Постанова

від 24.05.2023 по справі 910/10860/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/10860/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Підяша О.С.,

Київської міської ради - Поліщук М.В.,

Публічного акціонерного товариства «АТП 13058» - Авдєєнка В.А.,

Приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапова Михайла Юрійовича - не з`явився,

ОСОБА_1 - особисто,

ОСОБА_2 - особисто,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «АТП 13058», ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 (у складі колегії суддів: Коробенко Г.П. (головуючий), Козир Т.П., Чорногуз М.Г.)

у справі № 910/10860/21

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Публічного акціонерного товариства «АТП 13058»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапова Михайла Юрійовича,

про скасування державної реєстрації, розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Публічного акціонерного товариства «АТП 13058» (далі - ПАТ «АТП 13058»), у якому просив:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.02.2016, індексний номер 28320142, від 01.03.2016, індексний номер 28522642, та здійснену на їх підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди за ПАТ «АТП 13058» (код ЄДРПОУ 05475147) земельної ділянки площею 7,7001 га (кадастровий номер 8000000000:79:286:0004) по вул. Кайсарова 7/9 у Голосіївському районі м. Києва ;

- розірвати договір оренди земельної ділянки площею 7,7001 га, яка розташована по вул. Кайсарова, 7/9 у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:286:0004), укладений між Київською міською радою та ПАТ «АТП 13058», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстрований в реєстрі за № 849 від 01.09.2003.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення вимог чинного законодавства та договору оренди використовує зазначену земельну ділянку не за цільовим призначенням.

Наявність підстав для представництва інтересів держави та подання позову у цій справі в інтересах Київської міської ради, прокурор обґрунтував неналежним виконанням своїх повноважень органом місцевого самоврядування та невжиттям ним заходів на захист інтересів територіальної громади щодо ефективного використання землі територіальної громади.

ПАТ «АТП 13058», заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 (з урахуванням ухвали цього ж суду від 09.03.2023 про виправлення описки) рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2023 року ПАТ «АТП 13058» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/10860/21 за касаційною скаргою ПАТ «АТП 13058» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.04.2023.

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу ПАТ «АТП 13058» без задоволення.

31.03.2023 ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі), користуючись правом, наданим пунктом 1 частини 1, частиною 4 статті 287 ГПК, подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, посилаючись на те, що цим судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси як інвестора в об`єкт будівництва - житловий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:286:0004, та наявність випадку, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, і відповідно до пункту 8 частини 1, частини 4 статті 310 ГПК просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Водночас ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.04.2023 поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі № 910/10860/21; відкрито касаційне провадження у справі № 910/10860/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.05.2023.

03.04.2023 ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі), користуючись правом, наданим пунктом 1 частини 1, частиною 4 статті 287 ГПК, подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, посилаючись на те, що цим судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси як інвестора в об`єкт будівництва - житловий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:286:0004, та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 залишити в силі. Водночас ОСОБА_2 заявив клопотання про поновлення строку на подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.04.2023 поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі № 910/10860/21; відкрито касаційне провадження у справі № 910/10860/21 за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.05.2023.

Прокурор подав клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2023 відкладено розгляд касаційної скарги ПАТ «АТП 13058» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі № 910/10860/21 на 24.05.2023.

Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапов М.Ю. в судове засідання свого представника не направив.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв приватного нотаріуса Потапова М.Ю. щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, ОСОБА_1, ОСОБА_2, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до пункту 4 рішення Київської міської ради від 19.12.2002 № 172/332 «Про оформлення права користування земельними ділянками» вирішено оформити Відкритому акціонерному товариству «АТП 13058» (далі - ВАТ «АТП 13058»; нині - ПАТ «АТП 13058») право довгострокової оренди на 25 років земельної ділянки площею 7,70 га для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель і виробничих споруд майнового комплексу на вул. Кайсарова, 7/9 у Голосіївському районі міста Києва за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 24.05.1960 № 842 «Про відвод земельної ділянки Головкиївавтотранспорту Міністерства автомобільного транспорту і шосейних шляхів УРСР під будівництво гаражу», у зв`язку з переходом права власності на майновий комплекс (свідоцтво про право власності від 24.09.1999 серія МК № 010002582).

