький район, Чернігівська область, 17036, ел. адреса: agroford2016@gmail.com

до відповідача: Приватного підприємства "Агро-ресурс ЛП", вул. Шевченка, буд. 5, оф.217, м. Чернігів, 14000, ел. адреса: agroresurslp@ukr.net

про стягнення 489795,18 грн.

без виклику сторін

Встановив:

Фермерське господарство "Агрофорд" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Агро-ресурс ЛП" про стягнення основної заборгованості у сумі 220114,93 грн., пені у сумі 156031, 28 грн., 3% річних у сумі 18090,08 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 95558,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу №101120 від 10.11.2020.

Ухвалою суду від 31.03.2023 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі; відповідачу надано строк для подання відзиву на позов; позивачу запропоновано подати відповідь на відзив; відповідача попереджено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвала суду від 31.03.2023 отримана позивачем 05.04.2023, відповідачем - 04.04.2023, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №1400056237846, №1400056237854.

14.04.2023 від відповідача у межах строків, встановлених судом, надійшов відзив на позов від 13.04.2023, у якому відповідач заявлені позовні вимоги не визнав. Щодо факту укладення договору відповідач не заперечив. Відповідач звертає увагу про повну оплату основної заборгованості 31.03.2023 та 03.04.2023 після першої ж вимоги позивача. Щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних заперечує посилаючись на форс-мажорні обставини - Російську агресію та введення військового стану.

24.04.2023 від позивача надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог вих.№20-04/23 від 20.04.2023. У поданому клопотанні позивач підтвердив погашення відповідачем заборгованості у розмірі 220114,93 грн. згідно з платіжними дорученнями №791 від 31.03.2023 на суму 210114,93 грн. та №792 від 03.04.2023 на суму 10 000,00 грн. Просить зменшити розмір позовних вимог на суму 220114,93 грн. основної заборгованості, а також стягнути з відповідача 156031,28 грн. пені, 18090,08 грн. 3% річних, 95558,89 грн. інфляційних нарахувань та судові витрати, вирішити питання щодо часткового повернення судового збору.

У відповідності до п.2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог - до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд приймає зменшення позивачем в частині 220114,93 грн. основної заборгованості, оскільки це не суперечить чинному законодавству, не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, а також є процесуальним правом сторони та подано з дотриманням вимог ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Прийняте судом зменшення позивачем в частині 220114,93 грн. основної заборгованості та клопотання щодо часткового повернення судового збору, суд враховує при вирішенні цього спору.

01.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив вих.№25-04/23 від 25.04.2023.

Пунктом 4 ухвали суду від 31.03.2023 про відкриття провадження у справі позивачу запропоновано у строк до п`яти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив, копію якого направити відповідачу в той самий строк, докази направлення надати суду разом з відповіддю на відзив.

Судом встановлено, що відзив на позов отримано позивачем та його представником 21.04.2023, що підтверджується трекінгами Укрпошти, тобто відповідь на відзив позивач мав право подати у строк до 26.04.2023 включно.

Відповідь на відзив вих.№25-04/23 від 25.04.2023 надіслана відповідачу та суду 27.04.2023, що підтверджується фіскальним чеком Укрпошти, накладною та штампами поштового відділення на описах вкладення у цінний лист та конверті.

Отже, відповідь на відзив подана позивачем з пропуском встановленого судом процесуального строку та за відсутності клопотання на його поновлення та продовження, а тому подана позивачем відповідь на відзив судом не приймається до уваги.

Інших заяв та клопотань щодо суті заявлених позовних вимог від сторін до суду не надходило.

Відповідно до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

10.11.2020 між Приватним підприємством "Агро-ресурс ЛП" (покупець) та Фермерським господарством "Агрофорд" (продавець) укладено Договір купівлі-продажу №101120, відповідно до якого продавець передає зерно, власного виробництва у власність покупцеві, а покупець його приймає і оплачує продавцеві, далі в Договорі - товар, згідно цього договору та додатків.

