Постанова

від 31.05.2023 по справі 757/30594/21-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 757/30594/21-ц

провадження № 61-4466 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув упорядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., та акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 04 червня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»,

яке було перейменоване у публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»,

та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № K4VIGE0000005, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі

1 980 000,00 доларів США на строк з 04 червня 2007 року по 03 червня

2008 року, зі сплатою за користування кредитом відсотки у розмірі 1%

на місяць (12% річних) на суму залишку заборгованості, винагороди

за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% щомісяця від суми виданого кредиту.

03 червня 2008 року, 16 лютого 2009 року та 20 травня 2013 року між банком і ОСОБА_1 були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 1, № 2 та № 3, відповідно, якими було змінено розмір відсоткової ставки

за користування кредитом, термін повернення кредиту, валюту зобов`язання, а також був передбачений графік погашення заборгованості.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 ,

20 травня 2013 року було укладено договір поруки № K4VIGE0000005/1,

за умовами якого ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 04 червня

2007 року № K4VIGE0000005, зокрема, з повернення кредиту у сумі 27 916 600,00 грн у термін до 31 травня 2018 року, сплати відсотків

за користування кредитом, платежів за тілом кредиту у розмірі та строки, встановлені додатком до додаткової угоди № 3.

За змістом пункту 18.2 договору поруки від 20 травня 2013 року

№ K4VIGE0000005/1 поручитель поручається перед кредитором

за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором у розмірі,

що не перевищує 13 500 000,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань

за кредитним договором станом на 31 травня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 5 678 788,61 грн.

Крім того, на думку позивача, у відповідачів виник солідарний обов`язок

із повернення заборгованості за кредитним договором, а також сплати

на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період із 01 червня

2018 року по 19 травня 2021 року 3% річних у розмірі 505 489,98 грн,

а за період із 01 червня 2018 року по 30 квітня 2021 року суму інфляційних втрат у розмірі 1 158 674,85 грн.

З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року

№ K4VIGE0000005 у розмірі 5 678 788,61 грн, 3% річних у розмірі

505 489,98 грн та суму інфляційних втрат у сумі 1 158 674,85 грн, а всього - 7 342 953,44 грн.

Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову

У січні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з заявою

про забезпечення позову, в якій просило накласти арешт на належне відповідачам нерухоме майно.

В обґрунтування заяви зазначало, що у визначений кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 термін боржниками зобов`язання не виконано, що підтверджується випискою по рахунку та розрахунком заборгованості, копії яких містяться в матеріалах справи.

Між тим, кредитору стало відомо, що у власності відповідачів є нерухоме майно, за рахунок якого можливе погашення заборгованості перед банком, проте існує велика вірогідність, що таке майно боржники без будь-яких перешкод зможуть відчужити у будь-який час, без подальшого погашення боргу за кредитним договором, оскільки деяке майно було придбано відповідачами у період 2016-2019 років, коли вони мали кредитні зобов`язання. Указане нерухоме майно не є заставним майном

і не перебуває в іпотеці.

З пред`явленням позову банка до відповідачів існує ймовірність відчуження останніми такого майна з метою ухилення від виконання зобов`язань.

За таких обставин, позивач убачав загрозу подальшого відчуження такого майна боржниками та обґрунтовано припускав, що майно, яке належало відповідачам на момент пред`явлення до них позову, може зникнути, зменшитись за кількістю на момент ухвалення судового рішення, у той час коли є невиконані кредитні зобов`язання на значну суму коштів.

Банк уважав, що позовна заява може бути забезпечена шляхом накладення арешту на майно відповідачів у межах суми позову 7 342 953,44 грн.

З урахуванням наведеного, АТ КБ «Приватбанк» просило суд до набрання рішенням суду у даній справі законної сили накласти арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на:

- земельну ділянку, площею 0,5283 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0224, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 0,6864 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0031, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- житловий будинок

АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, площею 0,2 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0051, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 0,2701 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0050, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 0,25 га, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 7323583500:01:002:0049, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 0,0587 га, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 7320581000:01:001:0291, що розташована у Вижницькому районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 14,1894 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств для житлової забудови і промисловості, кадастровий номер 3222786500:04:009:0021, що розташована

у Макарівському районі Київської області.