На підставі цього рішення між Київською міською радою (орендодавець) та ВАТ «АТП 13058» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 01.09.2003 № 849 (зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 17.12.2003 за № 79-6-00170), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 7,7001 га, розташовану на вул. Кайсарова, 7/9 у Голосіївському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель і виробничих споруд майнового комплексу у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1); орендар зобов`язався використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення (пункт 7.2); орендар має право за згодою орендодавця у порядку, передбаченому законодавством України, зводити будівлі і споруди без зміни цільового призначення земельної ділянки (пункт 7.1).

У пункті 14 договору передбачено, що дія цього договору припиняється, зокрема у випадках дострокового розірвання цього договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадку неналежного виконання стороною умов цього договору.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:79:286:0004, місце розташування: м. Київ, р-н Голосіївський, вул. Кайсарова, 7/9, цільове призначення зазначеної земельної ділянки визначено, як: 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; вид використання: для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель, виробничих споруд майнового комплексу.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потаповим М.Ю. здійснено реєстрацію речового права від 18.02.2016 № 13322798 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28320142 від 18.02.2016); вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка; кадастровий номер: 8000000000:79:286:0004; площа (га): 7,701.

У подальшому приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потаповим М.Ю. 01.03.2016 прийнято рішення, індексний номер: 28522642 про реєстрацію виправлення іншого речового права, а саме: змінено цільове призначення земельної ділянки з «для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель і виробничих споруд майнового комплексу» на «для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу». Підставою для прийняття рішення про виправлення іншого речового права зазначено постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2014 № 805/7745/14.

Відповідно до листа Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2019 №07-10/578/19, за інформацією, яка міститься в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», Донецьким окружним адміністративним судом не розглядався адміністративний позов ОСОБА_3 до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління державного земельного агентства у місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ПАТ «АТП 13058» до Київської міської ради, Головного управління державного земельного агентства у місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, укладення та реєстрацію змін до договору оренди земельної ділянки. 03.07.2014 Донецьким окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі № 805/7745/14 у спорі між іншими учасниками справи та з іншим предметом позову, який на теперішній час не розглянутий по суті.

Рішень Київської міської ради стосовно зміни цільового призначення, а відтак і виду використання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:286:0004, зокрема, з «для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель і виробничих споруд майнового комплексу» (підрозділ 12.04 Класифікації видів цільового призначення земель) на «для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу» (підрозділ 02.03 Класифікації видів цільового призначення земель) матеріали даної справи не містять.

З огляду на копії матеріалів кримінального провадження № 12015100010001823 від 24.02.2015, надані Голосіївським УП ГУНП у м. Києві, 25.01.2017 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів на підставі листа Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 04.11.2016 № 53/16-16131 проведено обстеження земельної ділянки на вул. Кайсарова, 7/9 у Голосіївському районі міста Києва, кадастровий номер (код ділянки) 8000000000:79:286:0004, про що складено Акт обстеження земельної ділянки від 25.01.2017 № 17-0075-01 .

Як свідчить зміст Акта обстеження земельної ділянки від 25.01.2017 № 17-0075-01, під час обстеження було встановлено, що частина площею приблизно 1,43 га земельної ділянки огороджена парканом, у тому числі встановленим на підставі контрольної картки на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення від 05.07.2016 № 16010128-Гл, та використовується ПАТ «АТП 13058» для будівництва житлового комплексу (дозвіл на виконання будівельних робіт від 03.11.2016 № ІУ 115163081602, виданий Департаментом дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України). Київська міська рада рішень щодо передачі вказаної земельної ділянки для будівництва житлового комплексу за поданням Департаменту земельних ресурсів не приймала.

Обставини нецільового використання спірної земельної ділянки підтверджуються, також Актом обстеження земельної ділянки від 23.07.2020 № 20-0455-01, копія якого долучена до позовної заяви.