Пунктами 3.1.-3.4. Договору передбачено, що оплату за товар покупець проводить на розрахунковий рахунок продавця у формі попередньої оплати 80% на підставі таких документів: рахунка-фактури.

На кожну партію товару продавець в обмін на довіреність покупця, крім документів, указаних у пункті 3.1. Договору, надає: видаткову накладну, податкову накладну. 20% доплачується після реєстрації ПДВ в єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою оплати вважати дату надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Право власності на товар від продавця до покупця переходить після виконання сторонами умов пункту 3.1., 3.2. Договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день затримки.

Пунктами 4.6., 4.7. Договору передбачено, що продавець зобов`язаний видати покупцю за першою подією (отримання грошей чи відвантаження товару) податкову накладну, оформлену відповідно до правил, установлених п. 201.1 Податкового кодексу України.

Оформлена продавцем податкова накладна має бути зареєстрована продавцем у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 15 днів від дня виникнення податкових зобов`язань.

Згідно з п. 7.1. Договору договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Матеріали справи містять Специфікацію від 10.11.2020 - Додаток до Договору купівлі-продажу №101120 від 10.11.2020 на загальну суму 1441107,80 грн. з ПДВ +- 10% від фактично поставленого товару (а.с.8).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов спірного Договору, 10.11.2020 позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №4 від 10.11.2020 на суму 1464689,56 грн., який було частково сплачено відповідачем на суму 1244574,63 грн. (а.с.10-12).

На підставі видаткової накладної №4 від 11.11.2020 та довіреності №30 від 11.10.2020 було відвантажено відповідачу товар (кукурудзу 3 кл. (2020р.ур.) на суму 1464689,56 грн. (а.с.13,14).

Позивачем додано до матеріалів справи податкову накладну, складену 11.11.2020, порядковий №5 на суму 1464689,56 грн., яка відповідно до квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстрована 28.12.2021 за №9305565534 (а.с.15,16).

За доводами позивача, на дату звернення з позовом до суду, за відповідачем рахувалася основна заборгованість у розмірі 220 114,93 грн., яка не була сплачена відповідачем за умовами п. 3.2. Договору та заявлена позивачем до стягнення за цим позовом. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 156031,28 грн. пені, 18090,08 грн. 3% річних та 95558,89 грн. інфляційних нарахувань.

Після відкриття провадження у справі позивач підтвердив сплату відповідачем заборгованості у розмірі 220114,93 грн. згідно з платіжними дорученнями №791 від 31.03.2023 на суму 210114,93 грн. та №792 від 03.04.2023 на суму 10 000,00 грн., у зв`язку з чим позивачем зменшено позовні вимоги на суму основного боргу 220 114,93 грн. та підтримано позовні вимоги в частині стягнення 156031, 28 грн. пені, 18090,08 грн. 3% річних та 95558,89 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідачем також подано докази оплати ним 220 114,93 грн. основної заборгованості. Натомість заперечено стягнення пені, 3% річних та інфляційних з огляду на форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації та введення в Україні військового стану.

Оскільки судом прийнято зменшення позивачем позовних вимог в частині стягнення основного боргу, суд розглядає справу з урахуванням зменшенням позивачем розміру позовних вимог.

Оцінка аргументів сторін та нормативно-правове обґрунтування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу №101120 від 10.11.2020 та передачу позивачем відповідачу товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання п. 3.1. договору, здійснив часткову оплату товару згідно з платіжними дорученнями №655 від 11.11.2020 на суму 1072000,00 грн., №666 від 17.11.2020 на суму 100 000,00 грн., №477 від 31.01.2022 на суму 48 574,63 грн. та №478 від 31.01.2022 на суму 24000,00 грн. Всього на суму 1 244 574,63 грн.

Відповідачем не виконано умови п. 3.2. договору в частині доплати 20% вартості товару, у зв`язку з чим станом на момент звернення з позовом до суду (23.03.2023, що підтверджується відміткою поштового відділення на конверті) у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 220 114,93 грн.

