Постанова

від 01.06.2023 по справі 562/2869/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2023 року

м. Рівне

Справа № 562/2869/20

Провадження № 22-ц/4815/557/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

секретар судовогозасідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Здолбунівська міська рада Рівненської області, ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, Рівненський обласний державний нотаріальний архів,

розглянув впорядку спрощенопозовного провадженняв м.Рівне апеляційнускаргу ОСОБА_3 на рішення Здолбунівського районногосуду Рівненськоїобласті від 03 березня 2023 року, ухвалене в складі судді Кушніра О.Г., повний текст якого складено 10 березня 2023 року у справі № 562/2869/20,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Здолбунівської міської ради Рівненської області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, Рівненський обласний державний нотаріальний архів, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, свідоцтв про право на спадщину, державної реєстрації права власності на земельні ділянки та припинення права власності.

Позов обґрунтований тим, що йому на праві власності належить 72% житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Іншим співвласником житлового будинку до 04 грудня 2016 року була ОСОБА_4 , а на даний час її спадкоємець ОСОБА_2 .

15 січня 1997 року ОСОБА_4 був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії РВ 00328 та передано у власність земельну ділянку площею 0,35га.

Вважає, що державний акт має бути визнаний недійсним, державна реєстрація за відповідачем скасована, а право власності припинено, оскільки він як суміжний землекористувач не погоджував межі переданої у власність ОСОБА_4 земельної ділянки.

Вказує, що частина земельної ділянки відповідача проходить безпосередньо під його вікнами, що унеможливлює в повній мірі користуватися належним йому будинком, зокрема проводити поточний ремонт через відсутність доступу до цієї частини та інших надвірних будівель (сараю, котельні). Крім того, конфігурація земельних ділянок, які передавалися у власність ОСОБА_4 згідно оскаржуваного державного акту та земельних ділянок, які набув у власність в порядку спадкування відповідач ОСОБА_2 після відновлення меж, суттєво відрізняються.

ОСОБА_1 просить суд ухвалити рішення яким:

- визнати недійсними та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії РВ00328 від 15 січня 1997 року, виданий Глинською сільською радою Рівненської області на ім`я ОСОБА_4 , та свідоцтва про право на спадщину №324 від 30 листопада 2018 року та №316 від 27 листопада 2018 року, видані ОСОБА_2 приватним нотаріусом Банацькою Л.І.;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельні ділянки площею 1881га з кадастровим номером «5622681600:00:007:0387» від 30 листопада 2018 року номер запису 29195518 та на площею 0,1555 га з кадастровим номером «5622681600:00:007:0389» від 27 листопада 2018 року номер запису 29131167;

- припинити право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 березня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_3 до Здолбунівської міської ради Рівненської області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, Рівненський обласний державний нотаріальний архів, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, свідоцтв про право на спадщину, державної реєстрації права власності на земельні ділянки та припинення права власності відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів те, що спірний державний акт порушує його права і законні інтереси, зокрема право користування спірною частиною земельної ділянки. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку. Окрім того, позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Не погодившись з означеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що межі земельної ділянки ОСОБА_4 , як суміжний землекористувач не погоджував. Окрім того, підпис, який міститься на протоколі обстеження і погодження меж земельної ділянки йому не належить.

Звертає увагу суду, що висновком судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/118-21/2256-ПЧ від 30.03.2021 наданим судовим експертом Рівненського НДКЦ МВС України Повшук А.Ю. зазначено, що підпис від імені Ю.Зайця у графі представники у протоколі обстеження і погодження меж земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_4 у 1996 році для ведення особистого підсобного господарства виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. Тобто, факт підробки протоколів погодження меж, є доведеним.

Стверджує, що у зв`язку з відсутністю його згоди щодо погодження меж земельної ділянки, порушенням земельного законодавства а також державних будівельних норм і правил у Глинської сільської ради були відсутні правові підстави для передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства та видачі оскаржуваного державного акту.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечує доводи останньої, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Установлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 72/100 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями від 28 жовтня 2002 року. Інша частина вказаного житлового будинку, а саме 28/100 частки, належала спадкодавцю ОСОБА_4

15 січня 1997 року Глинською сільською радою Здолбунівського району Рівненської області виданий ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії РВ00328, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 297, відповідно до якого ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,35 га, розташованої за адресою: с.Глинськ Здолбунівського району Рівненської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_2 є власником - 28/100 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельних ділянок площею 0,1555 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 5622681600:00:007:0389, площею 1881 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 5622681600:00:007:0387.(а.с.137-138,144 т.1)

Згідно інформаційноїдовідки зДержавного реєструречових правна нерухомемайно таРеєстру праввласності нанерухоме майно,Державного реєструІпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна щодосуб`єкта земельнаділянка зкадастровим номером5622681600:00:007:0383площею 0,1829 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована 13.02.2018 року на праві власності за ОСОБА_3 .

Учасники справи є суміжними землекористувачами.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність встановлення факту порушення оспорюваним державним актом прав ОСОБА_3 .

Звертаючись досуду зпозовом, ОСОБА_1 ,як напідставу своїхпорушених правпосилався нате,що вінє суміжнимземлекористувачем земельноїділянки на АДРЕСА_1 ,та вважає,що оскаржуванийдержавний актпорушує йогоправа тазаконні інтереси,зокрема,щодо правакористування спірноючастиною земельноїділянки.

Разом із цим, ці обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача суду не надано.

Окрім того, саме по собі фотоматеріали не є достатніми доказами порушення прав позивача.

Убачається, що спір між сторонами виник не у зв`язку з неправильним визначенням меж належних відповідачу ОСОБА_2 земельних ділянок та їх координат (довжин), які відображені в оскаржуваних позивачем правовстановлюючих документах, а через облаштування ОСОБА_2 огорожі, що унеможливлює в повній мірі користуватися належною позивачу частиною будинку, обслуговувати його та проводити поточний ремонт.

Обставини відсутності спору між сторонами щодо меж земельної ділянки підтверджується і фактом оформлення позивачем права власності на належну йому земельну ділянку.

Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів відповідачем ОСОБА_2 .

З урахуванням вищенаведених норм законодавства суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довів,що оспорюванийдержавний актпорушує йогоправа/законніінтереси,зокрема,щодо правакористування спірноючастиною земельноїділянки.

Встановивши відсутність порушення прав позивача, врахувавши наведені норми матеріального права, суд першої інстанції, з яким погоджується й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника про те, що межі землекористування не погоджені ним як суміжним землекористувачем безпідставні оскільки, відповідно до правової позиції висловленої в постанові Верховного Суду у справі № 581/1039/15-ц від 28.03.2018 року підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Здолбунівського районногосуду Рівненськоїобласті від 03 березня 2023 року залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 01 червня 2023 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.