Обґрунтовуючи позов, поданий в інтересах держави в особі Київської міської ради до ПАТ «АТП 13058» про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.02.2016, індексний номер 28320142, від 01.03.2016, індексний номер 28522642, та здійснену на їх підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди за ПАТ «АТП 13058» земельної ділянки площею 7,7001 га (кадастровий номер 8000000000:79:286:0004) по вул. Кайсарова 7/9 у Голосіївському районі м. Києва та розірвання зазначеного договору оренди земельної ділянки, прокурор послався на обставини використання відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, що суперечить вимогам чинного законодавства, умовам договору оренди землі та є підставою для його розірвання. Наявність підстав для представництва інтересів держави та подання позову у цій справі в інтересах Київської міської ради прокурор обґрунтував неналежним виконанням своїх повноважень органом місцевого самоврядування та невжиттям ним заходів на захист інтересів територіальної громади щодо ефективного використання землі територіальної громади.

ПАТ «АТП 13058» подало до суду клопотання про застосування позовної давності, у якій зазначено, що про обставини, які стали підставою для подання зазначеного позову, прокурору було відомо ще у 2017 році, про що свідчать наявні у матеріалах кримінального провадження № 12015100010001823 від 24.02.2015 документи.

Суд першої інстанції при вирішення спору встановив обставини порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки від 01.09.2003 № 849 та приписів чинного законодавства щодо нецільового використання земельної ділянки та дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору, однак відмовив у задоволенні цих позовних вимог з огляду на пропуск позовної давності. Також суд відмовив у задоволені позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав, оскільки прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушених прав держави в особі Київської міської ради.

Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, мотивувавши таке рішення тим, що прокурором належним чином доведено наявність підстав для розірвання договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується зміна цільового призначення земельної ділянки за відсутності правових підстав для внесення до державного реєстру запису про таку зміну, використання відповідачем земельної ділянки з порушенням чинного законодавства та умов договору оренди, при цьому прокурором обґрунтовано належність способу захисту прав позивача та відсутність підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності.

У поданій касаційній скарзі ПАТ «АТП 13058» послалося на те, зокрема, що при вирішенні спору судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16.01.2020) щодо ефективності та належності обраного позивачем способу захисту, та не врахування висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15. В обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, відповідач послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 15, 16 ЦК та частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16.01.2020) у їх сукупності у подібних правовідносинах, в яких на спірній земельній ділянці вже існує введений в експлуатацію житловий будинок, побудований за рахунок коштів пайової участі інвесторів у будівництві, стосовно ефективності/неефективності такого способу захисту порушеного права, як скасування рішення про державну реєстрацію змін до відомостей про земельну ділянку. Крім того, скаржник послався на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено належним чином наявні в матеріалах справи докази, що свідчать про існування на спірній земельній ділянці житлового будинку частково введеного в експлуатацію, побудованого за кошти інвесторів. Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини 1 статті 173 ГПК у разі заявлення основної та похідної від неї вимоги, а також не досліджено доказів, що свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини 1 статті 261, частини 4 статті 267, статті 268 ЦК та дійшов помилкового висновку про те, що на позовну вимогу про розірвання договору оренди вимоги про позовну давність не поширюються, оскільки підставою для такого розірвання є триваюче правопорушення, допущене відповідачем, при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Також скаржник послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 910/5349/18, від 10.11.2022 у справі № 916/1249/21, від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17, щодо визначення початку перебігу строку позовної давності. Судом не досліджено обставин наявності постанови Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2014 у справі № 805/7745/14, на підставі якої внесено запис про зміну цільового використання спірної земельної ділянки. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано та порушено положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53, пункту 2 частини 1 статті 226, статей 86, 73, 76, 77, 236 ГПК та зроблено помилковий висновок про підтвердження прокурором підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Київської міської ради; при цьому судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 05.10.2022 у справі № 923/199/21, від 20.10.2020 у справі №915/1022/18, від 17.05.2021 у справі № 906/1020/19,від 29.09.2021 у справі № 916/3620/19, від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20. Справу розглянуто без участі забудовника земельної ділянки ТОВ «Строй Сіті Кепітал», що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції на підставі пункту 8 частини 1 статті 310 ГПК.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) послався на те, зокрема, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси як інвестора в об`єкт будівництва - житловий комплекс, розташований за адресою: вул. Кайсарова, 7/9 у Голосіївському районі м. Києва, що відповідно до пункту 8 частини 1 статті 310 ГПК є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі), послався, зокрема на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору; зазначив, що оскаржуване судове рішення впливає на його права як власника майнових прав на об`єкт інвестування, а саме: об`єкт будівництва - житловий комплекс, розташований за адресою: вул. Кайсарова, 7/9 у Голосіївському районі м. Києва, тому просив скасувати постанову суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК).

Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» ЗК), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).

За змістом статті 93 ЗК і статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі регулюються ЗК, ЦК, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі) оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 12 зазначеного Закону договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов`язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

За змістом статті 22 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди (пункт 1 частини 1).

У статті 23 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендар, між іншим, зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержувати вимог, встановлених статтею 22 цього Закону, та виконувати обов`язки відповідно до умов договору оренди і Земельного кодексу України.

Отже, орендар зобов`язаний, зокрема, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди та земельним законодавством.

Аналогічні за змістом положення щодо відповідних обов`язків орендаря земельної ділянки, у тому числі щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та вимог законодавства містяться і у чинній редакції Закону України «Про оренду землі».

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов`язків, передбачених статтями 22, 23 Закону України «Про оренду землі» та договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (стаття 28 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції).

Аналогічні за змістом положення, наведено у статті 32 Закону України «Про оренду землі» (чинних на час звернення прокурора з відповідним позовом), відповідно до частини 1 якої на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону (права та обов`язки орендодавця та орендаря) та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

За змістом статті 31 Закону України «Про оренду землі» (у чинній редакції) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (пункт ґ).

Згідно зі статтею 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Так, за частиною 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 ЦК є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (пункт 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що за умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою (орендодавець) та ВАТ «АТП 13058», орендована відповідачем земельна ділянка передана для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель і виробничих споруд майнового комплексу у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною договору (пункт 1); при цьому орендар зобов`язався використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення (пункт 7.2); водночас орендар має право за згодою орендодавця у порядку, передбаченому законодавством України, зводити будівлі і споруди без зміни цільового призначення земельної ділянки (пункт 7.1).

Відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:79:286:0004, місце розташування: м. Київ, р-н Голосіївський, вул. Кайсарова, 7/9, цільове призначення зазначеної земельної ділянки визначено, як: 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; вид використання: для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель, виробничих споруд майнового комплексу.

Будь-яких обставин щодо прийняття Київською міською радою рішень стосовно зміни цільового призначення та виду використання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:286:0004 судами попередніх інстанцій установлено не було, а відповідачем таких обставин належними і допустимими доказами не доведено.

Водночас судами встановлено обставини використання відповідачем земельної ділянки на вул. Кайсарова, 7/9 у Голосіївському районі міста Києва, кадастровий номер (код ділянки) 8000000000:79:286:0004, для будівництва житлового комплексу і таке використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням з порушенням умов договору оренди та вимог законодавства підтверджується актами обстеження земельної ділянки від 25.01.2017 № 17-0075-01, від 23.07.2020 № 20-0455-01, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суди обох інстанцій, надаючи правову оцінку поданим сторонами доказам, дійшли висновку про підтвердження матеріалами справи факту нецільового використання відповідачем спірної земельної ділянки в порушення умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства, що фактично не заперечується ПАТ «АТП 13058».

Порушення ПАТ «АТП 13058» умов використання земельної ділянки, визначених договором оренди земельної ділянки, а також норм законодавства, зазначених вище, є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, про що обґрунтовано дійшли висновку суди першої та апеляційної інстанцій.

Водночас, дійшовши зазначених висновків, суди по-різному вирішили питання щодо позовної давності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність була пропущена та з огляду на це відмовив у задоволенні позовних вимог. Натомість суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погодився, зазначивши, що за встановлених обставин на час звернення прокурора до суду з позовом у цій справі, відбувалося порушення відповідачем умов договору оренди землі від 01.09.2003 шляхом нецільового використання спірної земельної ділянки для будівництва житлового комплексу; це порушення законодавства та умов договору оренди землі за своєю суттю не є одноразовим, має триваючий характер та не припинено на момент звернення прокурора з позовом до суду. Отже, позов про дострокове розірвання договору оренди землі власником земельної ділянки може бути заявлено впродовж усього часу порушення його прав.

Відповідно до абзацу першого частини 5 статті 261 ЦК за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За частиною 1 статті 509 ЦК, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як зазначалося вище, відповідно до положень Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зі змісту наведених норм слідує, що за договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням).

Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі.

Використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій.

Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки) (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції за встановлених у справі обставин дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду з позовною вимогою про розірвання договору оренди землі, тобто з позовом, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду (тобто початковий момент перебігу позовної давності зміщується із кожним новим порушенням права власника землі), тому на такий позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Отже строк звернення до суду з відповідною позовною вимогою прокурором пропущено не було, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до частини 4 статті 267 ЦК.

Такий висновок суду апеляційної інстанції повністю узгоджується з висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20.

Таким чином, доводи касаційної скарги ПАТ «АТП 13058» про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини 1 статті 261, частини 4 статті 267, статті 268 ЦК не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, як і не підтверджується підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень суд касаційної інстанції зазначає таке.

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Прокурором, між іншим, обрано такий спосіб захисту порушеного права держави в особі Київської міської ради, як скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.02.2016, індексний номер 28320142, від 01.03.2016, індексний номер 28522642, та здійснену на їх підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди за ПАТ «АТП 13058» (код ЄДРПОУ 05475147) земельної ділянки площею 7,7001 га (кадастровий номер 8000000000:79:286:0004) по вул. Кайсарова 7/9 у Голосіївському районі м. Києва.

Разом із тим у частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).

Судом апеляційної інстанції установлено, що ПАТ «АТП 13058» набуло право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішення Київської міської ради від 19.12.2002 та укладеного на його виконання договору оренди від 17.12.2003. Будь-яких інших рішень з питань користування спірною земельною ділянкою Київською міською радою як уповноваженим органом у питаннях розпорядження землею комунальної власності не приймалося.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором - приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потаповим М.Ю. здійснено реєстрацію речового права від 18.02.2016 №13322798 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28320142 від 18.02.2016); вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка; кадастровий номер: 8000000000:79:286:0004; площа (га): 7,701; а в подальшому 01.03.2016 прийнято рішення, індексний номер: 28522642 про реєстрацію виправлення іншого речового права, а саме: змінено цільове призначення земельної ділянки з «для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель і виробничих споруд майнового комплексу» на «для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу».

Підставою для прийняття такого рішення про виправлення іншого речового права зазначено постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2014 № 805/7745/14.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень про державну реєстрацію прав) документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

За змістом статті 27 зазначеного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема на підставі, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Водночас, за встановлених у справі обставин, будь-яких рішень по суті спору у справі № 805/7745/14 Донецьким окружним адміністративним судом не приймалося, що підтверджується листами Донецького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 № 09-12/251/21, від 25.06.2019 № 07-10/578/19 та інформацією ДП «Інформаційні судові системи» від 25.03.2021.

Проте, за встановлених судом обставин, ПАТ «АТП 13058», заперечуючи цей факт, не надав жодних належних і допустимих доказів на спростування доводів прокурора про те, що постанова Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2014 у справі № 805/7745/14 судом не приймалась, а склад сторін та предмет спору у цій справі не стосуються спірної земельної ділянки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність факту прийняття судом рішення у справі № 805/7745/14 свідчить про неможливість реєстрації права оренди землі на його підставі, у зв`язку з чим вимога про скасування рішення державного реєстратора від 18.02.2016, індексний номер 28320142 та від 01.03.2016, індексний номер 28522642 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що реальне поновлення права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради щодо спірної земельної ділянки можливо лише шляхом скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права оренди з цільовим призначенням «для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу» як таких, що суперечать вимогам чинного законодавства та порушують право територіальної громади міста Києва на розпорядження земельною ділянкою.

Водночас, за правильними висновками суду апеляційної інстанції, позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки в разі задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі з цільовим призначенням «для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу», буде відновлено порушене право Київської міської ради як власника землі шляхом приведення категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки у відповідність до вимог законодавства та інтересів територіальної громади.