Накласти арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 ,

а саме на:

- житловий будинок

АДРЕСА_2 стара назва вулиці Л. Українки

та вулиці Шкільна);

- квартиру

АДРЕСА_3 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня

2023 року у складі судді Овсієнка Ю. К. заяву АТ КБ «ПриватБанк»

про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме:

- земельну ділянку, площею 0,5283 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0224, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 0,6864 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0031, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, площею 0,2 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0051, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 0,2701 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0050, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 0,25 га, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 7323583500:01:002:0049, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 0,0587 га, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 7320581000:01:001:0291, що розташована у Вижницькому районі Чернівецької області;

- земельну ділянку, площею 14,1894 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств для житлової забудови і промисловості, кадастровий номер 3222786500:04:009:0021, що розташована

у Макарівському районі Київської області, до набрання рішенням суду

у даній справі законної сили.

Накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 ,

а саме:

- житловий будинок

АДРЕСА_2 стара назва вулиці Л. Українки

та вулиці Шкільна);

- квартиру

АДРЕСА_3 , до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Копію ухвали надіслано до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у частині накладення арешту на майно, належне ОСОБА_1 , та Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)

у частині накладення арешту на майно, належне ОСОБА_2 , - для виконання, та до відома сторонам.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з урахуванням вимог статей 149, 150 ЦПК України, а також того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданої банком заяви

та накладення арешту на зазначене у ній майно відповідачів.

Короткий зміст постанови апеляційного суду від 22 лютого 2023 року

Не погодившись із ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2023 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Фрідман О. О., подав апеляційну скаргу.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2023 року

в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить

ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянку, площею 0,5283 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0224, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області; земельну ділянку, площею 0,6864 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0031, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області; житловий будинок

АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,2 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0051, що розташована

у Путилівському районі Чернівецької області; земельну ділянку, площею 0,2701 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7323583500:01:002:0050, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області; земельну ділянку, площею 0,25 га, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 7323583500:01:002:0049, що розташована у Путилівському районі Чернівецької області; земельну ділянку, площею 0,0587 га, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 7320581000:01:001:0291, що розташована у Вижницькому районі Чернівецької області; земельну ділянку, площею 14,1894 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств для житлової забудови

і промисловості, кадастровий номер 3222786500:04:009:0021,

що розташована у Макарівському районі Київської області, скасовано

та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви банку

в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .

В іншій частині ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова

від 10 січня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» вже тривалий час існують цивільно-правові відносини, у тому числі судові спори щодо невиконання кредитних зобов`язань. Апеляційний суд зазначив, що не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали районного суду доводи апеляційної скарги про те,

що наявність іпотеки та зустрічні зобов`язання АТ КБ «Приватбанк» повністю спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки у даній справі предметом розгляду є стягнення заборгованості за кредитним договором

у розмірі 7 342 953,44 грн, а наявність іпотеки щодо забезпечення цього кредитного договору та зустрічних зобов`язань АТ КБ «Приватбанк»

за договором депозиту не мають прямого відношення до цієї справи,

так як обрання способу захисту порушеного права є диспозитивним правом позивача.

Разом із цим, суд першої інстанції, накладаючи арешт на сім земельних ділянок, два житлові будинки та одну квартиру, мав з`ясувати вартість вказаного майна з метою дотримання принципу співмірності між розміром позовних вимог та вжитих заходів забезпечення позову, а також з`ясувати, чи дійсно невжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання можливого рішення суду про задоволення позову про стягнення заборгованості. Тому висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не відповідає вимогам частини другої статті 149 (істотне ускладнення чи унеможливлення виконання можливого судового рішення) та частини третьої статті 150 ЦПК України (співмірність

із заявленими позовними вимогами). Саме по собі твердження позивача про невиконання відповідачами зобов`язань за кредитним договором

від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005 без належного підтвердження можливого ускладнення виконання чи невиконання рішення суду не можуть бути підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову.