Після відкриття провадження у справі сторонами підтверджено факт оплати відповідачем 220 114,93 грн. основної заборгованості згідно з платіжними дорученнями №791 від 31.03.2023 на суму 210114,93 грн. та №792 від 03.04.2023 на суму 10 000,00 грн., у зв`язку з чим позивачем зменшено позовні вимоги на суму основного боргу 220 114,93 грн., і зменшення прийнято судом.

Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення з відповідача 156031,28 грн. пені, 18090,08 грн. 3% річних та 95558,89 грн. інфляційних нарахувань, в обґрунтування стягнення яких позивач посилається на порушення відповідачем строків оплати за п.3.1., 3.2. Договору.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи з приписів ч.3 ст. 13, ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач у відзиві на позов від 13.04.2023 зазначив, що позивач мав проблеми із реєстрацією податкових накладних, які були зареєстровані за рішенням суду, за твердженням відповідача, у січні 2022 року. Крім того, між сторонами була наявна усна домовленість, що 220 114,93 грн. відповідач буде сплачувати по 20 000,00 грн. щомісяця та розрахується протягом року. Після початку війни у лютому 2022 року сторони не комунікували, претензій про оплату заборгованості від позивача не надходило, і незрозуміло чому позивач відразу звернувся до суду. Остаточний розрахунок відповідачем проведено 31.03.2023 та 03.04.2023. У частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних відповідач просить відмовити у позові посилаючись на форс-мажорні обставини - Російську агресію та введення військового стану, а також те, що за аналогією права (закону) в даному випадку можуть бути застосовані зміни серед договірних правовідносин під час дії правового режиму воєнного стану, які відображені у Законі від 15.03.2022 №2120-ІХ, яким внесено зміни до Цивільного кодексу України, Законів України «Про банки та банківську діяльність», «Про споживче кредитування», «Про іпотеку».

Позивач не підтвердив наявності між сторонами усної домовленості про оплату відповідачем 220 114,93 грн. боргу у розмірі 20 000,00 грн. щомісяця протягом року.

У пункті 5.1. Договору визначено, що сторони не несуть відповідальності за невиконання будь-яких положень цього Договору, якщо це спричинено діями сил, що є межами контролю сторони, яка не виконала своїх обов`язків, а саме, зокрема, війни, воєнні дії, далі - форс-мажорні обставини. Сторона, яка через форс-мажорні обставини не має змоги виконати свої обов`язки за Договором, повинна повідомити про це іншу сторону в письмовій формі протягом 5 днів. Форс-мажорні обставини автоматично продовжують термін виконання Договору. У випадку, якщо форс-мажорні обставини мають місце більше 3 місяців, будь-яка із сторін може розірвати цей Договір.

Відповідачем не подано доказів повідомлення позивача в письмовій формі у п`ятиденний термін про неможливість виконати свої договірні зобов`язання через форс-мажорні обставини, а також наміру відповідача розірвати спірний Договір через існування форс-мажорні обставини.

Посилання відповідача на можливість застосування до спірних правовідносин аналогії Закону №2120-ІХ від 15.03.2022 є безпідставним, оскільки зазначений Закон стосується особливостей звільнення від відповідальності за виконання грошового зобов`язання за кредитними договорами та не розповсюджується на спірні правовідносини.

Звернення позивача з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів є його правом, і у відповідності до ч.2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Зазначене спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві, а тому суд доходить висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні нарахування на суму заборгованості.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платник грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

При перевірці наведених у позовній заяві розрахунках пені судом враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи здійснені відповідачем оплати за спірним Договором та перевіривши наведені у позовній заяві розрахунки пені, суд встановив, що позивачем здійснено нарахування пені з помилковим визначенням періоду її розрахунку та кількості днів.

За таких обставин, пеня за прострочку внесення попередньої оплати (п. 3.1. Договору) підлягає нарахуванню за період прострочення платежу з 18.11.2020 по 17.05.2021 на суму 292689,56 грн. у розмірі 18512,08 грн.

З матеріалів справи вбачається, що фактично податкова накладна на суму 1464689,56 грн. (продавець - Фермерське господарство "Агрофорд", покупець - Приватне підприємство "Агро-ресурс ЛП") була прийнята і зареєстрована за рішенням суду у Єдиному реєстрі податкових накладних 28.12.2021 за №9305565534 (а.с.16). Отже, з урахуванням приписів п. 3.2. Договору та ст.252, 253 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний був здійснити доплату 220 114,93 грн. позивачу, починаючи з 29.12.2021, проте вказана сума заборгованості сплачена відповідачем згідно з платіжними дорученнями №791 від 31.03.2023 на суму 210114,93 грн. та №792 від 03.04.2023 на суму 10 000,00 грн.

Отже, пеня за прострочку доплати 20% (п. 3.2. Договору) на суму доплати у розмірі 220114,93 грн. підлягала нарахуванню за період з 29.12.2021 по 28.05.2022. Оскільки у розрахунку пені позивачем початок другого періоду визначено з 01.02.2022, тому з урахуванням ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, пеня за прострочку доплати 20% за період з 01.02.2022 по 28.05.2022 становить 14 232,09 грн.

Загальна сума пені за договором, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 32744,17 грн.

Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок інфляційних нарахувань судом встановлено, що інфляційні нарахування за визначений у розрахунку період з 18.11.2020 по 31.01.2022 на суму 292689,56 грн. підлягають стягненню в межах заявлених позовних вимог - 36435,58 грн., за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 на суму 220 114,93 грн. - 59 123,31 грн. Всього інфляційні нарахування підлягають стягненню з відповідача у розмірі 95558,89 грн.

3% річних за визначений у розрахунку період з 18.11.2020 по 31.01.2022 на суму 292689,56 грн. підлягають стягненню в межах заявлених позовних вимог - 10582,04 грн., за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 на суму 220 114,93 грн. - 7508,03 грн. Всього з відповідача на користь позивача у справі підлягають стягненню 3% річних на суму 18090,08 грн.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 32 744,17 грн. пені, 95 558,89 грн. інфляційних нарахувань, 18090,08 грн. 3% річних. У решті стягнення пені - відмовити.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, становить 2195,90 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, за подання позовної заяви сплачено судовий збір на суму 7346,93 грн. згідно з платіжними інструкціями №76 від 20.03.2023 на суму 5143,44 грн. та №77 від 23.03.2023 на суму 2203,49 грн.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позивачем зменшено позовні вимоги на суму 220 114,93 грн. основної заборгованості, відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України „Про судовий збір", позивачу, на суму зменшення розміру позовних вимог підлягає поверненню з Державного бюджету судовий збір в розмірі 3301,72 грн., що сплачений за платіжною інструкцією №76 від 20.03.2023, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи Господарського суду Чернігівської області № 927/470/23.

Клопотання позивача щодо часткового повернення судового збору підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 73, 74, 76, 79, 86, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агро-ресурс ЛП" (вул. Шевченка, буд. 5, оф.217, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 36823100) на користь Фермерського господарства "Агрофорд" (вул. Садова, 26, с. Чемер, Козелецький район, Чернігівська область, 17036, ідентифікаційний код 40524728) 32744,17 грн. пені, 95558,89 грн. інфляційних нарахувань, 18090,08 грн. 3% річних та 2195,90 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У решті стягнення пені - відмовити.

4. Повернути Фермерському господарству "Агрофорд" (вул. Садова, 26, с. Чемер, Козелецький район, Чернігівська область, 17036, ідентифікаційний код 40524728) з Державного бюджету (рахунок №UA098999980313121206083025739, отримувач - ГУК у м. Черніг.обл/тг м.Чернігів/22030101, код отримувача 37972475, надавач платіжних послуг отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.) 3301,72 грн., сплаченого згідно з платіжною інструкцією №76 від 20.03.2023, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи Господарського суду Чернігівської області № 927/470/23.

5. Це рішення є підставою для повернення судового збору з Державного бюджету.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписаний 02.06.2023.

Суддя М.О. Демидова