Також суд апеляційної інстанцій правомірно відхилив твердження відповідача про пропуск прокурором строку позовної давності та дійсність рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2014 у справі № 805/7745/14 з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, що не спростовано відповідачем у визначений процесуальним законом спосіб.

За таких обставин, доводи ПАТ «АТП 13058», наведені у касаційній скарзі щодо неналежного з`ясування судом обставин справи та оцінки доказів, у тому числі стосовно неведеного факту, також не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи. При цьому будь-яких обґрунтованих доводів, окрім посилання на безпідставність відповідних висновків суду апеляційної інстанції, касаційна скарга не містить.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи ПАТ «АТП 13058» щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15 щодо ефективності та належності обраного позивачем способу захисту, оскільки висновки у цій справі щодо способу захисту зроблено при вирішенні питання щодо належності та ефективності обраного позивачем - кредитором юридичної особи, створеної внаслідок злиття двох юридичних осіб із подальшим скасуванням за судовими рішеннями в інших справах рішення засновників та її державної реєстрації, такого способу захисту його майнових прав, як вимоги про скасування низки реєстраційних записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що мало б наслідком відновлення юридичної особи, щодо якої судами прийнято рішення про незаконність її утворення та реєстрації (зокрема, запису про скасування державної реєстрації створення юридичної особи - боржника-іпотекодавця з посиланням на порушення прав позивача як кредитора-іпотекодержателя). Також у цій справі постало питання про можливість визначення юридичних наслідків створення з порушенням закону юридичної особи у процедурі реорганізації (злиття) в аспекті визначення способів задоволення вимог кредиторів такої особи. Тобто правовідносини у справі, що розглядається, не є подібними до правовідносин у справі № 806/5244/15.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку наявність обставин, що свідчать про таке порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки у розумінні положень частини 2 статті 651 ЦК, що є підставою для його розірвання, а також скасування оспорюваних рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ПАТ «АТП 13058» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору застосовано статтю 23 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 05.10.2022 у справі № 923/199/21, від 20.10.2020 у справі №915/1022/18, від 17.05.2021 у справі № 906/1020/19, від 29.09.2021 у справі № 916/3620/19, від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20, щодо необхідності доведення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено правовий висновок, за змістом якого відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічні за змістом висновки наведено у інших постановах Верховного Суду, на які здійснено посилання скаржником в касаційній скарзі.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції при перевірці аналогічних доводів відповідача щодо доведення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, установлено, що на виконання положень статті 53 ГПК та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави Київською міською радою, яка, за наявності підстав та відповідних повноважень, передбачених, зокрема статтею 31 Закону України «Про оренду землі», положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не вжила заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Також судом апеляційної інстанції установлено, що Київська міська рада, надаючи відповідь прокурору щодо встановлених прокуратурою фактів, не виявила наміру вживати заходів на захист порушених інтересів держави. Такі дії було оцінено прокурором як бездіяльність уповноваженого органу.

З огляду на обставини повідомлення прокурором у встановленому законом порядку орган місцевого самоврядування щодо здійснення представництва інтересів держави у суді в особі відповідного органу разом з доказами надіслання такого повідомлення, наявними у матеріалах справи, обґрунтування прокурором обставин бездіяльності уповноваженого органу, у сукупності з обставинами відсутності заперечень позивача щодо поданого прокурором позову, як і щодо здійснення у суді представництва інтересів держави в особі позивача, підтримання позивачем зазначеного позову в процесі розгляду цієї справи у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення прокурором з даним позовом до суду.

Такі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду, на які здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі на підтвердження підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, доводи ПАТ «АТП 13058» про не доведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, є безпідставними.

За змістом касаційної скарги ПАТ «АТП 13058» підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену ПАТ «АТП 13058» підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції не бере до уваги суперечливі твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених них норм права у подібних правовідносинах, з огляду на одночасне посилання самого скаржника у касаційній скарзі на правові висновки, викладені у ряді постанов Верховного Суду стосовно застосування відповідних норм матеріального права.