Апеляційним судом не встановлено, а позивачем не доведено існування обставин, які можуть призвести до ускладнення або неможливості

у майбутньому виконати рішення суду про стягнення на користь банку заборгованості за кредитним договором, а також обставин, які свідчать про реальну можливість або підготовчі дії з відчуження ОСОБА_1 належного йому на праві власності майна.

При цьому, апеляційний суд залишив без змін оскаржувану ухвалу суду першої інстанції від 10 січня 2023 року у частині накладення арешту

на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , оскільки у вказаній частині ухвала суду не зачіпає права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , який звернувся з апеляційною скаргою, а ОСОБА_2

не оскаржив ухвалу суду.

Короткий зміст постанови апеляційного суду від 15 березня 2023 року

Не погодившись із ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2023 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Іщенко І. П., подала апеляційну скаргу, в якій також просила поновити строк

на апеляційне оскарження ухвали суду, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення не отримувала, про його існування дізналася 08 лютого

2023 року.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_2 , поновлено заявнику строк

на апеляційне оскарження ухвали Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 10 січня 2023 року, відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2023 року в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок

АДРЕСА_2 стара назва вулиці Л. Українки та вулиці Шкільна); квартиру АДРЕСА_3 , скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви банку в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 .

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом

не встановлено, а позивачем не доведено існування обставин, які можуть призвести до ускладнення або неможливості у майбутньому виконати рішення суду про стягнення на користь банку заборгованості за кредитним договором, а також обставин, які свідчать про реальну можливість або підготовчі дії з відчуження ОСОБА_2 належного йому на праві власності майна. Суд першої інстанції, накладаючи арешт на таку кількість нерухомого майна, мав з`ясувати вартість вказаного майна з метою дотримання принципу співмірності між розміром позовних вимог та вжитих заходів забезпечення позову, а також з`ясувати, чи дійсно невжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб впливатиме на ефективність захисту

та унеможливить виконання можливого рішення суду про задоволення позову про стягнення заборгованості.

За таких обставин, апеляційний суд уважав, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не відповідає вимогам частини другої статті 149 (істотне ускладнення

чи унеможливлення виконання можливого судового рішення)

та частини третьої статті 150 ЦПК України (співмірність із заявленими позовними вимогами). Саме по собі твердження позивача про невиконання відповідачами зобов`язань за кредитним договором від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005 без належного підтвердження можливого ускладнення виконання чи невиконання рішення суду не можуть бути підставою

для вжиття судом заходів забезпечення позову.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до суду касаційної інстанції

У березні 2023 року, із застосуванням засобів поштового зв`язку,

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року,

у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано виділені матеріали цивільної справи № 757/30594/21 з Новозаводського районного суду м. Чернігова. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2023 року, із застосуванням засобів поштового зв`язку,

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2023 року,

у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У квітні 2023 року справа (виділені матеріали) надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2023 року призначено справу

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» на постанови Чернігівського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року та від 15 березня 2023 року,

за своїм змістом є ідентичними доводам і вимогам, наведеним

у них, мотивовані тим, що апеляційний суд, застосовуючи статті 149,

150 ЦПК України, не врахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, від 15 вересня 2020 року

у справі № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20, а також Верховним Судом у постановах: від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18,

від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21, провадження

№ 61-15440св21, а тому дійшов помилкового висновку про те, що позивач

не довів існування обставин, які можуть призвести до ускладнення

або неможливості у майбутньому виконати рішення суду про стягнення

на його користь заборгованості. При цьому зі змісту частини другої

статті 149 ЦПК України не вбачається, що умовою забезпечення позову

є наявність підготовчих дій з відчуження відповідачем належного йому майна.

Заходи забезпечення позову унеможливлять реєстрацію права власності

на вказане нерухоме майно за третіми особами, а у позивача відпаде необхідність у докладанні значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів у разі невжиття цих заходів. Позовні вимоги

до відповідачів заявлені майнові - про стягнення заборгованості, оскільки ними порушено умови кредитного договору, не сплачують добровільно заборгованість, ухиляються від виконання зобов`язань, що є наслідком недобросовісності боржників, тому є необхідним забезпечення позову. Запропоновані позивачем та задоволені судом першої інстанції заходи є об`єктивними, не підпадають під особливості, наведені у частинах четвертій-одинадцятій статті 150 ЦПК України, є обґрунтованими, співмірними

та адекватними предмету спору, оскільки не порушуватимуть прав

та інтересів відповідачів, при цьому забезпечать реальну можливість виконання рішення суду, будуть ефективними.