Водночас необхідно зауважити, що касаційна скарга ПАТ «АТП 13058» загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно відповідачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суд апеляційної інстанції установив фактичні обставини справи, що стали підставою для задоволення позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга ПАТ «АТП 13058» не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга ПАТ «АТП 13058» не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Посилання у касаційній скарзі ПАТ «АТП 13058» на те, що справу розглянуто без участі забудовника земельної ділянки ТОВ «Строй Сіті Кепітал», якого не було залучено до участі у справі, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції на підставі пункту 8 частини 1 статті 310 ГПК, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки оскарження судового рішення в інтересах іншої особи поза межами підстав для представництва процесуальним законом не передбачено.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені вище висновки суду апеляційної інстанції, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановленого у справі судового рішення.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ПАТ «АТП 13058».

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Щодо касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд касаційної інстанції зазначає таке.

З огляду на зміст касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останні вважають, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про їхні права та інтереси як інвесторів в об`єкт будівництва - житловий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження вимог касаційної скарги ОСОБА_1 долучив до касаційної скарги копію договору від 22.10.2018 № 74-2210/2018-3 про участь у Фонді фінансування будівництва, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал» (управитель), за змістом якого, зокрема, скаржник як довіритель зобов`язався передати управителю в управління грошові кошти з метою отримання довірителем у власність житла (об`єкта інвестування), а управитель зобов`язався прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених цим договором, Правилами Фонду фінансування будівництва виду А «ЖК Паркова Долина» (ІІ черга будівництва); об`єкт інвестування квартира в житловому комплексі, розташованому по вул. Кайсарова 7/9 (будинок № 2) у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:286:0004); копію свідоцтва від 23.10.2018 № С74-2210/2018-3 про участь у фонді фінансування будівництва виду А «ЖК Паркова Долина» (ІІ черга будівництва).

У свою чергу ОСОБА_2 до касаційної скарги додано копію договору від 14.03.2019 № 50-1403/2019-1 про участь у Фонді фінансування будівництва, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал» (управитель), за змістом якого, зокрема, скаржник як довіритель зобов`язався передати управителю в управління грошові кошти з метою отримання довірителем у власність житла (об`єкта інвестування), а управитель зобов`язався прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених цим договором, Правилами Фонду фінансування будівництва виду А «ЖК Паркова Долина» (І пусковий комплекс-будинок № 1); об`єкт інвестування квартира в житловому комплексі, розташованому по вул. Кайсарова 7/9 (І пусковий комплекс-будинок № 1) у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:286:0004); копію договору від 22.02.2021 № М50-1403/2019-1 відступлення майнових прав, за яким управитель передав, а довіритель прийняв майнові права на об`єкт інвестування; копію свідоцтва від 22.02.2021 № 50-1403/2019-1 про участь у фонді фінансування будівництва виду А «ЖК Голосіївська долина» (І пусковий комплекс-будинок № 1).

Відповідно до статті 190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права й обов`язки. Такі права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 ЦК).

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт.

Як убачається з доданих до касаційних скарг копій договорів та свідоцтв скаржники отримали лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно; будь-яких доказів того, що об`єкти будівництва введено в експлуатацію, а скаржники зареєстрували відповідне право власності на нерухоме майно (квартири) до касаційних скарг не додано.

Водночас, з доданих до касаційних скарг копій документів вбачається, що відповідні правовідносини про участь у фонді фінансування будівництва, виникли між скаржниками та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал»; ані Київська міська рада, ані ПАТ «АТП 13058» не є сторонами зазначених договорів.

Сам лише факт наявності відповідних договорів, на які послалися скаржники в касаційних скаргах, не може свідчити про порушення прав скаржників при розгляді цієї справи, предметом позову в якій є розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та ПАТ «АТП 13058», та законність реєстраційних дій.

Водночас з оскаржуваного судового рішення не вбачається, що судом апеляційної інстанції вирішувалося питання про права та обов`язки скаржників, у тому числі за доданими до касаційних скарг договорами про участь у Фонді фінансування будівництва.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановленому порядку не доведено, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про їхні права та інтереси, тому касаційне провадження у справі, відкрите за касаційними скаргами цих осіб, підлягає закриттю.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АТП 13058» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі № 910/10860/21 залишити без змін.

3. Закрити касаційне провадження у справі № 910/10860/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

4. Закрити касаційне провадження у справі № 910/10860/21 за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

О.В. Случ