Доводи інших учасників справи

У травні 2023 року через підсистему «Елетронний суд» представник

ОСОБА_1 - адвокат Фрідман О. О., подав до Верховного Суду додаткові пояснення (по суті відзив на касаційні скарги), в яких виклав свої заперечення на доводи касаційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані постанови апеляційного суду - без змін.

Інші учасники справи відзив на касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк»

до суду касаційної інстанції не подали.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення апеляційного суду не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається

як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи,

якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких

він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод

та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві

і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків

від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками,

які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого

у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити

або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9

«Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року

у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій,

що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо,

щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те,

що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року

у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено,

що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків

від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками,

які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того,

щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову,

суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову,

суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать

про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року

у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати,

що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення,

а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає

в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає

в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав

та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема,

з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом

в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку

між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд в оскаржуваних постановах суду, виходив із того, що АТ КБ «ПриватБанк» не довело існування обставин, які можуть призвести до ускладнення

або неможливості у майбутньому виконати рішення суду про стягнення

на користь банку заборгованості за кредитним договором, а також обставин, які свідчать про реальну можливість або підготовчі дії

з відчуження відповідачами належного їм на праві власності майна.

При цьому вказав, що цього не встановлено і самим судом.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що, накладаючи арешт на таку кількість нерухомого майна, районний суд мав з`ясувати вартість вказаного майна з метою дотримання принципу співмірності між розміром позовних вимог та вжитих заходів забезпечення позову, а також з`ясувати чи дійсно невжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб впливатиме

на ефективність захисту та унеможливить виконання можливого рішення суду про задоволення позову про стягнення заборгованості.

Разом із тим, апеляційний суд також цю вартість не з`ясував.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Предметом спору у цій справі є солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у загальному розмірі 7 342 953,44 грн.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, АТ КБ «ПриватБанк» вказало, що існує ймовірність відчуження відповідачами належного їм нерухомого майна з метою ухилення від виконання зобов`язань на значну суму коштів (7 342 953,44 грн). На підтвердження своїх доводів банк надав інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують, що нерухоме майно,

на яке просить позивач накласти арешт, дійсно належить відповідачам, таке майно не є заставним майном і не перебуває в іпотеці.

Суд першої інстанції, урахувавши вимоги статей 149, 150 ЦПК України, обґрунтовано виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду про задоволення позову банку,

а тому наявні правові підстави для накладення арешту на зазначене у заяві нерухоме майно відповідачів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції,

а апеляційний суд не врахував, що тут не достовірність існування обставин відчуження належного відповідачам майна, - а ймовірність такого відчуження, що у майбутньому може унеможливити виконання судового рішення про задоволення позову.

Вжиті судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та будуть достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечить баланс прав та обов`язків сторін у справі та усуне можливі подальші судові спори в разі задоволення заявлених позовних вимог.

Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації

в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційним судом (оскаржуваними постановами від 22 лютого 2023 року та від 15 березня 2023 року) безпідставно скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка є законною

та обґрунтованою.

Доводи касаційних скарг Верховний Суд уважає обґрунтованими.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, колегія суддів уважає, що касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити, оскаржувані постанови апеляційного суду від 22 лютого 2023 року та від 15 березня 2023 року скасувати

із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням сплаченого банком судового збору за подання касаційних скарг, що підтверджується доданими до них платіжними дорученнями,

на постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року

у розмірі 2 684,00 грн (2 481,00+203,00) та на постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у розмірі 2 684,00 грн,

із відповідачів на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 684,00 грн із кожного.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року

та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2023 року скасувати.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати

за подання касаційної скарги у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати

за подання касаційної скарги у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта